Дата документу 01.08.2023 Справа № 317/1679/19
Є.У.№ 317/1679/19 Головуючий у 1 інстанції: Мінгазов Р.В.
№ 22-ц/807/986/23 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
01 серпня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі адвоката Плецької Юлії Вікторівни та ОСОБА_2 в особі адвоката Шоніної Олени Валеріївни на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: державний нотаріус третьої Запорізької державної нотаріальної контор, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова О.В., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частину спільної сумісної власності подружжя, визнання спадкових договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова Олена Володимирівна, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району м. Запоріжжя, як орган опіки та піклування в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_5 , Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про визнання спадкових договорів недійсними,
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи: державний нотаріус третьої Запорізької державної нотаріальної контор, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова О.В., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частину спільної сумісної власності подружжя, визнання спадкових договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позову зазначала, що з січня 2004 року вона та ОСОБА_6 проживали разом у фактичних шлюбних відносинах. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між позивачкою та ОСОБА_6 було зареєстровано 03.09.2005 р.
Зазначає, що з січня 2004 р. до вересня 2005 р. ОСОБА_6 не перебував в будь-якому іншому шлюбі. Коли позивачка була на другому місяці вагітності, вони разом з ОСОБА_6 придбали за спільні кошти у ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 16.03.2005 р., посвідченого приватним нотаріусом Карташовою Т.М., реєстр №672080, дві земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому на зазначених земельних ділянках спільними зусиллями та за спільні кошти позивачкою та ОСОБА_6 здійснювалось будівництво житлового будинку. Позивачка стверджує, що завершення будівництва та початок використання житлового будинку відбулося до фактичного припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_6 . За час їхнього шлюбу будинок фактично так і не був введений в експлуатацію, проте повністю був придатний для проживання, про що свідчать долучені до позову фотографії та відеозаписи. Фактично у спірному житловому будинку позивачка проживала разом з ОСОБА_6 з жовтня 2006 року до листопада 2013 року.
У подальшому подружнє життя між позивачкою та ОСОБА_6 не складалося, шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24.01.2014 р. у справі №335/11936/13-ц. Про те, що побудований у шлюбі з ОСОБА_6 житловий будинок введено в експлуатацію та зареєстровано право власності позивачка дізналася у 2019 р.
Посилаючись на вищезазначене просила суд, встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_6 як чоловіка та жінка без реєстрації шлюбу у період з січня 2004 р. по 03.09.2015 р., визнати право власності на частину вказаного майна за нею, визнати спадкові договори недійсними, скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
В травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова Олена Володимирівна, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району м. Запоріжжя, як орган опіки та піклування в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_5 , Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про визнання спадкових договорів недійсними.
В обґрунтування позову зазначала, що з 06.07.1988 р. по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловіка ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , що підтверджується відміткою у паспорті та свідоцтвом про одруження. ІНФОРМАЦІЯ_4 у шлюбі народилася донька ОСОБА_3 . Зазначає, що про розгляд Комунарським районним судом м. Запоріжжя цивільної справи №2-2835/05 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відомо не було та наразі оскаржує прийняте по вказаній справі рішення. До дня смерті позивачка підтримувала родинні відносини із ОСОБА_6 , вела спільне господарство, виховувала доньку.
У позові зазначено, що за час спільного проживання однією сім'єю 16.03.2005 р. на підставі договорів купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Карташовою Т.М., було придбано дві земельні ділянки, розташовані за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с. Нижня Хортиця, на яких у подальшому спільно збудовано житловий будинок, які позивачка вважає спільним сумісним майном подружжя.
Після смерті чоловіка ОСОБА_6 позивачка дізналася про укладення останнім спадкових договорів із відповідачкою - ОСОБА_3 , предметом яких є вищевказане майно. Оскільки житловий будинок та земельні ділянки були передані набувачу за спадковими договорами без письмової та нотаріально завіреної згоди позивачки як співвласника.
