Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" серпня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/856/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковський С.В.
при секретарі судового засідання Черновою В.О.
та за участю: пр-к АТ "Укрексімбанк" - Головіна О.І. (в режимі вкз, за дов.),
розпорядник майна - Різник О.Ю. (в режимі вкз, свідоцтво №1939 від 08.01.20),
розглянувши матеріали справи заяви з грошовими вимогами фізичної особи ОСОБА_1 до Багатопрофільне підприємство «Солідарність» у формі товариства з обмеженою відповідальністю по справі
за заявою Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України"
про визнання банкрутом Багатопрофільне підприємство «Солідарність» у формі товариства з обмеженою відповідальністю
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА ПІДСТАВИ ВИМОГ ЗАЯВНИКА.
Ухвалою суду від 28.03.2023 в підготовчому засіданні, господарський суд відкрив провадження у справі про банкрутство Багатопрофільне підприємство «Солідарність» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, здійснив оприлюднення оголошення про відкриття справи про банкрутство на веб-сайті Судової влади України (ВГСУ), призначив розпорядником майна арбітражного керуючого Різник О.Ю., зобов'язав розпорядника майна надати суду відомості про результат розгляду вимог кредиторів, встановив строк проведення розпорядником майна інвентаризації майна боржника та призначив дату проведення попереднього засідання суду.
Оголошення про відкриття справи про банкрутство БП "Солідарність" у формі ТОВ було опубліковано 29.03.2023 за № 70292.
03.05.2023 (вх.№ 11025) до господарського суду з заявою з грошовими вимогам до боржника звернувся кредитор фізична особа ОСОБА_1 на загальну суму 84259,28 грн, що виникла внаслідок несплати боржником кредитору заборгованості з заробітної плати.
Розпорядник майна у письмовому повідомленні від 05.05.20223 про розгляд вимог кредитора ОСОБА_1 у розмірі 84259, 28 грн не визнано, посилаючись на недоведеність факту (обставин), на які заявник посилається, як на підставу наявної кредиторської заборгованості. Зокрема, кредитором не надано довідку про розмір заробітної плати, копії наказів про звільнення, повідомлення про суми, нараховані та виплачені кредитору боржником при звільненні, копії трудової книжки, оборотно - сальдові відомості. Тобто відсутні будь-які первинні документи, які підтверджують нарахування суми заборгованості із заробітної плати.
10.05.2023 (вх. 11772) на адресу суду надішли письмові заперечення на вимоги ОСОБА_1 від кредитора АК "Державний експортно -імпортнй банк України" відповідно до приписів ч.6 ст. 45 Кодексу україни з процедур банкрутства, в яких кредитор вважає вимоги вказаного кредитора необгрунтованими, та такіми, що не підтверджені відповідними доказами та документами.
Представник боржника визнає вимоги кредитора ОСОБА_1 у повному обсязі вважає їх обгрунтованими та повністю підтвердженими поданими кредитором суду документами. Представник кредитора 24.07.2023р (вх.19257) надав суду додаткові письмові пояснення з поданої заяви.
Кредитор в судове засідання не з'явився, поважні причини суду не надав.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 р. у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Судом встановлено, що всіх учасників справи (кредитора, боржника та розпорядника майна) було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи належним чином та заздалегідь, розгляд заяви кредитора в попередньому засіданні призначений був до розгляду в судовому засіданні 01.08.2023 р., тобто всі учасники даного судового процесу мали достатньо часу та можливість скористатить своїм правом, ознайомитись з матеріалами справи, надати суду заперечення або пояснення та бути присутнім в судовому засіданні. Проте, кредитор фізична особа ОСОБА_1 цим правом не скористався.
Розглянувши в судовому засіданні матеріали заяви фізичної особи ОСОБА_1 , вислухавши пояснення розпорядника майна, надані суду додаткові документи, суд зазначає наступне.
Щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
У ч.1 ст. 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ч. 3 ст. 45 КУзПБ встановлені вимоги до змісту заяви кредитора, зокрема передбачено, що до заяви в обов'язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.
За приписами ч. 5 ст. 45 КУзПБ розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.
Кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (ч.6 ст. 45 КУзПБ).
Крім того, суд у цій справі враховує усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, за якими:
- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- обов'язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18);
- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів на підставі поданих заявниками доказів існування та обґрунтованості цих вимог (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).
Наведені правові висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ та втратою чинності Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки КУзПБ (статті 45-47) містить подібне в цій частині правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
Щодо підвищеного стандарту доказування кредиторських вимог у справах про банкрутство.
Суд зазначає, що для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суд розглядає заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредитора здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредитора у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч.1 статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
Суд зазначає, що у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, яка полягає серед іншого, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають в подальшому на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог всіх кредиторів.
Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено само на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. В зв'язку з чим надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Отже, комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство у попередньому засіданні.
В зв'язку з вищенаведеним, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги кредитора повинні бути підтверджені первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, у тому числі за вимогами з заробітної плати, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19). Така судова практика є сталою при застосуванні статей 45-47 КУзПБ (введеного в дію з 21.10.2019).
ВИСНОВОК СУДУ.
