79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"01" серпня 2023 р. м. Львів Справа №914/115/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя І.Б. Малех
Судді В.М. Гриців
О.В. Зварич
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» б/н від 17.04.2023 (вх. ЗАГС № 01-05/1194/23 від 17.04.2023)
на рішення Господарського суду Львівської області від 20 березня 2023 року (суддя Синчук М.М., м. Львів)
у справі № 914/115/23
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центру забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет», м. Львів
про стягнення штрафних санкцій у сумі 83837,78 грн.
У січні 2023 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центру забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» про стягнення штрафних санкцій у сумі 83837,78 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №711/2021-ЦЮ від 24.12.2021 купівлі продажу, в частині здійснення попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару, протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами цього договору, внаслідок чого відповідачу, згідно п. 5.2. договору нараховано пеню в розмірі 83837,78 грн., що і стало підставою для звернення з позовом до суду.
Відповідач у відзиві заперечив позовні вимоги з тих підстав, що суттєво збільшився експорт мита на металобрухт, яке призвело до різкого зниження цін на металобрухт на внутрішньому ринку. Наведене змусило відповідача відмовитися від отримання замовленого металобрухту, про що позивач був поінформований. Надалі, відповідач керуючись ст. 188 ГК України, у зв'язку із зміною істотних умов неодноразово звертався до позивача із пропозиціями про розірвання договору.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі № 914/115/23 позов задоволено повністю, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 83837,78 грн. пені та 2481,00 грн. судового збору.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано попередню оплату 50% вартості товару, ні у визначений договором строк, ні станом на дату розгляду даної справи, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається, місцевий суд дійшов висновку, про прострочення виконання зобов'язання боржником. В силу п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України та п. 5.2. договору, позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення пеню у сумі 83 837, 78 грн., яка перевірена судом арифметично.
Судом критично оцінено заперечення відповідача, так, як суд виходив з того, що ні умовами договору, ні законодавством не передбачено обов'язкової згоди позивача на розірвання договору. Таким чином, доводи відповідача, щодо очікування позитивного для себе вирішення питання про розірвання договору є безпідставними. Водночас, у разі неодержання відповіді на пропозицію про розірвання договору у встановлений строк, відповідач мав право звернутися із відповідним позовом до суду (ч. 4 ст. 188 ГК України, ч. 2 ст. 652 ЦК України). Проте, в матеріалах справи докази такого звернення до суду відсутні, відповідач на існування таких обставин не посилався. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред'явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договору або уклали його на інших умовах.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням апелянт - Товариство з обмеженою відповідальністю «Керамет», звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі № 914/115/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована різким збільшенням експертного мита на металобрухт з 58 євро/т до 180 євро/т, і як, наслідок, різке зниження цін на металобрухт на внутрішньому ринку України, що призвело до того, що відповідач був вимушений відмовитись від отримання замовленого металобрухту, про дані обставини останній негайно листом № КМ-12/08-04 від 06.10.2022 попередив позивача. Відповідач вважає, що оскільки це є зміною істотних умов, порядку ст. 188 ГК України, направив на електронну адресу позивача повідомлення про розірвання договору, однак, відповіді не отримав, та вважає, що позивач навмисно затягнув процес добровільного врегулювання спірного питання.
У доповненнях до апеляційної скарги відповідач зазначив, що станом на січень 2022 року відповідач був зареєстрований в Донецькій області у місті Маріуполь, проспект Будівельників, 143, відтак, останній не мав змоги звернутись до господарського суду для захисту своїх законних прав та інтересів так, як на території міста велися активні бойові дії, та адміністрація відповідача вивозила персонал підприємства, намагалася зберегти та вивести основні засоби підприємства.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує доводи з тих підстав, що обставини на які покликається апелянт не є підставою для уникнення відповідальності. Щодо твердження про навмисне затягування позивачем процесу добровільного врегулювання спірного питання, щодо розірвання договору, позивач зазначає, що ні умовами договору, ні законодавством не передбачено обов'язкової згоди позивача на розірвання договору.
