Ухвала
31 липня 2023 року
м. Київ
справа № 756/170/21
провадження № 61-11083ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
У січні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики станом на 31 грудня 2020 року в розмірі 12 490,23 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України на 31 грудня 2020 року складало 352 973,90 грн, 3 відсотки річних за користування грошовими коштами в розмірі 1 285,44 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України на 31 грудня 2020 року становило 36 326,53 грн.
Позов ОСОБА_3 мотивовано тим, що між сторонами були укладені договори позики, за умовами яких 05 лютого 2008 року відповідачу було надано в позику грошові кошти в розмірі 18 000 доларів США, 01 квітня 2008 року - 5 500 доларів США, 13 червня 2008 року - 700 доларів США, які він зобов'язався повернути до 31 грудня 2010 року, що підтверджується борговими розписками. 16 листопада 2013 року між сторонами було підписано договір про розстрочку виконання грошових зобов'язань, згідно з яким ОСОБА_1 зобов'язався повернути 24 200 доларів США до 31 грудня 2017 року. Відповідач виконував зобов'язання до 01 серпня 2017 року. На 01 серпня 2017 року відповідачем було сплачено 11 709,77 доларів США. Починаючи з 01 серпня 2017 року відповідач не здійснив жодного платежу.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі: 12 841,43 доларів США - сума основного боргу за договором позики; 1 155,73 доларів США - сума 3 відсотків річних за користування грошовими коштами; 10 510 грн - судового збору.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року - без змін.
22 липня 2023 року ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 подали засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять: скасувати оскаржувані судові рішення; ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову; закрити провадження у справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2023 року (на час подання касаційної скарги) - 2 684 грн.
Ціна позову в цій справі на час пред'явлення позову складала 389 300,43 грн, а на дату подання касаційної скарги - 503 756,97 грн, що станом на 01 січня 2023 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 250 = 671 000 грн). Тобто справа № 756/170/21 не підлягає касаційному перегляду в силу вимог закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 мотивували тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тому апеляційний суд помилково відніс справу до малозначних. Оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням судами норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а також - без урахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, від 29 липня 2021 року у справі № 301/2052/18.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Тобто заявнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.
Наведені заявниками обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявниками не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Також заявниками не обґрунтовано наявності актуальної правової проблеми у застосуванні норми права у подібних правовідносинах. Верховним Судом вже сформовано правозастосовчу практику в цій категорії справ.
Аргументи заявників про необхідність визначення суми боргу в національній валюті України - гривні, а також їх посилання на постанови Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, від 29 липня 2021 року у справі № 301/2052/18 не свідчать про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у вказаних судових рішеннях касаційного суду, оскільки як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 Цивільного кодексу України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16). Наведене не суперечить правовим висновкам, викладеним у згаданих постановах Верховного Суду.
Крім цього, посилання заявників на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи ціну позову в цій справі, яка не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення обґрунтовано вказав про те, що воно не підлягає касаційному оскарженню, що не є віднесенням справи до категорії малозначних, як помилково зазначили заявники.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржувані заявниками судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко