61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
21.07.2023 Справа №905/1138/21 (910/3243/22)
Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Власко С.В., розглянувши матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тар Альянс"
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК"
до відповідача 2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія"
про визнання недійсним правочину
в межах справи №905/1138/21
про банкрутство
боржник Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК"
розпорядник майна арбітражний керуючий Бурцева І.Ю.
За участю представників:
від позивача: Олексій Середа;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився;
розпорядник майна:не з'явився;.
Предмет та підстави спору
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" про визнання недійсним з моменту укладання договору постачання вугільної продукції №23022017 від 23.02.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія Енергоіндустрія".
28.06.2023, на електронну пошту суду надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" адвоката Олексія Середи б/н від 28.06.2023 (вх.№01-35/3101) про виправлення технічної помилки, в якій останній просить суд вважати правильним значення реквізитів спірного договору постачання вугільної продукції у всіх випадках його згадування у позовній заяві, яка розглядається судом в межах справи №905/1138/21 (910/3243/22) - договір №230217 від 23.02.2017 (замість договору №23022017 від 23.02.2017).
Судом відзначається, що разом з позовною заявою позивачем додано копію договору №230217 від 23.02.2017
Судом прийнята заява позивача про виправлення технічної помилки у змісті позовної заяви.
Отже, предметом спору є договір №230217 від 23.02.2017 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія Енергоіндустрія".
Позов обґрунтований тим, що договір постачання вугільної продукції №230217 від 23.02.2017 укладений всупереч інтересам держави і суспільства, оскільки умовами Специфікації до договору передбачено, що поставка товара повинна відбуватись на станції Горлівка. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015 м. Горлівка належало до населенних пунктів, на яких здійснювалась антитерористична операція. Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія Енергоіндустрія" будучі обізнаними про ведення антитерористичної операції на території м.Горлівка, зважаючи на загострену політичну ситуацію, розуміючи ризики використання коштів, сплачених в якості оплати за вугільну продукцію, з метою повалення конституційного ладу, порушення цілісності території України, свідомо допускаючи розцінення операцій з переказу коштів за оплату вугільної продукції як фінансування тероризму, уклали договір постачання вугільної продукції №230217 від 23.02.2017. Звідси слідує повне розуміння сторонами даного договору його суперечності та невідповідності інтересам держави і суспільства. Враховуючи вищезазначене, існує необхідність визнання недійсним договору №230217 постачання вугільної продукції від 23.02.2017 на підставі ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.
Також, спірний договір підлягає визнанню недійсним у зв'язку з відсутністю повноважень керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" на укладення договору, так як ч. 2 ст. 44 закону України "Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що якщо вартість майна, що є предметом договору перевищує 50% вартості чистих активів, то рішення про надання згоду на укладення такого договору приймається виключно загальними зборами учасників. Позивач вказує на відсутність такого рішення загальних зборів товариства.
Окрім цього, позивач посилається як на підставу для визнання договору недійсним на ті обставини, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" не предявляло вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія Енергоіндустрія" після виникнення права вимоги, а саме після 15.06.2021 а ні у судовому а ні у позасудовому порядку, що на думку позивача, свідчить про фіктивний характер спірного договору та відсутність його спрямованості на реальне настання наслідків та досягнення тієї легітимної мети, задля досягнення якої вона укладались.
Заперечення учасників процесу
Відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК»
27.03.2023, через канцелярію суду, надійшов відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Істек» №1-100 від 21.03.2022 (вх.№2581/23) разом з копіями спірного договору, специфікації та додаткової угоди до договору, в якому останній просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Відзив обгрунтований пропущенням 3 річного строку давності звернення з позовом в порядку ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства; недоведеністю позивачем порушенням його прав чи законного інтересу станом на момент укладання оспорюваного договору - 23.02.2017 та відсутністю будь яких законодавчих обмежень, заборон, мораторію на здійснення господарської діяльності з умовою поставки товару у м. Горлівка. Щодо звернення з вимогою відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія Енергоіндустрія", то відповідач звернувся з кредиторською вимогою в межах справи про банкрутство № 910/18802/21.
Відзив на позовну заяву Товариств з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія"
Відзив на позов не поданий.
Відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК»
21.04.2023, на електронну пошту суду надійшла відповідь на відзив б/н. від 20.04.2023 (вх.№01-35/1894), в якому позивач просить задовольнити заявлені у даній справі позовні вимоги визнавши спірний правочин недійсним.
Відповідь на відзив обґрунтована тим, що звернення позивача з даним позовом має на меті захист прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» як кредитора у справі № 910/18802/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія Енергоіндустрія" так як визнавши кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Істек» у розмірі 6192000,00 грн, останнє набуде більше відсотків конкурсних (голосуючих) вимог порівняно з позивачем, що може призвести до пропорційного задоволення вимог кредиторів у разі недостатності коштів від продажу майна боржника. Також, позивач зазначає, що спірний правочин використовується відповідачем для набуття права задоволення майнових прав за рахунок майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія Енергоіндустрія" у справі №910/18802/21.
Окрім цього, позивач вказує на те, що суд "знає закон", тому сам повинен дослідити та вирішити, на підставі якої норми спірний правочин слід визнати недійсним.
Також, позивач у відповіді на відзив посилається на ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедури банкрутства та зазначає, що в даному випадку спірний правочин використовується відповідачем для набуття права задоволення власних майнових вимог за рахунок майна боржника, третьої особи у ініційований позивачем справі про банкрутство третьої особи.
Щодо строку позовної давності, то позивач зазначає, що про існування спірного договору дізнався тільки 07.02.2022 від розпорядника майна в межах справи про банкрутство №910/18802/21.
Хід розгляду справи та процесуальні дії
28.04.2022, до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» про визнання недійсним з моменту укладання договору постачання вугільної продукції №23022017 від 23.02.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паливно-енергетична компанія «Енергоіндустрія».
Ухвалою Господарського суду м.Києва від 03.05.2022 постановлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» про визнання недійсним правочину передати на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду в порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду м.Києва від 20.05.2022 передано матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» про визнання недійсним правочину до Господарського суду Донецької області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2022 для розгляду даної справи визначено суддю Господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» №905/1138/21.
Листом Господарського суду Донецької області від 04.07.2022 повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" про те, що у зв'язку з перебуванням судді Огороднік Д.М. у відпустці, питання щодо прийняття позовної заяви буде вирішено в терміновому порядку після виходу судді Огороднік Д.М. з відпустки.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 09.09.2022 постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду в межах справі №905/1138/21 та відкрити провадження у справі 905/1138/21 (910/3243/22) за правилами загального позовного провадження, залучити до участі у справі №905/1138/21 (910/3243/22) розпорядника майна, - арбітражного керуючого Бурцеву І. Ю.
Разом з тим, про час та місце розгляду справи, судом було розміщені оголошення на офіційному веб-порталі суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (14.09.2022, 04.10.2022, 12.10.2022, 02.11.2022
Крім того, розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" арбітражного керуючого Бурцеву І.Ю. та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" адвоката Олексія Середу було повідомлено про відкриття провадження у справі шляхом передачі телефонограм б/н від 14.09.2022 та про подальші відкладення підготовчих засідань шляхом передачі телефонограми від 04.10.2022, 09.11.2022
Ухвалою суду від 15.11.2022 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 07.12.2022.
Судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (24.11.2022).
Крім того, телефонограмами від 29.11.2022 було повідомлено розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» арбітражного керуючого Бурцеву І.Ю. та представника позивача Середу О.Я. про зміст ухвали суду від 15.11.2022.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Наказом №309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що додається; визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 "Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року", зареєстрований Міністерством юстиції України 25 квітня 2022 року №453/37789 (зі змінами).
Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією вбачається, що вся територія: м.Донецьк та м.Горлівка тимчасово окупована з 07.04.2014 та станом на теперішній час окупація не завершена.
Згідно з ст.12.1. ч.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (із змінами та доповненнями, що набрали законної сили 03.12.2022) якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Місцем знаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» є: вул.Тамбовська, 1, м.Донецьк, Донецька обл., 83030.
Місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" є: вул.Умова, 1/1, м.Горлівка, Донецька обл., 84609.
З метою повідомлення учасників справи, судом було розміщено оголошення на оофіційному веб-порталі суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/.
Ухвалою суду від 01.02.2023 відкладено підготовче засідання на 27.02.2023.
Направлення ухвали суду здійснювалось засобами поштового зв'язку на адресу розпорядника майна, позивача повідомлено про відкладення підготовчого засідання телефонограмою від 08.02.2023.
Судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (08.02.2023).
Ухвалою суду від 27.02.2023 відкладено підготовче засідання на 29.03.2023, протокольною ухвалою від 29.03.2023 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 04.04.2023.
Ухвалою суду від 29.03.2023 повідомлено учасників справи про оголошену у підготовчому засіданні перерву у справі №905/1138/21 (910/3243/22) до 04.04.2023.
Розпорядником майна отримано ухвалу суду за допомогою підсистеми "Електронний суд".
Ухвалою суду від 04.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №905/1138/21 (910/3243/22) до судового розгляду по суті; призначено судове засідання на 25.04.2023.
Направлення ухвали суду здійснювалось засобами поштового зв'язку на адресу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" Бурцевої І.Ю. (вул.Незалежності України, 39А, м.Запоріжжя, 69019) та шляхом направлення до електронного кабінету підсистеми "Електронний суд". Представнику позивача направлено ухвалу суду до електронного кабінету у підсистемі "Електронний суд".
Судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (13.04.2023).
Ухвалою суду від 24.04.2023 постановлено: повернутись до розгляду справи №905/1138/21 (910/3243/22) у підготовчому провадженні; підготовче засідання призначено на 25.04.2023.
У зв'язку з поверненням суду до розгляду справи у підготовчому провадженні, 25.04.2023 відбулось підговче засідання.
Ухвалою суду від 25.04.2023 постановлено: задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" б/н від 25.04.2023 (вх.№3689/23) частково; залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія" Енергоіндустрія" (код ЄДРПОУ 39395870, вул. Лариси Руденко, буд.6а, офіс 709, кім.7, м. Київ, 02140) до участі у справі №905/1138/21 (910/3243/22) в якості відповідача-2; відкласти підготовче засідання на 10.05.2023.
Направлення ухвали суду здійснювалось засобами поштового зв'язку на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія" Енергоіндустрія" (вул. Лариси Руденко, буд.6а, офіс 709, кім.7, м. Київ, 02140).
Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" Бурцева І.Ю. та представник позивача отримали ухвалу суду до електронного кабінету у підсистемі "Електронний суд".
Ухвалою суду від 10.05.2023 відкладено підготовче засідання на 22.05.2023.
Направлення ухвали суду здійснювалось засобами поштового зв'язку на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія" Енергоіндустрія" (вул. Лариси Руденко, буд.6а, офіс 709, кім.7, м. Київ, 02140).
Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" Бурцева І.Ю. та представник позивача отримали електронний варіант ухвали за допомогою підсистеми "Електронний суд".
Крім того, судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (15.05.2023).
15.05.2023, на адресу суду повернувся поштовий конверт Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія" у зв'язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Ухвалою суду від 22.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №905/1138/21 (910/3243/22) до судового розгляду по суті, підготовче засідання призначено 14.06.2023.
Направлення ухвали суду здійснювалось засобами поштового зв'язку на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія" Енергоіндустрія" (вул. Лариси Руденко, буд.6а, офіс 709, кім.7, м. Київ, 02140).
Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" Бурцева І.Ю. та представник позивача отримали електронний варіант ухвали за допомогою підсистеми "Електронний суд".
Крім того, судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (31.05.2023).
05.06.2023 та 12.06.2023 на адресу суду повернулись поштові конверти Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія" у зв'язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою.
У зв'язку з перебуванням судді Огороднік Д.М. у відпустці, судове засідання призначене на 14.06.2023, не відбулось.
Ухвалою суду від 28.06.2023 визначено дату судового засідання на 18.07.2023.
Направлення ухвали суду здійснювалось засобами поштового зв'язку на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія" Енергоіндустрія" (вул. Лариси Руденко, буд.6а, офіс 709, кім.7, м. Київ, 02140).
Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" Бурцева І.Ю. та представник позивача отримали електронний варіант ухвали за допомогою підсистеми "Електронний суд".
Крім того, судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (03.07.2023).
Протокольною ухвалою суду від 18.07.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 21.07.2023.
Про перерву, сторони повідомлені ухвалою суду від 18.07.2023 шляхом направлення на електронну адресу Товариству з обмеженою відповідальністю "Істек", шляхом повідомлення через телефонограмму арбітражному керуючому відповідача-2, Дутковському Б.В.
У судове засідання 21.07.2023 з'явився представник позивача, відповідачі та розпорядник майна явку своїх представників не забезпечили.
Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
На підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, 18.04.2022 №259/2022, 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 01.05.2023 №254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законами України від 15.03.2022 №2119-IХ, від 21.04.2022 №2212-ІХ, 22.05.2022 №2263-IX, 15.08.2022 №2500-ІХ, № 2738-IX від 16.11.2022, №2915-ІХ від 07.02.2023, №3057-ІХ від 02.05.2023 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 року строком на 90 діб.
Статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Згідно з рекомендаціями Верховного Суду від 04.03.2022 "Щодо особливостей здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан", процесуальні строки, зокрема, проведення підготовчого провадження, розгляду справи по суті, строки розгляду апеляційної, касаційної скарг, заяви про перегляд за нововиявленими чи виключними обставинами в умовах воєнного чи надзвичайного стану, визначено як розумні.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012). Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Згідно наказу Господарського суду Донецької області "Про встановлення особливого режиму роботи Господарського суду Донецької області" №20 від 28.02.2022 установлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану, тимчасово, до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України, обмежено доступ до приміщення суду.
Згідно з опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано оптимізувати роботу зі сторонами та враховувати те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу реалізувати свої процесуальні права через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Рішенням зборів суддів Господарського суду №2 від 13.06.2022 року з метою оптимізації знаходження працівників та відвідувачів у приміщенні суду, в залежності від об'єктивних обставин, пов'язаних із збройною агресією, у тому числі інтенсивністю бойових дій у місті Харкові подовжено обмежений доступ учасників судового процесу до приміщення суду та запропоновано дистанційне спілкування шляхом електронного та поштового листування, телефонування, участі в судових засіданнях в режимі відеоконференцій, подання документів в електронному вигляді із застосуванням підсистеми "Електронний суд".
Враховуючи зазначене вище, а також небезпечну ситуацію, яка склалася у місті Харкові, господарський суд Донецької області продовжував свою роботу у дистанційному режимі.
Необхідно зазначити, що Харківська територіальна громада, з першого дня військової агресії перебуває під постійними обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров'ю всіх учасників судового процесу. Окрім того, неодноразово вчинялися дії, спрямовані на руйнування об'єктів критичної інфраструктури регіону, що, зокрема, спричиняло тривале знеструмлення електричних мереж та вихід з ладу систем зв'язку та Інтернету.
Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи.
Судом здійснено розгляд справи у строки з урахуванням обставин, які склались у зв'язку з здійсненням військової агресії проти України, місцезнаходження Господарського суду Донецької області (місто Харків), стадії розгляду справи, обставин пов'язаних з активними бойовими діями в зазначених містах, часткової окупації, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, складності справи, поведінки заявника та відповідачів, а також забезпечення безпеки відвідувачів, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд
Фактичні обставини справи та перевірка їх доказами
Процесуальні обставини
У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/18802/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.12.2021 (відомості взяті з Єдиного реєстру судових рішень).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 № 910/18802/21 визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" у розмірі 1 806 987,89 грн.
Як судом зазначено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" (як кредитор у справі № 910/18802/21) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" про визнання недійсним з моменту укладання договору постачання вугільної продукції №230217 від 23.02.2017 в межах справи про банкрутство №910/18802/21.
За результатами розгляду вказаної позовної заяви в межах справи про банкрутство №910/18802/21, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2022, остання передана на повторний автоматичний розподіл, оскільки у поданому позові визначено відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю "Істек", що відповідно до правил статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв'язку з відсутністю боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія") у спорі як сторони, виключає можливість розгляду такого спору в межах справи про банкрутство №910/18802/21.
Ухвалою Господарського суду від 20.05.2022 матеріали позовної заяви передані за підсудністю до Господарського суду Донецької області, оскільки єдиний відповідач у справі знаходиться у відповідній області. Ухвала Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 № 910/3243/22 про передачу позовної заяви за підсудністю до Господарського суду Донецької області, позивачем не оскаржена, набрала законної сили та є чинною.
Відповідно до ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України спори між судами щодо підсудності не допускаються.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.07.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Істек» (вул.Тамбовська,1, м. Донецьк, 83030, код ЄДРПОУ 32510349); визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-Експедиційна компанія «Енерготранс» та введено процедуру розпорядження майном.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи визначено суддю Господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» №905/1138/21.
Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Оскільки відповідачем у даній справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Істек", щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство № 905/1138/21, то відповідно позовна заява до такого відповідача розглядається в межах останньої.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 09.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду в межах справі №905/1138/21 та відкрито провадження у справі 905/1138/21 (910/3243/22).
Позивачу ухвалою суду від 21.09.2022 відмовлено у задоволенні клопотання про передачу матеріалів справи до Господарського суду міста Києва з підстав зазначених в ухвалі та запропоновано визначити процесуальне становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія".
