Ухвала
31 липня 2023 року
м. Київ
справа № 562/2304/22
провадження № 61-11146ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про розірвання договорів оренди землі,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила: розірвати договір оренди землі від 10 вересня 2014 року, укладений між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (далі - ТОВ «Західна агровиробнича компанія»), запис про інше речове право 39840282, про оренду земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622685600:20:001:0058; розірвати договір оренди землі від 11 вересня 2014 року, укладений між нею ( ОСОБА_1 ) як орендодавцем та орендарем ТОВ «Західна агровиробнича компанія», запис про інше речове право 39840011, про оренду земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622685600:20:001:0054.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 237288 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622685600:20:001:0054, площею 1,3872 га, розташованої на території колишньої Спасівської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. Її чоловікові ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 237294 належала земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622685600:20:001:0058, площею 1,3753 га, розташована на території колишньої Спасівської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. 10 вересня 2014 року між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Вир» було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років. Додатковою угодою від 18 червня 2018 року, яку він не підписував, було змінено орендаря на ТОВ «Західна агровиробнича компанія». 11 вересня 2014 року між нею і Товариством з обмеженою відповідальністю «Вир» було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років. Додатковою угодою від 18 червня 2018 року, яку вона не підписувала, було змінено орендаря на ТОВ «Західна агровиробнича компанія». 25 вересня 2021 року вона та її чоловік ОСОБА_2 звернулися з листами-повідомленнями до відповідача про те, що бажають самостійно господарювати на своїх земельних ділянках, так як ТОВ «Західна агровиробнича компанія» використовує їх ділянки безпідставно. Однак будь якої відповіді вони не отримали. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Вона прийняла спадщину після смерті чоловіка. 18 квітня 2022 року вона повторно звернулася з листами-повідомленнями до відповідача про те, що її земельні ділянки засіяні нею, на що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не заперечувало. Орендної плати за вказані ділянки вона не отримувала. Припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованих земельних ділянок свідчить про невиконання орендарем обов'язків, передбачених статтею 25 Закону України «Про оренду землі», що є підставою для його дострокового розірвання.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року позов задоволено. Розірвано договір оренди від 10 вересня 2014 року, запис про інше речове право 39840282, про оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:20:001:0058 площею 1,38 га, укладений між ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ОСОБА_2 . Розірвано договір оренди від 11 вересня 2014 року, запис про інше речове право 39840011, про оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:20:001:0054 площею 1,39 га, укладений між ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Західна агровиробнича компанія» задоволено. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
20 липня 2023 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2023 року (на час подання касаційної скарги) - 2 684 грн.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
Як встановлено судами попередніх інстанцій в цій справі, згідно з додатковою угодою від 18 червня 2018 року до договору оренди від 10 вересня 2014 року щодо земельної ділянки площею 1,39 га, кадастровий номер 5622685600:20:001:0054, розмір орендної плати становить 7 595,01 грн. За додатковою угодою від 18 червня 2018 року до договору оренди від 10 вересня 2014 року щодо земельної ділянки площею 1,38 га, кадастровий номер 5622685600:20:001:0058, розмір орендної плати становить 7 595,01 грн.
Таким чином, ціна позову в цій справі становить 45 570,06 грн (7 595,01 х 2 х 3), що станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 100 = 268 400 грн). Тобто справа № 562/2304/22 є малозначною в силу вимог закону.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 про те, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні, не заслуговують на увагу, оскільки в оскаржуваній постанові апеляційний суд мотивував свій висновок щодо прийняття та дослідження нових доказів. Тобто висновки апеляційного суду не суперечать вищенаведеним правовим висновками, викладеним в постанові Верховного Суду.
Крім того, посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судового рішення, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення такими, що підлягає касаційному оскарженню.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про розірвання договорів оренди землі.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко