Справа № 420/11606/23
03 серпня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення додаткової винагороди,
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь додаткову винагороду за період з 10 червня 2022 року по 15 травня 2023 року у розмірі 1118387 грн. 10 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення вимог п. 1 постанови КМУ від 28.02.2022р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» позивачу невиплачена додаткова винагорода з розрахунку 100000 грн. на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування після тяжкого поранення.
Так, позивач вказує, що 10 червня 2022 року під час виконання бойового завдання він отримав вогнепально-осколкове поранення та з того часу постійно перебуває на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до свідоцтва про хворобу № 5 від 04 січня 2023 року позивач був визнаний військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 непридатним до військової служби з переоглядом через 6 місяців.
За висновком медико-соціальної експертної комісії ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 склала 80 %, що вбачається з довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках №230 від 24 березня 2023 року.
Незважаючи на це, з військової служби позивача до цього часу не звільнено, що свідчить про його перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії та дає підстави для сплати на його користь додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн. на місяць.
За підрахунком позивача заборгованість відповідача із зазначеної виплати за період з 10.06.2022р. по 15.05.2023р. становить 1118387 грн. 10 коп., за стягненням якої він звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 29.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні без виклику сторін.
Відповідачу копія ухвали суду про відкриття провадження у справі направлялась засобами поштового зв'язку.
Однак, судова кореспонденція була повернута підприємством поштового зв'язку до Одеського окружного адміністративного суду по причині «за закінченням терміну зберігання», про що складена довідка ф.20 від 21 червня 2023 року.
У відповідності з ч. 11 ст. 126 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Враховуючи, що судова кореспонденція не вручена відповідачу з незалежних від суду причин, в силу наведених вимог КАС України вважається, що судову кореспонденцію вручено належним чином.
Відзив на адміністративний позов до суду не надходив.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інші заяви по суті справи та додаткові докази не надані.
З огляду на зазначене, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.03.2022 року був призваний за мобілізацією на військову службу, що підтверджується записом у Військовому квитку серії НОМЕР_3 та контрольним талоном до мобілізаційного розпорядження (а.с. 9-12).
Судом встановлено, що 10.02.2022 року солдат Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримав поранення та згідно первинної медичної картки, виданої Медичною ротою в/ч НОМЕР_4 , отримав невідкладну допомогу (а.с. 13).
11.06.2022 року евакуйований до Військово-медичного клінічного центру Східного регіону у м. Дніпро.
Згідно Виписного (перевідний епікриз) №7152 ВМКЦ СР м. Дніпро, солдат Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у в/ч НОМЕР_5 з 11.06.2022 по 12.06.2022 рр. (а.с. 14).
Згідно Перевідного епікризу №7345 із медичної карти стаціонарного хворого, 13.06.2022 року солдат ОСОБА_1 переведений у Військово-медичний клінічний центр Західного регіону м. Львів (а.с. 15)
Згідно Довідки від 26.07.2022 року №596/01-12 Комунального некомерційного підприємства «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради, ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні з 15.06.2022 по дату видачі довідки (а.с. 18).
Згідно Довідки №367 Комунального некомерційного підприємства «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради, 27.10.2022 року проведено медичний огляд ВЛК КНП «ЗОКЛ ім. А.Новака» ЗОР. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання: травма, поранення, так, пов'язане з проходженням військової служби. Потребує подальшого реабілітаційного лікування в КНП «ЗОКЛ ім. А.Новака» ЗОР орієнтовним терміном 30 календарних днів (а.с. 19).
Згідно Довідки №261 від 24.11.2022 року Комунального некомерційного підприємства «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради, 24.11.2022 року проведено медичний огляд позивача у ВЛК КНП «ЗОКЛ ім. А.Новака» ЗОР. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання: Травма, поранення, Так, пов'язане з проходженням військової служби. Потребує подальшого реабілітаційного лікування в КНП «ЗОКЛ ім. А.Новака» ЗОР орієнтовним терміном 30 календарних днів (а.с. 20).
Згідно Виписки-епікриз із медичної карти стаціонарного хворого №5346 від 22.12.2022 року Комунального некомерційного підприємства «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради, термін перебування ОСОБА_1 в стаціонарі 190 днів, а саме з 15.06.2022 по 22.12.2022 рр. (а.с. 21-23).
Згідно Повідомлення військової частини НОМЕР_2 від 23.12.2022 року №3323/4519, солдат ОСОБА_1 знаходиться на стаціонарному лікуванні з 22.12.2022 року (а.с. 24).
Згідно Медичної карти стаціонарного хворого №3323/625 від 04.01.2023 року у військовій частині НОМЕР_2 та Повідомлення військової частини НОМЕР_2 від 04.01.2023 року №52, солдат ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у в/ч НОМЕР_2 з 22.12.2022 по 04.01.2023 рр. (а.с. 26-27).
04.01.2023 року ВЛК військової частини НОМЕР_2 складено Свідоцтво по хворобу №5, відповідно до якого: Травма, поранення, Так, пов'язані із захистом Батьківщини.
Постанова штатної ВЛК про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю: Непридатний до військової служби з переоглядом через 6 місяців (а.с. 28).
