03 серпня 2023 року
м. Київ
Справа № 334/3443/21
Провадження № 51 - 4622 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Запоріжжя, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
за її обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 вказано рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_4 у строк покарання зараховано попереднє ув'язнення з 26 березня 2021 року по час набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою продовжено до набрання вироком законної сили.
Задоволено цивільний позов та з ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_6 компенсацію майнової шкоди, завданої злочином, у сумі 18 150 гривень та компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, у сумі 500 000 гривень, а всього - у сумі 518 150 гривень.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватою та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
26 березня 2021 року приблизно о 10.30 год. ОСОБА_4 разом із своїм співмешканцем ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , де сумісно вживали алкогольні напої. Під час вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_4 та її співмешканцем ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_4 , діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті ОСОБА_7 , під час сварки з останнім, використовуючи ніж, який вона взяла зі столу та утримуючи його в правій руці, нанесла ОСОБА_7 один удар в область грудної клітини зліва, чим спричинила останньому тілесні ушкодження у вигляді одиночного сліпого, проникаючого колото-різаного поранення лівої передньої поверхні грудної клітки порожнини з наскрізним пошкодженням передньої стінки правого шлуночка, яке ускладнилося зовнішньою та внутрішньою кровотечою з розвитком гострої крововтрати, від якого ОСОБА_7 помер на місці події.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційні скарги засудженої ОСОБА_4 та її захисників - адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року - без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок та ухвалу щодо ОСОБА_4 у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через суворість, призначити ОСОБА_4 мінімальне покарання за ст. 115 ч. 1 КК України. Не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 , захисник вважає, що призначене засудженій покарання судом першої інстанції та апеляційним судом є занадто суворим і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого нею злочину та її особі. В обґрунтування своїх вимог захисник указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні покарання ОСОБА_4 не врахували встановлені судом обставини, які можуть бути визнані як пом'якшуючі, а саме те, що вона має на утриманні малолітню дитину, щиро розкаялась у скоєному, з самого початку всіляко сприяла розслідуванню.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_4 та правильність кваліфікації її дій за ст. 115 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, його суспільну небезпечність, обставини даного конкретного кримінального провадження та данні про особу ОСОБА_4 , яка раніше не судима, у шлюбі не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, не працює, на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває.Крім того, обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнав утримання нею малолітньої дитини. При цьому обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції, передбаченої частиною першою статті 115 КК України, у виді позбавлення волі на строк дев'ять років, оскільки саме таке покарання, на думку суду, в даному випадку є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК України.
При розгляді апеляційних скарг засудженої ОСОБА_4 та її захисників - адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_5 суд апеляційної інстанції належним чином перевірив їх доводи, в тому числі і щодо призначеного ОСОБА_4 покарання, визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких визнав призначене покарання таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої і відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано обставини, які можуть бути пом'якшуючими, оскільки судами взяті до уваги всі ті обставини, на які захисник посилається в касаційній скарзі. Так, при розгляді кримінального провадження в суді першої і апеляційної інстанцій ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнала частково, її щирого каяття і підстав для визнання щирого каяття обставиною, що пом'якшує її покарання, судами встановлено не було. При цьому наявність на утриманні ОСОБА_4 малолітньої дитини суди визнали обставиною, яка пом'якшує її покарання.
Врахувавши санкцію статті 115 частини 1 КК України, дані про особуОСОБА_4 та вказані вище обставини у їх сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання ближчого до мінімальної межі санкції, передбаченої ст. 115 ч. 1 КК України, у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим внаслідок суворості за доводами касаційної скарги захисника та матеріалами провадження не вбачається.
Отже, покарання засудженій ОСОБА_4 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень підстав для її задоволення, зміни вироку та ухвали щодо ОСОБА_4 і підстав для призначення мінімального покарання в межах санкції ст. ст. 115 ч. 1 КК України, колегія суду не вбачає, в зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити захиснику засудженої ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3