Справа №751/5325/20
Провадження №2/751/271/23
22 травня 2023 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Яременко І. В.
за участю: секретарів Клименко К.Є., Бивалькевич Н.В., Шевченко А.О.,
Випинашко Г.Р., Курган В.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представників позивача - адвокатів Приходька О.М., Рябініна Д.Д.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Огородник Ю.О.,
розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Борисова Тетяна Анатоліївна, про визнання права власності на нерухоме майно, поділ нерухомого майна та встановлення порядку користування земельною ділянкою,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: визнати земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7410100000:01:047:5170, площею 0,0600га спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; провести реальний розподіл об'єкта незавершеного будівництва та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до часток в праві власності; встановити порядок користування земельною ділянкою відповідно до часток в праві власності на об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача всі документально понесені судові витрати.
Заявлені вимоги мотивує тим, що 17.07.1988 між нею та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб, який було розірвано 08.04.2010. За час шлюбу за договором купівлі-продажу від 30.09.1997 була придбана земельна ділянка площею 0,0600га, що розташована у АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці був збудований житловий будинок, який не був введений до експлуатації. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадщину, яка залишилась після його смерті, прийняла за заповітом ОСОБА_2 . Однак, вважає, що вона має право звернутися до суду для виділу 1/2 частки в праві власності на земельну ділянку, вказану у заповіту, та виділ частки з будинку, що розташований на цій земельній ділянці.
Ухвалою судді від 03.09.2020 провадження у даній справі відкрито за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання (т.1 а.с.24).
01.10.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого сторона відповідача просить відмовити у задоволенні позову, щодо вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , вважає передчасним, зважаючи на відсутність даних щодо часу його будівництва, спільності коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та ступеня готовності. Також вказують на пропущення позивачкою строку позовної давності (т.1 а.с. 35-38).
26.01.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої сторона позивача вважає, що викладені відповідачем заперечення у відзиві на позовну заяву повинні бути відхилені, оскільки строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права (т.1 а.с. 73-77).
Ухвалою суду від 29.01.2021 у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено (т.1 а.с. 101-104).
Ухвалою судді від 30.07.2021 провадження у справі поновлено та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні (т.1 а.с. 152).
Ухвалою суду від 17.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (т.1 а.с. 196-197).
У судовому засіданні позивач та її представники - адвокати Приходько О.М. та Рябінін Д.Д. позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, визнати земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7410100000:01:047:5170, площею 0,0600 га спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки; встановити порядок користування земельною ділянкою відповідно до часток; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; провести реальний розподіл об'єкта незавершеного будівництва та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до часток у праві власності та згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи С-21013 від 23.07.2021 року залишити на праві власності позивачу нерухоме майно за запропонованим експертом першим варіантом поділу незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 як першій стороні цього варіанту. Також просили відмовити відповідачу у застосуванні строку позовної давності, оскільки вважають, що про порушення свого права позивач дізналась після отримання повідомлення від нотаріуса про заведення спадкової справи після смерті її колишнього чоловіка ОСОБА_3 .
Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Огородник Ю.О. у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , підтримали заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву, наполягали на застосуванні строку позовної давності, звертаючи увагу на те, що померлим ОСОБА_3 одночасно в один день 06.07.2015 року у одного і того ж приватного нотаріуса Борисової Т.А. було складено заповіт, яким він заповідав все належне йому майно своїй дружині - відповідачці ОСОБА_2 , зокрема спірні земельну ділянку площею 0,06 га та будинок АДРЕСА_1 , а також ОСОБА_3 укладено з позивачкою ОСОБА_1 (колишньою дружиною) договори дарування останній земельної ділянки площею 0,06 га та будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Тим самим, вважають, між колишнім подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбувся фактичний поділ майна, більш того, за життя чоловіка ОСОБА_1 з моменту розлучення з позовом про поділ майна подружжя не зверталась. Також представник відповідача заперечувала щодо тверджень позивача, що збудований об'єкт по АДРЕСА_1 є незавершеним будівництвом, оскільки вважає, що даний об'єкт не є незавершеним будівництвом, а є самочинним будівництвом, тому що позивачем не надано жодного дозвільного документа на виконання будівельних робіт, який би засвідчував, що даний об'єкт, розташований по АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом. Натомість стороною відповідача надавалась відповідь Управління архітектури та містобудування № 01 - 09/88 від 01.12.2021, в якій ідеться мова, що будівельний паспорт на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 та містобудування з 01.01.2000 по 08.07.2009 не видавався. Крім того, вважає, що судом не може прийматись як доказ висновок судової будівельно-технічної експертизи С-21013 від 23.07.2021 року, оскільки експертиза проведена неповноважною особою. ОСОБА_4 - має повну вищу будівельно - технічну освіту, безстрокове кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 5152 від 02.06.2007, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 5753 від 07.08.2007, посвідчення про підвищення кваліфікації МФ № 11873 - ПК від 01 жовтня 2020 року. У експерта відсутнє свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта.
Третя особа приватний нотаріус Чернігівського нотаріального округу Борисова Т.А. до суду не з'явилась, згідно надісланих до суду письмових повідомлень просила розгляд справи проводити у її відсутність.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши їх наявними у справі доказами, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.07.1988 року (актовий запис про шлюб № 809) до його розірвання 08.04.2010 року (актовий запис про розірвання шлюбу № 239) (т.1, а.с.11,12).
08.06.2010 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (актовий запис 665) (т.1, а.с.212).
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 помер (т.1, а.с.205 зворот).
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку убачається що, ОСОБА_3 належить земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7410100000:01:047:5170, площею 0,0600га, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1-4497 від 30.09.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Чернігівської районної державної нотаріальної контори. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), дата державної реєстрації земельної ділянки 11.11.2009 (т.1, а.с.85-86, 218).
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи С-21013 від 23.07.2021 року, дійсна (ринкова) вартість земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7410100000:01:047:5170 становить - 195070,00 грн (а.с. т.1, а.с.108 -151).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
При чому, ч. 2 ст. 65 СК України передбачає, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Отже, статті 69-70 СК України передбачають, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту).
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
Зі змісту пунктів 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Так, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Отже, під час розгляду цивільної справи, з урахуванням наданих доказів, судом не було встановлено обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшення частки одного з подружжя у спільній сумісній власності та відповідного збільшення частки іншого.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7410100000:01:047:5170 придбана в період шлюбу, хоча право власності на неї зареєстровано на померлого чоловіка ОСОБА_3 , та з урахуванням наведених вище положень цивільного та сімейного законодавства, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Щодо спірного будинку АДРЕСА_1 , який позивачка вважає незавершеним будівництвом, суд зазначає наступне.
Згідно технічного паспорту на будинок садибного типу АДРЕСА_1 , станом на 27.01.2009 року, площа житлового будинку А1-1 становить: загальна - 147,7 кв.м., житлова - 22,2 кв.м. (т.1, а.с. 13-18).
Згідно інформаційної довідки КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 09.04.2020 № 1040, станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 не зареєстровано (т.1, а.с.87).
З висновку судової будівельно-технічної експертизи С-21013 від 23.07.2021 року слідує, що дійсна (ринкова) вартість незавершеного будівництвом будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становить - 747063,00 грн, його процентна готовність становить 98 відсотків. На розгляд сторін пропонується два варіанти поділу незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 на ? та ? частини (а.с. т.1, а.с.108 -151).
Відповідно інформації Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради № 01 - 09/88 від 01.12.2021, будівельний паспорт на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 та містобудування з 01.01.2000 по 08.07.2009 не видавався. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва за вказаною адресою, починаючи з 22.01.2003 та по 31.12.2010, не надавались (т.1, а.с.192).
Позивач у судовому засіданні не заперечувала того факту, що спірне нерухоме майно було збудоване самочинно, без відповідного дозволу на право проведення будівельних робіт і на час розгляду справи будинок не введено в експлуатацію.
Відповідно до ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до ч.2 ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього
ЗУ «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівельної діяльності», визначає, що виконання будівельних робіт без відповідного документа, який дає право виконувати такі роботи, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно зі законом.
Так, позивачем не надано жодного дозвільного документа на виконання будівельних робіт, який би засвідчував, що даний об'єкт, розташований по АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом.
Спірний будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був збудований колишнім подружжям за відсутності дозвільних документів та проекту, отже є самочинним будівництвом, тому суд доходить висновку про неможливість визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на нього, а також неможливість виділу частки з цього будинку в натурі, оскільки самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності й не може бути предметом поділу між подружжям.
Аналогічний висновок містить правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №307/3957/14-ц, провадження № 61-43540св18.
Крім того, з копії спадкової справи щодо спадкового майна ОСОБА_3 , заведеної 01.02.2019 (номер в спадковому реєстрі 63698693) приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Борисовою Т.А. (номер у нотаріуса №12/2019) убачається, що ОСОБА_3 06.07.2015 року склав заповіт (реєстровий № 1015), яким заповідав усе належне йому майно, в тому числі житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.208).
18.03.2020 приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Борисова Т.А. про заведення спадкової щодо спадкового майна ОСОБА_3 письмово повідомила ОСОБА_1 , якою повідомлення отримано 19.03.2020 (т.1, а.с.213 зворот).
ОСОБА_3 06.07.2015 року укладено з позивачкою ОСОБА_1 (колишньою дружиною) договори дарування останній земельної ділянки площею 0,06 га та будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , які посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Борисовою Т.А. (т.2, а.с.49-77).
Отже, померлим ОСОБА_3 одночасно в один день 06.07.2015 року у одного приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Борисової Т.А. було складено заповіт, яким він заповідав все належне йому майно своїй дружині - відповідачці ОСОБА_2 , зокрема спірні земельну ділянку площею 0,06 га та будинок АДРЕСА_1 , а також ОСОБА_3 укладено з позивачкою ОСОБА_1 (колишньою дружиною) договори дарування останній земельної ділянки площею 0,06 га та будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Що, на думку суду, може свідчити про добровільний фактичний поділ майна між колишнім подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Згідно з вимогами ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог.
Крім того, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу. Яка його порушила.
Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц).
Як встановлено судом, подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвали шлюб 08.04.2010 року (актовий запис про розірвання шлюбу № 239) (т.1, а.с.12) Після чого між ними склався порядок володіння та користування спільним нерухомими майном, а саме: позивачка ОСОБА_1 - земельною ділянкою площею 0,06 га та будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 . У свою чергу чоловік ОСОБА_3 - земельною ділянкою площею 0,06 га та будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , таке волевиявлення вони засвідчили, як описано вище, у відповідних нотаріально посвідчених документах 06.07.2015 року. З цього часу, суд вважає, позивачу було відомо про порушення її права.
Однак, до суду з позовом ОСОБА_1 звернулась 17.08.2020 року, тобто зі збігом строку позовної давності, при цьому поважні причини пропуску строку для звернення до суду позивач не зазначає.
Враховуючи наведе, оскільки позивач пропустила без поважних причин строк звернення до суду з вказаним позовом, а відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності, повно та всебічно дослідивши та оцінивши обставини справи, надані сторонами докази, суд вважає позов є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.
На підставі викладеного, ст.376 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70 СК України, керуючись ст.ст. 11-13, 76-82, 95, 141, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Борисова Тетяна Анатоліївна, про визнання права власності на нерухоме майно, поділ нерухомого майна та встановлення порядку користування земельною ділянкою, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини рішення, протягом того ж строку з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складене 31.05.2023.
Головуючий - суддя І. В. Яременко