Під час проведення підготовчого засідання, судом було з'ясовано, що до матеріалів справи надані позивачем копії документів, зокрема договору № 230217, специфікації до договору, додаткової угоди до договору, що підписані між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія Енергоіндустрія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК", з позначкою "згідно з оригіналом адвокат 21.04.2022 О.Я. Середа". Судом відзначалось, що вказані копії зроблені у спосіб, як робляться копії з оригіналів документів, оскільки на копіях відсутня будь-яка інформація, яка б свідчила, що копії зроблені з копій. На запитання суду до представника позивача щодо обставин пов'язаних з перебуванням у позивача копій документів, які ним засвідчені як відповідні оригіналу та відповідно оригіналів документів, представник Середа О.Я. повідомив, що копії цих документів він зробив з матеріалів наданих арбітражним керуючим в межах справи №910/18802/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕК"Енергоіндустрія". Отже, у позивача відсутні оригінали документів, копії яких він засвідчив.
Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими доказами.
Відповідно до ст. 90 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
З метою з'ясування відповідності наявних в матеріалах справи № 905/1138/21 (910/3243/21) копій документів їх оригіналам та надання позивачем повноти доказів, а також у зв'язку з тим, що позивач не був стороною спірного договору, а відповідач не надав жодних пояснень та доказів, судом неодноразово пропонувалось позивачу надати належним чином засвідчені копії документів, доданих до позовної заяви, тобто довести, що позивачем здійснені копії документів, саме з матеріалів справи № 910/18802/21, що позивачем наданий повний пакет документів наявний в матеріалах справи №910/18802/21 з поясненням стосовного того, оригінали чи копії документів знаходяться в матеріалах справи №910/18802/21.
На підтвердження вказаних вимог, позивачем до матеріалів справи надано пояснення, в яких останній зазначає, що додані до позовної заяви копії документів були отримані позивачем за наслідками ознайомлення з документами, які надійшли від Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" призначеному судом у справі №910/18802/21 розпоряднику майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно енергетична компанія "Енергоіндустрія". В подальшому представник позивача ознайомився з матеріалами справи №910/18802/21 та зробив копії документів з тих копій, які були подані до суду Товариством з обмеженою відповідальністю "Істек". До письмових пояснень представником позивачем надано копію заяви про ознайомлення з матеріалами справи.
Судом відзначається, що позивачем не заявлено клопотання про витребування оригіналів доказів.
Відповідачем-1, разом із відзивом №1-100 від 21.03.2022 подано до матеріалів справи копії: договору №230217, специфікації до договору, додаткової угоди до договору. Оскільки відповідач-1 є стороною спірного договору та подані копії документів засвідчені належним чином та співпадають з поданими позивачем копіями, то суд приходить до висновку, що в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії документів, що відповідають оригіналам та на підставі яких спір підлягає вирішенню судом.
Після повернення до розгляду справи №905/1138/21 (910/3243/22) у підготовчому провадженні, позивач заявив клопотання про залучення в якості відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" (код ЄДРПОУ 39395870).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Ухвалою суду від 25.04.2023 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія" Енергоіндустрія" (код ЄДРПОУ 39395870, вул.Лариси Руденко, буд.6а, офіс 709, кім.7, м.Київ, 02140) до участі у справі №905/1138/21 (910/3243/22) в якості відповідача-2.
Як встановлено судом, предметом спору є визнання недійсним договору, що підписаний відповідачами. Щодо відповідача -1, Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" відкрито провадження у справі про банкрутство №905/1138/21 та щодо відповідача-2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія" Енергоіндустрія" також відкрито провадження у справі про банкрутства №910/18802/21.
Кодекс України з процедур банкрутства передбачає особливості розгляду справ про банкрутство, частина друга статті 7 названого Кодексу визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника, як сторони у такому спорі, в межах справи про банкрутство. В такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Таким чином, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18).
Стаття 29 Господарського процесуального кодексу України встановлює підсудність справ за вибором позивача. Частина перша вказаної статті визначає, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. За частиною другою статті 29 ГПК України позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.
Отже, оскільки щодо обох відповідачів відкриті провадження у справі про банкрутство, позивачем після залучення до участі у справі відповідача-2, не подано клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва, суд з'ясувавши підстави позову, доводи позивача у позові та відповіді на відзив відповідача-1, а також предмет спору, - визнання недійсним договору, що підписаний між відповідачами, дійшов висновку про продовження розгляду спору по суті в межах справи про банкрутство №905/1138/21.
Щодо обставин пов'язаних зі спірним договором
В матеріалах справи наявна копія договору поставки вугільної продукції №230217 від 23.02.2017 (далі спірний договір), відповідно до якого постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоіндустрія» (відповідач 2), а покупцем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Істек» (відповідач 1).
Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію (продукція). Найменування, вартість, кількість, якість, термін та умови постачання, термін оплати продукції та інші відомості, необхідні для виконання договору вказані у Специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.
Поставка продукції на адресу Покупця здійснюється на умовах, вказаних в Специфікаціях (Додатках) до договору. (пункт 2.1 договору)
Постачальник не пізніше 5-ти робочих днів від дати відгрузки продукції надає покупцю наступні документи: рахунок - 1 екземпляр, посвідчення про якість - 1 екземпляр, лист про право власності на вугільну продукцію - 1 екземпляр, акт приймання-передавання вугільної продукції - 2 екземпляра. Податкова накладна надається Постачальником в порядку, передбаченим Податковим кодексом України.
Пунктом 3.1, 3.2, 3.3 договору визначено, що загальна сума по договору складає суму, визначену на підставі доданих до договору Специфікацій.
Вартість на продукцію встановлюється договірна в національній валюті України - гривнях на дату укладання договору та визначається в Специфікаціях до договору.
Фактична вартість поставленої продукції для виконання розрахунків може визначатись виходячи з базової вартості з урахуванням вартісних поправок (знижок, надбавок) в залежності від відхилень фактичних показників від середніх розрахункових норм показників якості продукції якщо сторони погодять це в Специфікаціях.
