02 серпня 2023 року м. Харків Справа № 917/1151/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Слободін М.М. , суддя Терещенко О.І.
за участю секретаря судового засідання Березки О.М.
представники сторін в судове засідання не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” (вх.№663П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.02.2023 (суддя О.А.Киричук, повний текст рішення складено 03.03.2023) справі №917/1151/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг”, Полтавська область, м. Лубни,
до Високо-Тополянського психоневрологічного інтерната, Полтавська область, Лубенський район, с. Оріхівка,
про визнання недійсними результатів процедури закупівлі та договору постачання природного газу, -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” звернулось до суду з позовом до Високо-Тополянського психоневрологічного інтерната про (1) визнання недійсними результатів проведеної Високо-Тополянським психоневрологічним інтернатом процедури закупівлі UA-2021-07-08-006243-C по закупівлі предмету Газове паливо ( ДК 021:2015-09120000-6) (Природний газ) із застосуванням переговорної процедури; (2) визнання недійсним укладеного 26.07.2021р. між Високо-Тополянським психоневрологічним інтернатом та товариством з обмеженою відповідальністю "Лубнигаз-Трейдинг" договору №21-21 -ЛБ/3 постачання природного газу підписаного особою ОСОБА_1 від імені ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг".
Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.02.2023 у справі №917/1151/22 в позові відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 21.02.2023 у справі №917/1151/22 повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити. Судові витрати просить покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, проігнорувавши відступлення від переліку передбаченого ч. 2 ст. 40 Закону України «Пропублічні закупівлі», що повинно трактуватися, як порушення Відповідачем нормст. 40 ЗУ «Пропублічні закупівлі».
10.04.2023 системою автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №917/1151/22 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Геза Т.Д., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 залишено без руху апеляційну скаргу ТОВ “Лубнигаз-Трейдинг” на рішення господарського суду Полтавської області від 21.02.2023 у справі №917/1151/22 на підставі частини 2 статті 260 ГПК України, оскільки апеляційна скарга подана з порушенням пункту 2 частини 3 статті 258 ГПК України за відсутності доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі; встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
04.05.2023 засобами поштового зв'язку до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” надійшло клопотання про усунення недоліків (вх.№4982), до якого додано платіжну інструкцію №61 від 25.04.2023 на суму 7443,00 грн..
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Лубнигаз-Трейдинг” на рішення господарського суду Полтавської області від 21.02.2023 у справі №917/1151/22. Встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його скаржнику. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1151/22.
18.05.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1151/22.
31.05.2023 від Високо-Тополянського психоневрологічного інтерната надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6196).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2023, у зв'язку з виходом у відставку судді Гези Т.Д., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 зокрема призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” на рішення господарського суду Полтавської області від 21.02.2023 у справі №917/1151/22 до розгляду на "05" липня 2023 р. о 10:30 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 131.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” надійшло клопотання про участь представника ТОВ “Лубнигаз-Трейдинг” адвоката Ю.В. Лук'янової у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№7644ел11598 від 30.06.2023).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” про участь його представника участь у судовому в режимі відеоконференції.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 відкладено розгляд справи на 02 серпня 2023 року о 11:30 год. Ухвалено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” надійшло клопотання про участь представника ТОВ “Лубнигаз-Трейдинг” адвоката Ю.В. Лук'янової у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№7951 від 07.07.2023).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” про участь його представника участь у судовому в режимі відеоконференції.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на обставину, що в провадженні господарського суду Полтавської області знаходиться справа №917/256/22 за позовною заявою Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області (далі Прокурор), в інтересах держави в особі уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Високо-Тополянський психоневрологічний інтернат (далі Відповідач) до ТОВ “Лубнигаз-Трейдинг” (далі Позивач) та третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Північно-східний офіс Держаудитслужби, в особі Управлінні Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області про стягнення 126 080,08 грн. безпідставно отриманих коштів.
- Відповідач не погодився, що переговорної процедури (UA-2021-07-08-006243-C) не відбулось та договір, який по результатам був укладений є нікчемний і стверджував, що ТОВ “Лубнигаз-Трейдинг” не зверталось до суду про визнання закупівлі недійсної, і Договір який був укладений по результатам такої закупівлі недійсним.
- Позивач при підготуванні відзиву по справі №917/256/22 довідався, що без участі Позивача Відповідачем була проведена переговорна процедура (UA-2021-07-08-006243-C) по закупівлі природного газу. Від імені Позивача протокол переговорів та Договір постачання природного газу № 21-21-ЛБ/З від 26.07.2021р. був підписаний неуповноваженою особою та без відома Позивача.
- Відповідач для створення враження належності здійснення процедури закупівлі в послідуючому перепідписав з Позивачем Договір постачання природного газу № 21-21-ЛБ/З від 26.07.2021р. Відповідач не повідомив Позивача про те, що ним начебто була проведена переговорна процедура, з Позивачем.
- Згідно інформації опублікованій Відповідачем станом на 08.07.2021р. в переговорах від імені Позивача приймав участь ОСОБА_1 . Однак пан Бородін С.Ф. не був директором ТОВ “ЛУБНИГАЗ - ТРЕЙДИНГ”, що підтверджується протоколом №1 загальних зборів від 24.06.2021р. та випискою від Позивача, що з 25.06.2021р. Директором є ОСОБА_2 .
- Оскільки для Позивача стало відомо, що Відповідач порушив вимоги ЗУ “Про публічні закупівлі” і порушення, які вчинив Відповідач завдають шкоду сторонам, Позивач має намір повернутися до становища, що діяло до моменту укладення Договору №21-21-ЛБ/3 від 26.07.2021р.
- Позивач стверджує, а Відповідачем нічим не спростовується, що Відповідач не запрошував Позивача на проведення переговорної процедури, а Позивач не направляв представника до Відповідача для проведення переговорів.
- Позивачу не відомо, на якій підставі Відповідачем визнано Бородіна С.Ф. уповноваженою особою Позивача, проводились з ним переговори, та по результатам переговорів підписали Протокол переговорів тим самим створили для Позивача правові обов'язки.
- Відповідач так і не надав Позивачу належні докази, що підтверджують, що Позивач або його уповноважена особа приймала участь в переговорній процедурі в закупівлі (ЦА-2021-07- 08-006243-с) та в послідуючому укладення договору Бородіним С.Ф. по результатам переговорної процедури.
Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з позовом до Високо-Тополянського психоневрологічного інтерната про (1) визнання недійсними результатів проведеної Високо-Тополянським психоневрологічним інтернатом процедури закупівлі UA-2021-07-08-006243-C по закупівлі предмету Газове паливо ( ДК 021:2015-09120000-6) (Природний газ) із застосуванням переговорної процедури; (2) визнання недійсним укладеного 26.07.2021р. між Високо-Тополянським психоневрологічним інтернатом та товариством з обмеженою відповідальністю "Лубнигаз-Трейдинг" договору № 21-21 -ЛБ/3 постачання природного газу підписаного особою ОСОБА_1 від імені ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг".
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що не доведено наявність обставин, які б підтверджували заявлені позовні вимоги про визнання недійсними спірних результатів процедури закупівлі із застосуванням переговорної процедури та договору.
Судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст.13 ЗУ "Про публічні закупівлі", закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких конкурентних процедур: відкриті торги; торги з обмеженою участю; конкурентний діалог. Як виняток та відповідно до умов, визначених у частині другій статті 40 цього Закону, замовники можуть застосовувати переговорну процедуру закупівлі. Замовник здійснює процедури закупівлі шляхом використання електронної системи закупівель.
Відповідно до ч.1 ст.40 ЗУ "Про публічні закупівлі" переговорна процедура закупівлі використовується замовником як виняток і відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю після проведення переговорів щодо ціни та інших умов договору про закупівлю з одним або кількома учасниками процедури закупівлі.
Відповідно до п.1 ч.2 вказаної статті переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі якщо було двічі відмінено процедуру відкритих торгів, у тому числі частково (за лотом), через відсутність достатньої кількості тендерних пропозицій, визначеної цим Законом. При цьому предмет закупівлі, його технічні та якісні характеристики, а також вимоги до учасника процедури закупівлі не повинні відрізнятися від вимог, що були визначені замовником у тендерній документації.
За результатами проведених переговорів з учасником (учасниками) процедури закупівлі замовник приймає рішення про намір укласти договір про закупівлю. Повідомлення про намір укласти договір про закупівлю обов'язково безоплатно оприлюднюється в електронній системі закупівель протягом одного дня після ухвалення рішення. Повідомлення про намір укласти договір про закупівлю повинно містити таку інформацію: 1) найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код замовника в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, його категорія; 2) назва предмета закупівлі із зазначенням коду та назви відповідних класифікаторів предмета закупівлі і частин предмета закупівлі (лотів) (за наявності); 3) кількість, місце та строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг; 4) найменування, ідентифікаційний код учасника в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) постачальника товарів, виконавця робіт чи надавача послуг; 5) місцезнаходження та контактні номери телефонів учасника (учасників), з яким (якими) проведено переговори; 6) узгоджена ціна пропозиції учасника процедури закупівлі; 7) умова застосування переговорної процедури закупівлі відповідно до частини другої цієї статті; 8) обґрунтування застосування переговорної процедури закупівлі, експертні, нормативні, технічні та інші документи, що підтверджують наявність умов застосування переговорної процедури закупівлі. Повідомлення про намір укласти договір може містити іншу інформацію (ч.4-6 ст.40 ЗУ "Про публічні закупівлі").
Згідно ч.7 ст.40 ЗУ "Про публічні закупівлі" замовник має право укласти договір про закупівлю за результатами застосування переговорної процедури закупівлі у строк не раніше ніж через 10 днів (п'ять днів - у разі застосування переговорної процедури закупівлі з підстав, визначених п.3 ч.2 цієї статті, а також у разі закупівлі нафти, нафтопродуктів сирих, електричної енергії, послуг з її передання та розподілу, централізованого постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, послуг з централізованого опалення, телекомунікаційних послуг, у тому числі з трансляції радіо- та телесигналів, послуг з централізованого водопостачання та/або водовідведення та послуг з перевезення залізничним транспортом загального користування) з дня оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Переможець процедури закупівлі/спрощеної закупівлі під час укладення договору про закупівлю повинен надати: 1) відповідну інформацію про право підписання договору про закупівлю; 2) копію ліцензії або документа дозвільного характеру (у разі їх наявності) на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законом та у разі якщо про це було зазначено у тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі чи вимагалося замовником під час переговорів у разі застосування переговорної процедури закупівлі.
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч.2 ст.202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 43 ЗУ "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п'ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
Судами встановлено, що 26.07.2021 о 9:00 за результатами проведення процедури закупівлі UA- 2021-07-08-006243-с між Відповідачем та Позивачем укладено договір № 21- 21-ЛБ/З про закупівлю природного газу, в якому вказано директором ТОВ Лубнигаз-Трейдинг Бородіна С.Ф. Договір скріплено підписами та печатками сторін.
Позивач просить визнати недійсними результати проведеної Високо-Тополянським психоневрологічним інтернатом процедури закупівлі UA-2021-07-08-006243-C по закупівлі предмету Газове паливо (ДК 021:2015-09120000-6) (Природний газ) із застосуванням переговорної процедури; та визнати недійсним укладений 26.07.2021р. між Високо-Тополянським психоневрологічним інтернатом та товариством з обмеженою відповідальністю "Лубнигаз-Трейдинг" договір № 21-21 -ЛБ/3 постачання природного газу підписаного особою ОСОБА_1 від імені ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг", вказуючи, що відповідач порушив вимоги ЗУ “Про публічні закупівлі” і порушення, які вчинив Відповідач завдають шкоду сторонам.
Також, підставою для визнання недійсними результатів проведеної Високо-Тополянським психоневрологічним інтернатом процедури закупівлі UA-2021-07-08-006243-C із застосуванням переговорної процедури та договору № 21-21 -ЛБ/3 позивач зазначає, що Відповідачем нічим не спростовується, що Відповідач не запрошував Позивача на проведення переговорної процедури, а Позивач не направляв представника до Відповідача для проведення переговорів; Позивачу не відомо, на якій підставі Відповідачем визнано ОСОБА_1 уповноваженою особою Позивача, проводились з ним переговори, та по результатам переговорів підписали Протокол переговорів тим самим створили для Позивача правові обов'язки.
