вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"27" липня 2023 р. Cправа №902/504/23
Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., за участю:
представника позивача - Пунько І.В. (ордер серії АВ №1069701 від 07.06.2023),
інші учасники справи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
за позовом фізичної особи ОСОБА_1 , м.Вінниця
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН", м.Вінниця
до фізичної особи ОСОБА_2 , м.Вінниця
до фізичної особи ОСОБА_3 , м.Вінниця
про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства
Процесуальні дії у справі.
До Господарського суду Вінницької області звернулась фізична особа ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН", фізичної особи ОСОБА_2 та фізичної особи ОСОБА_3 про визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" та розмірів часток його учасників таким чином:
- розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_1 становить 189900,00 грн, що відповідає 63,33% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН";
- розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_2 становить 47500,00 грн, що відповідає 15,83% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН";
- розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_4 становить 15000,00 грн., що відповідає 5% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН";
- частка статутного капіталу в розмірі 47500,00 грн, що відповідає 15,84% належить Товариству з обмеженою відповідальністю "МВН".
Ухвалою суду від 01.05.2023 відкрито провадження у справі №902/504/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 08.06.2023.
За результатами слухання справи, 08.06.2023, в зв'язку з першою неявкою представника позивача з поважних причин, суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання у справі №902/504/23 до 20.06.2023.
Також 08.06.2023 до суду надійшов відзив ОСОБА_3 б/н від 02.06.2023 (а.с.57-62), де відповідач виклав свої заперечення проти позовних вимог та, з-поміж іншого, заявив про закриття провадження у справі №902/504/23 на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.
На визначену судом дату, 20.06.2023, з'явились представники відповідача ( ОСОБА_3 ). Інші учасники справи правом участі в судовому засіданні не скористались, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, зокрема, шляхом надіслання ухвали суду від 08.06.2023 на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН", зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та адреси місць проживання ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), що підтверджується відтиском штемпелю вихідної кореспонденції суду (а.с.75). Додатково учасники справи про її розгляд судом повідомлені телефоном, про що складені відповідні телефонограми.
В судовому засіданні, 20.06.2023, представники відповідача ( ОСОБА_3 ) заявили усне клопотання про відкладення розгляду заяви про закриття провадження у справі, просили вирішити її при розгляді справи по суті.
За наслідками слухання справи, 20.06.2023, з урахуванням позиції представників відповідача адвокатів Арустамян А.Е. та Жукова В.А., прийнята ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи №902/504/23 до судового розгляду по суті на 19.07.2023.
19.07.2023 представник відповідача ( ОСОБА_3 ) адвокат Арустамян А.Е. звернулась до суду з письмовим клопотанням без номеру та дати (вх. канц. суду №01-34/6674/23 від 19.07.2023), в якому просила відкласти розгляд справи через неможливість бути присутньою в судовому засіданні в зв'язку з перебування у відпустці.
Також 19.07.2023 на електронну адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ( ОСОБА_3 ) адвоката Жукова В.П. б/н від 18.07.2023 (вх. канц. суду №01-34/6676/23 від 19.07.2023) про відкладення судового засідання на іншу дату. Поважність причин неявки в судове засідання, 19.07.2023, заявник пояснив участю в іншій судові справі в Київському апеляційному суді, про що надав відповідні докази.
За наслідкам слухання справи, 19.07.2023, судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 27.07.2023. Вказане рішення постановлено у зв'язку з першою неявкою представників відповідача ( ОСОБА_3 ), підстави якої судом визнано поважними.
На визначену судом дату, 27.07.2023, з'явився представник позивача.
Інші учасники справи не з'явились, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, а саме: шляхом направлення копій ухвали суду від 19.07.2023 на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН", зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та адреси місць проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується відтиском штемпелю вихідної кореспонденції суду (а.с.112). Додатково ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про судове засідання повідомлені в оголошенні, що розміщено на веб-порталі судової влади (на сайті Господарського суду Вінницької області). Також примірники зазначеного судового рішення 20.07.2023 направлені на адреси електронної пошти представника ОСОБА_3 - адвоката Жукова В.П., що підтверджується відтиском штемпелю вихідної кореспонденції суду (а.с.112).
Стосовно повідомлення про час та місце судового засідання Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" слід зазначити, що згідно останньої інформації про відстеження Укрпошти за номером 21018 0412774 5: направлений відповідачу лист з примірником ухвали суду від 19.07.2023 станом на 26.07.2023 "... не вручено під час доставки: особисто". При цьому, судом враховано, що копія ухвали про відкриття провадження у справі від 01.05.2023 доставлена представнику останнього ОСОБА_4 без зазначення нею дати про отримання (а.с.49), разом з цим листи з копіями ухвал від 08.06.2023 та від 20.06.2023 повернулись на адресу суду з відміткою Укрпошти про причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.91-93, 95-97).
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.01.2023 у справі №922/4209/21, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Оскільки відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю "МВН") обізнаний про розгляд справи в суді, однак за час здійснення у ній провадження не вчинив жодних дій задля реалізації своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника останнього.
Враховуючи викладене, є достатні підстави вважати, що судом вжито належних заходів до повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 26.07.2023 до суду звернувся представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Жуков В.П. із заявою б/н від 25.07.2023 (а.с.120-121), де зауважив, що дія договору про надання професійної правничої допомоги між ним та його клієнтом ( ОСОБА_3 ) припинена, а тому його представництво адвокатом Жуковим В.П. надалі не здійснюється.
Також 26.07.2023 до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Арустамян А.Е. б/н від 26.07.2023 (а.с.122), в якому заявниця повідомила, що вона є єдиним представником відповідача, однак, враховуючи її перебування у відпустці з 17.07.2023 по 31.07.2023, просила розгляд справи відкласти на іншу дату.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Арустамян А.Е. б/н від 26.07.2023 заперечила та поставила під сумнів твердження адвоката Жукова В.П. стосовно припинення з ним дії договору про надання професійної правничої допомоги у зв'язку з відсутністю відповідних доказів в матеріалах справи. За твердженнями адвоката Пунько І.В., такі дії представників ОСОБА_3 є зловживанням процесуальними правами, а тому наполягала на вирішенні спору за відсутності представників ОСОБА_3
Надаючи оцінку клопотанню представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Арустамян А.Е. б/н від 26.07.2023 суд зауважує, що відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для відкладення розгляду справи (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №910/13118/21).
З огляду на наведене, беручи до уваги те, що повторна неявка представника відповідача (ОСОБА_3), якого було повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, не перешкоджає проведенню судового засідання, в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Арустамян А.Е. б/н від 26.07.2023 слід відмовити.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила позовні вимоги задовольнити. Додатково зазначила про відсутність спорів між сторонами стосовно часток у спадщині померлого ОСОБА_6 .
Після звершення судових дебатів суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його оголошення.
Враховуючи неявку представників сторін на оголошення, відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України, судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Стислий виклад позицій учасників справи.
Звертаючись із цим позовом до суду фізична особа ОСОБА_1 зазначила, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МВН" (надалі також - Товариство) було створено на підставі протоколу зборів учасників №1 від 24.06.2003. В подальшому, на підставі рішення його учасників, яке було оформлено протоколом загальних зборів №3 від 11.11.2004, частки між учасниками розподілені таким чином:
- ОСОБА_6 - 285000,00 грн, що становить 95% статутного фонду;
- ОСОБА_4 - 15000,00 грн, що становить 5% статутного фонду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, про що 02.09.2005 внесено актовий запис до Книги смертей за №2566 та видано відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 25.10.2005.
29.03.2006 ОСОБА_4 разом із позивачем було підписано протокол загальних зборів учасників №5, відповідно до якого Товариством прийняті такі рішення:
1. Виключити зі складу учасників Товариства ОСОБА_6 ;
2. Ввести до складу учасників Товариства наступних осіб: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 .
3. Перерозподілити статутний фонд Товариства між учасниками наступним чином:
- ОСОБА_4 - 15000,00 грн, що становить 5% статутного фонду;
- ОСОБА_1 - 105000,00 грн, що становить 35% статутного фонду;
- ОСОБА_2 - 90000,00 грн, що становить 30% статутного фонду;
- ОСОБА_3 - 90000,00 грн, що становить 30% статутного фонду.
За твердженнями позивача, в подальшому вона з'ясувала, що в якості підтвердження набуття права на спадкування їй було представлено свідоцтво на право на спадщину, яке було видане щодо спадкування на приватизовану ОСОБА_7 земельну ділянку.
На підставі зазначених обставин, відсутності належних документів на підтвердження права на спадкування, рішення загальних зборів учасників Товариства, оформлене протоколом № 5 від 26.03.2006, є незаконним, а особи набули право на участь в Товаристві без належних на це підстав.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач ( ОСОБА_3 ) (відзив б/н від 02.06.2023) зазначив, що частка спадкоємця ОСОБА_6 увійшла до складу спадщини, яку прийняли спадкоємці першої черги. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє ОСОБА_3 права власності на частку в статутному фонді Товариства. Відповідачі не відмовлялись від вступу до Товариства, що є єдиною підставою їх неприйняття до складу учасників, а відтак у своїй сукупності дані обставини свідчать про їх волевиявлення набути статус учасників Товариства.
Відповідач також послався на правовий висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, за яким: право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю). Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.
В цьому ж відзиві б/н від 02.06.2023 відповідач ( ОСОБА_3 ) звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі №902/504/23 на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, ставерджуючи, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки він виник щодо спадкування частки померлого ОСОБА_6 між його дружиною ОСОБА_1 та його дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_2 і має розглядатись місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.
Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до протоколу зборів учасників Товариство з обмеженою відповідальністю "МВН" №1 від 24.06.2003 створено Товариство з обмеженою відповідальністю "МВН" (п.1 порядку денного). По п.2 другого порядку денного прийнято рішення про встановлення статутного фонду Товариства в розмірі 18500,00 грн та вирішено розподілити частки між учасниками Товариства таким чином:
- ОСОБА_6 - 17575,00 грн, що становить 95% статутного фонду;
- ОСОБА_4 - 925,00 грн, що становить 5% статутного фонду.
На підставі рішення учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН", яке було оформлено протоколом загальних зборів учасників №3 від 11.11.2004, збільшено розмір статутного фонду Товариства до 300000,00 грн та розподілено частки між учасниками Товариства наступним чином:
- ОСОБА_6 - 285000,00 грн, що становить 95% статутного фонду;
- ОСОБА_4 - 15000,00 грн, що становить 5% статутного фонду.
07.12.2004 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань включено відомості про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "МВН" (ідентифікаційний код: 32538118).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 25.10.2005, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області (а.с.7), ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, про що в Книзі реєстрації смертей 02.09.2005 зроблений відповідний актовий запис №2566.
Згідно із положеннями пп.5.7.1., 5.7.2. статуту Товариства, затвердженого рішенням зборів учасників Товариство з обмеженою відповідальністю "МВН", оформленого протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" №1 від 24.06.2003 (а.с.21-27), у випадку смерті, ліквідації (реорганізації) одного з учасників Товариства всі права та обов'язки переходять до спадкоємця (правонаступника). При відмові спадкоємця (правонаступника) від вступу в Товариство йому видається в грошовій формі вартість внесеної частки, що належить вибувшому учаснику, отриманої на частку частини прибутку і відповідної частини майна Товариства на час вибуття учасника. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вибув з Товариства, і в строк до 12 місяців з дня вибуття з відшкодуванням збитків від інфляції за строк виплати. В цьому випадку розмір статутного фонду Товариства підлягає відповідному зменшенню, але повинен бути поповнений на протязі одного року шляхом внесення додаткових внесків іншими учасниками або прийому нових учасників.
В матеріалах справи наявні свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме:
- свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2006, зареєстроване в реєстрі за №6-476 (а.с.9), відповідно до якого ОСОБА_1 - дружині ОСОБА_6 , на підставі ст.1261 ЦК України належить одна третя частки майна - земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0241;
- свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2006, зареєстроване в реєстрі за №6-480 (а.с.10), відповідно до якого ОСОБА_2 - дочці ОСОБА_6 , на підставі ст.1261 ЦК України належить одна третя частки майна - земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0241;
- свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2006, зареєстроване в реєстрі за №6-478 (а.с.10), відповідно до якого ОСОБА_3 - сину ОСОБА_6 , на підставі ст.1261 ЦК України належить одна третя частки майна - земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0241.
Відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства №5 від 29.03.2006 (а.с.7) прийняті такі рішення:
- по п.1 порядку денного - ввести до складу Товариства громадян України: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ;
- по п.2 порядку денного - виключити зі складу учасників Товариства громадянина України ОСОБА_6 у зв'язку зі смертю;
- по п.3 порядку денного - перерозподілити статутний фонд Товариства між учасниками таким чином:
- ОСОБА_4 - 15000,00 грн, що становить 5% статутного фонду;
- ОСОБА_1 - 105000,00 грн, що становить 35% статутного фонду;
- ОСОБА_2 - 90000,00 грн, що становить 30% статутного фонду;
- ОСОБА_3 - 90000,00 грн, що становить 30% статутного фонду.
Також в матеріалах справи наявні свідоцтва про право власності та про право на спадщину, зокрема:
- свідоцтво про право власності від 16.09.2022, зареєстроване в реєстрі за №2-729 (а.с.13), відповідно до якого ОСОБА_1 на підставі ст.63 Сімейного кодексу України належить 1/2 частка у праві спільної сумісної вартості на майно, набуте подружжям за час шлюбу, зокрема частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" в розмірі 285000 грн, що становить 95% статутного капіталу;
- свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.09.2022, зареєстроване в реєстрі за №2-730 (а.с.13), відповідно до якого дружині ( ОСОБА_1 ), дочці ( ОСОБА_2 ), сину ( ОСОБА_3 ) померлого ОСОБА_1 на підставі ст.1261 ЦК України належить по 1/3 частки на 1/2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" в розмірі 285000 грн, що становить 95% статутного капіталу. Зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом видано ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.09.2022, зареєстроване в реєстрі за №2-731 (а.с.14), відповідно до якого дружині ( ОСОБА_1 ), дочці ( ОСОБА_2 ), сину ( ОСОБА_3 ) померлого ОСОБА_1 на підставі ст.1261 ЦК України належить по 1/3 частки на 1/2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" в розмірі 285000 грн, що становить 95% статутного капіталу. Зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом видано ОСОБА_2 .
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день ухвалення цього рішення учасниками Товариства є:
- ОСОБА_4 - 15000,00 грн, що становить 5% статутного фонду;
- ОСОБА_1 - 105000,00 грн, що становить 35% статутного фонду;
- ОСОБА_2 - 90000,00 грн, що становить 30% статутного фонду;
- ОСОБА_3 - 90000,00 грн, що становить 30% статутного фонду.
Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" та розмірів часток його учасників.
Вирішуючи питання стосовно обраного позивачем способу захисту, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, згідно з якими розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у п.62, 63 постанови від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (пп."д" п.3 ч.5 ст.17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту порушених прав.
Надаючи оцінку аргументам, наведених учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.140 ЦК України (тут і надалі в редакції чинній, станом на 01.09.2005) товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
Згідно з ч.1 ст.144 ЦК України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.
Згідно з ч.5 ст.147 ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.
Згідно із положеннями пп.5.7.1. статуту Товариства, затвердженого рішенням зборів учасників Товариство з обмеженою відповідальністю "МВН", оформленого протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" №1 від 24.06.2003 (а.с.21-27), у випадку смерті, ліквідації (реорганізації) одного з учасників Товариства всі права та обов'язки переходять до спадкоємця (правонаступника).
За правилами ст.55 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 № 1576-XII (тут і надалі в редакції чинній, станом на 01.09.2005) при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ч.1 ст.1216 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно з абз.1 п.9 постанови пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 вирішуючи спір про спадкування частки учасника підприємницького товариства, необхідно враховувати, що це допускається статтями 130, 147, 166 ЦК ( 435-15 ), статтями 55, 69 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-XII (1576-12) "Про господарські товариства" і не підпадає під заборону пункту 2 частини першої статті 1219 ЦК. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.
Відповідно до ч.1, 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).
Положеннями ч.1,2, 5 ст.1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
У відповідності до ст.60, ч.1 ст.61 Сімейного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній станом на 01.09.2005) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Суд враховує рішення Конституційного суду України №17-рп/2012 від 19.09.2021, де судом зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності. Отже, в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За загальним правилом ч.2 ст.370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Наведена норма за аналогією закону підлягає застосуванню і до визначення розміру частки у майні, що є у спільній сумісній власності, без його поділу.
Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об'єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя. Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об'єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини (такий висновок наведено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.12.2022 у справі №463/1760/19).
Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвами про право власності від 16.09.2022, зареєстрованого в реєстрі за №2-729 та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16.09.2022, зареєстрованого в реєстрі за №2-730 дружині померлого ОСОБА_6 належить:
- 1/2 частка у праві спільної сумісної вартості на майно, набуте подружжям за час шлюбу, зокрема частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" в розмірі 285000 грн, що становить 95% статутного капіталу, тобто 142500,00 грн, що становить 47,5% статутного капіталу Товариства;
- 1/3 частки на 1/2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" в розмірі 285000 грн, що становить 95% статутного капіталу, тобто 47500,00 грн, що становить 15,8(3)% статутного капіталу Товариства.
Таким чином, позивач набув права на 190000,00 грн, що становить 63,3(3)% статутного капіталу Товариства.
В свою чергу, дочці померлого ОСОБА_6 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.09.2022, зареєстрованого в реєстрі за №2-731, належить 1/3 частки на 1/2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" в розмірі 285000 грн, що становить 95% статутного капіталу, тобто 47500,00 грн, що становить 15,8(3)% статутного капіталу Товариства.
