Номер провадження: 11-сс/813/1255/23
Справа № 521/18221/23 1-кс/521/2620/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.07.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року про відмову в застосуванні до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12021163470000327 від 26 квітня 2021 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, -
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого та до ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , з забороною залишати житло за з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин наступного дня.
Крім того на підозрюваного покладені обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
Строк дії ухвали до 14 вересня 2023 року.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді прокурор Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання слідчого та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що у даному кримінальному провадженні існує ризик, що ОСОБА_7 може переховуватись від органу досудового розслідування, з огляду на тяжкість покарання, у разі доведеності його вини.
Також прокурор зазначила про те, що про існування ризику впливу на потерпілого та свідків, з метою зміни їх показань.
Крім того, прокурор вважає, що існує ризик вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення, оскільки останній не працевлаштований, не має міцних соціальних зв'язків, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів майнового характеру.
Позиції учасників апеляційного провадження
Прокурор ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Просив залишити оскаржену ухвалу слідчого судді без змін.
Заслухавши учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали судового провадження за клопотанням слідчого та доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, є обґрунтованою.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється в тому, що він 20.02.2021, близько 15:30, ОСОБА_7 та неповнолітній ОСОБА_8 , перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_9 , побачили на території домоволодіння металеву трубу, яку відразу вирішили викрасти.
Реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету особистого збагачення, впевнившись, що їх дії залишаться непоміченими для сторонніх осіб, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перелізли через паркан вказаного будинку, проникнувши таким чином на територію домоволодіння.
Після чого, продовжуючи реалізацію злочинного умислу, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підняли металеву трубу, довжиною 4,7 метри, діаметром 10 см., вагою 90 кг., вартістю 500 грн. та намагались перекинути її через паркан, однак в цей час були затримані ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , не зумівши довести свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від їх волі.
Апеляційний суд зазначає, що обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, в їх сукупності.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування підозра ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є обґрунтованою, враховуючи те, що останній був затриманий на місці вчинення злочину.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України в ході апеляційного розгляду не встановлено.
В апеляційній скарзі, як на підстави необхідності застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор посилається на тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі доведеності його вини.
Так, дійсно, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років.
Разом з цим Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В рішенні «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) 7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Під час апеляційного розгляду прокурор вказувала на те, що ОСОБА_7 перебував у розшуку, оскільки органу досудового розслідування не було відомо його місце знаходження. При цьому прокурор зазначила, що в подальшому органом досудового розслідування було достеменно встановлено, що в цей період часу останній перебував в реабілітаційному центрі, де лікувався від алкоголізму.
За таких обставин, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для врахування під час застосування запобіжного заходу тієї обставини, що ОСОБА_7 перебував у розшуку.
У своїй апеляційній скарзі прокурор зазначала про те, що існує ризик впливу підозрюваним на потерпілого та свідків, з метою зміни їх показань.
Разом з тим, прокурор не надала жодних доказів про те, що з моменту застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний період доби, потерпілий та свідки зверталися до органу досудового розслідування з заявами, що ОСОБА_7 здійснює на них вплив.
Між тим, слідчий суддя вважав необґрунтованим посилання сторони обвинувачення на існування в рамках кримінального провадження ризику, передбаченого п.5) ч.1 ст.177 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які вказують на те, що підозрюваний ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності або відносно нього здійснюється досудове розслідування у інших кримінальних провадженнях.
Водночас, при встановленні наявності ризиків, необхідністю запобігти яким може обґрунтовуватися обрання підозрюваній особі запобіжного заходу, необхідно виходити із загальних тверджень про наявність певного ризику, передбаченого тим чи іншим пунктом ч. 1 ст. 177 КПК, а існування кожного визнаного ризику має підтверджуватися конкретними фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстрована. Зокрема, такий висновок вбачається зі змісту п. п. 85, 86 рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Макаренко проти України» (Makarenko v. Ukraine) від 30.01.2018, в якому суд вказав, що «До обґрунтувань, які відповідно до практики Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами, входять такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого», «…. Аргументи на користь чи проти звільнення не повинні бути «загальними та абстрактними». Якщо законодавство передбачає презумпцію щодо факторів, які стосуються підстав продовження тримання під вартою, то існування конкретних фактів, що переважають принцип поваги до особистої свободи, має бути переконливо продемонстровано».
При цьому, оцінюючи кожен факт, викладений на підтвердження заявлених стороною обвинувачення ризиків, необхідно оцінювати його у контексті чинників, перелічених у ч.1 ст.178 КПК. Вказане вбачається не лише зі змісту відповідної норми, але й практики ЄСПЛ. Зокрема, у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява №9190/03 від 04.10.2005, зазначено: «… Ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню».
Під час апеляційного розгляду було встановлено, що з моменту застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний період доби, останній належним чином виконував покладені на нього процесуальні обов'язки та не намагався переховуватись від органу досудового розслідування та суду.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, репутацію підозрюваного, обвинуваченого, тощо.
Так, ОСОБА_7 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, неофіційно працевлаштований сантехніком в «Дельта груп», перебуває у цивільному шлюбі, що вказує на наявність у нього відносно міцних соціальних зв'язків.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, апеляційний суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Під час апеляційного розгляду прокурор не довела та не змогла обґрунтувати, чому інші більш м'які запобіжні заходи, а ніж тримання під вартою не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України та не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 .
При цьому, апеляційний суд, оцінюючи вірогідність наявності ризиків, на які посилався прокурор, з сукупністю з доводами слідчого, прийшов до переконання, що доводи, наведені прокурором під час апеляційного розгляду, є по суті припущеннями, які не ґрунтуються на певних фактах чи обставинах.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що застосований до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний період доби, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, являється необхідним та достатнім в даному випадку для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 під час досудового розслідування.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчим суддею на підставі повного та всебічного дослідження обставин провадження та, відповідно до приписів кримінального процесуального закону зроблений висновок про відсутність підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 181, 193, 194, 309, 376, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року, якою до ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , з забороною залишати житло за з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин наступного дня, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4