31 липня 2023 року
м. Київ
справа № 369/9491/22
провадження № 51 - 4028 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року щодо нього,
встановив:
За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2023 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2022 року з урахуванням положень ст. 72 КК та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Згідно вироку суду, ОСОБА_4 в умовах воєнного стану, введеного 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженого, в подальшому, Указом Президента від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строком до 90 діб з 5.30 25.05.2022 року, який затверджений Законом № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, 22.06.2022 року о 13.30, діючи умисно, маючи злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливі мотиви та мету наживи, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи поруч з загальноосвітньою школою АДРЕСА_1 , пересвідчившись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав належний ОСОБА_5 велосипед марки «Winner Bullet Geometria for kids 24» вартістю 11316 грн.
З місця вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_5 майнової шкоди у розмірі 11316 грн.
Засуджений ОСОБА_4 у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити оскаржувані судові рішення та призначити йому більш м'яке покарання.
Свої вимоги засуджений мотивує тим, що судами під час призначення йому покарання не враховано щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, усунення заподіяної шкоди потерпілому, відсутність скарг за місцем проживання, його відношення до вчиненого та перебування на його утриманні неповнолітньої доньки, а також порушено його право на захист.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі засудженого не оспорюються.
Із матеріалів провадження за скаргою видно, що судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_4 здійснено з додержанням положень ч. 3 ст. 349 КПК.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
З огляду на указану мету й вищезазначені принципи покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Як убачається з матеріалів за скаргою, місцевий суд під час призначення ОСОБА_4 виду та розміру покарання врахував, характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, згідно ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, дане кримінальне правопорушення вчинив під час іспитового строку встановленого вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2022 року (зокрема через 12 днів після постановлення у попередньому кримінальному провадженні вироку та роз'ясненні судом наслідків невиконання умов іспитового строку), за відсутністю обставин, що обтяжують покарання, обставиною, що пом'якшує покарання суд визнав щире каяття. Крім того суд врахував, що ОСОБА_4 раніше засуджений вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2022 року за ч. 1 ст. 309 КК. Суд дійшов висновку, що для виправлення та упередження скоєння нових кримінальних правопорушень обвинуваченого є достатнім покарання у виді позбавлення волі, визначене у мінімальних межах санкції статті
При цьому, суд слушно зазначив, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення під час відбування строку покарання, тому остаточне покарання йому необхідно визначити за сукупністю вироків відповідно до статей 71, 72 КК, частково приєднавши до призначеного покарання частину невідбутого покарання за попереднім вироком.
Апеляційний суд ретельно перевіривши доводи засудженого з приводу невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, а також доводи засудженого, щодо порушення його права на захист, обґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого.
Також, суд зазначив, що призначене покарання відповідає загальним засадам, визначеним ст. 65 КК, і суд першої інстанції вірно застосував положення ст. 71 КК, призначивши покарання за сукупністю вироків, оскільки ОСОБА_4 , який був звільнений від відбування покарання за попереднім вироком з випробуванням, вчинив нове кримінальне правопорушення протягом іспитового строку. Доводи засудженого про те, що на його утриманні перебуває неповнолітня донька 2009 року народження, апеляційний суд визнав непереконливими, оскільки з матеріалів провадження, обвинувачений офіційно не працює, що свідчить про відсутність у нього офіційного джерела доходу, а відтак і можливості утримувати доньку. До того ж, неповнолітня донька, не стала стримуючим фактором у вчиненні засудженим злочину під час іспитового строку за попереднім вироком.
Щодо доводів засудженого про порушення його права на захист, апеляційний суд визнав неспроможними, оскільки з матеріалів провадження ОСОБА_4 , отримавши пам'ятку та підтвердивши суду першої інстанції, що права та обов'язки йому зрозумілі, будь - яких клопотань про призначення йому захисника не заявляв. Злочин, який інкриміновано ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 185 КК не є особливо тяжким, а також відсутні дані про те, що ОСОБА_4 відноситься до будь-якої категорії осіб, зазначених у ч. 2 ст. 52 КПК, а тому захисник у даному провадженні і не залучався.
Що ж до прохання обвинуваченого про призначення йому покарання у виді служби у Збройних Силах України, апеляційний суд зазначив, що таке прохання обвинуваченого не заслуговує на увагу, оскільки служба у Збройних Силах України жодного відношення до покарання не має, тоді як військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. При цьому, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком і вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації, є достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.
Обставини, на які покликається в касаційній скарзі засуджений, щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, були враховані судами в ході призначення покарання ОСОБА_4 , ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни судового рішення.
Ухвала апеляційного суду належним чином обґрунтована та відповідає приписам статей 370, 419 КПК.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги захисника немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3