02 серпня 2023 року м. Дніпросправа № 340/651/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року (суддя Петренко О.С.) в справі № 340/651/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - ГУ ПФУ в Кіровоградській області) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 20 січня 2023 року №110130011525, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком, зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 12 серпня 1985 року по 27 січня 1986 року в Миколаївській обласній філармонії, з 01 вересня 1987 року по 01 грудня 1989 року навчання в Державному музичному училищі ім. Гнесіних та періоди робот в Російській Федерації з 02 жовтня 1997 року по 06 серпня 2012 року; зобов'язання ГУ ПФУ в Кіровоградській області призначити йому пенсію за віком з 12 січня 2023 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасоване рішення Головного правління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 20 січня 2023 року №110130011525; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального (страхового) стажу період роботи: з 12 серпня 1985 року по 27 січня 1986 року в Миколаївській обласній філармонії, з 01 вересня 1987 року по 01 грудня 1989 року навчання в Державному музичному училищі ім. Гнесіних та періоди роботи в Російській Федерації з 02 жовтня 1997 року по 06 серпня 2012 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 січня 2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення із врахуванням висновків суду по даній справі; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФУ в Кіровоградській області просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт зазначає, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 12 серпня 1985 року по 27 січня 1986 року, оскільки у трудовій книжці позивача дата звільнення не відповідає даті наказу.
Крім того, не зараховано до страхового стажу період навчання, оскільки в період навчання позивач працював.
Також до страхового стажу не зараховано період роботи в Російській Федерації з 02 жовтня 1997 року по 06 серпня 2012 року у зв'язку з припиненням 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 12 січня 2023 року звернувся до ГУ ПФ України у Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Полтавській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням від 20 січня 2023 року №110130011525 ГУ ПФ України в Полтавській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні вказано, що згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 12 серпня 1985 року по 27 січня 1986 року, оскільки дата при звільненні з роботи не відповідає даті наказу; до страхового стажу не зараховано періоди роботи в РФ з 02 жовтня 1997 року по 06 серпня 2012 року у зв'язку з припиненням з РФ 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.
Судом першої інстанції встановлено, що у трудовій книжці № НОМЕР_2 під №9 міститься запис « 12.08.1985 - Николаевская облфилармония. Зачислен на должность артиста в ВИА «Контакт» по срочному договору» - пр.№17§4 от 19/8-85, під №10 міститься запис « 27.01.1986 - Уволен по собственному желанию, ст. 38КЗоТ КСР» - пр. №2-к от 17.01.1985».
Судом першої інстанції зазначено, що особою, яка здійснювала заповнення трудової книжки позивача, дійсно, допущено помилку, оскільки дата звільнення суперечить даті наказу, проте право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
З питання не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання відповідно до диплому НОМЕР_3 через те, що в період навчання є робота, судом першої інстанції вказано, що в період з 01 вересня 1987 року по 29 вересня 1990 року позивач навчався на очній формі навчання в Державному музичному училищі ім. Гнесіних, в період навчання з 01 грудня 1989 року по 01 липня 1990 року працював на посаді сантехніка в філії ім. Гнесіних, тому суд першої інстанції із посиланням на законодавство, що діяло в період навчання, вказав, що цей період має бути зараховано до страхового стажу.
Стосовно не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача в Російській Федерації судом першої інстанції вказано, що відсутність інформації та документів стосовно сплати підприємствами РФ, де працював позивач, їх неналежна сплата чи ненадходження таких внесків до Пенсійного фонду не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи на території Російської Федерації, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Факт ненадходження відрахувань до Пенсійного фонду із заробітної плати позивача за відсутності його вини не може бути підставою для відмови у зарахуванні йому стажу роботи та, відповідно, для відмови в призначенні пенсії.
Врахувавши приведені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, зобов'язав зарахувати спірні періоди до страхового стажу.
Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 12 січня 2023 року.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60-річного віку 12 січня 2023 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України (ГУ ПФУ в Кіровоградській області) із заявою про призначення пенсії за віком, подавши відповідні документи.
За принципом екстериторіальності програмним забезпеченням Пенсійного фонду України визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу, - ГУ ПФУ в Полтавській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області № 110130011525 від 20 січня 2023 року відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. В рішенні зазначено, що страховий стаж позивача складає 24 роки 09 місяців 06 днів з необхідного 29 років. До страхового стажу не зараховано періоди: з 12 серпня 1985 року по 27 січня 1986 року через те, що дата звільнення з роботи не відповідає даті наказу; період навчання через те, що в період навчання наявна робота; період роботи в РФ з 02 жовтня 1997 року по 06 серпня 2012 року у зв'язку з припиненням з РФ 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.
Спірним в цій справі є питання зарахування до страхового стажу періодів роботи як до 2004 року, так й після 2004 року.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, (далі - Інструкція №58) встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
За змістом пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
За положеннями пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Пунктом 2.6 Інструкції № 58 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відтак, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
В цьому випадку органом, що призначає пенсію, не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 12 серпня 1985 року по 27 січня 1986 року, оскільки дата звільнення з роботи не відповідає даті наказу про звільнення.