Розрахунки за продукцію виконуються грошовими коштами на поточний рахунок Постачальника в термін встановлений в Специфікаціях до договору. За згодою сторін можливі інші форми розрахунків, в тому числі векселями.
Згідно п.9.2 договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2017, а по фінансовим зобов'язанням - до повного виконання. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення яке мало місце під час дії договору.
До договору додана специфікація на вугільну продукцію (Додаток 1 до договору №230217 від 23.02.2017), у відповідності до якої, предметом договору є вугілля марки К 0-50, у кількості (+- 10 %) 3000 тон, на суму без ПДВ 57000000,00 грн, разом з ПДВ загальна сума складає 6840000,00 грн. Оплата здійснюється на умовах попередньої оплати погодженої сторонами партії товару. Умови поставки: СРТ станція вантажоодержувач (ст. Горлівка, Донецької з.д.). Витрати на перевезення покупець відшкодовує постачальнику в повному обсязі згідно виставлених рахунків. Вантажоодержувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Істек», м. Донецьк, ст. Горлівка, Донецька з. д., код станції 483007, код відправника 1556. Термін поставки березень-квітень 2017 року.
Матеріали справи містять копію додаткової угоди від 14.06.2017 до договору №230217 від 23.02.2017 укладеної між відповідачами.
Відповідно до умов додаткової угоди від 14.06.2017 у зв'язку з прийняттям Президентом України Указу від 15.03.2017 №62/2017 про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" яким тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей та розпорядження Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" від 15.03.2017 №Ц1/2-2/157 про заборону до перевозки усіх вантажів з усіх з.ж. станцій, що не підконтрольні Україні, сторони погодили, що поставка товара на умовах договору, неможлива; сторони підтвердили, що на момент укладання додаткової угоди сума заборгованості постачальника по договору № 230217 від 23.02.2017 складає 6192000,00 грн., постачальник приймає на себе зобов'язання повернути покупцю отриману згідно договору № 230217 від 23.02.2017 передплату 6192000,00 грн на протягом 4 (чотирьох) років терміном до 14.06.2021.
В додатковій угоді сторони підтвердили, що в межах договору № 230217 від 23.02.2017 на момент укладання додаткової угоди, постачальником вугільна продукція не поставлена в повному обсязі. Сторони підтверджують, що в межах договору № 230217 від 23.02.2017 на момент укладання додаткової угоди, покупцем виконана оплата за поставлену вугільну продукцію загальної сумою 6192000,00 грн. Сторони підтверджують, що на момент укладання додаткової угоди сума заборгованості постачальника по договору № 230217 від 23.02.2017 складає 6192000,00 грн., постачальник приймає на себе зобов'язання повернути покупцю отриману згідно договору № 230217 від 23.02.2017 передплату 6192000,00 грн на протягом 4 (чотирьох) років терміном до 14.06.2021.
Додатковою угодою відповідачі встановлюють по зобов'язанням що виникли за договором №230217 від 23.02.2017, строк позовної давності тривалістю п'ять років, а строк дії договору встановлено до 01.07.2021.
Додаткова угода є невід'ємною частиною договору № 230217 від 23.02.2017.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Істек» до матеріалів справи додано копії платіжних доручень на загальну суму 6192000,00 грн, а саме: №3684 від 23.02.2017 на суму 2000000,00 грн; №3685 від 23.02.2017 на суму 2000000,00 грн; №3686 від 23.02.2017 на суму 2000000,00 грн; №3687 від 23.02.2017 на суму 192000,00 грн. Як вбачається з платіжних доручень Товариством з обмеженою відповідальністю «Істек» перераховану Товариству з обмеженою відповідальністю «Паливно енергетична компанія «Енергоіндустрія» кошти за вуголь згідно договору №230217 від 23.02.2017.
Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Істек» надано копію заяви №1-77 від 20.01.2022 про визнання конкурсним кредитором та кредиторських вимог на суму 6192000,00 грн, що, як зазначає відповідач-1 подана ним до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/18802/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно-Енергетична компанія «Енергоіндустрія». Позивачем не надано заперечень щодо подання відповідачем-1 заяви до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/18802/21 з кредиторськими вимогами.
Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду
Оцінивши зміст правовідносин, що виникли між відповідачами на підставі договору №230217, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини поставки, які регулюються нормами ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом вище, зі змісту специфікації до спірного договору вбачається, що оплата сторонами погоджена на умовах попередньої оплати.
На виконання умов спірного договору та здійснення попередньої оплати, відповідач-1 перерахував відповідачу -2 кошти на загальну суму 6192000,00 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями платіжних доручень. Судом відмічається, що заперечень щодо перерахування коштів, позивачем суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Як вбачається зі змісту специфікації до спірного договору, сторони погодили, що поставка товару відбудеться на умовах СРТ станція вантажоодержувач (ст. Горлівка, Донецької з.д.).
Проте, додатковою угодою від 14.06.2017 до спірного договору, у зв'язку з прийняттям Президентом України Указу від 15.03.2017 №62/2017 про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", яким тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей та прийняттям розпорядження Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" від 15.03.2017 №Ц1/2-2/157 про заборону до перевозки усіх вантажів з усіх з.ж. станцій, що не підконтрольні Україні, сторони погодили, що поставка товара на умовах договору, неможлива; сторони підтвердили, що на момент укладання додаткової угоди сума заборгованості постачальника по договору №230217 від 23.02.2017 складає 6192000,00 грн., постачальник приймає на себе зобов'язання повернути покупцю отриману згідно договору № 230217 від 23.02.2017 передплату 6192000,00 грн на протягом 4 (чотирьох) років терміном до 14.06.2021.
Отже, поставка товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Паливно енергетична компанія «Енергоіндустрія» Товариству з обмеженою відповідальністю "Істек", не відбулась.
