Постанова від 03.08.2023 по справі 915/322/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/322/22

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 (суддя М.В. Мавродієва, м. Миколаїв, повний текст складено 17.04.2023)

у справі № 915/322/22

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства «Нібулон»

про стягнення 36377,52 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства «Нібулон» (надалі також - ТОВ СП «Нібулон») про стягнення 36377,52 грн заборгованості зі сплати збору за зберігання вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що між сторонами існують договірні відносини на підставі договору про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом №14291113/2020-001 та договору №7990 про подачу та забирання вагонів.

Як зазначив позивач, 07 та 08 грудня 2021 року на станції Пальміра Одеської залізниці відповідач проводив навантаження залізничних вагонів, які надалі слідували по маршрутній відправці №42324103 Пальміра - Миколаїв-Вантажний. Накопичення вагонів проводилось на коліях станції, що засвідчено відповідними актами загальної форми ГУ-23.

Позивач вказав, що відповідачем 07.12.2021 о 17:20 та 08.12.2021 о 00:25, 10:00 та 10:40 було подано чотири партії вагонів, проте накладні на перевезення вантажу позивачу (перевізнику) надано не було. Лише 08.12.2021 о 15:00 відповідачем подано перевізнику перевізний документ (накладну) №42324103, що дало змогу позивачу відправити вагони згідно маршрутної відправки.

При цьому позивач звернув увагу на те, що затримка вагонів на станційних коліях станції Пальміра відбулась саме з вини відповідача, який не надав з першою партією вагонів основний для перевезення документ (накладну), а продовжував надалі формувати маршрут на коліях загального користування, а тому простій вагонів відбувся в очікуванні оформлення документів перевезення відправником. Факт затримки оформлено актами загальної форми.

Відповідачем здійснено оплату за накопичення вагонів на коліях загального користування по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120084 (дана накопичувальна картка не оскаржується). Водночас, збір за зберігання вантажу на коліях загального користування по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120085 від 09.12.2021 на суму 36377,52 грн з ПДВ не сплачено у зв'язку з внесенням до накопичувальної картки заперечень стосовно того, що відповідач не згоден з даним нарахуванням, оскільки накопичення сплачено по накопичувальній картці №09120084.

У зв'язку з підписанням відповідачем накопичувальної картки форми ФДУ-№09120085 від 09.12.2021 із запереченнями та відмовою в оплаті, працівниками залізниці складено акт загальної форми ГУ-23 №2 від 10.12.2021.

Несплата відповідачем збору за зберігання вантажу на коліях загального користування по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120085 від 09.12.2021 на суму 36377,52 грн з ПДВ стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача.

Приймаючи рішення суд виходив з того, що враховуючи характер укладеного між сторонами договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 25.02.2020, сторони домовились про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів. При цьому сторонами погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати. Накопичення вагонів проводилось за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою. Перевізник інформує замовника про можливість накопичення вагонів із зазначенням станції накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.

Суд погодився з доводами відповідача про те, що сама по собі процедура накопичення вагонів передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда (у даному випадку 50 вагонів), на що залізниця надала свою згоду шляхом укладання з відповідачем вказаного договору.

Господарський суд зазначив, що виходячи з умов додатку №1-4 «Умови організації накопичення вагонів» до договору №40-14291113/2020-001, при перевезенні вантажу маршрутними відправками та відсутності можливості формувати маршрут на під'їзній колії, що належить відповідачу, навантажені вагони затримуються на коліях станції, на що залізниця надала свою згоду шляхом укладання з відповідачем договору та додатку №1-4 до нього.

Також суд першої інстанції вказав, що відповідачем не було допущено порушення умов договору та нормативних актів при оформленні маршрутного потягу однією накладною з відомістю вагонів, що перевозяться маршрутом.

Водночас, судом зауважено, що оформлення окремих накладних на кожну партію вагонів з маршрутного потягу, або оформлення одного документу на весь маршрутний потяг, жодним чином не впливає на строки відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу у 50 вагонів з вантажем.

Проаналізувавши пункти 6, 7 додатку 1-4 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 25.02.2020 щодо часу початку та закінчення накопичення вагонів, суд вказав, що до моменту оформлення накладної №42324103 від 08.12.2021 у позивача не було підстав нараховувати вартість зберігання вантажу, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів у відповідності до умов додатку №1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої відповідачем послуги, з огляду на що затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку відповідача, оскільки цілком відповідає умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг. Натомість складені залізницею та підписані замовником без зауважень акти загальної форми ГУ-23 не можуть беззаперечно вважатись документами, що засвідчують вину вантажовідправника стосовно затримки вагонів.

Таким чином, місцевий господарський суд зазначив, що обставини затримки вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда (у 50 вагонів), на що залізниця надала свою згоду шляхом укладання з відповідачем договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 25.02.2020, не можуть бути розцінені як такі, що виникли з вини відправника та не залежали від залізниці.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на ту обставину, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що затримка вагонів на коліях загального користування сталася поза межами встановлених у договорі строків та з порушенням порядку, визначеного у додатку №1-4 до договору «Умови організації накопичення вагонів».

За наведених обставин суд дійшов висновку, що підстави для нарахування збору за зберігання вантажу відсутні, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, Господарський суд Миколаївської області дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у позові через сплив позовної давності, оскільки пунктом 7.3 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, сторони за взаємною згодою збільшили строк позовної давності за вимогами перевізника до замовника, що випливають з правовідносин сторін за договором, до одного року, який на час подання позивачем позову не сплинув.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулось із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт наголосив на тому, що затримка вагонів на станційних коліях станції Пальміра (коліях загального користування) відбулась саме з вини відповідача, який не надав основний для перевезення документ - накладну, відразу після забирання вагонів з вантажем з під'їзної колії відповідача, а продовжував формувати маршрутний поїзд на коліях загального користування, а тому простій вагонів відбувся в очікуванні оформлення документів перевезення відправником.

За доводами апелянта, залізниця за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 надала право відповідачу формувати маршрут, але відповідачем сформовано маршрут не на під'їзних коліях, де збір за зберігання вантажу не нараховується, а сформовано на залізничних коліях загального користування (на коліях станції), де такий збір нараховується.

На переконання апелянта, суд першої інстанції помилково об'єднав та ототожнив дві різних послуги в одну послугу: накопичення вагонів (формування маршрутного поїзду на станційних коліях, тобто коліях загального користування, на підставі укладеного із перевізником договору) та зберігання вантажів (матеріальна відповідальність за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених в вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення відповідно до Правил № 644).

Відтак, на переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для стягнення з відповідача збору за зберігання вантажу на коліях загального користування, які простоювали в очікуванні оформлення перевезення з інших причин, не залежних від залізниці, як передбачено пунктом 9 Правил зберігання вантажів.

Окрім того, в обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції було надано невірну оцінку доказам позивача, а саме, актам загальної форми ГУ -23. У даному випадку, на думку скаржника, надані ним акти засвідчують час затримки вагонів відповідача на коліях загального користування, пов'язаний з оформленням вантажу, після забирання їх з місць навантаження/вивантаження. Даними актами засвідчені обставини для нарахування за час затримки збору за зберігання вантажу.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

ТОВ СП «Нібулон» у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №1204/23/Д1 від 08.06.2023) просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку відповідача, оскільки цілком відповідає умовам укладеного договору, який передбачає надання спеціальних послуг, з огляду на що твердження апелянта стосовно наявності вини відповідача в простої вагонів є безпідставним.

Також відповідач зазначив, що судом першої інстанції вірно встановлено в оскаржуваному рішенні про те, що ТОВ СП «Нібулон» повністю дотримано умови договору щодо оформлення маршрутного потягу, а накопичення вагонів з вантажем в даному випадку відбувається в рамках договірних відносин, а тому не може кваліфікуватися як «матеріальна відповідальність» та не має такого елементу як «вина» відправника.

Щодо актів загальної форми ГУ - 23 відповідач вказав, що в умовах договору, що регулює спеціальну послугу, та відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами та контейнерами, сторонами узгоджено, що в актах загальної форми ГУ - 23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що, в свою чергу, є предметом послуги «накопичення вагонів з вантажем у кількості 50 вагонів - маршрутний поїзд», оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф. Отже, позивач, який не враховуючи на запропоновані ним же умови договору, трактує загальні підстави, визначені для укладення актів загальної форми ГУ-23, на свою користь, незважаючи на те, що у даному випадку акти зазначеної форми не є документами, що засвідчують вину вантажовідправника, тобто відповідача, стосовно затримки вагонів.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що перебування вагонів на станції не викликано «затримкою оформлення документів», а є свідомою дією обох сторін щодо «накопичення» маршрутного поїзду, що, в свою чергу, є предметом договірної послуги з боку позивача, оскільки до моменту повного виконання зобов'язань - формування 50 вагонів, маршрутний поїзд не може бути відправлений, а тому відсутня протиправна поведінка або вина будь-якої із сторін, оскільки виконувались умови договору.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В.Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна.

У зв'язку з тим, що на час надходження апеляційної скарги матеріали справи №915/322/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили, ухвалою суду від 15.05.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/322/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/322/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

23.05.2023 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/322/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі № 915/322/22.

Згідно із частинами першою та другою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» оскаржується рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції від 29.05.2023 розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Окрім того, ухвалою суду від 29.05.2023 встановлено учасникам справи строк до 15.06.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.

В межах встановленого ухвалою суду від 29.05.2023 строку від ТОВ СП «Нібулон» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №1204/23/Д1 від 08.06.2023).

18.07.2023 від ТОВ СП «Нібулон» надійшло клопотання (вх.№1204/23/Д2 від 18.07.2023) про врахування практики Південно-західного апеляційного господарського суду, викладеної у постановах від 19.04.2023 у справі №916/1627/23 та від 10.07.2023 у справі №915/65/23, в яких суд апеляційної інстанції за результатами перегляду рішень судів першої інстанції дійшов висновків про необґрунтованість позовних вимог залізниці до ТОВ СП «Нібулон» у аналогічних спорах.

21.07.2023 від ТОВ СП «Нібулон» надійшло клопотання (вх.№1204/23/Д2 від 21.07.2023) про залучення до матеріалів справи висновку експерта №02/06-23 від 17.07.2023.

Мотивуючи заявлене клопотання відповідач зазначив, що предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми збору за зберігання вантажу. 30.05.2023 між ТОВ СП «Нібулон» та експертом Машиніченком О.А. укладено договір про надання послуг №ЕКСП-1/05, згідно із пунктом 1.1. якого виконавець зобов'язався надати послуги з проведення судової економічної експертизи та надати висновок експерта. На виконання умов договору та за результатами проведеної експертизи експертом підготовлено висновок №02/06-23 від 17.07.2023.

При цьому відповідач зазначив, що з урахуванням того, що вказаний висновок експерта №02/06-23 підготовлено 17.07.2023, у ТОВ СП «Нібулон» не було можливості надати цей висновок разом із відзивом до суду першої інстанції, оскільки станом на момент подачі відзиву його не існувало, що об'єктивно унеможливлювало його подання у строк, встановлений судом на подання відзиву, з огляду на що просив Південно-західний апеляційний господарський суд поновити строк на подання вказаного доказу.

Розглянувши клопотання відповідача (вх.№1204/23/Д2 від 21.07.2023), колегія суддів зазначає таке.

Межі перегляду в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - відповідача).

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603.

Південно-західний апеляційний господарський суд, оцінивши доводи відповідача щодо прийняття додаткових доказів, дійшов висновку, що наведені ним причини неподання доказів до суду першої інстанції не є тим винятковим випадком, який об'єктивно унеможливив своєчасне вчинення цієї процесуальної дії в суді першої інстанції, враховуючи також й те, що договір про надання послуг №ЕКСП-1/05 щодо складення висновку експерта укладено 30.05.2023, тобто вже навіть після відкриття апеляційного провадження у справі.

Окрім того, відхиляючи заявлене відповідачем клопотання про залучення нових доказів, суд апеляційної інстанції враховує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20.

Таким чином, відсутність існування наданого відповідачем доказу станом на момент прийняття рішення господарським судом першої інстанції виключає прийняття апеляційним судом вказаного доказу, у зв'язку з чим колегія суддів не приймає до розгляду в якості доказу копію висновку експерта №02/06-23 від 17.07.2023, але долучає до матеріалів справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, розгляд апеляційної скарги здійснювався у розумний строк.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

21.05.2018 між ПАТ «Українська залізниця» (залізницею) та ТОВ СП «Нібулон» (власником) укладено договір №7990 про подачу та забирання вагонів при станції Пальміра (надалі - договір №7990).

Пунктом 1 договору №7990 передбачено, що згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка належить власнику, примикає стрілочним переводом №107 до колії №10 станції Пальміра і обслуговується локомотивом залізниці. Межею під'їзної колії є знак «Межа під'їзної колії», який встановлено біля заднього стику хрестовини стрілочного переводу №107.

Згідно із пунктом 6 договору №7990 вагони на під'їзну колію подаються локомотивом залізниці із розставленням вагонів на місцях навантаження. Здача вагонів проводиться на під'їзній колії - фронт навантаження. Загальна кількість вагонів, які передаються на під'їзну колію однією групою, не більше 12 одиниць (48 осей) 1140 тонн.

У пункті 9 договору №7990 сторони погодили максимальну переробну спроможність вантажних пунктів: зернові вантажі - фронт подачі 12 вагонів, фронт навантаження: для однорідного вантажу - 1 вагон за 20 хв., для різних культур - 2 вагони за 20 хв. Максимальна переборна спроможність вантажного фронту - 60 вагонів на добу.

Відповідно до пункту 10 договору №7990 час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту подачі вагонів на під'їзну колію до моменту отримання залізницею повідомлення власника про готовність вагонів до забирання.

Термін виконання технологічних операцій з вагонами: навантаження зерна - 2 вагони за 20 хв., підкочування вагонів маневровою лебідкою - 5 хв. на один вагон (пункт 11 договору №7990).

У пункті 20 договору №7990 визначений строк його дії з 21.05.2018 до 20.05.2023 (включно).

ТОВ СП «Нібулон» зазначає, що враховуючи відсутність власних потужностей для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів на власній території, для отримання послуги з накопичення вагонів ним було направлено Акціонерному товариству «Українська залізниця» заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №14291113/2020-001 від 24.03.2020. Така заява міститься в матеріалах справи.

Заява підписана шляхом накладення електронного цифрового підпису 26.06.2020.

26.06.2020 Акціонерним товариством «Українська залізниця» направлено відповідачу інформаційне повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-001 від 26.06.2020, яким позивач засвідчив прийняття від ТОВ СП «Нібулон» пропозиції (акцепт) укладення договору та повідомив про присвоєння замовнику кодів відправника/одержувача 8496, платника 8211375 з відкриттям особового рахунку з ідентичним номером. Повідомлено, що код платника використовується для ідентифікації договірних відносин як номер договору.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020 (в редакції, яка оприлюднена 27.08.2021 та введена в дію 01.09.2021) (надалі - договір), предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою (пункт 1.1. договору).

У пункті 1.2. договору визначено, що при його виконанні сторони використовують такі скорочені найменування нормативно-правових актів:

-Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут залізниць України);

-Правила перевезення вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082 (далі - Правила №644);

-Правила планування перевезень вантажів (статті 17-21 Статуту), затверджені наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 №873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 за №1030/7318 (далі - Правила планування перевезень вантажів);

-Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458 (далі - Правила користування вагонами);

-Збірник Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за №340/16356 (далі - Збірник Тарифів, Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, відповідно);

-Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - СМГС);

-Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ).

У пункті 1.3. договору сторони узгодили, що наведені нижче визначення вживаються в договорі в такому значенні:

-маршрутна відправка - партія вантажу за однією накладною, яка відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником;

-маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами;

-перевезення - послуга, в процесі надання якої перевізник зобов'язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому договором порядку. Перевезення оформлюється накладною відповідно до договору, Статуту залізниць України, Збірника Тарифів та Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, Правил перевезення вантажів, СМГС, КОТІФ відповідно;

-первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, інші;

-послуги, пов'язані з організацією та здійсненням перевезення вантажів - послуги, що надаються перевізником замовнику згідно з договором (додатків до нього), у т.ч. на підставі окремої заявки замовника;

-розрахункові документи - документи, що відображають розрахунки між сторонами та формуються на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 1.4. договору надання послуг за договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.

Договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Пропозиції та зміни до договору приймаються і враховуються відповідно до пунктів 9.3. та 9.4. договору та законодавства (пункт 1.5. договору).

Пунктом 1.6. договору визначено, що договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті https://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП).

Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору (пункт 1.7. договору).

Договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1. договору (пункт 1.10. договору).

За умовами договору замовник зобов'язаний, зокрема:

-сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника (пункт 2.1.4. договору);

-відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (пункт 2.1.5. договору);

-у строки, встановлені розділом 4 договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (пункт 2.1.7. договору).

В той же час, перевізник зобов'язаний:

-приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника, згідно інформації розміщеної у системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до договору та Збірнику тарифів (пункт 2.3.2. договору);

-складати документи, передбачені пунктами 1.3., 1.4. та розділом 4 договору, щодо нарахування сум платежів (пункт 2.3.5. договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.

Згідно із пунктом 7.3. договору строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік.

Пунктом 10.3 договору визначено, що документи, направлені перевізником замовнику для підписання і не підписанні останнім (у т.ч. з внесеними зауваженнями але не підписаними), вважаються беззаперечно прийнятими та погодженими замовником у строк, встановлений нормативно-правовими актами або договором, а якщо інше не встановлено, то після спливу 15 календарних днів з дня їх направлення, окрім випадків надання до них заперечень замовником в такий строк. Такі строки починають свій перебіг з дня направлення перевізником документів замовнику, у т.ч. автоматизованими системами перевізника і із застосуванням спеціалізованого інтерфейсу користувача. Цей пункт не стосується порядку укладення та внесення змін до договору, визначених в розділі 9 договору.

За умовами пункту 13 договору невід'ємною частиною договору є додатки, зокрема:

-додаток 1-1 «Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами»;

-додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів».

Відповідно до пункту 1 додатку №1-4 до договору «Умови накопичення вагонів» на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та / або з вантажем власних вагонів перевізника та / або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами (маршрутами) на станції призначення (далі - накопичення вагонів).

Згідно із пунктом 2 додатку №1-4 станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.

Як вбачається із пункту 3 додатку №1-4, для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.

Пунктом 4 додатку №1-4 передбачено, що в межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.

За умовами пункту 5 додатку №1-4 на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.

У пункті 6 додатку №1-4 визначено, що початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.

Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - оформлення перевізного документу (пункт 7 додатку №1-4).

Положеннями пункту 8 додатку №1-4 передбачено, що час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.

Відповідно до пункту 9 додатку №1-4 за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:

-плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (підпункт 9.1.);

-за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (підпункт 9.2.);

-за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та пунктом 3.4. договору. Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення Замовнику не нараховується (підпункт 9.3).

Згідно із пунктом 10 додатку №1-4 нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.

Матеріалами справи підтверджується, що протягом 07 - 08 грудня 2021 року на станції Пальміра Одеської залізниці відповідач проводив навантаження залізничних вагонів, які надалі надалі слідували по маршрутній відправці №42324103 Пальміра - Миколаїв-Вантажний.

Накопичення вагонів проводилось на коліях станції Пальміра (коліях загального користування), що підтверджується актами загальної форми ГУ-23, а саме:

-акти загальної форми №161 від 07.12.2021 (час початку затримки 12 вагонів 07.12.2021 о 17:20), №163 від 08.12.2021 (час закінчення затримки 12 вагонів 08.12.2021 о 06:20);

-акти загальної форми №162 від 08.12.2021 (час початку затримки 12 вагонів 08.12.2021 о 00:25), №164 від 08.12.2021 (час закінчення затримки 12 вагонів 08.12.2021 о 06:20);

-акти загальної форми №167 від 08.12.2021 (час початку затримки 12 вагонів 08.12.2021 о 10:00), №169 від 08.12.2021 (час закінчення затримки 12 вагонів 08.12.2021 о 15:05);

-акти загальної форми №168 від 08.12.2021 (час початку затримки 2 вагонів 08.12.2021 о 10:40), №170 від 08.12.2021 (час закінчення затримки 2 вагонів 08.12.2021 о 15:05).

У наведених вище актах загальної форми зазначено опис обставин, що викликали складання актів: затримка вагонів, пов'язана з оформленням вантажу після забирання їх з місць навантаження/вивантаження. Дані вагони простоюють на 3 ст. колії в очікуванні оформлення документа та накопичення маршрута.

Акти підписано представником відповідача без зауважень.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем о 15 год. 00 хв. 08.12.2021 надано перевізнику перевізний документ (накладну) №42324103, про що свідчить електронний підпис у графі №55 накладної №42324103 фахівця по відвантаженню Кулика О.О., проставлений 08.12.2021 о 15 год. 00 хв. Перевізний документ (накладна) прийнятий залізницею 08.12.2021 о 15 год. 36 хв., що підтверджується електронним підписом товарного касира в графі №38.

Також із накладної №42324103 від 08.12.2021 вбачається, що відповідач на станції Пальміра Одеської залізниці провів навантаження 50 вагонів, зокрема, і вагонів, вказаних у актах загальної форми від 07.12.2021 №161 та від 08.12.2021 №162, №163, №164, №167, №168, №169, №170, які слідували на станцію призначення Миколаїв-Вантажний.

Відповідачем сплачено збір за накопичення вагонів на коліях загального користування по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120084, про що зазначено у позовній заяві та не заперечується сторонами у справі.

На підставі актів загальної форми від 08.12.2021 №163, №164, №169, №170, що були складені на засвідчення затримки завантажених вагонів після забирання з під'їзної колії, позивачем нараховано відповідачу плату за зберігання вантажів, що підтверджується накопичувальною карткою форми ФДУ-92 №09120085 від 09.12.2021 на загальну суму 30314,60 грн без ПДВ.

Накопичувальну картку №09120085 від 09.12.2021 підписано вантажовласником ТОВ СП «Нібулон» із зауваженнями наступного змісту: «З даними нарахуваннями незгоден, так як накопичення сплачено по накопичувальній картці №09120084».

10.12.2021 працівниками залізниці складено акт загальної форми ГУ-23 №2. В якості обставини, що викликала складання акту, зазначено: «Вантажовласник ТОВ СП «Нібулон» відмовився від підпису накопичувальної картки №09120085».

Розрахунок заборгованості по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120085 від 09.12.2021 на загальну суму 30314,60 грн без ПДВ (36377,52 грн з ПДВ) виконаний позивачем на підставі пункту 2.1 розділу 3 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за №340/16356, виходячи зі ставки плати в розмірі 4 грн за одну тонну вантажу за кожну добу із застосуванням коефіцієнту 3,023 грн згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 22.03.2019 №205.

24.01.2022 позивач направив на адресу відповідача претензію №03-55/40, в якій просив терміново розрахуватись за заборгованістю у сумі 30314,60 грн без ПДВ (36377,52 грн з ПДВ).

Як зазначив позивач, відповідачем претензія залишена без відповіді та без задоволення.

Нараховану плату за зберігання вантажів по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120085 від 09.12.2021 на загальну суму 30314,60 грн без ПДВ (36377,52 грн з ПДВ) відповідачем не сплачено, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми збору за зберігання вантажу у розмірі 36377,52 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною першою статті 306 Господарського кодексу України унормовано, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (частина п'ята статті 306 Господарського кодексу України).

Відповідні положення містить також стаття 908 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити у договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Таким чином, права й обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

Відносини залізниці з відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу регулюються Законом України «Про залізничний транспорт».

За змістом статей 2, 8 вказаного вище Закону умови та порядок організації перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та іншими актами законодавства України.

Умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за № 457 (далі - Статут залізниць України), та іншими актами законодавства України, зокрема, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за № 863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 334 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 8 липня 2002 р. за № 567/6855 (далі - Правила складання актів), Правилами зберігання вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 за № 644 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за № 866/5087 (далі - Правила зберігання вантажів), Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими Міністерством транспорту України та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за № 864/5085 (далі - Правила розрахунків за перевезення), Правилами перевезення вантажів маршрутами відправника, затвердженими наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 8 липня 2002 р. за № 565/6853 (далі - Правила перевезення вантажів маршрутами відправника), Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.1999 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 р. за №165/3458 (далі - Правила користування вагонами і контейнерами), Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 за № 317 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2009 р. за № 340/16356.

Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту залізниць України).

Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України у цьому Статуті наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі;

вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення;

накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення;

перевізні документи - накладна та інші залізничні документи на вантаж.

Відповідно до пункту 2 Правил перевезення вантажів маршрутами відправника маршрутом відправника (далі - маршрут) уважається поїзд установленої маси або довжини, сформований відправником відповідно до Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Мінтрансу України від 20.12.96 № 411 та зареєстрованих у Мін'юсті України 25.02.97 за № 50/1854, та плану формування поїздів на залізничній під'їзній колії підприємства або за договором із залізницею - на коліях залізничної станції призначенням на одну станцію або з розпиленням на кількох станціях з обов'язковим зменшенням кількості його переробок на попутних технічних станціях.

За приписами пункту 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну).

Пункт 8 Правил зберігання вантажів встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці - з моменту затримки.

Згідно із пунктом 9 Правил зберігання вантажів за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.

Відповідно до пункту 1 Правил складання актів при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6 до Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу від 25.02.99 № 113 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.99 за № 165/3458).

Пунктом 8 Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

У пункті 3 Правил складання актів визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності:

утрати документів, прикладених відправником до накладної;

затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства;

неочищення вагонів від залишків вантажу та сміття після вивантаження засобами одержувача;

неочищення зовнішньої поверхні цистерн та бункерних напіввагонів після наливу і зливу;

подачі залізницею неочищених вагонів під завантаження засобами відправника, порту, пристані;

відсутності пломб, запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) на вагоні (контейнері), якщо в перевізних документах є відмітка про пломби (ЗПП), пошкодження пломб (ЗПП) або заміни їх, а також виявлення в процесі перевезення або на станції призначення пломб (ЗПП) на вагонах (контейнерах) з нечіткими відбитками; пошкодження або втрата наданих залізницею перевізних пристосувань;

відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами);

самовільного зайняття залізницею вагонів і контейнерів, що належать підприємствам, організаціям, установам або орендовані ними;

затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням вантажу, а також затримки через недодання чи неналежне оформлення відправником документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил;

в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства належним і допустимим доказом на підтвердження факту настання відповідної події - затримки вагонів на станції є акт загальної форми ГУ-23, що складений згідно з додатком № 6 до Правил користування вагонами і контейнерами.

У пункті 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів зазначено, що усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику. У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.

Як вже зазначалося апеляційним судом, відповідач 07 - 08 грудня 2021 року на станції Пальміра Одеської залізниці проводив навантаження залізничних вагонів, які надалі слідували по маршрутній відправці №42324103 Пальміра - Миколаїв-Вантажний.

Накопичення вагонів проводилось на коліях станції, тобто коліях загального користування.

Першу партію вагонів відповідач подав на станційну колію станції Пальміра 07.12.2021 о 17 год. 20 хв., що засвідчено актом загальної форми ГУ-23 від 07.12.2021 №161.

08.12.2021 о 00 год. 25 хв. відповідач подав на станційну колію станції Пальміра іншу партію вагонів, що засвідчено актом загальної форми ГУ-23 від 08.12.2021 №162.

08.12.2021 о 10 год. 00 хв. відповідач подав на станційну колію станції Пальміра наступну партію вагонів, що засвідчено актом загальної форми ГУ-23 від 08.12.2021 №167.

08.12.2021 о 10 год. 40 хв. відповідач подав на станційну колію станції Пальміра останню партію вагонів, що засвідчено актом загальної форми ГУ-23 від 08.12.2021 №168.

Перевізний документ (накладну) №42324103 відповідачем надано перевізнику 08.12.2021 о 15 год. 00 хв., про що свідчить електронний підпис у графі №55 накладної №42324103 фахівця по відвантаженню Кулика О.О.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що перевізник надав, а замовник отримав послугу з накопичення вагонів, оскільки в період з 07 по 08 грудня 2021 фактично сформовано маршрутний поїзд, проведено навантаження вагонів та оформлено перевізний документ (накладну).

Нараховану позивачем плату за накопичення вагонів по станції Пальміра в період з 07 по 08 грудня 2021 року по відправці №42324103 на коліях загального користування по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120084 відповідачем сплачено, що не заперечується сторонами.

В той же час, неспроможність швидкого формування маршрутної відправки відповідачем стало причиною перебування вантажу на станційних коліях (простій вагонів відбувся в очікуванні оформлення документів), і, як наслідок, проведених нарахувань за надані послуги.

На засвідчення затримки завантажених чотирьох партій вагонів були складені акти загальної форми, а згідно накопичувальної картки форми ФДУ-92 №09120085 від 09.12.2021 позивачем нараховано відповідачу збір за зберігання вантажів при перевезеннях в загальній сумі 30314,60 без ПДВ (36377,52 грн з ПДВ).

Відповідач не сплатив нарахований позивачем збір за зберігання вантажів у сумі 36377,52 грн по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120085 від 09.12.2021, посилаючись на відсутність у нього обов'язку з оплати цього збору з огляду на те, що ним проведено оплату за послугу з накопичення вагонів на коліях загального користування відповідно до умов додатку 1-4 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом з метою навантаження та формування усіх вагонів та оформлення їх як маршрутної відправки, натомість сама по собі процедура «накопичення вагонів» передбачає затримку окремих вагонів (порожніх/з вантажем) на певний час, обумовлений обома сторонами з метою формування маршрутного поїзда (50 вагонів), на що залізниця надала свою згоду шляхом укладання з відповідачем договору і розробила кореспондуючий цій послузі тариф.

Однак такі твердження відповідача колегія суддів відхиляє, оскільки ним було помилково об'єднано в одну послугу дві різних послуги: накопичення вагонів (формування маршрутного поїзду на станційних коліях, тобто коліях загального користування, на підставі укладеного із залізницею договору) та зберігання вантажу (матеріальна відповідальність за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення).

Так, відповідно до пункту 1 додатку №1-4 до договору «Умови накопичення вагонів» на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та / або з вантажем власних вагонів перевізника та / або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами (маршрутами) на станції призначення (далі - накопичення вагонів).

Відповідно до пункту 9 додатку №1-4 за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:

В той же час, при виконанні договору №40-14291113/2020-001, пунктом 1.1. якого передбачено надання всіх необхідних для замовника послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів, сторони використовують Правила перевезення вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, а звідси слідує, що використовує в тому числі Правила зберігання вантажів, без виконання вимог яких неможливе надання замовнику послуг з перевезення вантажів.

Таким чином, надання послуг з накопичення вагонів і виконання вимог договору №40-14291113/2020-001 неможливе без виконання Правил перевезення вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 і які об'єднують в собі всі Правила по наданню послуг з організації перевезення вантажів, в тому числі Правила зберігання вантажів.

Водночас, як вже зазначалось вище, згідно із вимогами пункту 9 Правил зберігання вантажів, за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що у договорі №40-14291113/2020-001 сторони узгодили надання перевізником послуги замовнику з накопичення вагонів, однак відповідач формував маршрут не на під'їзній колії, де збір за зберігання вантажу не нараховується, а формував маршрут на залізничній колії загального користування (на коліях станції), де такий збір нараховується.

Вищевикладене свідчить, що при перевезенні вантажу маршрутними відправками та відсутності можливості формувати маршрут на під'їзній колії, що належить відповідачу, навантажені вагони затримуються на коліях станції.

Як вже зазначалось, відповідно до пункту 1.3. договору маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.

З матеріалів справи вбачається, що перевізний документ (накладну) №42324103 відповідачем надано перевізнику 08.12.2021 о 15 год. 00 хв., що дало змогу позивачу відправити вагони згідно маршрутної відправки (перевізний документ (накладна) прийнятий залізницею 08.12.2021 о 15 год. 36 хв., що підтверджується електронним підписом товарного касира в графі №38).

Водночас, до 15 год. 00 хв. 08.12.2021 відповідач не надав перевізний документ - накладну, а продовжував формувати маршрут на колії загального користування, тобто подавав на станційну колію станції Пальміра групи вагонів без перевізного документу, а тому простій вагонів відбувся в очікуванні оформлення документів перевезення відправником (відповідачем).

Факт затримки вантажу оформлюється актами загальної форми у відповідності до пункту 3 Правил складання актів та пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами.

У даному випадку були складені відповідні акти загальної форми та відповідач жодним чином не заперечував проти їх змісту.

Отже, з огляду на те, що вагони з вантажем знаходились на колії загального користування (колії станції) в очікуванні оформлення відповідачем перевезення, то затримка вагонів на станційній колії відбулась саме з вини відправника (відповідача), який надав станції відправлення перевізний документ (накладну) вже після формування маршруту.

З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про відсутність у позивача підстав нараховувати вартість зберігання вантажу, з посиланням на те, що послуги накопичення вагонів були предметом окремої, належним чином сплаченої відповідачем послуги, з огляду на що затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку відповідача, оскільки цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг.

Відповідно пункту 2.1 розділу III Збірника тарифів - збір за зберігання нараховується за кожну добу в розмірі 4,0 грн. за одну тону - при зберіганні вантажу у вагоні.

Відповідач жодним чином не заперечував проти суми самого розрахунку, наведеного позивачем.

Колегією суддів було перевірено розрахунок збору за зберігання вантажу на коліях загального користування по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120085 від 09.12.2021 та встановлено, що даний розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим.

З огляду на викладене вище, враховуючи факт того, що затримка вагонів на станційній колії відбулась саме з вини відповідача, колегія суддів вважає, що позивач правомірно нарахував відповідачу збір за зберігання вантажу на коліях загального користування по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №09120085 від 09.12.2021 у сумі 30314,60 без ПДВ (36377,52 грн з ПДВ), з огляду на що позовна вимога залізниці про стягнення цієї суми збору з відповідача є обґрунтованою.

Щодо строку позовної давності колегія суддів зазначає таке.

07.11.2022 відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій відповідач, керуючись статтею 315 Господарського кодексу України, статтею 137 Статуту залізниць України, частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України, просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити в позові, оскільки строк позовної давності сплив 07 - 08.06.2022 (сплив шестимісячного строку з дати складання актів загальної форми 07 - 08.12.2021).

У запереченнях від 21.11.2022 позивач додатково зазначав, що окрім вимог статті 137 Статуту залізниць України щодо подання позову протягом шестимісячного терміну, необхідно враховувати умови укладеного між сторонами договору про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом №14291113/2020-001, відповідно до пункту 7.3. якого строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить 1 рік.

24.11.2022 відповідачем подано суду заперечення проти клопотання позивача про поновлення строків позовної давності, в яких відповідач просив суд відмовити позивачу в поновленні строків позовної давності, оскільки вказані позивачем причини пропуску строку не є поважними та не підтверджені належними і допустимими доказами у справі, так як право на поновлення строку, у зв'язку із запровадженням воєнного стану, не може визнаватися безумовним і залежати тільки від факту його запровадження; поданий позивачем лист Торгово-промислової палати України не є сертифікатом, відповідно не може підтверджувати наявність відповідних обставин непереборної сили; строки позовної давності не відносяться до строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України.

В поясненнях від 13.12.2022 позивач додатково зазначив, що відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Оскільки позовна заява від 12.08.2022 подана в період дії воєнного стану, то строк позовної давності не пропущено.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а положеннями статті 258 цього ж Кодексу до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік.

Частиною третьою статті 925 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України унормовано, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно із статтею 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Отже, стаття 137 Статуту залізниць України є спеціальною нормою, якою встановлено шестимісячний строк позовної давності.

Вказане положення статті 137 Статуту залізниць України пов'язує шестимісячний термін для пред'явлення перевізником позову саме з моментом настання події, що є підставою для подання позову.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З наведених вище положень законодавства та підстав виникнення і змісту прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах вбачається, що порушенням зі сторони відправника вантажу є подія затримки вагонів з вини відправника вантажу, з чого і виникає право позивача отримати та обов'язок відповідача сплатити належні платежі.

Тобто, застосування пункту «б» частини другої статті 137 Статуту залізниць України за своїм змістом відповідає правилам щодо початку перебігу позовної давності, встановленим Цивільним кодексомУкраїни.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №904/5743/16.

Статтею 260 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Поняття строку міститься у частині першій статті 251 Цивільного кодексу України. Відповідно до цієї норми строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 252, стаття 253 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

У даному випадку, належними і допустимими доказами на підтвердження факту настання відповідних подій - затримки вагонів на станції є акти загальної форми ГУ-23, що складені згідно з додатком № 6 до Правил користування вагонами і контейнерами.

Так, акти загальної форми ГУ-23, складені для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, зокрема, затримки вагонів, датовані 07.12.2021 та 08.12.2021.

Відтак, позивач дізнався про порушення права 07.12.2021 та 08.12.2021 (дати складання актів форми ГУ-23 позивачем), а тому, в силу положень статей 253, 254, 260, 261 Цивільного кодексу України, частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України, статті 137 Статуту залізниць України, з 08.12.2021 та 09.12.2021 відповідно почався перебіг позовної давності, тривалість якого в силу закону становить 6 місяців, тобто до 08.06.2022 та 09.06.2022 відповідно.

Натомість позивач звернувся з даним позовом до суду у серпні 2022, у зв'язку з чим пропустив строк позовної давності.

Висновки суду першої інстанції стосовно того, що сторонами у договорі погоджено подовжений строк позовної давності терміном один рік, з огляду на що позивачем строк позовної давності не пропущено при зверненні з даним позовом до суду, є передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За умовами пункту 7.3 договору строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік.

Водночас, згідно із частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити у договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відносини залізниці з відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту, як єдиного виробничо-технологічного комплексу, регулюються Законом України «Про залізничний транспорт», згідно приписів якого умови та порядок організації перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та іншими актами законодавства України.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво № 1), затверджений наказом Мінтрансу України від 15 листопада 1999 року № 551 та зареєстрований Міністерством юстиції 1 грудня 1999 року за №828/4121 (з наступними змінами і доповненнями), у пункті 2 розділу ІІІ встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, а отже, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

При цьому судова колегія зауважує, що умови укладеного між сторонами договору №40-14291113/2020-001 не містять відповідальності сторони у вигляді стягнення збору за зберігання вантажу.

Враховуючи, що позивач при розрахунку збору за зберігання вантажу на місцях загального користування застосував регульований тариф, передбачений Збірником тарифів, а положення договору не містять відповідальності сторони у вигляді стягнення збору за зберігання вантажу, до позовної вимоги про стягнення збору за зберігання вантажу не може бути застосовано подовжений строк позовної давності, передбачений договором, у зв'язку з чим обчислення строків позовної давності у даній справі має відбуватись на підставі статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту залізниць України, а не на підставі пункту 7.3 договору №40-14291113/2020-001.

Твердження позивача стосовно того, що строк позовної давності є продовженим у зв'язку із дією воєнного стану, не заслуговують на увагу, виходячи з наведеного нижче.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Поряд з цим, апеляційний суд враховує, що спеціальний строк позовної давності, до якого віднесено, зокрема, строк на пред'явлення позовів перевізників до вантажовідправників, встановлюється статтею 315 Господарського кодексу України.

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідні зміни щодо продовження на строк дії воєнного стану строків позовної давності до Господарського кодексу України не вносилися, тоді як положення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються, виходячи із приписів статей 223, 315 Господарського кодексу України.

Принагідно колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Цим же Законом розділ IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: «7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Таким чином, стаття 315 Господарського кодексу України не підпадає під перелік статей, строки яких продовжено на строк дії карантину пунктом 7 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, а положення пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються, виходячи із приписів статей 223, 315 Господарського кодексу України, про що вже було зазначено вище.

Щодо наведених позивачем причин пропуску строку позовної давності колегія суддів зазначає таке.

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі № 3-14г14, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, на які посилається скаржник, а також у низці інших постанов Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 904/841/18, від 20.01.2020 у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення ЄСПЛ у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З огляду на викладене, суд зобов'язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв'язку із її закінченням за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

Водночас, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов'язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

Разом з тим, закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

В позовній заяві та у відповіді на відзив від 08.11.2022 позивач зазначав, що підставою для подання позову до суду є акти загальної форми ГУ-23 від 07.12.2021 №161 та від 08.12.2021 №162, №163, №164, №167, №168, №169, №170, а тому шестимісячний термін для подання позову залізниці до вантажовідправника - відповідача закінчився 07 - 08.06.2022. Посилаючись на приписи статті 137 Статуту залізниць України, статті 119 Господарського процесуального кодексу України, статті 127 Цивільного процесуального кодексу України, а також на положення Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Указ Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 №64/2022, позивач зазначав, що починаючи з 24.02.2022 активні бойові дії, в тому числі ракетні обстріли, по всій території України, призвели до порушень нормальної роботи багатьох підприємств, установ, організацій, в тому числі інфраструктурних об'єктів (АТ «Укрпошта», АТ «Укрзалізниця»), що призвело до неможливості своєчасної підготовки та подання позовної заяви по справі до суду з направленням його копії на адресу відповідача.

Крім того, позивач також послався на пункт 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.

З огляду на викладене, на переконання позивача, причини пропуску строку позовної давності є поважними.

Відхиляючи посилання позивача на пропуск строку позовної давності з причини введення воєнного стану на території України колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути визнано поважною причиною пропуску такого строку.

Такою причиною можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили звернення з позовною заявою в межах строку позовної давності.

Тому є недостатнім посилання позивача всього лише на факт дії воєнного стану на території України, адже воєнний стан не є перешкодою для здійснення правосуддя, не є підставою для зупинення судового процесу.

Відповідно, аргументів, що ґрунтуються винятково на факті запровадження воєнного стану на території України, недостатньо - вони також мають бути підкріплені фактами щодо наслідків повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України.

Посилання скаржника на лист Торгово-промислової палати України не є безумовним доказом наявності обставин непереборної сили за цих конкретних обставин і оцінюються в сукупності з усіма іншими доказами. А тому суд ураховує рекомендації Ради суддів України щодо розгляду справ, виходячи з поточної ситуації у відповідному регіоні (постанова Верховного Суду від 28.10.2022 у справі № 904/3910/21).

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивачем у даній справі є Акціонерне товариство «Українська залізниця», м. Київ, в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Одеса.

При цьому позивачем не подано суду жодних доказів на підтвердження неможливості направлення юридичною особою та/або філією, які знаходяться в м. Києві та м. Одесі, позову у строки, встановлені законом.

Не надано позивачем й доказів на підтвердження припинення роботи АТ «Укрпошта» у спірний період за місцезнаходженням відповідача, що унеможливлювало направлення копії позовної заяви останньому.

Щодо посилання позивача на карантинні обмеження колегія суддів зазначає, що такі обмеження не призупинили роботу судів на території України та роботу самого позивача.

У постанові Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 910/18125/19 зазначено, що оголошення карантину внаслідок поширення коронавірусу COVID-19 не зупиняє роботи судів, а правосуддя в Україні здійснюється і в період зазначеного карантину (з дотриманням карантинних обмежень).

За наведених вище мотивів колегія суддів відхиляє заяву позивача про поважність причин пропуску строку для звернення до суду, яка мотивована введенням на території України воєнного стану та карантинними обмеженнями.

Враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, в позові залізниці про стягнення 36377,52 грн заборгованості зі сплати збору за зберігання вантажу слід відмовити у зв'язку із пропуском позовної давності.

Висновки суду апеляційної інстанції

Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов загалом правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте у цьому випадку в задоволенні позову необхідно було відмовити не у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивач правомірно нарахував відповідачу збір за зберігання вантажу, а у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За наведених обставин Південно-західний апеляційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення, тому мотивувальну частину рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у даній справі слід змінити з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині даної постанови.

Розподіл судових витрат

З огляду на висновок апеляційного суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваного рішення із залишенням без змін його резолютивної частини, відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/322/22 змінити з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині даної постанови.

3.Резолютивну частину рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/322/22 залишити без змін.

4.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя О.Ю. Аленін

Попередній документ

112604621

Наступний документ

112604623

Інформація про рішення:

№ рішення:	112604622
№ справи:	915/322/22
Дата рішення:	03.08.2023
Дата публікації:	07.08.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; перевезення, транспортного експедирування; залізницею

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відмовлено у відкритті провадження (26.09.2023)
Дата надходження:	22.09.2023
Предмет позову:	про стягнення 36377,52 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

24.10.2022 10:30	Господарський суд Миколаївської області
22.11.2022 10:30	Господарський суд Миколаївської області
22.12.2022 11:30	Господарський суд Миколаївської області
20.01.2023 12:00	Господарський суд Миколаївської області
10.02.2023 12:00	Господарський суд Миколаївської області
15.03.2023 12:00	Господарський суд Миколаївської області
07.04.2023 11:30	Господарський суд Миколаївської області
03.08.2023 00:00	Південно-західний апеляційний господарський суд