вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.08.2023м. ДніпроСправа № 904/3315/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт Кіоск" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 46-2-2021 від 15.09.2021 у загальному розмірі 2 641 грн. 54 коп.
Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт Кіоск" (далі - відповідач) заборгованість за договором передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 46-2-2021 від 15.09.2021 у загальному розмірі 2 641 грн. 54 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 1 928 грн. 88 коп. - основний борг;
- 619 грн. 92 коп. - інфляційні втрати;
- 92 грн. 74 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 46-2-2021 від 15.09.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за користування об'єктом благоустрою вулично-дорожньої мережі, що має місце розташування: м. Дніпро, вулиця Луговська, біля будинку 255, площею 4,0 м кв., у період з вересня по жовтень 2021 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 1 928 грн. 88 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2021 року по червень 2023 року у сумі 619 грн. 92 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 16.11.2021 по 23.06.2023 у сумі 92 грн. 74 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.
Ухвалою суду від 03.07.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Осіння, будинок 2А, м. Дніпро, 49051, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.39).
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 03.07.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 45-48).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 03.07.2023 вважається врученою відповідачу 08.07.2023 (а.с.46).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Слід також відзначити, що статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (розділ "Інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою") офіційним засобом зв'язку з юридичною особою відповідача є телефон НОМЕР_1 (а.с.39).
Крім того, суд відзначає, що з матеріалів справи вбачається також реквізити мобільного номеру телефону - НОМЕР_2 , який зазначений у спірному договорі.
Суд відзначає, що вказаний у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань номер телефону відповідача - НОМЕР_1 є офіційним та достовірним, отже може бути використаний судом для здійснення повідомлення відповідача у даній справі.
Слід також відзначити, що відповідно до частини 6 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Так, відповідач був повідомлений про зміст ухвали суду від 03.07.2023, шляхом передачі телефонограми на номер телефону НОМЕР_2 , який зазначений у спірному договорі та на номер телефону НОМЕР_1 , який зазначений у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказану телефонограму було отримано представником відповідача - 05.07.2023 (а.с.44).
Інших засобів зв'язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також матеріали справи не містять.
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв'язку з відповідачем.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 03.07.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111937073) надіслано судом 03.07.2023, зареєстровано в реєстрі 04.07.2023 та оприлюднено 05.07.2023, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 03.07.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (08.07.2023), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 23.07.2023.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один тиждень господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у м. Дніпро (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 04.08.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно із частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 02.08.2023, а строк розгляду даної справи закінчується 01.09.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про передачу майна в платне користування, строк дії договору, умови передачі майна та повернення, факт передачі майна, час користування, настання строку внесення плати за користування, наявність часткової чи повної сплати, допущення прострочення сплати, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розрахованих позивачем сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 15.09.2021 між Комунальним підприємством "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (далі - сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спрінт Кіоск" (далі - сторона-2, відповідач) укладено договір передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 46-2-2021 (далі - договір, а.с.18-25), відповідно до пункту 1.1. якого сторона-1, що діє від власного імені, на підставі повноважень, наданих територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, надає стороні-2 зупиночний комплекс (далі - об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі), а сторона-2 приймає в строкове платне користування об'єкт благоустрою вулично - дорожньої мережі, а саме: частину об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі, що має місце розташування: м. Дніпро, вулиця Луговська, біля будинку 255, площею 4,0 м кв. (додаток 1), для утримання в належному стані місць очікування пасажирами громадського транспорту та використання з комерційною метою відповідно до вимог чинного законодавства
Як убачається з матеріалів справи, до договору сторонами були підписані:
- акт приймання-передачі в платне користування об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі (додаток 1) (а.с.26);
- схематичне розміщення об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі (додаток 2) (а.с.37);
- калькуляція вартості плати за тимчасове використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста не за цільовим призначенням (додаток 3) (а.с.27);
- правила розміщення реклами на зупиночних комплексах (додаток 4) (а.с.28-36).
Згідно з пунктом 2.2. договору право на використання об'єкту благоустрою виникає у сторони-2 з моменту підписання сторонами договору та акту приймання-передачі об'єкту благоустрою у використання і діє до закінчення терміну дії договору.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що сторона-1 зобов'язана передати стороні-2 в користування об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі згідно з договором за актом приймання-передачі.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання вказаних умов договору, 15.09.2021 сторонами був підписаний Акт приймання-передачі об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі (додаток № 1 до договору № 46-2-2021 від 15.09.2021), за змістом якого сторона-1 передала, а сторона-2 прийняла об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі, що має місце розташування: м. Дніпро, вулиця Луговська, біля будинку 255, площею 4,0 м кв. Сторона-1 та сторона-2 погодилися, що стан об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі задовільний (а.с.26).
При цьому, відповідно до умов пункту 2.3. договору, у разі припинення договору об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі повертається протягом 5-ти календарних днів з дати припинення договору.
Пунктом 2.4. договору передбачено, що сторона-2 зобов'язана повернути об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі за актом приймання-передачі об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі, підписаним сторонами. Об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі.
Відповідно до пункту 2.5. договору обов'язок щодо складання акту приймання-передачі та при поверненні об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі в користування покладається на сторону-1, а при поверненні об'єкта з користування - на сторону-2.
Доказів повернення майна стороні-1 по договору матеріали справи не містять.
У пункті 12.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє строком до 15.07.2024, а в частині обов'язку сторони-2 щодо здійснення розрахунків та сплати штрафних санкцій та пені - до повного виконання стороною-2, зазначених зобов'язань.
Як зазначає позивач, відповідачем були порушені умови договору передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 46-2-2021 від 15.09.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за користування об'єктом благоустрою вулично-дорожньої мережі, що має місце розташування: м. Дніпро, вулиця Луговська, біля будинку 255, площею 4,0 м кв., у період з вересня по жовтень 2021 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 1 928 грн. 88 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2021 року по червень 2023 року у сумі 619 грн. 92 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 16.11.2021 по 23.06.2023 у сумі 92 грн. 74 коп. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що договір передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 46-2-2021 від 15.09.2021 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Вказаний договір є оплатним.
Так, у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунку, а саме:
- сторона-1 визначає плату під час оформлення договору та має право її змінювати протягом дії договору у разі внесення змін до розрахункових даних (пункт 3.1. договору);
- розмір плати розраховується відповідно до калькуляції вартості плати за тимчасове використання об'єктів благоустрою вулично-дорожньої мережі м. Дніпра (додаток 3), що є невід'ємною частиною договору (пункт 3.2. договору);
- плата за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі здійснюється щомісячно. Розмір плати у кожному календарному місяці визначається шляхом множення кількості календарних днів у відповідному місяці на розмір плати за один календарний день використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі. Індексація плати за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі здійснюється за погодженням сторін один раз на рік шляхом коригування плати за останній місяць року з урахуванням індексу інфляції за весь поточний рік (пункт 3.3. договору);
- оплата за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі у другому та кожному наступному місяці дії договору здійснюється строною-2 щомісячно до 15-го числа кожного поточного місяця і не залежить від наслідків господарської діяльності сторони-2. Перерахування плати здійснюється стороною-2 на поточний рахунок сторони-1, визначений у реквізитах договору, або інший рахунок, повідомлений строною-1 строні-2 письмово. У призначенні платежу зазначається дата і номер договору. Оплата за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі здійснюється за весь час фактичного використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі (пункт 3.4. договору).
У пункті 6.3. договору визначено, що сторона-2 зобов'язана своєчасно і в повному обсязі сплачувати плату за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі та здійснювати відшкодування витрат щодо утримання і експлуатації об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі за весь час фактичного використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі.
При цьому, як було вказано вище, сторонами була підписана Калькуляція № 46-2-2021 від 15.09.2021 вартості плати за тимчасове використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста не за цільовим призначенням (додаток 3 до договору № 46-2-2021 від 15.09.2021), відповідно до якої плата за право використання об'єктів благоустрою: м. Дніпро, вулиця Луговська, біля будинку 255, площею 4,0 м кв. складає 41 грн. 04 коп. за один день користування.
Як вбачається з долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості, позивач заявив до стягнення заборгованість з плати за користування об'єктом у період з 15.09.2021 по 31.10.2021.
Судом встановлено, що у вересні 2021 року - відповідач користувався об'єктом 16 днів (з моменту укладення договору, а саме: з 15.09.2021 по 30.09.2021), у жовтні 2021 року - 31 календарний день.
Таким чином, розмір плати за користування об'єктом у період з 15.09.2021 по 31.10.2021 слід здійснювати відповідно до такого розрахунку:
- у вересні 2021 року - 41,04 х 16 = 656 грн. 64 коп.;
- у жовтні 2021 року - 41,04 х 31 = 1 272 грн. 24 коп.
Враховуючи умови пункту 3.4. договору вказана плата підлягала сплаті в такі строки:
- за користування об'єктом у вересні 2021 року плата становить 656 грн. 64 коп., граничним строком сплати є 15.09.2021;
- за користування об'єктом у жовтні 2021 року плата становить 1 272 грн. 24 коп., граничним строком сплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є 18.10.2021.
Доказів внесення плати за користування об'єктом у вересні та жовтні 2021 року матеріали справи не містять.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за період користування об'єктом у вересні-жовтні 2021 року в загальній сумі 1 928 грн. 88 коп.
В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання не виконав, плату в сумі 1 928 грн. 88 коп. у встановлений договором строк та у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1 928 грн. 88 коп.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В той же час, доказів на підтвердження повного внесення плати за користування об'єктом у сумі 1 928 грн. 88 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо передачі відповідачу спірного майна, а також встановлене судом порушення строків внесення плати за його користування з боку відповідача, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 1 928 грн. 88 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 928 грн. 88 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2021 року по червень 2023 року у сумі 619 грн. 92 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.6), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві (а.с. 6), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Крім того, під час здійснення власного розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке:
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Таким чином, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням вказаних вище положень, судом встановлено, що інфляційні втрати у вказаному позивачем періоді - з листопада 2021 року по червень 2023 року складають більшу суму, ніж розраховано позивачем .
При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 619 грн. 92 коп.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 16.11.2021 по 23.06.2023 у сумі 92 грн. 74 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 6), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування 3% річних (який не виходить за межі періоду, що визначений судом), арифметично в межах визначеного позивачем періоду розрахунок проведено вірно.
Отже, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві (а.с. 6), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 92 грн. 74 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 684 грн. 00 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради до Фізичної особи - підприємця Сефіханова Руслана Хукметовича про стягнення заборгованості за договором передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 232-3-2020 від 28.04.2023 у загальному розмірі 7 341 грн. 30 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт Кіоск" (вулиця Осіння, будинок 2А, м. Дніпро, 49051; ідентифікаційний код 39378090) на користь Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (49038, м.Дніпро, вулиця Курчатова, будинок 8; ідентифікаційний код 23357437) 1 928 грн. 88 коп. основного боргу, 619 грн. 92 коп. інфляційних втрат, 92 грн. 74 коп. 3% річних та 2 684 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 04.08.2023.
Суддя Ю.В. Фещенко