Враховуючи вищевикладене, матеріали справи свідчать про те, що спірний договір виконаний частково, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Істек" шляхом перерахування коштів постачальнику, а саме Товариству з обмеженою відповідальністю «Паливно енергетична компанія «Енергоіндустрія» на загальну суму 6192000,00 грн.
Як зазначають позивач та відповідач-1, Товариством з обмеженою відповідальністю «Істек» подано заяву № 1-77 від 20.01.2022 до Господарського суду міста Києва про визнання конкурсним кредитором та кредиторських вимог на суму 6192000,00 грн в межах справи №910/18802/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно-Енергетична компанія «Енергоіндустрія».
Суду не відомі результати розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Істек» у справі №910/18802/21, позивачем також результати не повідомлені. З Єдиного реєстру судових рішень, не вбачається визнання судом кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Істек» на суму 6192000,00 грн .
Вирішуючи даний спір, суд виходить з положень процесуального законодавства щодо того, що саме позивач визначає відповідачів, предмет та підстави спору, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а також виходячи з принципу "суд знає закони" щодо якого викладений висновок в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц,.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини шостої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, спрямованого на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство.
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначає, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 було уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 07.07.2021 №905/1138/21 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек", а спірний договір підписаний сторонами 23.02.2017. Тобто, у даному випадку до спірних правовідносин, які склалися до 21.10.2019 (тобто до набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства) підлягають застосуванню приписи статті 20 України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.
Отже, законодавцем чітко визначений суб'єктний склад, який має має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину в межах законодавства про банкрутство, а саме арбітражний керуючий та/ або конкурсний кредитор.
Як вбачається з матеріалів справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" №905/1138/21, позивач не є кредитором та не є особою, залученою до участі у справі №905/1138/21. Окрім цього, сам позивач не посилається на положення ст 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Судом відмічається, що позивач у відповіді на відзив посилається на ч. 1 ст 42 Кодексу України з процедур банкрутства, проте тільки на перший абзац не вказуючи на підстави, які зазначені в частині 1 для визнання договору недійсним. Позивач зазначає, що відповідач (не вказуючи який) використовує спірний правочин для задоволення власних майнових вимог за рахунок майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно-Енергетична компанія «Енергоіндустрія». При цьому позивач вказує на те, що суд самостійно на підставі встановлених фактів у справі повинен визначити яку норма права слід застосувати. З такими доводами суд погоджується частково, оскільки саме позивач визначає відповідачів, предмет та підстави спору, натомість суд в межах визначених позивачем підстав та предмету може надати правову кваліфікацію обставинам та підставам позову, іншу ніж позивач, оскільки "суд знає закон" та не має право вирішувати спір з підстав, які не були заявлені позивачем. Так наприклад, позивач визначає у відповіді на відзив в обґрунтування своїх вимог ч. 1 ст 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Проте, як встановлено судом вище, до спірних відносин слід застосовувати положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Отже, застосувавши принцип "суд знає закон", судом здійснена правова кваліфікація обставинам.
Однак, як в ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства так і в ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачені підстави для визнання договору недійсним, які позивачем не зазначено конкретно у позовній заяві та в інших поясненнях. Позивач посилається тільки на абзац 1 ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства щодо права суду у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передувало відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів. Тому саме з цих підстав, суд розглядає спір.
Як встановлено судом, позивач є кредитором у справі №910/18802/21 про банкрутство третьої особи- Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія", який подаючи цей позов має на меті захистити свої інтереси кредитора задля максимально можливого справедливого задоволення його вимог як кредитора у справі №910/18802/21, а не у справі №905/1138/21 за рахунок майна боржника щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство у справі №910/18802/21.
Разом з цим, в межах справи №905/1138/21 спірний договір, який хоч і укладений з одного боку боржником, проте не оспорюється а ні арбітражним керуючим, а ні кредиторами, а ні іншими особами які б претендували на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" та мали до нього майнові вимоги.
З огляду на викладене, оскільки позивач не є кредитором у справі №905/1138/21, не є стороною яка залучена до участі у справі про банкрутство №905/1138/21, то відповідно, в контексті вищезазначених підстав та мотивів цього позову, він не є суб'єктом звернення з позовом про визнання недійсним договору на підставі ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" саме в межах справи про банкрутство №905/1138/21.
За таких обставин, судом не досліджуються обставини пов'язані зі спеціальними правилами та процедурою визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство (як ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній з 19.01.2013) в межах справи про банкрутство №905/1138/21 з вищевикладених підстав.
Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У cтатті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Приписи статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
За результатами розгляду спору про визнання недійсним правочину вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного суду від 20.01.2021 №910/8992/19 (910/20867/17)
Як судом встановлено вище, позивач, не є кредитором або боржником у справі №905/1138/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек".
Тобто у цій справі позов про визнання недійсним договору поставки подала особа, яка не була стороною цього договору, - заінтересована особа.
Обгрунтовуючи право на звернення з позовом про визнання недійсним договору, стороною якого, позивач не є, він посилається у відповіді на відзив на те, що оскільки він є, кредитором у справі №910/18802/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно-Енергетична компанія «Енергоіндустрія», то має законні майнові інтереси щодо майна боржника, оскільки врахування спірного договору у переліку кредиторів та визначенні розміру кредиторських вимог боржника призведе до зменшення обсягу майнових прав (у відсотковому та грошовому еквіваленті) позивача на отримання відшкодування заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно-Енергетична компанія «Енергоіндустрія» перед позивачем за рахунок реалізації його майна.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем визначено три підстави, з наявністю яких позивач пов'язує нечинність спірного договору.
Позивач оспорює договір підписаний між відповідачами на підставі ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, оскільки зазначення, в специфікації до спірного договору місця поставки: станція Горлівка Донецької залізної дороги, на думку позивача, є достатньою підставою для того, щоб зробити висновок про те, що сторони уклали договір, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки місто Горлівка є територією, на якій проводилась антитерористична операція, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №12-75р.
Окрім цього, позивач вважає, що спірний договір слід визнати недійсним, оскільки керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" не мав повноважень на укладення такого договору відповідно до ч.2 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Також, ще однією підставою для визнання недійсним спірного договору, позивач зазначає те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Істек" не звертало стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно енергетична компанія «Енергоіндустрія», що на думку позивача, свідчить про фіктивний характер спірного договору та відсутність його спрямованості на реальне настання наслідків та досягнення тієї легітимної мети, задля досягнення якої вона укладались.
Щодо визнання недійсним договору на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України
Приписами ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.
Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
У ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Таким чином, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Поряд з вищевказаним, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити суб'єкт звернення з відповідним позовом. Судом відмічається, що зі змісту ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України не вбачається, яка особа наділена правом звернутися до суду та вимагати визнання недійсним договору саме з підстави суперечності інтересам держави та суспільства. При цьому, захисту підлягають саме інтереси держави та суспільства і в результаті визнання договору недійсним на підставі ч. 3 ст.228 Цивільного кодексу України, одержане сторонами або все належне на відшкодування одержаного, на виконання спірного договору підлягає стягненню в дохід держави з обох сторін. Тобто, в результаті визнання недійсним договору саме на підставі цієї норми відбувається так звана "конфіскація майна" на користь держави і кожна із сторін втрачає те на, що вона розраховувала при укладення договору. Тобто відбувається втручання держави в господарські відносини у спосіб визначений законом.
Необхідно зазначити, що станом на момент укладання спірного договору була чинна частина 1 статті 207 Господарського кодексу України, відповідно до умов якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, нормами Господарського кодексу України чітко передбачені суб'єкти звернення з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме: однією із сторін договору або відповідним органом державної влади.
Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
З огляду на те, що метою оспорення правочину з підстав суперечності інтересам держави і суспільства є захист інтересів держави та суспільства, то суд приходить до висновку, що право вимоги визнання недійсним договору, укладеного між суб'єктами господарської діяльності на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, має або одна із сторін договору або уповноважений орган державної влади здійснювати захист інтересів держави та суспільства, а не будь який суб'єкт господарської діяльності.
Як судом зазначено вище, Позивач не є стороною спірного договору.
Судом не встановлено та позивачем не повідомлено, що позивач є уповноваженою особою здійснювати представництво інтересів держави або суспільства, що позивач має право звернутися до суду від імені та в інтересах держави. Позивачем не обгрунтовано яким чином правочин вчинений із завідомо суперечними інтересам держави і суспільства, впливав на права та інтереси позивача в момент укладення спірного договору; в чому конкретно порушені інтереси держави і суспільства і до яких порушень прав та інтересів позивача призвів спірний договір в момент його укладення.
Позивачем, також не надано жодних доказів звернення із відповідною заявою про виявлення порушення інтересів держави та суспільства відповідачами, до уповноваженого державного органу задля представництва інтересів держави в суді. За таких обставин, позивач не є тією заінтересованою особою, що відповідно уповноважена захищати інтереси держави та суспільства в суді від імені держави та суспільства у спосіб подання позову про визнання договору недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Поряд з наведеним, дослідженню підлягають обставини відповідності спірного договору нормам чинного законодавства, оскільки позивач посилається на те, що відповідачі уклали спірний договір всупереч положень розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №12-75р.
02.09.2014 прийнятий Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", яким визначені тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" Кабінет Міністрів України розпорядженням від 02.12.2015 №12-75р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
При цьому, в цей перелік увійшли населенні пункти як тимчасово окуповані так і ті, що залишились під контролем України, а нормами Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (станом на 23.02.2017) не передбачено жодних обмежень щодо здійснення поставки товарів з та на території проведення антитерористичної операції.
Судом відзначається, що ним не встановлено та позивачем не повідомлено про існування, станом на 23.02.2017 норм права, які б передбачали заборону здійснювати поставки товару з та на території, які є у списку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Отже, посилання позивача на порушення відповідачами положень розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №12-75р, судом відхиляється, оскільки таке розпорядження не містить жодних заборон, а містить тільки перелік.
15.03.2017 Президентом України прийнятий Указ №62/2017 про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" яким тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, яким припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Також, Публічним акціонерним товариством "Укрзалізниця" прийнято розпорядження від 15.03.2017 №Ц1/2-2/157 про заборону до перевозки усіх вантажів з усіх з.ж. станцій, що не підконтрольні Україні,
Тобто, законодавча заборона на переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, виникла тільки 15.03.2017. Після внесення змін у законодавство, сторони підписали додаткову угоду до спірного договору, в якій погодили неможливість здійснення поставки та умови щодо повернення коштів.
З огляду на викладене, судом не встановлено невідповідність змісту спірного договору нормам чинного законодавства. Інші доводи позивача щодо злочинних мотивів відповідачів проти суверенітету України її конституційного ладу та порушення цілісності території України при укладенні спірного договору в частині визначення місця поставки товару м. Горлівки, не знайшли свого підтвердження жодними матеріалами справи та зроблені позивачем без посилання на норми права.
За таких обставин, посилання позивача на недійсність договору на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, судом відхиляється.
Щодо визнання недійсним договору у зв'язку з відсутністю у керівника відповідача -1 повноважень на укладення спірного договору
Звертаючись з позовом в якості підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, позивач зазначив про порушення відповідачем - 1 положень ч.2 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Проте, судом встановлено, що Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" набрав чинності 17.06.2018, а за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Отже, положення ч.2 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не підлягають застосуванню до відносин із спірного договору, оскільки він був укладений 23.02.2017 до набрання чинності Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Поряд з наведеним, судом з'ясовуються загальні обставини пов'язані з підписанням спірного договору уповноваженою особою.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 ст. 92 Цивільного кодексу України).
Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволено у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють) (такий висновок викладений в постанові Верховного суду від 20.04.2023 №911/40/22).
З матеріалів справи вбачається, що договір з боку відповідача -1 підписаний в.о. директора Іванцовим С.О.. На виконання умов спірного договору, відповідач-1 перерахував відповідачу-2 кошти та в подальшому підписав додаткову угоду, в якій погодив, що кошті будуть повернуті протягом чотирьох років.
Позивач не вказує на те, що відомості про ОСОБА_1 не були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не посилається на те, що представник якоїсь з сторін діяв недобросовісно та нерозумно. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у Іванцова С.О. повноважень на підписання спірного договору від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек".
За таких обставин, судом відхиляються доводи позивача щодо недійсності спірного договору у зв'язку з відсутністю у керівника відповідача -1 повноважень на укладення спірного договору .
Щодо визнання недійсним договору у зв'язку з фіктивністю та відсутністю спрямованості на реальне настання наслідків та досягнення тієї легітимної мети, задля досягнення якої вона укладались
Судом відзначається, що позивачем не вказано норму права, яка порушена відповідачами у зв'язку з вищевикладеними твердженнями. Позов в цій частині обґрунтований тим, що згідно умов додаткової угоди, відповідач-2 зобов'язаний повернути відповідачу кошти у строк до 14.06.2021. Проте, після настання строку повернення коштів та не вчиненням дій відповідачем-2 на повернення коштів, відповідач -1 не звернувся з вимогою про стягнення з відповідача -2 наявновної заборгованості, що на думку, позивача, вказує на фіктивність договору, а також на відсутність спрямованості на реальне настання наслідків та досягнення тієї легітимної мети, задля досягнення якої вона укладались.
Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Таким чином, суд з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.
У постанові від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18 Верховний Суд у застосуванні приписів статті 234 Цивільного кодексу України виходив, зокрема, з того, що: у разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.
Як встановлено судом вище, між відповідачами укладений договір поставки, на виконання якого відповідачем -1 перераховані відповідачу-2 кошти в якості попередньої оплати за товар, який в подальшому не був поставлений у зв'язку з введенням заборони на перевезення вантажів на лінії зіткнення Донецької та Луганської областях, у зв'язку з чим сторони додатковою угодою до спірного договору погодили, що відповідач -2 поверне кошти відповідачу-1 до 14.06.2021.
В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача-1 до відповідача-2 із претензією та/ або з позовом. Разом з цим, відповідачем -1 подано до матеріалів справи копію заяви з кредиторськими вимогами до відповідача-2 в межах справи про банкрутство №910/18802/21.
Отже, у зв'язку з наявністю в матеріалах справи платіжних доручень на підтвердження здійснення відповідачем-1 оплати на виконання умов спірного договору, то відповідно вчинення відповідачем-1 дій на виконання своїх обов'язків по договору та укладення додаткової угоди до договору, а також звернення останнього із кредиторськими вимогами до відповідача-2, спростовує аргументи позивача про укладення договору "про людське око" та без наміру отримати від відповідача -2 товар. Позивачем не зазначається інша мета укладення спірного договору, не доводиться наявність у відповідачів або одного з них іншої мети ніж та, що випливає з договору поставки.
З огляду на викладене, факт того, що відповідач-1 не звертався до відповідача-2 з претензією чи з позовом про стягнення заборгованості впродовж 6 місяців, не свідчить про фіктивність спірного договору. За таких обставин, доводи позивача викладені в позовній заяві щодо фіктивності спірного договору, судом відхиляються.
Окрім цього, оскільки позов про визнання недійсним договору поданий в межах справи про банкрутство, то відповідно з урахуванням усталеної судової практики, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам, а отже, може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав, передбачених законом.
Даний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 9107976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 0414-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/79419(905/1646/17), від 08.11.2022 у справі 902/1023/19 (902/508/20).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 29.06.2023 №910/429/20 дійшов висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Як встановлено судом, позивач є кредитором у справі про банкрутство відповідача -2 №910/18802/21, який подаючи цей позов має на меті захистити свої інтереси кредитора задля максимально можливого справедливого задоволення його вимог як кредитора у справі № 910/18802/21, а не у справі №905/1138/21 за рахунок майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія".
Разом з цим, в межах справи №905/1138/21 спірний договір, який хоч і укладений з одного боку боржником, проте не оспорюється а ні арбітражним керуючим, а ні кредиторами, а ні іншими особами які б претендували на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" та мали до нього майнові вимоги.
Отже, за відсутності заяв кредиторів, арбітражного керуючого, заінтересованих осіб щодо задоволення вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" за рахунок його майна, у суду відсутні підстави для з'ясування обставин щодо ознак фраудаторності спірного договору в межах справи №905/1138/21.
З огляду на викладене, оскільки позивач не є кредитором та не є особою залученою до участі у справі №905/1138/21, то відповідно, в контексті підстав та мотивів цього позову, боржник у цій справі (905/1138/21) не міг порушити майнові права позивача та відповідно позивач не отримує жодного задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок майна боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек".
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що обставини, які підлягають з"ясуванню при вирішенні спору щодо фраудаторності договору, зокрема, що пов'язані з вчинення спірного правочину на шкоду позивачу, як одному з кредиторів відповідача-2 та відповідно вчинення відповідачем -2, як боржником позивача такого спірного договору у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, не можуть бути встановлені в межах справи №905/1138/21, так як позивач не є кредитором відповідача-1, а обставини пов'язані з платоспроможністю відповідача-2, розглядаються в межах справи №905/18802/21.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Щодо застосування строку позовної давності
Відповідач-1 у відзиві на позов просить суд застосувати строки позовної давності до спірних відносин.
Позовна давність відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Отже, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, то відповідно обставини пов'язані із застосування строків позовної давності, судом не з'ясовуються, а заява відповідача-1 залишається без розгляду.
Судові витрати
Відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати із сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 86, 129, 232, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до суду апеляційної інстанції у порядку та строки передбаченими ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 21.07.2023 складено, підписано та оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2023.
Суддя Д.М. Огороднік