Згідно штампу на Свідоцтві по хворобу №5, 09.01.2023 року постанова штатної ВЛК та Свідоцтво по хворобу №5 затверджене постановою 16 Регіональної ВЛК.
20.03.2023 року військовою частиною НОМЕР_2 видано ОСОБА_1 Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК) (а.с. 30).
Згідно Довідки МСЕК №230 від 24.03.2023 року Серії 12 ААА, ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 склала 80 % (а.с. 32).
Згідно Виписки з акта огляду МСЕК №1058/35 від 21.03.2023 року, позивачу встановлено друга група інвалідності до 01.04.2025 року (а.с. 33).
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні: з 10.06.2022 року по 04.01.2023 року. За постановою ВЛК від 04.01.2023 - Непридатний до військової служби з переоглядом через 6 місяців.
Звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено тим, що за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування після тяжкого поранення йому не виплачувалась доплата у розмірі 100 000 (ста тисяч) гривень, встановлена пунктом 1 постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 168.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з положенням ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за N 745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови №168 (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 217 від 07.03.2022, № 350 від 22.03.2022, № 400 від 01.04.2022, № 754 від 01.07.2022, № 793 від 07.07.2022, № 1066 від 27.09.2022, № 1146 від 08.10.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Пунктом 2-1 Постанови №168 (у реакції від 18.10.2022 року) установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
З аналізу пункту 1 Постанови №168 вбачається встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я або у відпустці для лікування, а саме:
пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;
факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
04.01.2023 року ВЛК військової частини НОМЕР_2 складено Свідоцтво по хворобу №5 позивача, відповідно до якого: Травма, поранення, Так, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с. 28).
Згідно наявної у матеріалах справи Виписки з акта огляду МСЕК №1058/35 від 21.03.2023 року до Довідки серії 12 ААГ, 21.03.2023 року проведено первинний огляд позивача та встановлено другу групу інвалідності по причині: Травма, поранення, Так, пов'язані із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена до 01.04.2025 року (а.с. 33).
Отже, підтверджена перша умова (поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язано із захистом Батьківщини) для виплати позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень.
Щодо перебування позивача на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії, судом встановлено таке.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні: з 10.06.2022 року по 04.01.2023 року. За постановою ВЛК від 04.01.2023, Непридатний до військової служби з переоглядом через 6 місяців.
Таким чином, наявна друга умова (перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я) для виплати позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, у період з 10.06.2022 року по 04.01.2023 року.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання збільшеної до 100 000 гривень винагороди, відповідно до п. 1 Постанови №168, за період з 10.06.2022 року по 04.01.2023 року.
У позовній заяві зазначено, що позивача до цього часу не звільнено з військової служби. З цих підстав позивач вважає, що він перебуває у відпустці для лікування після тяжкого поранення, що дає підстави для сплати йому додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн. на місяць.
Відповідно до прохальної частини позову, позивач просить стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь додаткову винагороду за період з 10 червня 2022 року по 15 травня 2023 року (дата звернення до суду).
Проте, суд, вирішуючи спір, відхиляє зазначені доводи та вимоги позивача, з огляду на таке.
Питання надання військовослужбовцям відпусток регламентує стаття 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, відповідно до ч. 11 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції від 23.12.2022, чинній на момент спірних правовідносин), у зв'язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою не повинен перевищувати 4 місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).
Після закінчення встановленого безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.
Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв'язку з хворобою не надається.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази перебування позивача у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Натомість, постановою ВЛК від 04.01.2023 року позивач визнаний непридатним до військової служби з переоглядом через 6 місяців.
Таким чином, з 05.01.2023 року позивач не перебуває на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або ж у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
20.03.2023 року військовою частиною НОМЕР_2 видано ОСОБА_1 Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК) (а.с. 30).
Враховуючи наведене, з урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин справи, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не виплачено позивачу додаткову винагороду, збільшеної до 100000 гривень у періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 10.06.2022 року по 04.01.2023 року, у зв'язку з чим суд приходить висновку про визнання протиправною допущеної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у відповідності до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після перенесеної травми з 10.06.2022 року по 04.01.2023 року, відтак слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у відповідності до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за спірний період у розмірі збільшеному до 100000 грн., з урахуванням попередньо виплаченої суми додаткової винагороди.
Стосовно вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 додаткової винагороди у розмірі 1118387 грн. 10 коп., суд зазначає про таке.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Таким чином, враховуючи, що нарахування та виплата суми додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, є компетенцією відповідача, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу цю грошову допомогу з урахуванням висновків суду.
Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. Тому в задоволенні вимоги позивача про стягнення заявленої суми слід відмовити.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії”). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, з урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України.
Враховуючи, що позивач, звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 242-246, 250, 262, 255-258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ; АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ; АДРЕСА_2 ) про стягнення додаткової винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, у період з 10.06.2022 року по 04.01.2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у відповідності до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 10.06.2022 року по 04.01.2023 року у розмірі збільшеному до 100000,00 грн., з урахуванням попередньо виплаченої суми додаткової винагороди.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 03.08.2023 року.
Суддя Г.В. Лебедєва