ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.08.2023Справа № 910/6254/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6254/23
За позовом Фізичної особи-підприємця Филонича Андрія Сергійовича
до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
про стягнення 218499,54 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Фізична особа-підприємець Филонич Андрій Сергійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач) про стягнення 218499,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором підряду №11/04/1327-Р від 21.10.2022, не здійснив повної та своєчасної оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення 212526,48 грн основного боргу, інфляційні втрати у розмірі 4697,90 грн та 3% річних у розмірі 1275,16 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6254/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.05.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог з підстав того, що на виконання рішення Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України у зв'язку із військовою необхідністю, відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» 06.11.2022 року відбулося примусове відчуження у власність держави акцій ПАТ «Укрнафта», що, в свою чергу, зумовило необхідність внесення змін до статуту підприємства, процедур закупівель матеріально-технічних ресурсів та проведення позапланових податкових, аудиторських перевірок, що в сукупності призвело до призупинення на певний період належного виконання зобов'язань за договором. При цьому, всі зусилля та кошти відповідач направляє на підсилення обороноздатності країни, а зобов'язання перед контрагентами виконуються в порядку черговості. Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач невірно визначив початок періоду прострочення, з 01.02.2023, тоді як, за розрахунком відповідача, з урахуванням положень ст. 253 ЦК, початок заборгованості припадає на 02.02.2023, а тому наведений позивачем розрахунок компенсаційних втрат є невірним.
09.06.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, та вказує, що жодна з перерахованих обставин, а саме: внесення змін до статуту, зміни у процедурі закупівель матеріально-технічних ресурсів та проведення перевірок, не звільняє від виконання зобов'язань, відповідно до умови укладеного договору та положень чинного законодавства.
Згідно з інформації з офіційного сайту «Укрпошта» розділ "Трекінг відправлень" слідує, що поштове відправлення з відзивом на позовну заяву та додатками до нього вручено адресату (позивачу) 01.06.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 встановлено позивачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду відповіді на відзив на позов та доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.
Отже, враховуючи, встановлений судом строк та отримання позивачем відзиву на позовну заяву 01.06.2023, судом встановлено, що відповідь на відзив подано з порушенням строку на її подання.
При цьому, ані у поданій відповіді на відзив, ані у вигляді окремої заяви до неї позивач не викладає окремої вимоги про поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив.
Тоді як, за приписами частини 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Відповідно до статей 118, 119 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Приписи ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (постанова Верховного суду від 07.08.2020 у справі №754/10996/19).
За таких обставин, враховуючи, що відповідь на відзив подано позивачем з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України та доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для подання відповіді на відзив позивачем не наведено, суд дійшов висновку про залишення без розгляду відповіді на відзив.
Своїм правом на подання заперечень, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, відповідач не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
21.10.2022 року між Фізичною особою-підприємцем Філоничем Андрієм Сергійовичем (далі - підрядник) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (далі - замовник) було укладено договір підряду №11/04/1327-Р (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник зобов'язується на свій ризик виконати вказані в пункті 1.2 договору робити за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи на умовах, визначених даним договором.
Пунктом 1.2 договору сторони погодили найменування робіт: ремонт будівель прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» (інв. №№69708, 69709, 69702) (далі по тексту - роботи).
Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість робіт по цьому договору становить 502630,00 грн без ПДВ (п'ятсот дві тисячі шістсот тридцять гривень, 00 копійок).
Ціна робіт визначається у відповідності до договірної ціни - додаток №3, що є невід'ємною частиною даного договору. Договірна ціна на виконання даних робіт є твердою (пункт 2.2 та 2.3 договору).
Згідно пункту 2.5 договору оплата вартості робіт здійснюється після отримання замовником примірника належним чином підписаного сторонами оригіналу договору у такому порядку:
- авансовий платіж, у розмірі 70% від вартості сировини та матеріалів, яка складає суму 290103,52 грн без ПДВ (двісті дев'яносто тисяч сто три гривні, 52 копійки).
- решта, в сумі 212526,48 грн без ПДВ (двісті дванадцять тисяч п'ятсот двадцять шість гривень, 48 копійок), по факту виконаних робіт на основі проміжних та кінцевого актів приймання виконаних будівельних робіт протягом 30 календарних днів.
Всі суми, що підлягають сплаті за цим договором, здійснюються в національній валюті України, в безготівковій формі на банківські рахунки сторін, що зазначені у цьому договорі (пункт 2.6 договору).
Умовами пункту 3.1 договору сторони погодили, що строк виконання робіт становить 30 (тридцять) робочих днів з дати початку виконання робіт та закінчуються датою підписання акту приймання виконаних будівельних робіт. Початок робіт оформляється двостороннім актом про початок виконання робіт, складеним між замовником та підрядником протягом 10 календарних днів з моменту отримання авансового платежу передбаченого п. 2.5 цього договору.
Відповідно до пункту 5.1 договору виконання робіт оформляється шляхом підписання сторонами проміжних та кінцевого актів приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма №КВ-2В), надалі - акт, який датується останнім днем виконання робіт, і довідки про вартість виконаних будівельних робіт (примірна форма КБ-3), надалі - довідка. В акті та довідці відображаються обсяги виконаних робіт та їх вартість, підтверджені замовником і підрядником, які є первинними обліковими документами. Акт та довідка складаються підрядником в 2 (двох) оригінальних примірниках, які мають бути підписані, скріплені печаткою підрядника та надані Замовнику не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати підписання. На підставі зазначених документів замовник проводить розрахунки з підрядником.
За невиконання або неналежне виконання цього договору сторони несуть відповідальність у порядку та на умовах, що передбачені чинним законодавством України та цим договором (пункт 9.1 договору).
Пунктом 9.3 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної або неповної оплати виконаних робіт відповідно до п. 2.5 цього договору замовник несе відповідальність, передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом 12 місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 14.1 договору).
Додатком №3 до договору №11/04/1327-Р від 21.10.2022 (далі - додаток №3) сторони погодили договірну ціну на поточний ремонт будівель прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» (інв. №№69708, 69709, 69702) у розмірі 502630,00 грн.
На виконання умов пункту 2.5 договору відповідачем було перераховано авансовий платіж у розмірі 70% від вартості сировини та матеріалів в сумі 290103,52 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №20231-П22 від 21.11.2022.
В свою чергу, позивачем було виконано, а відповідачем прийнято погоджені роботи на суму 502630,00 грн, що підтверджується актом приймання виконання будівельних робіт за січень 2023 №1 від 02.01.2023 на суму 502630,00 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2023р. від 02.01.2023 на суму 502630,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками сторін.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить і відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо виконаних робіт.
Позаяк, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором підряду №11/04/1327-Р, решту суми за виконанні роботи не перерахував, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 212526,48 грн.
Як зазначає позивач, ним було направлено на адресу відповідача претензію №5 від 04.03.2023 за супровідним листом №57 від 04.03.2023, у якій вимагав сплатити наявну заборгованість, втім відповідач вимоги претензії не виконав, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно пункту 2.5 договору оплата вартості робіт здійснюється після отримання замовником примірника належним чином підписаного сторонами оригіналу договору у такому порядку:
- авансовий платіж, у розмірі 70% від вартості сировини та матеріалів, яка складає суму 290103,52 грн без ПДВ (двісті дев'яносто тисяч сто три гривні, 52 копійки).
- решта, в сумі 212526,48 грн без ПДВ (двісті дванадцять тисяч п'ятсот двадцять шість гривень, 48 копійок), по факту виконаних робіт на основі проміжних та кінцевого актів приймання виконаних будівельних робіт протягом 30 календарних днів.
