Справа: № 2а-5653/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Власенкова О.О.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
Іменем України
"07" вересня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С.,
суддів: Горяйнова А.М., Безименної Н.В.
при секретарі: Ільницькій В.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу позивача -Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2009 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнології», товариства з обмеженою відповідальністю «Технопоставка»про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочином , -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнології», товариства з обмеженою відповідальністю «Технопоставка»про стягнення з кожного з них в доход держави вартості отриманого внаслідок виконання господарських зобов'язань за нікчемними право чинами в розмірі 34128,52 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2009 року у задоволенні позову - відмовлено.
На вказану постанову позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи апеляційну скаргу колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статі 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Наявність у сторін (сторони) правочину мети завідомо суперечної інтересам держави або суспільства означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність чиненого правочину, а також суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Протиправність мети має безпосередній зв'язок з умислом, як однією з форм вини. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що вчинила правочин від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент вчинення правочинів протягом 01 грудня 2005 року - 30 вересня 2006 року між відповідачами TOB «Технопоставка»значилось у Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, код ЄДРПОУ 33788949, було зареєстроване Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 21 листопада 2005 року за № 10001092540. Отже, відповідач 1 використовував вищевказану інформацію, яку обґрунтовано вважав достовірною.
Так, колегія суддів погоджується, що оскільки позивачем не надано доказів існування та форми прояву мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства, неможливим є й встановлення форми вини відповідачів при вчиненні правочинів.
Отже, виходячи з недоведеності позивачем наявності у відповідачів мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, відсутні обставини, які б свідчили про існування умислу у відповідачів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування щодо них адміністративно-господарських санкцій, суд вважає позов необгрунтованим.
Крім того, санкція, передбачена частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України є адміністративно-господарською в розумінні статі 238 цього ж Кодексу, а, отже, може застосовуватись з дотриманням строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частини статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, ч. 3 ст. 217 Господарського кодексу України така санкція може застосовуватись лише до тих суб'єктів господарювання, які скоїли порушення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки правочини вчинені та виконано сторонами у період з 01.12.05р. по 30.09.06р. -строки застосування санкції пропущені, а тому вимоги позивача є безпідставними, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі Конституції України та законів України.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд
Апеляційну скаргу позивача -Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий -суддя: Я.С. Мамчур
Судді: А.М. Горяйнов
Н.В. Безименна
Ухвалу складено у повному обсязі 10.09.2010.