Посилаючись на вищезазначене просила суд, визнати спадкові договори недійсними.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 09 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено, у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі адвоката Плецької Ю.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
В обґрунтування скарги зазначено, що про підтвердження факту проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_1 однією сім'ю без реєстрації шлюбу протягом спірного періоду свідчать показання свідків, відеозаписи та фотографії із сімейного архіву. Апелянт стверджує, що спірне майно, не будучи житловим будинком, як об'єкт незавершеного будівництва є майном, яке може належати на праві спільної сумісної власності подружжя. Також у скарзі звернуто увагу про відсутність доказів належного повідомлення всіх учасників справи, зокрема ОСОБА_1 про призначення судового засідання 09.03.2023 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 в особі адвоката Шоніної О.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
В обґрунтування скарги зазначено, що ОСОБА_2 давала свою згоду саме на продаж майна, а не на передачу цього майна у спадщину. На підставі вказаного вважає, що спадкові договори варто визнати недійсними.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_1 заперечила проти доводів апелянта, посилаючись на те, що судом першої інстанції під час прийняття рішення було досліджено усі надані позивачем докази та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 третя особа Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області як орган опіки та піклування, посилаючись на те, що першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_1 заперечила проти доводів апелянта, посилаючись на те, що ОСОБА_2 , надаючи згоду на продаж набутого за час перебування у шлюбі з ОСОБА_6 майна та самостійного встановлення умов відповідних договорів, фактично надала згоду на відчуження такого майна та засвідчила про відсутність будь-яких майнових спорів з ОСОБА_6 .
На апеляційний розгляд сторони не з'явилися в друге, За положеннями ст. 223 ЦПК суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Тож друга неявка до суду незалежно від поважності причин не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.07.1988 р. між позивачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_4 у шлюбі народилася донька ОСОБА_3 .
16.03.2005 ОСОБА_6 придбав дві земельні ділянки, площею 0,25 га та площею 0,085 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , про що уклав із ОСОБА_7 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, зареєстровано в реєстрі за №859.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.04.2005 р. у справі №2-2835/05 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано.
03.09.2005 між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис за №341 та видано свідоцтво серії НОМЕР_1 .
У шлюбі народилися дві доньки: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У матеріалах справи міститься будівельний паспорт №149 від 19.09.2005 на забудову земельної ділянки, що виділена індивідуальному забудовнику на ім'я ОСОБА_6 , робочий проект на будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що у сукупності із іншими доказами по справі, зокрема, поясненнями позивачки ОСОБА_1 , показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 свідчить про початок будівництва житлового будинку.
Право власності на житловий будинок, який було побудовано у результаті, зареєстровано за ОСОБА_6 17.07.2018, номер запису: 27989675, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1647623423221.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24.01.2014 у справі №335/11936/13-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було розірвано.
04.07.2014 між відповідачкою ОСОБА_12 та ОСОБА_6 укладено шлюб. Вони є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
21.02.2018 між відповідачкою ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В. за реєстровим №370, відповідно до якого відповідачка ОСОБА_3 набуває право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2322188402:08:001:0100.
21.02.2018 між відповідачкою ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В. за реєстровим №368, відповідно до якого відповідачка набуває право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2322188402:08:001:0506.
19.10.2018 між відповідачкою ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В. за реєстровим №3647, відповідно до якого відповідачка набуває право власності житловий будинок АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Після його смерті у Третій запорізькій державній нотаріальній конторі відкрилась спадкова справи №335/2018. Позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поряд з іншими спадкоємцями, а також відповідачкою ОСОБА_3 , подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду повідомила, що вона є матір'ю позивачки ОСОБА_1 , має середню освіту, працює продавцем. Їй відомо, що її донька почала проживати разом з ОСОБА_6 у 2003 р. у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . У 2005 р. донька завагітніла та 03.09.2005 р. уклала шлюб із ОСОБА_6 . Приблизно у 2006 р. подружжя разом з донькою ОСОБА_4 почали проживати у с. Нижня Хортиця Запорізького району Запорізької області, де вони почали будівництво житлового будинку. Свідок ОСОБА_10 також пояснила, що земельні ділянки, на яких розташований будинок її донька обирала разом з чоловіком - ОСОБА_6 приблизно у 2004 р. та згодом придбали їх у ОСОБА_7 . На купівлю земельних ділянок ОСОБА_10 разом зі своїм чоловіком - батьком позивачки, подарували 10 тисяч доларів, договорів з цього приводу не складали, у податковій звітності не декларували. Як подружжя використало подарунок свідку достовірно не відомо, під час укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок особисто присутня не була. Джерелом походження грошових коштів на подарунок зазначає високу заробітну плату свого чоловіка. На запитання про розмір його пенсії, відповіла - мінімальний. За свідченням ОСОБА_13 , її донька також мала власний дохід, оскільки працювала у директором салону краси « ІНФОРМАЦІЯ_6 », який розташований у нічному клубі «Сахара» у місті Запоріжжі, що належав ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_10 також повідомила суду, що у період перебування її доньки у шлюбі з ОСОБА_6 , проживала у місті Суми (з 1993 р. по 2019 р.), проте часто приїжджала до їхнього будинку у гості, щоб допомогти із онукою ОСОБА_14 . Зазначає, що будинок був повністю добудований та придатний для проживання.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомила суду, що з жовтня 2010 року по жовтень 2013 року вона працювала у будинку ОСОБА_6 та позивачки ОСОБА_1 у с. Нижня Хортиця Запорізького району Запорізької області. Спочатку до її обов'язків входило прибирання у будинку, а пізніше, коли у подружжя народилася донька ОСОБА_16 , ОСОБА_15 почала там проживати, додатково працюючи нянею. Працевлаштування протягом всього періоду було неофіційне. Свідок має середньо-технічну освіту, за спеціальністю пресувальник. Свідок зазначає, що оплату за її послуги (фактичну передачу грошей) здійснювала ОСОБА_1 . Джерело походження цих коштів свідку не відомо. Також свідок повідомила, що з її точки зору будинок був пристосований для життя з 2010 року, територія була облаштована, побудована огорожа та басейн. Коли почали будівництво будинку свідку не відомо. До будинку часто приїздила мама позивачки, щоб також допомогти з доглядом за дитиною, іноді вона знаходилась там 2-3 тижні. У 2013 році ОСОБА_17 переїхала жити у місто і ОСОБА_6 звільнив ОСОБА_15 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомив, що перебував у дружніх, довірливих стосунках з померлим ОСОБА_6 , був хрещеним батьком його сина ОСОБА_3 , мав спільний бізнес. Зазначив, що у 2005 р. допомагав ОСОБА_6 шукати земельні ділянки під будівництво житлового будинку у селі Нижня Хортиця Запорізького району Запорізької області. ОСОБА_1 ніякої участі у цьому процесі не приймала, разом з ОСОБА_6 на той час не проживала. На земельних ділянках, які у подальшому й придбав ОСОБА_18 , знаходився старий будинок з фундаментом, який використовувався як технологічна будівля для будівників. Під час посвідчення договору купівлі-продажу у нотаріуса не був присутній. Свідок повідомив, що будівництвом будинку також займався він, оскільки має вищу будівельну освіту та надав послуги у цій сфері. Приблизно у 2006 році будинок був частково придатний до проживання, проте до 2018 року його не було введено в експлуатацію, оскільки не було завершено будівельні роботи на третьому та четвертому поверхах, а також деякі питання з опаленням, технічні моменти тощо.
Свідок ОСОБА_19 також зазначив, що у 2018 р. ОСОБА_6 розповів йому, що має онкологічне захворювання І ступеня та збирається їхати до Німеччини разом із дружиною - відповідачкою ОСОБА_3 робити операцію. Повідомив, що зі всіма розрахувався, колишніми дружинами, дітьми тощо та що бажає залишити своє майно дружині та сину ОСОБА_20 . Під час розмови був адекватним. Похованням ОСОБА_21 займалася відповідачка, сторони по даній справі не приймали у цьому участі та не прийшли на похоронну процесію.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_22 , повідомив суду, що є рідним дядьком померлого ОСОБА_6 та перебував у теплих родинних стосунках зі своїм племінником. Свідок зазначив, що допомагав йому із здійсненням будівництва житлового будинку, а саме був головним по господарській частині роботи у період будівництва. Приблизно у 2006 р. ОСОБА_6 разом із дружиною на той час - ОСОБА_23 , та їхньою донькою ОСОБА_14 почали проживати у будинку. Також ОСОБА_11 зазначив, що все будівництво здійснювалося за рахунок ОСОБА_6 та він був єдиною особою, яка забезпечувала сім'ю. Свідок зазначає, що на той момент будівництво фактично не завершилося, проте, що саме знаходилося у стані недобудови точно не може вказати. Але його племінник закінчував будівельні роботи до вводу будинку в експлуатацію. Під час підписання договору купівлі-продажу земельних ділянок, передачі грошових коштів особисто не був присутній. Дану інформація відома свідку зі слів ОСОБА_6 , якому він довіряв.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту спільного проживання з січня 2005 року по 03.09.2005 (дата укладення шлюбу) з ОСОБА_6 як чоловік і жінка однією сім'єю без укладення шлюбу, з урахуванням чого похідна позовна вимога про визнання в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на земельні ділянки, придбані ОСОБА_6 16.03.2005, також не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на частину житлового будинку, суд послався на те, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації. Відтак, до введення об'єкту (житлового будинку) до експлуатації та встановленої законом державної реєстрації об'єкт нерухомого майна фактично не існує та до нього неможливо застосувати поняття «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна», а лише можна застосувати поняття «сукупність будівельних матеріалів». Разом з тим, позивачка не просила суд визнати право власності на будівельні матеріали (їх вартість), які можливо були витрачені під час будівництва житлового будинку у період з 03.09.2005 по 24.01.2014. Станом на дату розірвання шлюбу з ОСОБА_6 такого об'єкту нерухомого майна, як «житловий будинку літ. А, ворота №1, паркан №2, замощення І, загальною площею 550,1 кв.м, житловою площею 136,8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна - 1491622023221», не існувало.
Також суд зважив на наявність у матеріалах справи шлюбного договору, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_24 та посвідчений державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори 23 серпня 2005 року, зареєстровано в реєстрі за №1-2113, за положеннями якого визначено правовий режим майна подружжя.
Щодо позовних вимог про визнання спадкових договорів недійсними та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 , суд послався на виконання вказаних договорів в силу реєстрації право власності на майно за цими договорами як на підставу для неможливості визнання його недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що спадкові договори, предметом яких виступають спірні земельні ділянки, укладено з дотриманням норм чинного законодавства. Будь-які права, свободи та інтереси позивачки укладенням цих договорів не порушено.
Також суд врахував надану ОСОБА_2 нотаріально засвідчену згоду на продаж набутого за час перебування у шлюбі з ОСОБА_6 майна та самостійного встановлення умов відповідних договорів, чим позивачка фактично надала згоду на його відчуження, що повністю відповідає меті укладених спадкових договорів та їхній правовій природі.
Надана заява, окрім іншого, спростовує доводи позовної заяви, що позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 з 06.07.1998 по день його смерті, оскільки згода на відчуження спільного майна надана саме «колишньому чоловіку».
Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним спадкового договору, предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , то вони не підлягають задоволенню, оскільки право власності на нього зареєстровано тоді, коли ОСОБА_2 не перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 , а тому даний будинок не є спільною сумісною власністю подружжя.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було набуте спірне майно.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю, спільний побут, взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Звертаючись до суду із вимогою про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 посилалася на придбання 16.03.2005 року за спільні кошти двох спірних земельних ділянок та здійснення у подальшому будівництва спірного будинку.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що показання свідків, відеозаписи та фотографії із сімейного архіву підтверджують факт проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 однією сім'ю без реєстрації шлюбу протягом спірного періоду свідчать, відхиляються судовою колегією, оскільки показання свідків та спільні фотографії, а так само і факт вагітності не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Наявні у матеріалах справи доказів у своїй сукупності не дозволяють дійти висновку, що у спірний період між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 виникли відносини, притаманні подружжю. Інших належних і допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_6 протягом зазначеного періоду, ведення спільного бюджету, господарства та побуту позивач не надала і так само не довела, що спірне майно придбане за спільні кошти та спільними зусиллями.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят - без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю - не можуть підтверджувати те, що між сторонами склалися та мали місце протягом зазначеного періоду часу усталені стосунки, які притаманні подружжю.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц.
З урахуванням вказаного, колегія суддів погоджується із висновками суду про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Колегія суддів звертає увагу, що правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності.
Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що протягом періоду перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі такого об'єкту нерухомого майна, як «житловий будинку літ. А, ворота №1, паркан №2, замощення І, загальною площею 550,1 кв.м, житловою площею 136,8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна - 1491622023221», не існувало, адже право власності на збудований будинок було зареєстроване за ОСОБА_6 17.07.2018 року - вже під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 .
Отже, позивач ОСОБА_1 не довела ані обставин, необхідних для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ані підстав для визнання за нею права власності на частину спірного будинку.
Посилання в апеляційній скарзі на передбачені законодавством умови належності на праві спільної сумісної власності подружжя об'єкта незавершеного будівництва є неспроможними, оскільки такі вимоги не заявлялися ОСОБА_1 протягом розгляду справи, а тому останні не стосуються предмету даного спору.
Колегія суддів погоджується із виснуванням суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спадкових договорів недійсними та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 не підлягають задоволенню як похідні від основних вимог, оскільки судами не встановлено, що укладення таких спадкових договорів будь-яким чином порушують права позивача.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції вірно взяв до уваги нотаріально засвідчену згоду останньої, надану колишньому чоловікові ОСОБА_6 на відчуження набутого ними за час перебування у зареєстрованому шлюбі наступного майна, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 2322188402:08:001:0100 площею 0,25 га,; земельної ділянки кадастровий номер 2322188402:08:001:0506 площею 0,0742 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а способом відчуження, тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 березня 2018 року у справі N 648/3671/16-ц (провадження N 61-451св18), від 19 березня 2020 року у справі N 692/86/19 (провадження N 61-311св20).
З урахуванням вказаного, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що нею була надана згода саме на продаж майна як неспроможні.
Спадковий договір може бути визнано недійсним з підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так й іншою заінтересованою особою. У разі пред'явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено (стаття 3 ЦПК України).
Згідно з ч. 5 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно до ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача також за ч. 1 ст. 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Як роз'яснив пленум Верховного Суду України у п. 28 своєї Постанови № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК. Вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так і іншою заінтересованою особою. У разі пред'явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено (стаття 3 ЦПК).
Відповідно до статті 1308 ЦК спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача або набувача. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці (в нашому випадку обидва позивача доводять, що вони є спадкоємцями) відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору.
Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Відповідно до роз'яснень пленуму Верховного Суду України у абзаці 4 п. 7 Постанови № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків. Про це чітко визначено у п. 24 зазначеної Постанови, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що оскільки на підставі спадкового договору зареєстровано право власності на майно, то вказаний договір вважається виконаним, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Суд першої інстанції, встановивши недоведеність позивачем ОСОБА_1 обставин щодо визнання факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання за нею частки у праві власності на спірне майно, дослідивши наявні у справі докази, дійшов правильного висновку про те, що укладення спадкових договорів, про визнання недійсними яких зверталися до суду позивачі, жодним чином не порушують їх майнових прав.
Посилання апелянта ОСОБА_1 на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи по суті при першій неявці сторони позивача спростовуються матеріалами справи. Так, доказами належного повідомлення сторін про розгляд справи судом свідчать довідки про доставку повідомлення про призначення судового засідання у справі на 09.03.2023 року (т.11 а.с.161-162).
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. Процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами сама по собі не суперечить принципу правової визначеності, доки використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя у справі (Желтяков проти України, № 4994/04, п. 42-44, рішення від 09.06.2001 р.)
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 березня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 4 серпня 2023 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков