Ухвала від 04.08.2023 по справі 922/854/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

04 серпня 2023 року м. Харків Справа №922/854/23

Східний апеляційний господарський суд у складі судді Хачатрян В.С.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх.№1543Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 року у справі №922/854/23,

за заявою фізичної особи-підприємця Шевцова Олега Станіславовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ),

до Комунального підприємства «Міськелектротранссервіс» (61001, м.Харків, вул. Актюбінська, 24 код ЄДРПОУ 37761936),

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 року у справі №922/854/23 (повний текст складено та підписано 14.07.2023 року, суддя Лавренюк Т.А.) скаргу Комунального підприємства «Міськелектротранссервіс» на дії державного виконавця задоволено.

Визнано неправомірними дії начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяни Ігорівни про примусовому стягненню грошових коштів у сумі 551961,51грн. з рахунку НОМЕР_2 , грошових коштів у сумі 3995,00 грн. з рахунку НОМЕР_3 та грошових коштів у сумі 230028,76 грн. з рахунку НОМЕР_4 .

Зобов'язано відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повернути грошові кошти примусово стягнуті з КП «Міськелектротранссервіс» на рахунки, з яких такі кошти було стягнуто.

Зобов'язано відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не пізніше ніж у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали повідомити суд про її виконання.

Відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 року.

Одночасно з апеляційною скаргою апелянт заявив клопотання, в якому просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали суду від 13.07.2023 року, посилаючись на приписи ст. 256 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, апелянт вказує, що повний текст оскаржуваної ухвали складено 17.07.2023 року і отримано апелянтом засобами поштового зв'язку 21.07.2023 року.

Перевіркою матеріалів апеляційної скарги встановлено, що дійсно повний текст оскаржуваної ухвали отримано скаржником 21.07.2023 року, а матеріали скарги скеровано до суду засобами поштового зв'язку 26.07.2023 року.

Разом з тим твердження апелянта, що повний текст оскаржуваної ухвали складено 17.07.2023 року є помилковим і спростовується матеріалами справи.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про залишення її без руху з наступних підстав.

Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що 1 прожитковий мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року складає 2684,00 грн.

Враховуючи характер вимог, а також вимоги діючого законодавства щодо порядку сплати судового збору, слід відзначити, що судовий збір за подання даної апеляційної скарги на ухвалу суду становить 2684,00 грн.

Проте, апелянтом до апеляційної скарги не надано доказів про сплату судового збору в порядку та розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».

Разом з тим, апелянтом заявлено клопотання, в якому останній просить суд відстрочити йому сплату судового збору на розумний строку але в будь-якому випадку до закінчення розгляду справи.

Як вказує скаржник, Міністерство юстиції України є органом державної влади з обмеженим фінансуванням, розрахунково-касове обслуговування якого відповідно до Бюджетного кодексу України здійснюється Державною казначейською службою України та лише в межах відкритих асигнувань і фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Наразі Міністерством юстиції України вживаються заходи для сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі передбаченому Законом України «Про судовий збір».

Розглянувши клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Так, з аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а право суду на власний розсуд відстрочити сплату судового збору (звільнити від сплати, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Суд вважає за необхідне зазначити, що ч.2 статті 6 та ч.2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Слід зазначити, що встановлений у статті 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 року у справі №940/2276/18).

Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Відтак, Відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не відноситься до переліку осіб, зазначених у статті 8 Закону України «Про судовий збір» та зазначені ним у заяві підстави не передбачені вказаною нормою.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі»).

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади.

Оцінивши доводи, наведені апелянтом в обґрунтування вимог заявленого ним клопотання, суд апеляційної інстанції не вбачає, у даному випадку, наявності обставин, які відповідали б зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними законодавчими приписами в контексті визначених законодавцем умов та підстав для відстрочення сплати судового збору, що могли б зумовити вчинення такої процесуальної дії.

Враховуючи вищенаведене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Частиною 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо заявник не усунув недоліки у строк, встановлений судом, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається заявнику (ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 року у справі №922/854/23 підлягає залишенню без руху, з наданням апелянту строку для усунення вказаних недоліків.

Керуючись чч. 1, 2 ст. 174, ст. 234, п.2 ч.3 ст. 258, ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 року у справі №922/854/23 залишити без руху.

2. Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

3. Повідомити апелянта, що заява і докази у підтвердження факту усунення недоліків повинні надійти до суду апеляційної інстанції не пізніше десятого дня з наступного дня після закінчення десятиденного строку на усунення недоліків.

4. Роз'яснити апелянту про можливість надання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами на офіційну адресу електронної пошти суду (inbox@eag.court.gov.ua) із засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи або через особистий кабінет в системі «Електронний суд». Повідомити заявника, що документи, які не засвідчені електронним цифровим підписом не приймаються судом як офіційні та не розглядаються.

5. Роз'яснити заявнику, що наслідки не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 174, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В.С. Хачатрян