ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про залишення позовної заяви бех руху
м. Київ
03.08.2023Справа № 910/11995/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411) про визнання недійсним договору та додатків
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - відповідач) про визнання недійсним договору та додатків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору про надання кредиту №439636-КС-002 від 01.02.2022 року укладеного з відповідачем та додаткової угоди №1 від 26.02.2022 та №2 від 12.03.2022, позивачем отримано кредит, втім умови повернення кредиту, зокрема відсоткова ставка є несправедливою до позичальника та суперечить Цивільному кодексу України, а тому кредитний договір та додатки до нього є недійсними.
Дослідивши матеріали позовної заяви судом встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам статей 164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Так, судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 р. у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 р. у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду, зокрема, сплату судового збору.
При цьому, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R (81) 7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981 року, практика Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї Конвенції не визнають саму по собі необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України "Про судовий збір").
Статтею 2 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
До позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (п.2 ч.1 ст. 164 ГПК України).
Водночас, позивачем до позовної заяви не додано жодних належних доказів на підтвердження сплати судового збору у встановлених законом порядку та розмірі.
Разом з цим, позивач в позовній заяві зазначає, що він є звільненим від сплати судового збору на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» якою передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Оцінивши наведені позивачем підстави для звільнення від сплати судового збору, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та помилковість тлумачення заявником приписів Закону України «Про захист прав споживачів».
Так, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
За приписами статті 1 вказаного закону, терміни наведені у ньому вживаються у такому значенні, зокрема, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовними вимогами про визнання недійсним кредитного договору та додаткових угод до нього укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика».
Оспорюваний договір є кредитним договором та укладено з фізичною особою підприємцем і за приписами пункту 1.1 якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти на засадах строковості, поворотності, платності, а позивальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та Правилами для надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Відтак, позивач за спірних правовідносин не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а позовна заява у даній справі не пов'язана з захистом порушених прав споживача, тому посилання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на положення ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу для звільнення від сплати судового збору є безпідставним та помилковим.
З урахуванням вищевикладеного, суд не вбачає, у даному випадку, наявності обставин, які б свідчили про звільнення заявника від сплати судового збору, інших підстав ним не наведено, а судом не встановлено, в тому числі для відстрочення чи розстрочення судового збору, як то передбачено вимогами Закону України «Про судовий збір».
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів і узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
При цьому, за приписами частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судом враховано, що позовну заяву подано в електронній формі з використанням системи «Електронний суд» у зв'язку з чим може бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів.
Отже, виходячи з приписів статті 4 Закону України "Про судовий збір" позивач повинен, виходячи з предмету спору сплатити судовий збір в розмірі 8588,80 грн (по 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за чотири вимоги немайнового характеру з урахуванням понижуючого коефіцієнту).
Так, за приписами частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви..
Тоді як, в поданій позовній заяві не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Окрім того, статтею 164 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до документів, що додаються до позовної заяви, та ч. 2 указаної статті зазначає, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно частин 1, 2, 4, 5 статті 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
В позовній заяві позивач посилається на здійснення оплати від 15.12.2022 року та 12.03.2023 року, проте до позовної заяви не додано зазначених документів ні в оригіналі, ні в належним чином засвідчених копіях, а також не зазначено об'єктивних причин, з яких вони не можуть бути подані суду або доказів, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних документів (частини 2, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 164 цього Кодексу протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
При цьому, залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Господарським процесуальним кодексом України.
За таких обставин, оскільки заявником не дотримано вищезазначених вимог встановлених Господарським процесуальним кодексом України, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без руху та надати позивачу строк для усунення допущених недоліків позовної заяви.
На підставі викладеного та керуючись статтями 164, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Залишити позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без руху.
3. Встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
4. Встановити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:
- доказів сплати судового збору в оригіналі;
- заяви щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви;
- всіх документів, на які посилається в позовній заяві (доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема часткових оплат від 15.12.2022 року та 12.03.2023 року) в оригіналах або в належним чином засвідчених копіях, згідно з п. 5.26 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2020) або ж письмові пояснення з цього приводу.
5. Роз'яснити прокурору, що якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із такою заявою.
6. Згідно ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання. Дана ухвала не підлягає оскарженню.
СуддяТ.В. Васильченко