Судами встановлено, що питання дійсності спірного договору постачання природного газу досліджувалося при розгляді справи 917/256/22, за результатом розгляду якої 22.09.2022 Господарським судом Полтавської області ухвалено рішення, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023.
Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Отже, рішення господарського суду рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2022 у справі №917/256/22 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
Так, рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.09.2022 у справі №917/256/22 встановлено, що:
"Згідно наявної в матеріалах справи копії протоколу проведення переговорів від 08.07.2021 в переговорах щодо проведення переговорної процедури закупівлі за предметом закупівлі - Газове паливо (ДК 021:2015-09120000-6) (Природний газ) від ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг" брав участь ОСОБА_1 , який в протоколі вказаний як директор ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг".
Проте, з 25.06.2021 директором ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг" є ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом № 1 загальних зборів від 24.06.2021 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг".
Отже, на момент підписання сторонами протоколу проведення переговорів від 08.07.2021 ОСОБА_1 дійсно не був директором ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг".
26.07.2021 о 15:00 ТОВ “Лубнигаз-Трейдинг” надано інтернату протокол загальних зборів, в якому проінформовано про зміну керівника (на момент підписання протоколу переговорів даного протоколу надано не було). З метою недопущення порушення Закону України “Про публічні закупівлі” уповноваженою особою Високо-Тополянського психоневрологічного інтернату внесено зміни до договору та опубліковано в системі повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю.
Крім цього, інші наявні у справі докази, такі як додаткові угоди до Договору, акти приймання-передачі природного газу, рахунки на оплату, свідчать про те, що ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг" своїми юридично значущими діями фактично схвалив договір № 21-21-ЛБ/3, а отже схвалив і переговорний процес, який передував укладенню договору № 21-21-ЛБ/3.
Суд також звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна копія договору № 21-21-ЛБ/3 від 26.07.2021, який підписано повноважним директором ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг" Євгененко Т.М.
Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг" не доведено належними та достатніми доказами факт укладення спірного договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону. Отже підстави вважати договір № 21-21-ЛБ/3 від 26.07.2021 нікчемним у суду відсутні. ".
В межах цієї справи позивач в обґрунтування недійсності результатів процедури закупівлі із застосуванням переговорної процедури та договору, посилався на обставини, тотожні тим, що були дослідженні при розгляду справи №917/256/22.
При цьому, суд при розгляді справи №917/256/22 визначив, що наявні у справі докази, такі як додаткові угоди до Договору, акти приймання-передачі природного газу, рахунки на оплату, свідчать про те, що ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг" своїми юридично значущими діями фактично схвалив договір № 21-21-ЛБ/3, а отже схвалив і переговорний процес, який передував укладенню договору № 21-21-ЛБ/3.
Місцевий суд правомірно вказав, що посилання позивача в межах справи, що розглядається на те, що "хоч це прямо і не передбачено статтею 40 Закону, але спочатку має бути рішення тендерного комітету/Уповноваженої особи про застосування переговорної процедури. Це рішення оформлюється у вигляді протоколу." не може бути підставою для визнання недійсними спірних результатів процедури закупівлі із застосуванням переговорної процедури та договору з огляду на положення ст. 40 Закону України “Про публічні закупівлі” (яка не містить вказівки щодо необхідності складення таких документів), а також з огляду на те, що зазначені твердження позивача носять суб'єктивний характер та не вказують на недійсність спірних результатів процедури закупівлі із застосуванням переговорної процедури та договору.
Наведене також спростовує доводи апеляційної скарги позивача.
Окрім наведеного, колегія суддів зазначає, що ТОВ "Лубнигаз-Трейдинг" своїми юридично значущими діями схвалив договір № 21-21-ЛБ/3, що підтверджується що підтверджується додатковими угодами № І-І 2 до договору № 21-21-ЛБ/З, підписаними зі сторони ТОВ “Лубнигаз - Трейдинг” директором Євгененко Т.М., рахунками на оплату (природний газ) за договором постачання № 21-21-ЛБ/З, підписаними керівником Євгененко Т.М., актами приймання - передачі природного газу згідно договору № 21-21-ЛБ/З, підписаними представником Постачальника Євгененко Т.М.
Визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв'язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину. В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.07.2019 по справі № 918/780/18.
Суди зазначають, що позивач не посилається в позовній заяві на наявність обставин, які були визначені положеннями Закону України “Про публічні закупівлі” як підстави для недійсності договору про закупівлю.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту, слід зазначити про таке.
Суд, який розглядає справу має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Колегія суддів бере до уваги висновок викладений у п. 6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, в якому вказано, що якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 16, 216 ЦК України, ст. 20 ГК України у спорах щодо визнання на підставі ст. 203, 215 ЦК України недійсним договору без вирішення судом є необхідним вирішення питання про застосування правових наслідків такої недійсності, є належним та ефективним способом захисту у випадку виконання такого договору. Адже обрання неналежного та/або неефективного способу захисту за таких обставин є самостійною і самодостатньою підставою для відмови у позові.
А відтак у вирішення питання щодо подібності правовідносин у спорах щодо визнання на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України недійсним договору визначальним моментом є спосіб захисту, визначений ст.ст.16, 216 ЦК України, ст. 20 ГК України - як визнання недійсним договору, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності.
При вирішенні питання про належність/ефективність такого способу захисту, як визнання договору недійсним у випадку його виконання без вимоги про застосування наслідків недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію, стягнення збитків або стягнення всього, отриманого в дохід держави, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсним правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідних статтях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10. 2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п. 14).
Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Частинами 1 та 2 ст. 5 ГПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
А відтак спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорено права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Наявність повноти судового захисту залежить від дій суду, який відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ураховуючи частину третю цієї ж статті.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно п. 2 ч.2 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Пункт 4 ч.2 зазначеної статті визначає такий спосіб захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею 20 ГК України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
Тобто такий спосіб захисту порушеного права та інтересу, як визнання правочину недійсним, передбачений ч.2 ст. 20 ГК України та п. 2 ч.2 ст.16 ЦК України, а інший висновок не враховує зазначених норм матеріального права, а також вимог ст. ст. 2, 14 ГПК України.
Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину.
До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст. 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01. 2020 у справі №761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
Тлумачення змісту частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю.
Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволення позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду 26 травня 2023 року ухвалено постанову у справі № 905/77/21, в якій уточнено висновок, викладений в раніше ухваленій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі №906/1061/20 зі спору, що виник з подібних правовідносин здійснення публічної закупівлі. А саме, цей висновок уточнений в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, та сформульовано цей висновок таким чином:
"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
У даному випадку, заявляючи позовну вимогу про визнання недійсним договору, позивачем не заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію.
Як було вказано, у справі, що розглядається предметом договору, укладеного в результаті закупівлі, є поставка природного газу Код ДК 021:2015-09120000-6 Газове паливо (Природний газ) Споживачу (відповідачу у справі) для його власних потреб (споживання).
Судами обох інстанцій встановлено обставини виконання вказаного договору.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 104 постанови від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зробила висновок про те, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.
Отже, саме по собі визнання недійсним недійсними результатів процедури закупівлі, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, та визнання недійсним укладеного за наслідками закупівлі договору про закупівлю без одночасного стягнення коштів на користь держави в особі відповідних державних органів, не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраних позивачем способів захисту та наявність підстав для відмови в позові.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).
Порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
У даному випадку, задоволення позовних вимог у даній справі не спроможне поновити порушеного права позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки не поновить порушених прав.
Відтак, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про безпідставність вимог позивача про визнання недійсними результатів процедури закупівлі та договору постачання природного газу.
Згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів, як безпідставні, необґрунтовані та такі, що стосуються виключно переоцінки доказів.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, п. 1 ч.1 ст.275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лубнигаз-Трейдинг” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 21.02.2023 у справі №917/1151/22 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 03.08.2023.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя М.М. Слободін
Суддя О.І. Терещенко