03.05.2023 (вх.№ 11025) до господарського суду з заявою з грошовими вимогам до боржника звернувся кредитор фізична особа ОСОБА_1 на загальну суму 84259,28 грн, що виникла внаслідок несплати боржником заборгованості із заробітної плати з червня 2013 до 01.08.2022.
Розпорядником майна у письмовому повідомленні від 05.05.20223 про розгляд вимог кредитора ОСОБА_1 у розмірі 84259,28 грн вимоги не визнано, посилаючись на недоведеність факту (обставин), на які заявник посилається, як на підставу наявної кредиторської заборгованості з заробітної плати. Зокрема, кредитором не надано довідку про розмір заробітної плати, копії наказів про звільнення, повідомлення про суми, нараховані та виплачені кредитору боржником при звільненні, копії трудової книжки, оборотно - сальдові відомості. Тобто відсутні будь-які первинні документи, які підтверджують нарахування суми заборгованості із заробітної плати.
Кредитор АК "Державний експортно-імпортнй банк України" заперечує щодо вимог ОСОБА_1 з тих же самих підстав.
Оцінюючи доводи поданої заяви кредитора та письмові заперечення розпорядника майна, банку на вимоги фізичної особи ОСОБА_1 , розглянувши письмові пояснення боржника щодо заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно до ст.21 Кодексу законов про працю України (далі - КЗпП) визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".
Частиною 3 статті 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Аналогічне положення закріплено у статті 97 КЗпП України, в якій визначено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
Одночасно суд звертає увагу на той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).
Суд зазначає, що відповідно до статті 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Крім того стаття 49 КЗпП визначає, що роботодавець зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Проте, кредитором не було представлено суду копію наказу (розпорядження) про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства, довідку чи письмове повідомлення про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
З наданих суду копії наказу за № 12-К БП "Солідарність" у формі ТОВ від 26.06.2013 вбачається, що ОСОБА_1 приступив до виконнаня обов'язків директора товариства з 26.06.2013р. Разом з тим, кредитором надано суду також наказ БП "Солідарність" у формі ТОВ від 12.08.2022 про виконання обов'язків директора, відповідно до якого ОСОБА_1 приступів до виконання обов'язків директора з 12.08.2022р. Отже з поданих кредитором документів неможливо остаточно визначити з якого часу ОСОБА_1 працював на посаді директора БП "Солідарність" у формі ТОВ.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати;
Проте вказані вище первинні відомості (документи) в підтвердження періоду нарахування суми заробітної плати, що належить до виплати ОСОБА_1 не були представлені кредитором.
Виходячи з положень КЗпП України, Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Крім того, необхідно зазначити, що нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Вказані документи теж не були представлені кредитором в підтвердження наявної суми боргу з заробітної плати перед ОСОБА_1 .
Також суд зазначає, що в письмових поясненнях кредитор посилається на те, що заробітна плата ОСОБА_1 не дорівнювала мінімальної заробітної платі, оскільки на БП "Солідарність" у формі ТОВ директор працював не на повну ставку і за сумісництвом.
У відповідності до ст. 102-1 КЗпП сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Разом з тим, кредитором в обгрунтування поданих пояснень не було представлено жодного доказу, що фізична особа ОСОБА_1 працював за сумісництвом та одержував заробітну плату за фактично виконану роботу.
Посилання представника кредитора на те, що одним з доказів наявності заборгованості з заробітної плати перед ФО ОСОБА_1 є подання боржником податкової звітності до ДПС за період 2017-2022р. про суми нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не може бути прийнято до уваги судом на підставі наступного.
Суд враховує, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Роботодавець як платник єдиного внеску є особою, на яку покладено обов'язок своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати за найманих працівників (застрахованих осіб) єдиний внесок, а також подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, які визначені податковим законодавством.
Водночас, суд зазначає, що фактом підтвердження сум нарахувань з заробітної плати є первинні документи, які заявником за поданою судом заявою не було представлено суду, а не податкові декларації або інша податкова звітність, що подається до ДПС відповідно до податкового законодавства, яка лише підтверджує порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування боржником не свідчить беззаперечну наявність вказаної суми виплат з заробітної плати робітнику ОСОБА_1 ..
Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Разом з тим,підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, у тому числі нарахувань з заработної плати є лише первинні документи, що не було представлено кредитором.
Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Проте, як вважає суд, кредитор не довів суду допустимими та обгрунтованми доказами наявність боргу.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
На підставі вищенаведеного суд вважає, що письмиві заперечення які представлені разпорядником майна є більш вірогідні, ніж докази, які представлені кредитором. ОСОБА_2 .
З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги гр. ОСОБА_1 такими, що не доведені суду належними та допустимими доказами, а отже є необгрунтованими, в зв'язку з чим суд відхиляє їх в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2, 45-47 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 74, 79, 86, 234-235, 237 ГПК України,
1. Вимоги гр. ОСОБА_1 у розмірі 84259,28 грн відхилити в повному обсязі.
2. Ухвалу направити кредитору-заявнику, боржнику, розпоряднику майна.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня пдписання повного судового рішення.
Ухвала підписана 03.08.2023.
Суддя Міньковський С.В.