ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 серпня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/293/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Мельниченко”
на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 (суддя Л.В. Лічман, м.Одеса, повний текст складено 24.04.2023)
у справі № 916/293/23
за позовом Нижньодністровського національного природного парку
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мельниченко”
про стягнення 165852,76 грн,
Короткий зміст позовних вимог і заперечень відповідача
Нижньодністровський національний природний парк (надалі також - Парк) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мельниченко” (надалі також - ТОВ «Мельниченко, Товариство) про стягнення 112706,00 грн основного боргу, 30996,98 грн інфляційних нарахувань, 7264,57 грн - 3% річних, 6992,01 грн пені, 7893,20 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог Парк, посилаючись на приписи ст.ст.222,231 ГК України, ст.ст.549,611,612,625 ЦК України, умови договору про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності від 31.05.2018 р. № 3-Р (далі - Договір), додатку № 1, додаткової угоди від 26.09.2019 р. № 1 до договору, зміст калькуляції ціни на рекреаційні послуги/короткостроковий відпочинок відвідувачів Нижньодністровського НПП у 2019 році, актів прийому-передачі документів від 26.09.2019 р., від 07.10.2019 р., від 22.10.2019 р., від 29.10.2019 р., від 30.10.2019 р., від 05.11.2019 р., від 12.11.2019 р., від 26.11.2019 р., від 14.04.2020 р., від 04.09.2020 р., від 11.09.2020 р., від 17.09.2020 р., від 22.09.2020 р., від 08.10.2020 р., від 13.10.2020 р., вказує на неналежне виконання ТОВ “Мельниченко” власних зобов'язань за названим вище договором у частині перерахування позивачу коштів за послуги з короткострокового відпочинку відвідувачів парку, які надавались відповідачем за талонами-перепустками, переданими йому Парком.
При цьому позивач, посилаючись на ст.625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, здійснив нарахування вказаних вище сум.
Крім цього, Парк зазначив, що згідно ч.2 ст.231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Враховуючи викладене, а також вказуючи на те, що виконання зобов'язання за договором Позивачем фінансується за рахунок Державного бюджету України, Парк нарахував до стягнення з відповідача вказані вище суми пені та штрафу.
Заперечуючи проти позову відповідач вказує, що підставою виникнення у позивача права на отримання відповідної суми коштів за договором є факт надання ТОВ ,,Мельниченко” відповідної кількості послуг за завданням рекреантів. Натомість, позивачем не доведено факту надання відповідачем послуг на вказану в позовній заяві суму. Крім цього, ТОВ ,,Мельниченко” зазначає, що формальне множення кількості переданих йому перепусток жодним чином не свідчить про те, що вказані перепустки були використанні для надання послуг з короткострокового відпочинку. Окремо відповідач повідомляє, що позивач згідно п.2.2 договору від 31.05.2018 р. № 3-Р міг контролювати наявність у відвідувачів парку перепусток.
Додатково відповідач наголошує, що: надання позивачем на користь відповідача послуг взагалі не передбачено договором, з огляду на що відповідні твердження не повинні прийматись судом до уваги; акти прийому-передачі документів не містять посилань на надання будь-яких послуг, їх оформлення лише підтверджує передачу відповідачу бланків перепусток, а не надання відповідачем послуг рекреантам; після закінчення строку дії договору невикористані бланки перепусток відповідачем знищено, що підтверджується актом від 03.01.2023 р. № 1/2023, адже обов'язок їх збереження чи повернення не передбачено умовами договору; ТОВ ,,Мельниченко” надано рекреантам послуги на суму 232240,00 грн, яку перераховано Нижньодністровському національному природному парку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 112706,00 грн основного боргу, 30996,98 грн інфляційних нарахувань, 7264,57 грн - 3% річних та 2443,11 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Суд першої інстанції, проаналізувавши приписи матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначив, що між сторонами виникли господарські зобов'язання, підставою яких є письмовий договір про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності, умовами якого передбачено можливість організації ТОВ ,,Мельниченко” короткострокового відпочинку рекреантів у спеціально облаштованих місцях відпочинку при відвідуванні парку. Суд встановив, що допуск відвідувачів здійснюється на підставі талонів-перепусток, які попередньо видаються Парком за плату, що закріплено в п.2.2.4 зазначеного вище Договору.
Крім цього, суд зазначив, що саме відповідач, який неодноразово замовляв талони-перепустки та жодного разу їх не повертав, повинен довести те, що отримані від позивача дозволи на відпочинок відвідувачів Нижньодністровського національного природного парку не були використані повністю або частково.
Також суд першої інстанції вказав, що твердження відповідача про непередбачення Договором надання позивачем на користь відповідача послуг та про підтвердження актами прийому-передачі документів лише передачі бланків перепусток, а не надання відповідачем послуг рекреантам, свідчать про намагання ТОВ ,,Мельниченко” ухилитись від виконання зобов'язань перед Нижньодністровським національним природним парком.
Враховуючи викладене, Господарський суд Одеської області дійшов висновку про задоволення вимоги про стягнення суми основного боргу, оскільки ТОВ ,,Мельниченко” плату за послуги з короткострокового відпочинку відвідувачів згідно названих вище перепусток перераховано Нижньодністровському національному природному парку не в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.
До того ж, ураховуючи факт невиконання відповідачем основного грошового зобов'язання за Договором, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу суд зазначив, що ч.2 ст.231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
З огляду на те, що в Договорі відсутня домовленість про настання відповідальності у формі неустойки за прострочення виконання грошового зобов'язання, те, що позивач помилково посилається на приписи ч.2 ст.231 ГК України, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності за порушення негрошового зобов'язання, господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, ТОВ ,,Мельниченко” звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 у даній справі скасувати в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Нижньодністровського національного природного парку відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що відповідно до умов Договору ТОВ ,,Мельниченко”, у разі звернення до нього відповідних осіб (рекреантів, відвідувачів парку), зобов'язано надавати їм послуги з короткострокового відпочинку на території парку відповідно до калькуляції вартості такої послуги та вказав, що лише у випадку фактичного надання таких послуг позивач має право отримувати від ТОВ ,,Мельниченко” відповідні кошти. При цьому позивачем не доведено наданням відповідачем доступу на територію парку особам згідно спірної кількості перепусток на вказану у позовній заяві суму, а відтак формальне множення кількості переданих Товариству перепусток не свідчить про те, що вказані перепустки були використані для надання послуг з короткострокового відпочинку.
Додатково скаржник зазначив, що після спливу строку дії невикористані бланки перепусток були знищені ТОВ ,,Мельниченко”, оскільки обов'язок їх збереження не передбачений ані законом, ані умовами Договору. Крім цього, відповідач вказує, що Договором непередбачено повернення або передачу Товариством на користь позивача невикористаних бланків перепусток. До того ж, відповідач наголошує, що неподання ним звітів про обсяги наданих послуг не може прирівнюватись до факту надання послуг згідно всіх перепусток.
Також скаржник зауважив, що позивач мав законні підстави та фактичну можливість надати до суду докази надання Товариством послуг згідно наявних у Товариства бланків перепусток шляхом надання даних про кількість осіб, які відвідували територію парку, в тому числі на підставі перепусток. Натомість таких доказів позивачем подано не було, а відтак суд першої інстанції помилково поклав обов'язок доказування ненадання послуг на відповідача.
Окремо апелянт зазначив, що помилкове задоволення господарським судом вимоги про стягнення суми основного боргу привело до помилкового задоволення і похідних вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, а відтак оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню і в цій частині.
Позиція позивача щодо апеляційної скарги
Нижньодністровський національний природний парк у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №1303/23/Д1 від 16.06.2023) просив рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства без задоволення, вказуючи на відсутність порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Позивач зазначив, що суд першої інстанції вірно оцінив неподання відповідачем звітів про обсяги наданих послуг в сукупності з фактом неповернення позивачу та знищення невикористаних бланків перепусток, що свідчить про намагання відповідача ухилитись від виконання зобов'язань за Договором.
Стосовно доводів скаржника, що позивач мав законні підстави та фактичну можливість надати до суду докази надання Товариством послуг згідно наявних у Товариства бланків перепусток шляхом надання даних про кількість осіб, які відвідували територію парку, в тому числі на підставі перепусток, позивач зауважив, що територія Нижньодністровського національного природного парку складає 21311,1 гектара, а штат служби державної охорони складається із вісімнадцяти працівників.
Крім того, позивач вказує, що Товариство за своїми заявами приймало від нього значну кількість перепусток по декілька разів на місяць, що свідчить про наявність постійної потреби в перепустках у відповідача, яка могла виникнути тільки у разі їх фактичного використання.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2023 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.
У зв'язку з тим, що на час надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/293/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили, ухвалою суду від 22.05.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Мельниченко” на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 у справі №916/293/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/293/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
26.05.2023 на адресу суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/293/23.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Мельниченко” на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 у справі №916/293/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Мельниченко” на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 у справі №916/293/23 постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Постановлено почати розгляд справи №916/293/23 через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено учасникам справи строк до 19.06.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 19.06.2023 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.
В межах встановленого ухвалою суду від 31.05.2023 строку від Нижньодністровського національного природного парку надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Стосовно здійснення судом апеляційної інстанції повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю “Мельниченко” про зміст ухвали суду від 31.05.2023 судова колегія зазначає, що вказана ухвала направлялась скаржнику за адресою, наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Перемоги, буд. 2-м, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700, проте вказане поштове відправлення повернуто оператором поштового зв'язку з довідкою “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Частинами п'ятою та шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила надання послуг поштового зв'язку).
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою “Вручити особисто”, рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка” приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Колегія суддів зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників справи на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників справи, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників справи з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників справи, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (суд враховує mutatis mutandis висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).
Відтак, з огляду на приписи пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення відповідачу копії ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023, якою сторони повідомлялись про відкриття апеляційного провадження, є 11.06.2023 - день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність відповідача за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, повернення оператором поштового зв'язку поштового відправлення з довідкою “адресат відсутній за вказаною адресою” не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, розгляд апеляційної скарги здійснювався у розумний строк.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
31.05.2018 р. між Нижньодністровським національним природним парком (Парк, Сторона-1) та ТОВ ,,Хозяюшка” (Сторона-2) укладено договір про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності № 3-Р (Договір).
Сторони уклали цей Договір про співпрацю з метою організації, розвитку та функціонування рекреаційної діяльності у межах територій Парку, а також для проведення спільної освітньо-виховної, культурно-виховної та науково-дослідної діяльності (п.1.1 Договору).
Сторона-1 має право: контролювати антропогенне навантаження на природні комплекси Парку шляхом видачі Стороні-2 за актом прийому-передачі перепусток на рекреаційне відвідування та безпосереднього контролю співробітниками Парку наявності зазначених перепусток на рекреаційне відвідування у відвідувачів території Парку у місцях короткострокового відпочинку згідно наданої карти, вимагати та своєчасно отримувати від Сторони-2 відповідну інформацію щодо запланованої на території Парку діяльності, а також фактичного навантаження на природні екосистеми Парку (п.2.2.2 Договору); отримувати плату за короткостроковий відпочинок рекреантів у спеціально облаштованих Стороною-2 місцях відпочинку при відвідуванні Парку (п.2.2.4 Договору); вимагати від Сторони-2 повного та безумовного виконання вимог цього Договору (п.2.2.5 Договору).
Сторона-2 зобов'язується: проводити рекреаційну діяльність, виходячи з можливого її впливу на стан навколишнього природного середовища з урахуванням поточного антропогенного навантаження, зокрема, з оформленням відвідування території Парку шляхом видачі кожному відвідувачу вищезазначених перепусток на рекреаційне відвідування (п.2.3.5 Договору); здійснювати щомісячне перерахування коштів за послуги з короткострокового відпочинку відвідувачів у відповідності до наданої Парком калькуляції вартості послуг, що є невід'ємною частиною Договору. Перерахування коштів здійснюється на розрахунковий рахунок Парку… у термін до 02 числа місяця, наступного за звітним (п.2.3.7 Договору); щомісячно до 16 числа поточного місяця та 05 числа місяця, наступного за звітним, надавати на адресу Парку письмовий звіт щодо проведеної рекреаційної діяльності із зазначенням кількості відвідувачів та інших показників рекреаційної діяльності (п.2.3.8 Договору); облаштувати за власні кошти місця короткострокового відпочинку рекреантів з екологічно чистих матеріалів у повній відповідності до вимог режиму територій Парку, зокрема, утримуватись від спорудження конструкцій, що носили б ознаки капітального будівництва (п.2.3.9 Договору).
Сторона-2 має право отримувати плату від відвідувачів за супроводження та користування облаштованими місцями відпочинку під час короткострокового відпочинку рекреантів… (п.2.4.4. Договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим Договором (п.3.1. Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2022 року (п.6.1 Договору).
Умови даного Договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, про що складається додаткова угода (п.6.7 Договору).
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Додатком 1 до Договору є ,,Карто-схема з зазначенням облаштованих місць короткострокового відпочинку на р. Глибокий Турунчук”.
26.09.2019 Сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності №3-р від 31.05.2018, відповідно до якої сторонами внесено зміни та доповнення до Договору, а саме по тексту останнього ТОВ ,,Хозяюшка” змінено на ТОВ ,,Мельниченко”.
Нижньодністровським національним природним парком затверджено калькуляцію ціни на рекреаційні послуги/короткостроковий відпочинок відвідувачів Нижньодністровського НПП у 2019 році, відповідно до якої вартість рекреаційних послуг для однієї особи становить 30,00 грн.
На виконання умов Договору Нижньодністровським національним природним парком надано ТОВ ,,Мельниченко” 11500 шт. перепусток, що підтверджується актами прийому-передачі документів від 26.09.2019 р. (1000 шт.), від 07.10.2019 р. (1000 шт.), від 22.10.2019 р. (200 шт.), від 29.10.2019 р. (700 шт.), від 30.10.2019 р. (100 шт.), від 05.11.2019 р. (1000 шт.), від 12.11.2019 р. (1000 шт.), від 26.11.2019 р. (1000 шт.), від 14.04.2020 р. (1000 шт.), від 04.09.2020 р. (300 шт.), від 11.09.2020 р. (500 шт.), від 17.09.2020 р. (200 шт.), від 22.09.2020 р. (1000 шт.), від 08.10.2020 р. (1000 шт.), від 13.10.2020 р. (1500 шт.).
Вказані акти прийому-передачі підписані та скріплені печатками сторін без жодних зауважень.
Загальна вартість рекреаційних послуг за названими перепустками, які згідно бланка видаються на 1 добу, з урахуванням їх кількості та вартості, визначеної в калькуляції ціни на рекреаційні послуги, та з урахуванням акту звірки взаєморозрахунків станом 01.11.2020, складеним Нижньодністровським національним природним парком, складає 345000,00 грн.
ТОВ ,,Мельниченко” сплачено Нижньодністровському національному природному парку 232240,00 грн за надані послуги з короткострокового відпочинку відвідувачів, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача та не заперечується відповідачем.
Посилаючись на несплату відповідачем 112760,00 грн вартості рекреаційний послуг за Договором №3-р від 31.05.2018, позивач звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов'язує сторони виконувати зобов'язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами виникли господарські зобов'язання, підставою яких є письмовий Договір про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності
Згідно частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено можливість організації ТОВ ,,Мельниченко” короткострокового відпочинку рекреантів у спеціально облаштованих місцях відпочинку при відвідуванні парку. В свою чергу, позивач контролює антропогенне навантаження на природні комплекси Парку шляхом видачі відповідачу за актом прийому-передачі перепусток на рекреаційне відвідування, що закріплено в пункті 2.2.2. Договору. До того ж, положеннями пункту 2.2.4. передбачено право позивача отримувати плату за короткостроковий відпочинок рекреантів, який надавався відповідачем на підставі вказаних вище перепусток.
Загальна кількість отриманих перепусток становить 11500 шт., а їх вартість - 345000,00 грн, що підтверджується актами прийому-передачі та калькуляцією ціни на рекреаційні послуги/короткостроковий відпочинок відвідувачів Нижньодністровського НПП у 2019 році.
Враховуючи викладене, проаналізувавши вказані приписи матеріального права, а також дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками Господарського суду Одеської області, що ТОВ ,,Мельниченко” плату за послуги з короткострокового відпочинку відвідувачів згідно названих вище перепусток перераховано Нижньодністровському національному природному парку не повністю (сплачено 232240,00 грн), не дивлячись на те, що строк виконання зобов'язання на суму 112760,00 грн відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України та п.2.3.7 Договору також настав.
Як вірно вказано судом першої інстанції, саме відповідач, який неодноразово замовляв талони-перепустки та жодного разу їх не повертав, повинен довести те, що отримані від позивача дозволи на відпочинок відвідувачів Нижньодністровського національного природного парку не були використані повністю або частково, оскільки Договором не передбачено підписання сторонами актів, підтверджуючих факт надання ТОВ ,,Мельниченко” конкретних послуг рекреантам, на підставі яких відповідач повинен здійснювати оплату позивачу коштів на виконання п.2.3.7 Договору.
Вказане вище спростовує доводи скаржника щодо того, що лише у випадку фактичного надання Товариством послуг, обов'язок доказування чого лежить саме на позивачеві, Парк має право отримувати від ТОВ ,,Мельниченко” відповідні кошти.
Крім цього, як вірно зазначено Господарським судом Одеської області, пунктом 2.3.8 Договору встановлено обов'язок ТОВ ,,Мельниченко” щомісячно письмово звітувати, тобто складати одноосібно підписаний документ, щодо проведення рекреаційної діяльності із зазначенням кількості відвідувачів та інших показників рекреаційної діяльності. Не склавши відповідні звіти та не повернувши перепустки, відповідач позбавив себе можливості в узгоджений сторонами спосіб обґрунтувати кількість відвідувачів парку, а, відтак, і довести невикористання отриманих від позивача перепусток, які постійно одержувались відповідачем за актами приймання-передачі.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, оскільки, з урахуванням статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. А відтак недотримання відповідачем свого обов'язку за Договором в частині подання звітів, позбавляє його можливості обґрунтувати кількість відвідувачів парку та перекладати обов'язок доказування у цій частині на позивача.
Посилання ТОВ ,,Мельниченко” на те, що позивач мав законні підстави та фактичну можливість надати до суду докази надання відповідачем послуг згідно наявних у Товариства бланків перепусток шляхом надання даних про кількість осіб, які відвідували територію парку, в тому числі на підставі перепусток, суд апеляційної інстанції відхиляє, адже з аналізу Договору, а також Положення «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України», на яку посилається скаржник, вбачається право позивача перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та провадження іншої діяльності, а не обов'язок.
Між тим, як зауважив позивач, територія Нижньодністровського національного природного парку складає 21311,1 гектара, а штат служби державної охорони складається із вісімнадцяти працівників, що, на думку колегії суддів, фактично унеможливлює здійснення позивачем ефективного контролю за особами, які відвідували територію парку, в тому числі на підставі перепусток.
Враховуючи викладене, а також твердження відповідача про непередбачення Договором надання позивачем на користь відповідача послуг та про підтвердження актами прийому-передачі документів лише передачі бланків перепусток, а не надання відповідачем послуг рекреантам, а також знищення в односторонньому порядку Товариством після закінчення строку дії Договору невикористаних бланків перепусток, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані вище обставини свідчать про намагання відповідача ухилитись від виконання зобов'язань перед Нижньодністровським національним природним парком. А відтак, доводи скаржника про помилкове покладення обов'язку доказування ненадання послуг за Договором на відповідача апеляційний господарський суд відхиляє.
За таких обставин, судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення 112706,00 грн основного боргу.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Отже, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування мають компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також відсотків річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Як вбачається з позовної заяви, позивач за прострочення виконання основного зобов'язання нарахував відповідачу 30996,98 грн інфляційних втрат та 7264,57 грн - 3% річних.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив, що вони є правильними та обґрунтованими, у зв'язку з чим позов у цій частині задовольнив у повному обсязі.
Враховуючи викладене, те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення вимог і про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу, в яких Господарським судом Одеської області відмовлено, колегія суддів зазначає наступне.
Оскільки жодних доводів стосовно вказаних вимог апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу не переглядається.
Висновок суду апеляційної інстанції
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Згідно із статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Мельниченко” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 у справі №916/293/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран