Справа № 420/21824/21
03 серпня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації, в якому просив:
визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації щодо не нарахування та невиплати разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій за 2021 рік, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
стягнути з Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації різниці недоотриманої у повному обсязі (п'ять мінімальних пенсій за віком по стану на 01 січня 2021 року) разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій за 2021 рік, у сумі 7354,00 гривень (8845,00 гривень (сума 5 мінімальних пенсій за віком) - 1491,00 гривень (сума фактичної виплати в 2021 році).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має соціальний статус учасника бойових дій та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач вказав, що виплата йому, як учаснику бойових дій, разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році відбулася у розмірі 1491 грн., тобто меншому ніж 5 мінімальних пенсій за віком (8845 гривень), що звужує його права та суперечить ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито провадження по адміністративній справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року, залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області (65032, місто Одеса, пр. Шевченка, будинок 4, код ЄДРПОУ 44358689). Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.
У зв'язку з довготривалою відпусткою судді Балан Я.В. згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2022 року, зазначена справа передана на розгляд судді Андрухіву В.В.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року прийнято до провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
03.11.2022 року від представника Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач позов не визнає, вважає заявлені вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач у відзиві, зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку в Управлінні соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області не перебуває, що підтверджується довідками Біляївського, Лиманського та Овідіопольського відділів Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 05.11.2020 року (а.с. 14).
Позивач зазначає, що у 2021 році йому виплачено разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1491 грн.
У червні 2021 року позивач звернувся до відповідача - Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації із заявою про нарахування і виплату згаданої допомоги у 2021 році в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком. Проте відповіді не отримав.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, встановлені статтею 12 вказаного Закону.
Законом України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 статтю 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту було доповнено частиною четвертою такого змісту:
"Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік згадану вище норму права викладено в такій редакції:
"Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2021 року позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача із заявою до відповідача про перерахунок допомоги, діяла ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 № 325 Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, пунктом 5 якого передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку.
Згідно вказаного Додатку разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах, зокрема:
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно тексту вказаного Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ч.2 статті 3).
Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога членам сімей загиблого під час проходження служби військовослужбовця є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За положеннями ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій - п'ять мінімальних пенсій за віком.
Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у рішенні від 29.09.2020 року та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 року у зразковій справі №440/2722/20.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім цього, суд зазначає, що у рішенні від 29.09.2020 року у справі №440/2722/20 Верховний Суд підтвердив, що належним відповідачем у цій категорії справ є відповідальний орган (місцевий орган соціального захисту населення або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги.
Проте, суд зазначає, що відповідно до п. 2-3 Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2021 р. № 325 Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.
Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є:
1) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення);
2) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - місцеві органи соціального захисту населення), центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Як вбачається з відповіді № 171231 від 03.08.2023 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації (код 03194950), яке зазначене позивачем як орган, що здійснив йому виплату разової грошової допомоги до 5 травня у квітні 2021 року, з 21.01.2021 року перебуває у стані припинення за рішенням засновників, запис № 1005431270014001072.
Доказів того, що саме вказаний орган, перебуваючи у стані припинення, у квітні 2021 року здійснив виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, позивач до суду не надав.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 на обліку в Управлінні соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області не перебуває.
Вказане підтверджується належним чином засвідченими копіями довідки та службових записок, наданих Біляївським, Лиманським та Овідіопольським відділами Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, які додані до відзиву відповідача на позов.
Оскільки позивач не перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, вказаним Управлінням в 2021 році не здійснювалось нарахування та виплата йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій.
Вказані обставини позивач не спростував, відповіді на відзив не подав, факт отримання разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік саме від відповідачів суду не надав.
Отже, позивачем не надано доказів того що нарахування допомоги до 5 травня 2021р. здійснювалося саме відповідачами у даній справі.
Відомості щодо реєстрації місця проживання позивача у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні (відповідь на запит № 171221 від 03.08.2023 року), що унеможливлює встановлення органу соціального захисту населення, який виплачував позивачу разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 року.
У зв'язку із цим позовні вимоги позивача до відповідачів про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За викладених вище обставин, судом встановлено відсутність протиправності у діях відповідачів, а тому у позові ОСОБА_1 слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) до Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації адреса: вул.Т.Шевченка, буд.169, смт.Овідіополь, Одеський район, Одеська область, код ЄДРПОУ 03194950), Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області (адреса: пр-т Шевченка, буд.4, м.Одеса, 65032, код ЄДРПОУ 44358689) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів
.