Відповідно до пункту 5.1 договору виконання робіт оформляється шляхом підписання сторонами проміжних та кінцевого актів приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма №КВ-2В), надалі - акт, який датується останнім днем виконання робіт, і довідки про вартість виконаних будівельних робіт (примірна форма КБ-3), надалі - довідка. В акті та довідці відображаються обсяги виконаних робіт та їх вартість, підтверджені замовником і підрядником, які є первинними обліковими документами. Акт та довідка складаються підрядником в 2 (двох) оригінальних примірниках, які мають бути підписані, скріплені печаткою підрядника та надані Замовнику не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати підписання. На підставі зазначених документів замовник проводить розрахунки з підрядником.
Як встановлено судом, позивач виконав узгоджені сторонами роботи, які прийняті відповідачем без зауважень та заперечень, що підтверджується актом приймання виконання будівельних робіт за січень 2023 №1 від 02.01.2023 на суму 502630,00 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2023р. від 02.01.2023 на суму 502630,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту умов договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати виконаних робіт на момент розгляду справи настав.
Проте, відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг за договором було виконано лише частково у сумі 290103,52 грн (авансовий платіж у розмірі 70% від вартості робіт).
Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання позивачем, визначених умовами договору робіт та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати виконаних робіт, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 212526,48 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Враховуючи, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконанні та прийняті роботи, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1275,16 грн та інфляційні втрати в розмірі 4697,90 грн.
Перевіривши наданий розрахунок 3% річних, у визначений позивачем період, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, так, як вірно зазначає відповідач у відзиві, відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а відтак, враховуючи, що останнім днем оплати є 01.02.2023 включно, то період прострочення починається з 02.02.2023, а не 01.02.2023, як визначив позивач.
Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають 3% річних в сумі 1257,69 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.
У той же час, це не вплинуло на розрахунок інфляційних втрат, оскільки з урахуванням методики їх розрахунку, розрахунок індексу інфляції здійснюється не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності прострочення сплати боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги щодо стягнення коштів за виконану роботу та нарахованих компенсаційних виплат обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.11.2022 № 1320 «Про забезпечення проведення в системі депозитарного обліку депозитарних операцій щодо примусового відчуження у власність держави акцій, емітентами яких є ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укртатнафта», АТ «Мотор Січ», ПрАТ «АвтоКрАЗ» та ПрАТ «Запоріжтрансформатор», яке було прийняте відповідно до Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, значним чином вплинуло на виконання взятих зобов'язань за спірним договором.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Акт приймання виконаних будівельних робіт від 02.01.2023 був підписаний після прийнятого рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а тому відповідач у відповідності до положень пункту 10.2 договору не був позбавлений права звернутися до позивача із заявою про початок дій обставин, які можуть перешкоджати виконанню зобов'язань за договором, що, у свою чергу, могло б мінімізувати витрати позивача пов'язані з виконанням погоджених робіт, однак цього не зробив.
При цьому, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто, відповідач, здійснюючи господарську діяльність, з урахуванням рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.11.2022 № 1320, мав передбачити пов'язані із цим ризики та можливі наслідки, зокрема, виникнення обставин, що перешкоджатимуть можливості виконання умов спірного договору.
Окрім того, суд критично ставиться, до тверджень позивача про проведення позапланових податкових та аудиторських перевірок на підприємстві, які призвели до призупинення належного виконання умов договору, адже жодних належних та допустимих доказів цього відповідачем суду не надано.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням допущених позивачем помилок в розрахунку 3% річних.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5300,00 грн.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги (представництво інтересів у господарській справі в першій інстанції) №36 від 11.04.2023 (далі - договір про надання правової допомоги), укладеного між Адвокатом Ткаченко Світланою Василівною (далі - адвокат) та Фізичною особою-підприємцем Филоничем Андрієм Сергійовичем (далі - клієнт), додаткової угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 11.04.2023 (далі - додаткова угода №1), додаткової угоду №2 до договору про надання правової допомоги від 02.06.2023, квитанції до прибуткового касового ордера від 18.04.2023, квитанції до прибуткового касового ордера від 02.06.2023, оригінал ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1138076 від 18.04.2023 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, серії ПТ №1447 від 25.03.2015.
За умовами пункту 1.1 договору про надання правової допомоги адвокат на підставі домовленості з клієнтом зобов'язується надати правову допомогу, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в господарському судочинстві.
Адвокат зобов'язується бути представником клієнта у справі за позовною заявою клієнта до ПАТ «Укрнафта», код ЕГРПОУ 05398533, про стягнення заборгованості по договору підряду від 21.10.2022р. (пункт 1.2 договору про надання правової допомоги).
Відповідно до пункту 2.1 договору про надання правової допомоги на виконання договору адвокат наділяється: правом направляти адвокатські запити в інтересах клієнта; усіма без виключення процесуальними правами, які надані клієнту законом як учаснику судового процесу та передбачені зокрема ст. 42, 46 ГПК України, з правом вчиняти усі передбачені законом процесуальні дії без обмежень, в тому числі заявляти, подавати та підписувати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань; правами передбаченими Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За правову допомогу, передбачену в договорі клієнт сплачує адвокату договірну винагороду (гонорар), яка визначається сторонами в додаткових угодах до договору. Строки та порядок сплати гонорару встановлюється сторонами в додаткових угодах до договору (пункт 3.1 та 3.1.1 договору про надання правової допомоги).
Пунктами 3.2.1 та 3.2.2 договору про надання правової допомоги встановлено, що перелік та розмір витрат, пов'язаних з виконанням договору, визначаються сторонами в додаткових угодах до договору. Порядок та строки внесення коштів, які необхідні для покриття фактичних витрат, визначаються сторонами в додаткових угодах до договору.
Згідно пункту 5.1 договору про надання правової допомоги договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
11.04.2023 року сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги, за умовами пункту 1 якої погоджено вартість правової допомоги, строки оплати правової допомоги, види правової допомоги по договору:
- підготовка позовної заяви з додатками для суду та копією для відповідача. Відправлення позову відповідачеві у справі та подання до суду, вартістю 3000,00 грн, строк оплати в день підписання договору.
- підготовка заяви про стягнення судових витрат, вартістю 800,00 грн, строк оплати в день підготовки заяви;
- участь адвоката в 1 судовому засіданні по справі (в режимі відеоконференцій власними технічними засобами адвоката). У випадку, якщо судове засідання не відбулося з підстав незалежних від адвоката, то судове засідання оплачується в повному розмірі, вартістю 1500,00 грн, строк оплати не пізніше дня призначення судового засідання.
02.06.2023 року позивач та відповідач підписали додаткову угоду №2 до договору про надання правової допомоги, за умовами пункту 1 якої погоджено вартість правової допомоги, строки оплати правової допомоги, види правової допомоги по договору - підготовка відповіді на відзив ПАТ «Укрнафта» на позов ФОП Филонич А.С. про стягнення боргу за договором підряду, вартістю 1500,00 грн, строк оплати в день підготовки документу.
Як встановлено судом, Ткаченко С.В. є адвокатом у розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вище наведеній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», рішення у справі «Баришевський проти України», рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України», рішення у справі «Двойних проти України», рішення у справі «Меріт проти України»).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, у вже згаданому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, яка розглядалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, з урахуванням висновків суду про залишення без розгляду відповіді на відзив у зв'язку з пропуском строку на її подання та часткового задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 4500,00 грн.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Филонича Андрія Сергійовича до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 218499,54 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь Фізичної особи - підприємця Філонича Андрія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 212526 (двісті дванадцять тисяч п'ятсот двадцять шість) грн 48 коп., 3% річних у розмірі 1257 (одна тисяча двісті п'ятдесят сім) грн 69 коп., інфляційні втрати у розмірі 4697 (чотири тисячі шістсот дев'яносто сім) грн 90 коп., судовий збір у розмірі 3277 (три тисячі двісті сімдесят сім) грн 23 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.08.2023.
СуддяТ.В. Васильченко