У доповненнях до відзиву позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що твердження відповідача про реєстрації станом на січень 2022 року в Донецькій області є непідтвердженими жодними доказами, крім того, у спірному договорі зазначена юридична адреса покупця: м. Дніпро, Запорізьке шосе, буд. 28-М. Зміна юридичної адреси, як стверджує відповідач відбулась у січні 2022, однак, всупереч п. 9.1 договору останній не повідомив позивача про зміну юридичної та/або фактичної адреси.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи між суддями від 17.04.2023 справу № 914/115/23 передано колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Малех І.Б., суддів Гриців В.М. та Зварич О.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 року (головуючий суддя Малех І.Б.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» б/н від 17.04.2023 (вх. ЗАГС № 01-05/1194/23 від 17.04.2023) на рішення Господарського суду Львівської області від 20 березня 2023 року у справі № 914/115/23 залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України.
З підстав зазначених в ухвалі суду від 28.04.2023 (головуючий суддя Малех І.Б., судді Гриців В.М., Зварич О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» б/н від 17.04.2023 (вх. ЗАГС № 01-05/1194/23 від 17.04.2023) та даною ухвалою суду ухвалено розглядати апеляційну скаргу без виклику учасників справи.
Відповідно до ч.10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ціна позову у справі № 914/115/23 є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з урахуванням цієї обставини та предмету спору вказана справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження ухвалою суду від 28.04.2023, яка надіслана на поштову адресу сторін, відомості яких містяться в матеріалах справи.
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, доповненнями до апеляційної скарги, відзивом та доповненим відзивом на апеляційну скаргу з доповненнями, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/115/23 від 20.03.2023 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, 24.12.2021 Акціонерним товариством «Українська залізниця» (продавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №711/2021-ЦЮ (далі договір).
Згідно пункту 1.1 договору, продавець (позивач) зобов'язувався передати у власність, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002), ціна якого вказана відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, та надати послуги щодо організації навантаження товару у разі звернення покупця.
З вищенаведеного слідує, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору купівлі-продажу та підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України.
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до специфікації 1, який є невід'ємною частиною договору вбачається, що найменування товару - брухт вид №503 в кількості 207,582 т, загальною вартістю без ПДВ 1331047,77 грн.
Пунктом 2.4 договору сторони погодили умови оплати товару.
Згідно п. 2.4.1. договору, сума попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару, яка становить 665 523, 89 грн без ПДВ сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний в реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання сторонами цього договору.
Пунктом 2.4.2. договору сторони погодили, що після здійснення відвантаження товару на 80% суми попередньої оплати відповідно до підпункту 2.4.1. договору, покупець зобов'язаний сплатити решту 50% вартості товару, яка становить 665523,88 грн без ПДВ на поточний рахунок продавця, вказаний в реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання відповідного рахунку.
Відповідно до 9.7. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Пунктом 5.2. договору сторони передбачили, що за порушення Покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених п. 2.4. 2.5 цього договору. Продавець має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов'язання, за кожен день прострочки.
Як зазначає позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачем, попередня оплата 50% вартості товару останнім не здійснена, такі докази в матеріалах справи відсутні.
У зв'язку із неналежним виконанням ТОВ «Керамет» зобов'язань за договором, позивач звернувся до відповідача з претензією від 08.02.2022 №ЦЗВ 20/550 з вимогою сплатити пеню.
Відповідач листами за вих. №КМ-12/08-04 від 06.01.2022, №КМ-12/08-81 від 16.02.2022, №КМ-12/08-308 від 29.08.2022, №КМ-12/08-338 від 06.10.2022 звертався до позивача, в яких просив на підставі зміни істотних умов, керуючись ст. 188 ГК України, розірвати договори купівлі продажу, зокрема спірний договір №711/2021-ЦