Номер провадження 2/754/32/23
Справа №761/31203/20
Іменем України
03 серпня 2023 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Якименко А.І.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представника позивача - адвоката Мазуркевича М.А.
за участю відповідача ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець (Анцифєрова) Алли Миколаївни про визнання договору довічного утримання недійсним, -
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору довічного утримання недійсним. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна сестра ОСОБА_3 , яка проживала в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що її похованням він займався особисто, а після похорон, переглядаючи документи дізнався, що під час життя, ІНФОРМАЦІЯ_2 його померла сестра ОСОБА_3 уклала Договір довічного утримання з ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Анцифєровою А.М. Згідно зазначеного Договору, квартира АДРЕСА_1 була передана у власність ОСОБА_2 , який зобов'язується утримувати ОСОБА_3 довічно. В позовній заяві вказує, що кооперативний пай за квартиру, у якій жила до смерті його сестра було виплачено позивачем. Позивач завжди з сестрою підтримував родинні стосунки, з урахуванням стану її здоров'я, підтримував її морально і матеріально, приймав участь в її забезпеченні та лікуванні. Останніх два місяці перед смертю позивач з сестрою проживав разом. ОСОБА_1 зазначає, що його сестра стояла на обліку у Київській психоневрологічній лікарні № 2, їй діагностували епілептичний психоз БДУ, а тому вказаний Договір сестра підписала саме в період, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Її волевиявлення не було вільним, не відповідало внутрішній волі, та вона не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. А приватним нотаріусом Анцифєровою А.М. не було дотримано всіх необхідних дій для правильності вчинення відповідної нотаріальної дії. На підставі наведеного просить суд визнати Договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 07.08.2015 про довічне утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анцифєровою А.М., зареєстрований в реєстрі під номером 593- недійсним.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2022 матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець (Анцифєрова) Алли Миколаївни про визнання договору довічного утримання недійсним - передано за підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06.11.2020 відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Від ОСОБА_2 11.03.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що дійсно між ним та ОСОБА_3 07.08.2015 було укладено Договір довічного утримання. Відповідно до Договору він стає власником квартири АДРЕСА_1 та зобов'язується довічно утримувати ОСОБА_3 у вигляді забезпечення грошовими ресурсами, на які ОСОБА_3 самостійно мала забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, тощо. Сума щомісячного утримання була визначена сторонами в розмірі 750,00грн. Також ОСОБА_2 мав сплачувати додатково комунальні послуги. Крім того, ОСОБА_2 було виплачено ОСОБА_3 одноразове грошове утримання у розмірі 54000,00грн. У відзиві зазначає, що у ОСОБА_3 було вільне волевиявлення щодо укладання Договору. Нотаріусом, при посвідченні Договору, було дотримано всіх необхідних дій, передбачених законодавством, в тому числі було перевірено дієздатність ОСОБА_3 . На підставі наведеного просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02.02.2022, за клопотанням представника позивача - адвоката Мазуркевича М.А., було призначено по справі посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України».
Від Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» 04.04.2023 до суду надійшов Висновок судово-психіатричної експертизи № 26.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2023 відновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець (Анцифєрова) Алли Миколаївни про визнання договору довічного утримання недійсним
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання, призначене на 24.07.2023 не з'явились. Під час всього розгляду справи позовну заяву підтримували та просили її задовольнити, врахувавши зазначені обставини в позовній заяві щодо не виконання приватним нотаріусом вимог Закону України «Про Нотаріат». Від позивача та його представника до суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позов просили задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 24.07.2023 не з'явився. Подав до суду заяву з проханням слухати справу у його відсутності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баранець (Анцифєрова) Алла Миколаївна в судове засідання, призначене на 24.07.2023 не з'явилась. Подала до суду заяву відповідно до якої зазначає, що проти позову заперечує та просить слухати справу у її відсутності.
В судому засіданні 02 лютого 2022 року судом було заслухано свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_1 надав свідчення, що він є рідним братом померлої ОСОБА_3 . Засвідчив, що його сестра з 1986 року була звільнена з роботи за інвалідністю і з тих пір вона була психічно нездоровою людиною, при цьому з часом її стан не покращився. Станом на 2015 рік його сестра була вже літньої людиною, мала ІІ групу інвалідності за психічним захворюванням. До моменту смерті у ОСОБА_3 був соціальний працівник, якій декілька разів на тиждень її відвідувала. Декілька разів на місяць у померлої траплялись напади, після яких вона не орієнтувалась у ситуації та не пам'ятала, що відбувалось недавно. За декілька днів вона відходила і пам'ять до не ї поверталась. Зазначав, що ОСОБА_3 була наївною, психічно неповноцінною людиною, яка перебувала на обліку психоневрологічному диспансері багато років, хоча мала вигляд звичайної людина, а те що вона підписала Договір, свідчить про те, що вона була неадекватною.
Свідок ОСОБА_5 надав свідчення, що померла ОСОБА_3 його тітка, яку він пам'ятає більше 30 років. Засвідчив, що вона була хворою, в неї були регулярні напади, які він пам'ятає ще за свого дитинства. Це були не епілептичні напади, а така хвороба, коли вона просто застигала та все подальше життя вона з цим жила. Після нападів вона забувала про що з нею говорили, але не було такого що вона сходила з розуму, але з нею не можна було про щось домовитись. Після важкого нападу вона могла лежати по три дні в ліжку, а якщо напад був легкий, то це навіть можна було не помітити, якщо не розпочати з нею розмовляти, тобто вона перебувала в іншому часті. Станом на 2015 рік до своєї тітки він приїздив один раз в декілька місяців, яка проживала сама. Вона могла приїжджати до нього. Вона не хотіла, щоб хтось знав, що вона хвора.
Свідок ОСОБА_6 надала свідчення, що вона з дружиною позивача навчалась в одному навчальному закладі і знає цю сім'ю. ОСОБА_3 в перший раз побачила в 1985-1986 роках. Вона не знала, що у неї були розлади, знала тільки, що вона інвалід ІІ групи за психічним захворюванням. Зі слів знає, що померла била матір і тоді було вирішено купити їй квартиру, в яку вона переїхала в кінці 1980-х на початку 1990-х років. До ОСОБА_3 приходив соціальний працівник, її клали в «Павлова». ОСОБА_6 засвідчила, що напряму особисто з ОСОБА_3 не спілкувалась, але бачила її декілька разів. Під зустрічі з ОСОБА_3 , остання вела себе як дворічна людина, однак фізично вона була здорова. Позивач зі своєю дружиною піднімали питання про позбавлення ОСОБА_3 дієздатності. Померла була освіченою людиною, коли не було нападів, вона була адекватною, але зі своїми великими примхами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, вислухавши учасників справи, свідків, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.
07.08.2015 ОСОБА_3 звернулась з власноручно написаною заявою до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець (Анцифєрової) Алли Миколаївни з проханням посвідчити Договір довічного утримання між нею та ОСОБА_2 .
Відповідно до заяви, стверджувала, що діє вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно на власний розсуд, перебуваючи у здравому розумі та ясній пам'яті. Розуміє значення та умови цього договору довічного утримання та його правові наслідки, які їй роз'ясненні нотаріусом. Підтверджує дійсні наміри при його укладанні. Зазначає, що її волевиявлення при укладанні договору довічного утримання є вільним. Даний договір підписано без будь-якого фізичного чи психологічного тиску. Родичі на квартиру не претендують та претензій не мають.
07.08.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анцифєровою А.М., зареєстровано в реєстрі за 3594, зареєстровано в реєстрі для заборони за №30.
Відповідно до Договору, сторони, діючи добровільно та перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам'яті розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладання Договору, без будь якого примусу та погроз, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, уклали даний Договір.
Відповідно до п. 1 Договору ОСОБА_3 передає у власність, а ОСОБА_2 отримує у власність квартиру АДРЕСА_1 , та взамін чого, ОСОБА_2 зобов'язується забезпечувати ОСОБА_3 утриманням довічно на умовах цього Договору.
Згідно із п. 7 Договору ОСОБА_2 зобов'язується довічно утримувати ОСОБА_3 , тобто забезпечувати грошовими ресурсами, на які ОСОБА_3 самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, тощо. Сторони домовились, що отримання оцінюється сторонами за спільною згодою в розмірі 750грн на місяць, які будуть щомісячно надаватись ОСОБА_3 шляхом безготівкового або поштового переказу, або готівкою під розписку. Крім вищевказаної суми ОСОБА_2 зобов'язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того з ким вони укладені. Кошти на оплату комунальних послуг повинні щомісячно надаватись ОСОБА_3 шляхом безготівкового або поштового переказу, або готівкою під розписку. ОСОБА_3 має надсилати один раз в три місяці на адресу набувача копії квитанції усіх комунальних послуг. У випадку виникнення в майбутньому потреби забезпечення ОСОБА_3 іншими видами матеріально забезпечення чи догляду ОСОБА_3 самостійно, на свій власний розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбачених цим Договором, згідно обумовлений сум. ОСОБА_2 зобов'язується здійснити поховання ОСОБА_3 після її смерті, або компенсувати вартість ритуальних послуг особі, яка здійснила поховання, у разі неможливості здійснити поховання ОСОБА_2 через поважні причини.
Грошове утримання буде щомісячно виплачуватись, починаючи з моменту укладання Договору до 10 числа поточного місяця поштовим переказом з доставкою до дому або готівкою на руку під розписку або на розрахунковий рахунок банківської установи. Сума грошового утримання підлягає індексації та нараховується щорічно в лютому місяці чергового року за попередній рік з урахуванням річного індексу інфляції споживчих цін за інформацією Державної служби статистики України. Одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 54000,00грн, які ОСОБА_3 отримала повністю під розписку від ОСОБА_2 перед підписанням цього Договору (п. 8,9 Договору).
ОСОБА_3 засвідчує, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами цього Договору (п. 10 Договору).
Згідно із п. 12, 13 Договору ОСОБА_2 гарантує, що ОСОБА_3 залишає за собою довічне право на проживання у вказаній квартирі. ОСОБА_2 не має право виселяти та реєструвати в квартиру інших осіб. Право власності на квартиру у ОСОБА_2 виникає з моменту державної реєстрації цього Договору.
Відповідно до Паспорту до «Договору про довічного утримання» розмір одноразової виплати при підписанні договору становить 54000,00грн, розмір щомісячного платежу 750,00грн. Визначено розмір платні (орієнтовний) за квартиру включаючи комунальні платежі. ОСОБА_3 своїм підписом засвідчила, що їй відомо що Договір довічного утримання припускає тільки виплату грошей та що після підписання Договору вона перестає бути власником квартири, залишаючись користувачем квартири до кінця свого життя. Права і обов'язки власника перейдуть до ОСОБА_2 .
Згідно із розписок, написаних власноручно ОСОБА_3 від 07.08.2015, остання отримала від ОСОБА_2 750,00грн в рахунок щомісячного платежу за серпень та суму в розмірі 45000,00грн в рахунок одноразової виплати згідно Договору довічного утримання № 593 від 07.08.2015.
Згідно із листів, написаних власноручно ОСОБА_3 , які наявні в матеріалах справи, остання надсилає ОСОБА_2 квитанції за 2016рік, 2017рік.
Відповідно до копій чеків, наданих відповідачем за 2015-2020 ОСОБА_2 надсилав на ім'я ОСОБА_3 , грошові перекази.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерті Серії НОМЕР_1 .
Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного від 07.08.2015, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що на час укладання спірного правочину ОСОБА_3 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, та не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. А також на те, що нотаріусом грудо порушено Закон України «Про нотаріат».
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до частини першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї сторони, висновок якої повинен оцінюватись судом як окремо, так і в сукупності з іншими доказами.
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Аналогічний висновок зроблений і в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц та від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц.
Відповідно до статті 744 Цивільного кодексу України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Таким чином, договір довічного утримання має певні особливості: 1) майно переходить у власність набувача, однак розпоряджатися таким майном набувач за життя відчужувача не зможе, оскільки при посвідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження майна у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору; 2) зобов'язання з довічного утримання мають особистісний характер, оскільки встановлюються щодо конкретно визначеної фізичної особи; 3) цей договір носить тривалий характер та вимагає від набувача постійного і систематичного виконання обов'язків; 4) матеріальне забезпечення (утримання) та послуги з догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувана (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.
Частиною 1 статті 749 Цивільного кодексу України встановлено, що у договорі довічного утримання можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 Цивільного кодексу України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Складовою частиною матеріального забезпечення за договором довічного утримання є догляд за відчужувачем майна.
Відповідно до частини другої статті 749 Цивільного кодексу України, якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.
Отже як встановлено беззаперечно судом відповідач ОСОБА_2 належним чином виконував умови Договору довідного утримання укладеного між ним та ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи.
До того суд дійшов до висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів для висновку про підписання договору довічного утримання від 07.08.2015 особисто ОСОБА_7 як стороною цього договору, та укладення договору з відповідачем за власним волевиявленням, яке відповідало її внутрішній волі, оскільки підстав вважати, що ОСОБА_3 в момент укладення договору не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, відсутні.
Зокрема для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) надав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі №234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).
Таким чином під час розгляду справи, з метою встановлення наявності стану усвідомлення своїх дій у відчужувача на момент складення оскаржуваного правочину судом призначалась посмертна судово-психіатрична експертиза.
Відповідно до Висновку судово-психіатричної експертизи № 26 від 13.01.2023 зазначено, що Згідно з медичною документацією, ОСОБА_3 з 1981 року виявляла ознаки Органічного ураження ЦНС (післягрипозний арахноенцефаліт) з епілептиформним синдромом, а з 1988 року - ознаки Епілепсії з частими поліморфними нападами, вираженими характерологічними змінами особливості, дисфоріями, помірними інтелектуально-мнестичним зниженням. У період підписання договору довічного утримання 07.08.2015 ОСОБА_3 страждала на Епілепсію зі змінами особистості та інтелектуально-мнестичним зниженням і за психічних станом у зазначений період часу усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.
Таким чином зважаючи на Висновок судово-психіатричної експертизи, суд не бери до уваги покази свідків про те, що ОСОБА_3 страждала психічним захворюванням та не усвідомлювала значення своїх дій на момент підписання Договору довічного утримання.
Зокрема суд звертає увагу, що статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
До того ж, як установлено судом, ОСОБА_3 страждала на Епілепсію, яка відноситься до група довготривалих неврологічних розладів, що характеризуються виникненням судомних нападів. Ці напади можуть мати різний характер: від швидкоплинних і майже непомітних проявів, до появи тривалих судом. Для епілепсії характерне раптове виникнення нападів із рецидивами впродовж життя, тоді як напади, викликані певною відомою причиною вважаються епілептичними реакціями, які слід відрізняти від епілепсії як хвороби.
Відповідно до Висновку судово-психіатричної експертизи № 26 від 13.01.2023 встановлені такі факти, що в записах психіатрів диспансерного відділення з кінця грудня 2008 року і аж до смерті ОСОБА_3 04.09.2020 відсутній опис порушень психічної діяльності, які б фіксувалися фахівцями при об'єктивному обстеженні хворої, і які б сягали вираженого ступеню.
Тобто, у нотаріуса не могли виникнути сумніви щодо обсягу цивільної дієздатності та у здатності ОСОБА_3 усвідомлювати значення нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.
За змістом ст. 50 Закону України «Про нотаріат» до суду може бути оскаржено нотаріальну дію або відмову у її вчиненні та нотаріальний акт. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Згідно із ст. 27 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов'язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа.
Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси, встановлені у ст. 34 Закону України «Про нотаріат», зокрема нотаріуси посвідчують правочини (п.1договори, заповіти, довіреності тощо).
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України «Про нотаріат», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.
При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. (ч. 2, 3 ст. 43 Закону України «Про нотаріат»)
Відповідно до статті 44 Закону України «Про нотаріат», під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.
Дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. (п. 1 Глава 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України)
Якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. (ч. 3 ст.45 Закону України «Про нотаріат»)
Нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. (ч.1 ст. 46 Закону України «Про нотаріат»).
Як встановлено судом, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баранець (Анцифєровою) Аллою Миколаївною було визначено обсяг цивільної дієздатності осіб, зокрема ОСОБА_3 , про що зроблено запис нотаріусом в самому Договорі довічного утримання.
Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що нотаріусом в Договорі довічного утримання від 07.08.2023 зроблено виправлення. Оскільки суд вважає це технічною помилкою, яку нотаріусом була допущена при складанні документу, та в подальшому виправлена.
Статтею 7 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріуси у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Відповідно до пункту 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, у разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок чи виправлень до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів.
Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставлянням свого підпису і печатки на такому застереженні. При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене.
Отже досліджуючи Договір довічного утримання від 07.08.2023 судом вбачається, що нотаріусом дотримані всі необхідні вимоги Правил ведення нотаріального діловодства.
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.
На підставі ст. 141 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує понесені та документально підтверджені судові витрати. Судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.
Крім того щодо клопотання позивача ОСОБА_1 про стягнення надмірно сплачених коштів за проведення експертизи з ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» суд зауважує про таке.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язані з розглядом справи.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Окрім того, виконуючи норми процесуального закону, суд вважає правильним зазначити, що вимоги про відшкодування судових витрат не відносяться до позовних вимог і не оплачуються судовим збором, а відтак належать до процесуальних обов'язків суду незалежно від позовних вимог вирішити питання про те чи підлягають судові витрати відшкодуванню, а якщо так, то з якої саме сторони.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Таким чином ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» не є стороною по даній справі, що обмежує суд у вирішенні питання про повернення позивачу грошових коштів сплачених на проведення експертизи в рамках даного провадження, але позивач не позбавлений права звернутись до суду з окремим позовом, до належного відповідача щодо вирішення питання про своє порушене або не визнане право.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про психіатричну допомогу», Правилами ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, статтями 1, 15, 11, 202-204, 215, 225, 744, 749,751 ЦК України, статтями 5, 12-13, 76-79, 81, 265 -286 ЦПК України, суд -
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець (Анцифєрова) Алли Миколаївни про визнання договору довічного утримання недійсним - відмовити повністю.
Судові витрати покладаються на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , Паспорт серії НОМЕР_3 виданий ТУМ-2 Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві, місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баранець (Анцифєрова) Алла Миколаївна, місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2023.
Суддя В.В. Бабко