Разом з тим, з огляду на матеріали реєстраційної справи Товариства, витребувані ухвалою суду від 01.05.2023, підставами для прийняття рішення Товариством, оформленим протоколом загальних зборів учасників Товариства №5 від 29.03.2006, слугували свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2006, зареєстроване в реєстрі за №6-476 (а.с.9), свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2006, зареєстроване в реєстрі за №6-480 (а.с.10) та свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2006, зареєстроване в реєстрі за №6-478 (а.с.10), які стосувались земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0241.
Таким чином, суд доходить висновку, що рішення Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН", що оформлено протоколом загальних зборів учасників Товариства №5 від 29.03.2006, є незаконним.
При цьому, суд враховує, що: позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (п.60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16).
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визначення розміру часток учасників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є правомірним та обґрунтованим.
Стосовно вимоги про визначення частки статутного капіталу в розмірі 47500,00 грн, що відповідає 15,84%, як такої, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "МВН", суд зазначає, що за відсутності доказів отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом та звернення до Товариства з метою вступу до нього, вказана вимога є правомірною та обґрунтованою, позаяк не перешкоджає відповідачу ( ОСОБА_3 ) звернутись до Товариства з такою заявою в подальшому.
Розглядаючи заяву про закриття провадження у справі №902/504/23, наведену у відзиві б/н від 02.06.2023, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1. ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Також, відповідно до п.4 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Натомість абз.1 ч.1 ст.19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Обґрунтовуючи свою заяву про закриття провадження у справі заявник посилається на правову позицію, висвітлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №922/88/20, за якою: справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб'єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов'язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, суд відзначає, що підставами позову у цій справі є незаконне рішення загальних зборів Товариства, яким на думку позивача, було невірно визначено розмір часток в статутному капіталі цього Товариства, чим було порушено її права.
Суд зазначає, що рішення загальних зборів учасників є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст.202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення ст. 203, 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст.216 ЦК України (такий висновок наведено у правовій позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №911/2525/19).
Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (така позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №756/10182/16-ц).
Отже, беручи до уваги зміст та юридичну природу обставин справи (те, що спір у цій справі виник внаслідок прийняття рішення Товариством, що оформлено протоколом загальних зборів учасників Товариства №5 від 29.03.2006), відсутність спору щодо поділу майна, застосуванню підлягає пункт 3 ч.1 ст.20 ГПК України, оскільки спір виник з корпоративних відносин та належить до юрисдикції господарського суду (з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №922/88/20)
З огляду на наведене, заява про закриття провадження у справі №902/504/23, наведена у відзиві б/н від 02.06.2023, задоволенню не підлягає.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Положення ст. 76, 77 ГПК України передбачають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат.
Позивачем при звернені до суду із цим позовом сплачено 3000,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №6517 від 12.04.2023 (а.с.5).
Як встановлено судом, позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру, а отже мало бути сплачено судовий збір в розмірі 2684,00 грн.
Таким чином, позивачем внесено на 316,00 грн судового збору більше, ніж встановлено законом.
Як вказано в п.1. ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Разом з тим, за відсутності клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору, таке питання судом не вирішується.
Таким чином, за правилами ст.129 ГПК України на відповідачів покладається судовий збір в розмірі 2684,00 грн.
Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 136, 137, 138, 139, 140, 144, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" (місцезнаходження: проспект Космонавтів, буд.30-а, м.Вінниця, Вінницька обл., 21021, ідентифікаційний код: 32538118), та розмір часток учасників у такому товаристві наступним чином:
- розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) становить 190000,00 грн, що відповідає 63,3(3)% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" (ідентифікаційний код: 32538118);
- розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) становить 47500,00 грн, що відповідає 15,8(3)% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" (ідентифікаційний код: 32538118);
- розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) становить 15000,00 грн, що відповідає 5% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" (ідентифікаційний код: 32538118);
- частка статутного капіталу в розмірі 47500,00 грн, що відповідає 15,8(3)% належить Товариству з обмеженою відповідальністю "МВН" (ідентифікаційний код: 32538118).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВН" (місцезнаходження: проспект Космонавтів, буд.30-а, м.Вінниця, Вінницька обл., 21021, ідентифікаційний код: 32538118) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 894,66 грн витрат по сплаті судового збору.
4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 894,67 грн витрат по сплаті судового збору.
5. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 894,66 грн витрат по сплаті судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
7. Повний текст судового рішення направити згідно переліку.
8. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України).
9. Повне рішення складено 04 серпня 2023 р.
Суддя Нешик О.С.
кількість прим:
1 - до справи;
2 - представнику фізичної особи ОСОБА_1 адвокату Пунько І. В. ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );
3 - ТОВ "МВН" (просп.Космонавтів, буд.30-А, м.Вінниця, 21021) - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення;
4 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення;
5 - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ) - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення