02 серпня 2023 року м. Дніпросправа № 280/694/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі удового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року (суддя 1-ї інстанції Сіпака А.В.) в адміністративній справі №280/694/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
24.01.2023р. позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.11.2020 року № Ф- 57100-50 "У", винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, про сплату боргу (недоїмки) у сумі 35758,74 грн.
В обґрунтування позову вказує, що у 2000 році був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте не займається підприємницькою діяльністю. Після зміни процедури державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якої усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці створені та зареєстровані до 01.01.2004 зобов'язані подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, не вчинив необхідних дій, а отже свідоцтво, яке було оформлено з використання бланку старого зразка та видані до 01.07.2004 вважається недійсними. Таким чином вважає, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року позов задоволено.
Відповідачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, та доводам відповідача про те, що позивач перебуває на обліку у податковому органі, був зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок. Оскільки позивач як платник єдиного соціального внеску не дотримався обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок податковим органо в автоматичному режимі нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Позивач не скористався правом подання відзиву.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач 13.09.2000 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що видано відповідне Свідоцтво. (а.с. 37)
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу № Ф-57100-50У від 12.11.2020 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 35758,74 грн., у тому числі 170 грн. штрафу.
Згідно з інформацією Інтегрованої картки платника податків заборгованість ОСОБА_1 в розмірі 35758,74 грн. утворилася з сум єдиного внеску за період з 12.08.2013 по 12.11.2020.
Позивач стверджував, що з моменту державної реєстрації підприємницьку діяльність не здійснював, дохід від такої діяльності не отримував, заяву про внесення відомостей до ЄДРПО не подавав.
Позивач вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) необґрунтованою, звернулася до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи позов дійшов висновку про протиправність оскарженої вимоги, оскільки позивач у спірний період був найманим працівником.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги доходить висновку, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спірним у справі є правомірність вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску, оскільки за позицією податкового органу позивач у спірний період зареєстрований як фізична особа - підприємець, та перебував на обліку у податкового органу, а отже був зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020р. у справі N 260/81/19 зазначила наступне.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року N 1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон N 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону N 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Основною метою проекту Закону N 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами N 2390-VI та N 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Так, позивач отримав статус фізичної особи-підприємця 13.09.2000р.
Відповідно до інформації ЄДРПОУ, ОСОБА_1 не включений до вказаного реєстру як фізична особа-підприємець. Відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України № 755-IV, а отже є вірними висновки суду першої інстанції, що встановлені обставини виключають можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, а також можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом та, як наслідок, виключає можливість формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування судового рішення відсутні.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року в адміністративній справі №280/694/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак