номер провадження справи 4/108/23
04.08.2023 Справа № 908/1595/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ», (69001, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 45-Б), представник позивача адвокат Борисенков Віталій Сергійович, (69015, м. Запоріжжя, вул. Стешенко, буд. 23/32)
до відповідача Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 2)
про стягнення 77 581,12 грн.
12.05.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 11.05.2023 (вх. № 1737/08-07/23 від 12.05.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ», м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», м. Запоріжжя про стягнення 65 744,53 грн. інфляційних втрат та 11 836,59 грн. 3 % річних , а всього 77 581,12 грн. грошових коштів.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2023 справу № 908/1595/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1595/23 в порядку спрощеного позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/108/23, ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 15, 16, 509 525, 526, 530, 610, 612, 625, 655, 662, 692, 712 ЦК України, ст., ст. 20, 173 175, 193 ГК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, 27.10.2021 між позивачем та відповідачем укладений договір поставки № 211027-4 з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 30.12.2021, за умовами якого позивач в 2021 - 2022 роках здійснював поставку товарів відповідачу. Так, на виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних № 5 від 28.10.2021, № 6 від 29.10.2021, № 18 від 22.11.2021, № 27 від 24.12.2021, № 4 від 18.01.2022 і № 10 від 07.02.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 1 963 936,32 грн. Відповідачем товар прийнятий без зауважень і претензій. Разом із тим, поставлений товар належним чином і у визначені договором строки оплачений не був. Відповідачем повністю оплачений товар, поставлений згідно видаткових накладних № 5 від 28.10.2021, № 6 від 29.10.2021. Через порушення відповідачем умов договору поставки № 211027-4 від 27.10.2021 та положень чинного законодавства в частині оплати за поставлений товар в травні 2022 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» про стягнення 637 123,80 грн. заборгованості за договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021 за видатковими накладними № 18 від 22.11.2021, № 27 від 24.12.2021 і № 4 від 18.01.2022. Під час розгляду судом справи № 908/718/22 відповідачем частково сплачена заборгованість за видатковою накладною № 18 від 22.11.2021 в розмірі 444 063,60 грн. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.07.2022 у справі № 908/718/22 затверджено мирову угоду сторін у справі та закрито провадження у справі. Крім того, в вересні 2022 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» про стягнення 672 507,89 грн. заборгованості за договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021, в тому числі 626 138,40 грн. основного боргу за поставлений товар за видатковою накладною № 10 від 07.02.2022, 18 201,84 грн. пені, 4 374,39 грн. 3 % річних та 23 793,26 грн. інфляційних втрат. Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22 позов задоволено повністю, стягнуто з ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на користь ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» 626 138,40 грн. основного боргу за поставлений товар за видатковою накладною № 10 від 07.02.2022, 18 201,84 грн. пені, 4 374,39 грн. 3 % річних, 23 793,26 грн. інфляційних втрат, 4 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу та 10 087,63 грн. судового збору. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2023 рішення господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22 залишено без змін. Остаточне перерахування відповідачем позивачу стягнутої за рішенням суду від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22 заборгованості за договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021 було здійснено 26.04.2023. У зв'язку із наявністю прострочення відповідачем грошового зобов'язання позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача 65744,53 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період з вересня 2022 року по квітень 2023 року, та 11836,59 грн. 3 % річних, які розраховані за період з 08.09.2022 по 25.04.2023. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 2684,00 грн. судового збору. Крім того, в позовній заяві позивачем зазначався попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, який визначений позивачем в розмірі 13000,00 грн.
02.06.2023 до служби діловодства господарського суду Запорізької області від позивача надійшла Заява про вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу вих. № б/н від 01.06.2023 (вх. № 11918/08-08/23 від 02.06.2023), відповідно до якої позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати на надання професійної правничої допомоги в сумі 4 000,00 грн. за вивчення матеріалів, складання позовної зави та подання до господарського суду Запорізької області позовної заяви ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» до ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» про стягнення 65 744,53 грн. інфляційних втрат та 11 836,59 грн. 3 % річних , а всього 77 581,12 грн. грошових коштів.
Крім того, 26.06.2023 до служби діловодства господарського суду Запорізької області від позивача надійшла Заява про приєднання додаткових доказів на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу вих. № б/н від 23.06.2023 (вх. № 13617/08-08/23 від 26.06.2023), відповідно до якої позивач просить суд додатково покласти на відповідача судові витрати на надання професійної правничої допомоги в сумі 2 000,00 грн. за вивчення відзиву ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» у справі № 908/1595/23, складання відповіді на відзив на позовну заву та подання до її господарського суду Запорізької області, а всього покласти на відповідача 6 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 908/1595/23.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.05.2023 про відкриття провадження у справі № 908/1595/23 відповідачу запропоновано у строк до 01.06.2023, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 30.06.2023, проте не пізніші 10 днів з дня отримання від позивача відповіді на відзив на позовну заяву, подати суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Цією ж ухвалою суду позивачу запропоновано у строк до 16.06.2023, проте не пізніше 10 днів з дня отримання від відповідача відзиву на позовну заяву, подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.
08.06.2023 до служби діловодства господарського суду Запорізької області від відповідача на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК України надійшов Відзив на позовну заяву вих. № 1 від 07.06.2023 (вх. № 12458/08-08/23 від 08.06.2023).
У відповідності до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Згідно норм ч. 1 ст. 251 ГПК України у спрощеному позовному провадженні відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 6900121036676) копія ухвали від 17.05.2023 про відкриття провадження у справі № 908/1595/23 отримана уповноваженою особою відповідача 23.05.2023.
Таким чином, виходячи з приписів ч. 8 ст. 165 ГПК України, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву у строк до 07.06.2023 включно.
За приписами ч. 7 ст. 116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Як встановлено судом з конверту, в якому Відзив на позовну заяву вих. № 1 від 07.06.2023 (вх. № 12458/08-08/23 від 08.06.2023) надійшов на адресу господарського суду Запорізької області та поштової накладної «Укрпошта» № 0504576512897, відзив на позовну заяву і додані до нього документи наданий оператору поштового зв'язку для відправлення 07.06.2023.
За таких обставин, суд вважає, що Приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод» відзив на позовну заяву поданий в межах строку, встановленого законом та судом в ухвалі суду по справі від 17.05.2023.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив наступне: ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» не заперечує, що між позивачем та відповідачем укладений договір поставки № 211027-4 з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 30.12.2021, за умовами якого позивач в 2021 - 2022 роках здійснював поставку товарів відповідачу. На час подання відзиву на позовну заяву у цій справі відповідачем здійснена повна оплата товару, поставленого згідно договору поставки № 211027-4 від 27.10.2021. Відповідач вважає, що розмір процентів річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення у даній справі, є надмірно великим, а тому, з огляду на критерії справедливості, пропорційності, добросовісності та розумності, відповідач вважає наявними підстави для зменшення заявлених до стягнення річних процентів та інфляційних втрат. Так, відповідач просить суд врахувати, що ним добровільно в повному обсязі сплачений борг згідно рішення суду від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22, в тому числі 626 138,40 грн. основного боргу, 18 201,84 грн. пені, 4 374,39 грн. 3 % річних, 23 793,26 грн. інфляційних втрат, 4 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу та 10 087,63 грн. судового збору. Несвоєчасна оплата відповідачем товару за договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021 пов'язана насамперед з військовою агресією Російської Федерації проти України та веденням на території України режиму воєнного стану, знаходженням відповідача у зоні ведення бойових дій та важким фінансовим станом підприємства відповідача. Відповідач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015 Приватне акціонерне товариство «Запорізький електровозоремонтний завод» є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, 100 % акцій якого належать АТ «Укрзалізниця». Стягнення занадто великої суми річних відсотків та інфляційних втрат значно утруднить роботу стратегічного підприємства. Крім того, відповідач є великим платником податків, відповідно сплачує великі суми до бюджету держави, які йдуть на обороноздатність держави. З урахуванням зазначеного, відповідач просить суд зменшити розмір процентів річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення у справі № 908/1595/23, в задоволені позову в частині, на яку зменшуються річні проценти та інфляційні втрати, в задоволені позову відмовити.
13.06.2023 до господарського суду Запорізької області позивачем на підставі ст., ст. 166, 251 ГПК України подана Відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 13.06.2023 (вх. № 12828/08-08/23 від 13.06.2023), в якій позивач зазначає, що наведені відповідачем доводи, якими мотивовані його заперечення на позов, не спростовують заявлені позивачем вимоги та є безпідставними. Відповідачем не надано суду належних доказів у підтвердження наявності виняткових обставин та поважності причин прострочення виконання ним грошових зобов'язань за договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021. Стосовно посилань відповідача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, то позивач вважає, що така правова позиція не підлягає застосуванню у справі № 908/1595/23, оскільки стосується застосування норм права частково не у подібних правовідносинах. Враховуючи зазначене, позивач просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги з підстав, які наведені в позовній заяві.
Заперечення на відповідь на відзив у визначений в ухвалі суду від 17.05.2023 у справі № 908/1595/23 строк відповідачем не подавалися.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 16.06.2023 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження, яке виходить за межі фізичних можливостей, недостатньою кількістю суддів, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування судді, яка перебуває у відрядженні і т.п.), суд першої інстанції позбавлений можливості вирішити розглянути справу у строки, передбачені національним законом, рішення прийнято без його проголошення - 04.08.2023.
Розглянувши матеріали справи, суд
Згідно із ч., ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22 задоволено повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» до Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» про стягнення 672507,89 грн. заборгованості за договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021. Стягнуто з ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на користь ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» 626 138,40 грн. основного боргу за поставлений товар за видатковою накладною № 10 від 07.02.2022, 18 201,84 грн. пені, 4 374,39 грн. 3 % річних, 23 793,26 грн. інфляційних втрат, 4 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу та 10 087,63 грн. судового збору.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2023 рішення господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22 залишено без змін.
Рішенням суду від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22 встановлені наступні обставини:
27.10.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ», (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод» (Замовник) укладено Договір поставки № 211027-4 (далі за текстом - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.12.2021 Постачальник зобов'язався у 2021-2022 роках поставити (передати у власність) Замовникові товари, зазначені в специфікації(ях) - додатку(ах) до цього Договору, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари на умовах цього Договору.
Пунктом 10.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.12.2021 визначено, що Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 30.06.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором.
Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.
Згідно з п. 1.2 Договору найменування, номенклатура, асортимент, марка, кількість товарів визначаються відповідно до специфікації(ій) - додатку(ів) до цього Договору. Виробник товарів - відповідно до специфікації(ій) - додатку(ів) до цього Договору.
За умовами п., п. 3.1-3.3 Договору сторони домовилися, що ціна (сума, загальна вартість) Договору становить 2613305,40 грн., у тому числі ПДВ 435550,90 грн. ціна за одиницю товару зазначається у специфікації(ях) - додатку(ах) до цього Договору. Замовник оплачує поставлений Постачальником товар виключно за ціною, вказаною у специфікації(ях) - додатку(ах) до цього Договору. Ціни на товари за цим Договором, ціни у видаткових накладних, у рахунках на оплату товарів, інших документах до цього договору вказуються в національній валюті України.
З наданих до матеріалів справи письмових доказів судом встановлено, що сторонами у справі складена і підписана Специфікація № 1 - Додаток № 1 до Договору на поставку товару в загальному розмірі 2613305,40 грн. з ПДВ. У вказаній Специфікації № 1 сторонами визначені: найменування, марка сталі, розмір, ГОСТ, виробник, одиниці виміру, кількість, ціну без ПДВ та загальну суму, товарів, що постачається позивачем відповідачу за умовами Договору поставки № 211027-4 від 27.10.2021.
На виконання умов Договору ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» поставило ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» товар, обумовлений Договором, про що свідчать наступні видаткові накладні:
- № 5 від 28.10.2021 на суму 592566,12 грн. з ПДВ;
- № 6 від 29.10.2021 на суму 108108,00 грн. з ПДВ;
- № 18 від 212.11.2021 на суму 543348,00 грн. з ПДВ;
- № 27 від 24.12.2021 на суму 21148,20 грн. з ПДВ;
- № 4 від 18.01.2022 на суму 72627,60 грн. з ПДВ;
- № 10 від 07.02.2022 на суму 626138,40 грн. з ПДВ.
Вказані вище видаткові накладні підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Замовника, а підпис Постачальника скріплений печаткою юридичної особи.
ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» повністю оплачена вартість товару, поставленого за видатковими накладними № 5 від 28.10.2021 і № 6 від 29.10.2021.
Задовольняючі позовні вимоги у справі № 908/1725/22 судом визнано правомірним стягнення з ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» 626 138,40 грн. основного боргу за поставлений товар за видатковою накладною № 10 від 07.02.2022, а також нарахування і стягнення позивачем з відповідача 18 201,84 грн. пені за період з 15.06.202 по 07.09.2022, 4 374,39 грн. 3 % річних за період з 15.06.202 по 07.09.2022 та 23 793,26 грн. інфляційних втрат за період червень - липень 2022.
Крім того, при вирішені спору у справі № 908/1725/22 судом встановлено, що господарським судом Запорізької області розглядалася справа № 908/718/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» до Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» про стягнення 637123,80 грн. заборгованості за Договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021.
Під час розгляду вказаної справи відповідачем частково була оплачена вартість товару, поставленого згідно видаткової накладної № 18 від 22.1.2021.
19.07.2022 ухвалою господарського суду Запорізької області у справі № 908/718/22 затверджено мирову угоду сторін та провадження у справі закрито. На виконання затвердженої судом у справі № 908/718/22 мирової угоди відповідачем повністю оплачений товар поставлений згідно видаткових накладних № 18 від 22.11.2021, № 27 від 24.12.2021 та № 4 від 18.01.2022.
Остаточне перерахування відповідачем позивачу стягнутої за рішенням суду від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22 заборгованості за Договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021 було здійснено 26.04.2023.
Відповідач проти зазначених фактів не заперечив.
В травні 2023 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» - звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, за яким порушено провадження у даній справі, та просить стягнути з відповідача - Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» - загальну суму 77 581,12 грн., з яких:
- 65 744,53 грн. інфляційні втрати, які розраховані за період з вересня 2022 року по квітень 2023 року;
- 11 836,59 грн. 3 % річних , які розраховані за період з 08.09.2022 по 25.04.2023.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) є, зокрема, договір. Зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Судове рішення у справі № 908/1725/22 виконано відповідачем остаточно 26.04.2023, що свідчить про те, що до 25.04.2023 включно відповідач продовжував порушувати грошове зобов'язання перед позивачем за Договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Звертаючись з позовом у даній справі позивач, у зв'язку із тим, що відповідач не своєчасно сплатив заборгованість стягнуту рішенням господарського суду у справі № 908/1725/22, просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні нарахування за порушення грошових зобов'язань з оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 10 від 07.02.2022 згідно Договору поставки № 211027-4 від 27.10.2021.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувані позивачем з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат від несплаченої своєчасно вартості поставленого товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Приймаючи до уваги вище наведені висновки суду, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 65 744,53 грн., які розраховані за період вересень 2022 року - квітень 2023 року.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що цей розрахунок позивачем виконаний неправильно.
Так, з наданого позивачем до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат вбачається, що період для нарахування інфляційних втрат позивачем заявлено з вересня 2022 року по квітень 2023 року включно. Проте, при розрахунку сукупного індексу інфляції за спірний період позивачем врахований індекс інфляції і за серпень 2022 року.
Зробивши перерахунок інфляційних втрат у межах заявленого позивачем періоду судом встановлено, що сума інфляційних втрат за цей період складає 58 483,99 грн., яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.
В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в задоволені позову відмовляється.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що рішенням господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22 з ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» стягнуто 23 793,26 грн. інфляційних втрат за період з червня по липень 2022 року.
Отже, звернувшись до суду з позовом у даній справі, позивач мав право нараховувати інфляційні втрати за період з серпня 2022 року по квітень 2023.
У відповідності до приписів ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасником справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням викладеного, судом у даній справі розглянуті і вирішні вимоги про стягнення інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду з вересня 2022 року по квітень 2023 року, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.
Що стосується 3 % річних, слід зазначити наступне.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 3 % річних за прострочення виконання відповідачем зобов'язань в розмірі 11 836,59 грн. за період з 08.09.2022 по 25.04.2023.
Враховуючи, що рішенням суду від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22 з ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» стягнуто 4 374,39 грн. 3 % річних за період з 15.06.202 по 07.09.2022, заявлений позивачем у даній справі період нарахування річних відсотків є доведеним і обґрунтованим.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, та встановлено, що цей розрахунок позивачем виконаний правильно.
Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 11 836,59 грн. 3 % річних заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Відповідачем контррозрахунок суми річних відсотків та інфляційних нарахувань заявлених позивачем до стягнення суду не наданий.
Стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Відповідач вважає, що розмір процентів річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення у даній справі, є надмірно великим, а тому, з огляду на критерії справедливості, пропорційності, добросовісності та розумності, відповідач вважає наявними підстави для зменшення заявлених до стягнення річних процентів та інфляційних втрат.
При цьому, відповідач посилається на висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якій зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Також відповідач просить суд врахувати, що ним добровільно в повному обсязі сплачений борг згідно рішення суду від 31.01.2023 у справі № 908/1725/22, в тому числі 626 138,40 грн. основного боргу, 18 201,84 грн. пені, 4 374,39 грн. 3 % річних, 23 793,26 грн. інфляційних втрат, 4 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу та 10 087,63 грн. судового збору. Несвоєчасна оплата відповідачем товару за договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021 пов'язана насамперед з військовою агресією Російської Федерації проти України та веденням на території України режиму воєнного стану, знаходженням відповідача у зоні ведення бойових дій та важким фінансовим станом підприємства відповідача. Відповідач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015 Приватне акціонерне товариство «Запорізький електровозоремонтний завод» є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, 100 % акцій якого належать АТ «Укрзалізниця». Стягнення занадто великої суми річних відсотків та інфляційних втрат значно утруднить роботу стратегічного підприємства. Крім того, відповідач є великим платником податків, відповідно сплачує великі суми до бюджету держави, які йдуть на обороноздатність держави.
З цього приводу суд погоджується з доводами позивача, що правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, не підлягає застосуванню у даній справі № 908/1595/23, оскільки стосується застосування норм права частково не у подібних правовідносинах.
Так, у справі № 902/417/18 загальний розмір, пені, штрафу та відсотків річних складав 182 024,32 грн., в той час як розмір основної заборгованості становив 98 381,92 грн., тобто майже в два рази перевищував суму прострочення.
Натомість, у справі № 908/1595/23 розмір заборгованості складав 626 138,40 грн., а загальний розмір заявлених позивачем до стягнення річних відсотків та інфляційних втрат становить 77 581,12 грн., тобто є співмірним та пропорційним до основної суми заборгованості.
Також судом приймаються до уваги доводи позивача про необхідність врахування при вирішені спору у цій справі правової позиції Верховного Суду у справі № 910/15411/21 від 20.02.2023 стосовно наступного:
«27. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
28. При цьому Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на застосування до спірних відносин за аналогією висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 про те, що суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК.
29. У справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.
30. У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
31. Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
32. Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.»
З приводу посилань відповідача на запровадження на усій території України режиму воєнного стану суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.
Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов'язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов'язання.
Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Також суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ») також знаходиться в несприятливому економічному становищі.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позовну заяву, судом визнані безпідставними та недоведеними.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення 58 483,99 грн. інфляційних втрат та 11 836, 59 грн. 3 % річних. В іншій частині в задоволені позову відмовляється.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Що стосується судових витрат на правову допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які просив стягнути їх з відповідача. Також позивачем надані суду заява про вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу та заява про приєднання додаткових доказів на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до яких позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати на надання професійної правничої допомоги в сумі 6 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. і ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126).
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав суду Договір про надання правничої (правової) допомоги б/н від 03.05.2022, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» в особі Голови Семенова М.В., Додаткову угоду № 9 від 11.05.2023 до Договору про надання правничої (правової) допомоги б/н від 03.05.2022, Акт приймання-передачі послуг від 23.05.2023 на суму 4 000,00 грн. і Акт приймання-передачі послуг від 13.06.2023 на суму 2 000,00 грн., в яких викладено детальний опис виконаних робіт та які підписано позивачем в особі директора Савченко Х.Ю. та Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» в особі Голови Семенова М.В. Також в матеріалах справи наявний Ордер на надання правничої (правової) допомоги) серія АР № 1124151 від 11.05.2023 на представництво адвокатом Борисенковим В.С. інтересів ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ», зокрема в господарському суді Запорізької області.
Також до матеріалів справи надані платіжні інструкції № 289 від 01.06.2023 на суму 4 000,00 грн. і № 297 від 23.06.2023 на суму 2 000,00 грн., які свідчать про перерахування ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» Адвокатському об'єднанню «ЛЕГЕС» грошових коштів в загальній сумі 6 000,00 грн. за надання правничої (правової) допомоги згідно Договору про надання правничої (правової) допомоги б/н від 03.05.2022.
Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідач заперечень проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 6 000,00 грн. не надав.
Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України"» від 26.02.2015, п.,п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
За результатами вирішення спору у даній справі суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За результатами вирішення спору у справі № 908/1595/23 суд дійшов висновку,що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, судом відмовлено в позові в частині вимог про інфляційних втрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
В Акті приймання-передачі послуг від 23.05.2023 за Договором про надання правничої (правової) допомоги б/н від 03.05.2022 на суму 4 000,00 грн. зазначено, що Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» надані ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» наступні послуги: вивчення матеріалів, складення та подання до господарського суду Запорізької області позовної зави Клієнта (ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ») до ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» про стягнення грошових коштів за договором поставки № 211027-4 від 27.10.2021 (процентів річних, інфляційних втрат) вартістю 4 000,00 грн.
В Акті приймання-передачі послуг від 13.06.2023 за Договором про надання правничої (правової) допомоги б/н від 03.05.2022 на суму 2 000,00 грн. зазначено, що Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» надані ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» наступні послуги: вивчення відзиву ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на позовну заяву Клієнта про стягнення грошових коштів (справа № 908/1595/23), складення та подання до господарського суду Запорізької області відповіді на відзив Клієнта (ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ») вартістю 2 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява вих. № б/н від 11.05.2023 (вх. № 1737/08-07/23 від 12.05.2023), за якою порушено провадження у справі № 908/1593/23 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» 65744,53 грн. інфляційних втрат та 11836,59 грн. 3 % річних, а також Відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 13.06.2023 (вх. № 12828/08-08/23 від 13.06.2023) у справі № 908/1595/23 підписані представником ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» - адвокатом Борисенковим В.С.
Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, про яку зазначено в Актах приймання-передачі послуг від 23.05.2023 і від 13.06.2023 за Договором про надання правничої (правової) допомоги б/н від 03.05.2022, суд вважає, що такий зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правничої (правової) допомоги б/н від 03.05.2022, при цьому суд виходить з того, що враховуючи конкретні обставини справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Отже, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених ТОВ «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ» витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 6 000,00 грн. є реальними, обґрунтованими і підтвердженими матеріалами справи, розмір понесених витрат на таку суму відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатами обсягом робіт.
Враховуючи наведене, суд вважає наявними підстави для покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 438,48 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В іншій частині витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.
Керуючись ст., ст. 123, 126, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ», м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», м. Запоріжжя про стягнення 65744,53 грн. інфляційних втрат та 11836,59 грн. 3 % річних , а всього 77 581,12 грн. грошових коштів, задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МЕТАЛУРГ ЗАПОРІЖЖЯ», (69001, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 45-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 42985004) 11 836 (одинадцять тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 59 коп. 3 % річних, 58 483 (п'ятдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 99 коп. інфляційних втрат, 5 438 (п'ять тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 48 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 2 432 (ді тисячі чотириста тридцять дві) грн. 81 коп. судового збору. Видати наказ.
3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено « 04» серпня 2023 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.