номер провадження справи 26/43/21
27.07.2023 Справа № 908/1957/21(908/909/23)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторська компанія “Вертикаль”
до відповідачів: 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль”, м. Запоріжжя
2/ ОСОБА_1 , м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2
про визнання недійсними правочинів
в межах справи № 908/1957/21
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль”, м. Запоріжжя
кредитори: 1/ ОСОБА_3
2/ ОСОБА_4
3/ ОСОБА_5
4/ ОСОБА_6
5/ ОСОБА_7
6/ ОСОБА_1
7/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторська компанія “Вертикаль”
8/ ОСОБА_8
9/ Товариство з обмеженою відповідальністю “ІПК Вертикаль”
10/ Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”
11/ Приватне акціонерне товариство “Агроком”
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.07.2021р., зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль”. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2 . Попереднє засідання суду призначено на 14.09.2021 о 10-30.
На офіційному веб-порталі судової влади України здійснено публікацію оголошення за № 66902 від 23.07.2021р.
20.03.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАС-ЛОГІСТІК”, м. Київ до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль”, м. Запоріжжя та ОСОБА_1 , м. Київ про визнання недійсними правочинів, для розгляду в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство відповідача-1.
Ухвалою суду від 20.04.2023 позовну заяву залишено без руху. Заявнику надано строк протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки заяви шляхом подання до суду доказів, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.
До суду 27.04.2023 надійшла заява позивача в якій зазначає, що останній не є стороною оспорюваних правочинів, а тому не має можливості надати суду документальні докази на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Натомість, просить суд витребувати у відповідача-1 оспорювані договори згідно з переліком.
Ухвалою від 13.06.2023 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАС-ЛОГІСТІК”, для розгляду в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство відповідача-1; судове засідання призначено на 13.07.2023р. об 11-00; зобов'язано відповідачів надати всі документи, які стосуються спору, відповідно до ст. 165 ГПК України пропонується у строк до 03.07.2023 подати до суду відзив із його нормативним та документальним обґрунтуванням., одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду направити копію відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, докази направлення/надання надати суду (додати до відзиву); позивачу надати документи та матеріали на підтвердження всіх обставин, викладених в позовній заяві; пропонується надати відповідь на відзив (у разі його отримання); одночасно з надісланням (наданням) відповіді на відзив до суду направити (вручити) копію відповіді та доданих до неї документів іншим учасникам справи, докази направлення/надання надати суду (додати до відповіді на відзив); запропоновано третій особі надати суду відзив на позовну заяву; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” завірені належним чином (оригінали - на огляд суду) договори про надання поворотної фінансової допомоги, укладені з ОСОБА_1 , а саме:
- договір про надання поворотної фінансової допомоги від 09.08.2016 №Ф-0908-1 на суму 778 930,00 грн;
- договір про надання поворотної фінансової допомоги від 27.09.2016 №27/09/17-1 на суму 5 000 000,00 грн;
- договір про надання поворотної фінансової допомоги від 15.12.2017 №15/12/17-1 на суму 2 308 230,00 грн;
- договір про надання поворотної фінансової допомоги від 08.08.2018 №ФО-1-З-А на суму 499 000,00 грн;
- договір про надання поворотної фінансової допомоги від 15.03.2021 №Ф-15/03/21-2 на суму 680 000,00 грн.
Ухвалою від 13.07.2023 здійснено процесуальну заміну позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАС-ЛОГІСТІК”, м. Київ, код ЄДРПОУ 3594555 у справі № 908/1957/21(908/909/23) правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторська компанія “Вертикаль”, м. Київ, код ЄДРПОУ 43133523; відкладено судове засідання на 27.07.2023р. об 11-40; запропоновано сторонам надати суду додаткові документальні докази по справі.
Позивач та відповідачі не направили своїх представників у судове засідання, про що повідомлені своєчасно та належним чином.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви, з мотивів недоведеності її правової підстави, також просить застосувати строк позовної давності.
Технічна фіксація судового процесу здійснювалась на комплексі «Акорд».
У судовому засіданні 27.07.2023р., суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору.
Заслухавши пояснення третьої особи та дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи з такого:
Позивач вказує, що між ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» в особі директора ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 09.08.2016 №Ф-0908-1 за умовами якого, ОСОБА_1 має надати фінансову допомогу в розмірі 778 930,00 грн.
Між ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» в особі директора ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 27.09.2016 №27/09/17-1 за умовами якого, ОСОБА_1 має надати фінансову допомогу в розмірі 5 000 000,00 грн.
Між ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» в особі директора ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 15.12.2017 №15/12/17-1 за умовами якого, ОСОБА_1 мас надати фінансову допомогу в розмірі 2 308 230,00 грн.
Між ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» в особі директора ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони укладено договір позики від 08.08.2018 №ФО-1-3-А за умовами якого, ОСОБА_1 має надати фінансову допомогу в розмірі 499 000,00 грн.
Між ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» в особі директора ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 15.03.2021 №Ф-15/03/21-2 за умовами якого, ОСОБА_1 має надати фінансову допомогу в розмірі 680 000,00 грн.
На переконання ТОВ «ТАС-ЛОГІСТІК» вказані договори підпадають під ознаки фраудаторності, оскільки Боржник взяв на себе зобов'язання з договором укладеним з заінтересованою особою.
В подальшому ТОВ «ТЕК «ВЕРТИКАЛЬ» було подано заяву про відкриття справи про банкрутство ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ».
Ухвалою Господаського суду Запорізької області від 23.07.2021 року відкрито провадження у справі №908/1957/21 про банкрутство ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ».
Ухвалою попереднього засідання від 22.12.2021 року серед іншого визнаного кредитором у справі №908/1957/21 ОСОБА_1 (директора ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» ) з кредиторськими вимогами у розмірі 9 257 471,02грн. та віднесено їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів та 4540,00грн. до першої черги (судовий збір).
Позивач вважає, що дані вимоги обгрунтовані наявністю заборгованості, яка утворилась у зв'язку з несплатою Боржником зобов'язань по договорам про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, а саме:
- Договір від 09.08.2016 №Ф-0908-1 на суму 778 930,00 грн. -Договір від 27.09.2016 №27/09/17-1 на суму 5 000 000,00грн.; -Договір від 15.12.2017 №15/12/17-1 на суму 2 308 230,00грн.
- Договір від 08.08.2018 №ФО-1-3-А на суму 499 000,00грн.; -Договір від 15.03.2021 №0-15/03/21-2 на суму 680 000,00грн.
З матеріалів справи вбачається, що Боржником за договором від 08.08.2018 частково сплачено вимоги, а саме на суму 49 000,00грн.
Крім того, до суми визнаних вимог внесено суму підтверджених витрат ОСОБА_1 у розмірі 107 311,02грн.
Отже з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 директор ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ») є кредитором у справі №908/1957/21 з найбільшою сумою вимог до ТОВ «ТЕГІ «ВЕРТИКАЛЬ», що свідчить про те, що вирішальне право голосу на зборах та комітету кредиторів Боржника належить саме ОСОБА_1 .
Позивач стверджує, що договори про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги між Боржником та ОСОБА_1 укладені з прихованою метою, а саме: для нарощування кредиторських вимог, для майбутнього контролю над процедурою банкрутства ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ».
Позовні вимоги позивач просить задовольнити на підставі ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України.
Однак, суд вважає, що дані твердження Позивача є хибними.
Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Наведене узгоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у його постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у її постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).
Суд звертає увагу, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними долговорів, стороною яких не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
Позивач стверджує, що укладення ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» із заінтересованою особою, а саме директором ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» ОСОБА_1 договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, за результатами яких утворилась заборгованість у розмірі 9 266 160,00 грн свідчить про формальний характер такої заборгованості та її штучне створення задля збільшення боргових зобов'язань боржника та включення цієї заборгованості до реєстру вимог кредиторів, як наслідок, зумовлює зменшення конкусної маси боржника за рахунок якої зійснються задоволення вимог кредиторів.
Проте, ця обставина не є підставою для недійсності оскаржуваних правочинів, а є лише орієнтиром для звернення уваги кредиторів щодо договорів з такими суб'єктами можуть бути сумнівними, адже частина 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства не містить припису про те, що правочин вчинений боржником із заінтересованою особою є недійсним. Він може бути визнаний недійсним судом за умови доведення заявником визначених законодавством підстав недійсності правочину, таких як невідповідність його прямим вказівкам закону, наявність зловживання боржником своїм правом, укладення правочину на шкоду кредиторам, вчинення його всупереч принципам розумності та добросовісності. Як і у випадку з укладенням правочинів протягом трьох років, що передували порушенню провадження у справі про банкрутство, заінтересованість кредитора по відношенню до боржника є приводом аналізу правочину на предмет відхилення сторонами при його укладенні від визначених законодавством вимог вчинення правочинів.
Доказами, які наявні в матеріалах справи, не підтверджується вчинення оспорюваних правочинів ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» директором ОСОБА_1 всупереч вимогам законодавства і відступлення від таких засад як справедливість, добросовісність і розумність.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа мас враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають грунтуватися і договірні відносини.
Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні маги певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторпим та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного є, зокрема:
- відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;
- відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати);
- майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціпа за оплатним договором занижена тощо);
- майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або па користь власної юридичної особи);
- після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Варто зазначити, що аналогічний висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.
Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
- боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Верховним судом у Постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 вказано: « ... категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник мас усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором. У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Таким чином, саме у сфері підприємницької діяльності допоки суд не встановив правомірного інтересу боржника при укладенні правочину, а також відсутність зв'язку між укладенням правочину та уникненням відповідальності перед кредиторами за виконання зобов'язань, не можна стверджувати про відсутність ознак фраудаторності договору».
Більшість оспорюваних ТОВ «ТАС-ЛОГІСТІК» договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги були укладені та почали виконуватись до виникнення у боржника заборгованості перез позивачем.
Тобто, вони жодним чином не могли бути укладені з порушенням прав ТОВ «ТАС-ЛОГІСТІК».
Отже, враховуючи зазначені обставини та оспорювані договори, суд вважає, що вони не підпадають під визначення фраудаторних правочинів - вчинених на шкоду інших кредиторів.
Відповідно до положень статей 14,74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог. Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 1_5, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину. що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Позивачем не наведено жодної обставини та не вказано безпосередньо, які права та інтереси ТОВ «ТАС-ЛОГІСТІК» як кредитора в процедурі банкрутства ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» були порушені внаслідок укладення оспорюваних правочинів, враховуючи і те, що на дату укладення оскаржуваних правочинів позивач не був кредитором ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ».
Отже, оскільки суд приходить до висновку, що зібраними у справі доказами позивач не довів наявності у нього порушеного права, то у позові слід відмовити з цієї підстави, а не через застосування строку позовної давності.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, з викладених вище підстав.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 42 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 123, 129, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
Ухвалу складено та підписано-03.08.2023.
Суддя О.О. Юлдашев