Дійсно, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 містяться записи № 9 та № 10 наступного змісту (мовою оригіналу): « 12.08.1985 - Николаевская облфилармония. Зачислен на должность артиста в ВИА «Контакт» по срочному договору» - пр.№74§4 от 19/08-85г.»; « 27.01.1986 - Уволен по собственному желанию, ст. 38КЗоТ УССР» - пр. №2-к от 17.01.85».
За правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Відповідно, є цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача цього періоду роботи.
З цього питання доводи апелянта зводяться до того, що спірний період не зарахований до страхового стажу через недоліки у заповненні трудової книжки, та спростовані приведеними вище висновками суду.
Крім того, ГУ ПФУ в Полтавській області не зараховано до страхового стажу період навчання позивача з в Державному музичному училищі ім. Гнесіних.
Дипломом серії НОМЕР_3 від 29 червня 1990 року підтверджено, що позивач навчався на очній формі навчання в Державному музичному училищі імені Гнесіних з 1987 року по 1990 рік за спеціальністю «Інструменти естрадного оркестру (ударні)», здобув кваліфікацію артиста естрадного оркестру (анс.); керівник самодіялн. оркестру (ансамблю).
Копія диплому надана позивачем до територіального органу Пенсійного фонду.
Крім того, в період з 01 грудня 1989 року по 01 липня 1990 року позивач працював сантехніком у філії Державного музичного училища імені Гнесіних на Б. Ординці.
Зарахування певних періодів трудової діяльності до стажу для цілей визначення права на пенсію має здійснюватися за законодавством, під час дії якого ці періоди існували.
Закон №1058-IV набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Тобто трудова та інша прирівняна до неї діяльність за період до 01 січня 2004 року повинна враховуватися до стажу роботи для призначення пенсії відповідно до законодавства, яке діяло до 01 січня 2004 року.
На момент навчання позивача правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про народну освіту» від 28 червня 1974 року № 2778-VIII (далі - Закон № 2778-VIII).
Згідно зі статтею 55 Закону № 2778-VIII вища освіта здійснюється в університетах, інститутах, академіях та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до вищих навчальних закладів.
Тобто період навчання позивача у Державному музичному училищі імені Гнесіних є періодом навчання у вищому навчальному закладі.
В період навчання позивача діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року № 590 (далі - Положення № 590).
Підпунктом «и» пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т. д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі. При призначенні пенсій по старості періоди вказані у підпункті «и» зараховуються в стаж при умові, що цим періодам передувала робота в якості робітника чи службовця, або служба в складі Збройних сил СРСР.
Оскільки періоду навчання позивача передувала трудова діяльність, то й спірний період навчання має бути зарахований до страхового стажу.
Єдиною підставою не зарахування періоду навчання до страхового стажу є те, що позивач в цей період працював, що підтверджено трудовою книжкою серії НОМЕР_4 .
Разом з тим, дипломом НОМЕР_3 від 29 червня 1990 року підтверджено, що позивач навчався на очній формі навчання в Державному музичному училищі імені Гнесіних з 1987 року по 1990 рік за спеціальністю «Інструменти естрадного оркестру (ударні)», здобув кваліфікацію артиста естрадного оркестру (анс.); керівник самодіяльн. оркестру (ансамблю), тому відповідно до приведених норм законодавства, що діяло на той час, цей спірний період має бути зарахований до страхового стажу.
При цьому суд зауважує, що у законодавстві відсутні будь-які застереження щодо не зарахування до страхового стажу періодів навчання у вищому навчальному закладі на денній формі у разі наявності в цей період факту роботи.
Стосовно не зарахування до страхового стажу періодів роботи в Російській Федерації з 02 жовтня 1997 року по 06 серпня 2012 року, які вказані в трудовій книжці серії НОМЕР_5 , суд зазначає таке.
Виходячи зі змісту рішення ГУ ПФУ в Полтавській області, цей період не зарахований до страхового стажу у зв'язку з виходом України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Суд вказує, що відомості щодо трудової діяльності позивача 02 жовтня 1997 року по 06 серпня 2012 року на території Російської Федерації містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_5 .
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
13 березня 1992 року в місті Москва підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).
Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (далі - Угода від 14 січня 1993 року), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов'язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Разом з тим, не зарахований відповідачем до страхового стажу період роботи в Російській Федерації відноситься до періоду, коли приведені вище угоди були чинними для України, тому зазначені періоди мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Апелянт зазначає, період роботи з 02 жовтня 1997 року по 06 серпня 2012 року в Російській Федерації не може бути зарахований також до страхового стажу через відсутність відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем позивача.
З цього питання суд зазначає, що обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Відповідно, відсутність даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на призначення йому пенсії.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що відсутність у відповідачів можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території Російської Федерації, не може бути підставою для відмови позивачу у реалізації його права на пенсійне забезпечення з урахуванням страхового стажу, набутого в іншій державі.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Позивач як громадянин України за умови підтвердження трудового стажу наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17 та від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а.
Підсумовуючи викладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії.
Відповідачем не приведено доводів у спростування висновків суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання орган Пенсійного фонду призначити пенсію за віком позивачем не оскаржене, тому судом не надається оцінка обраному судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 340/651/23 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 340/651/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 02 серпня 2023 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 02 серпня 2023 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко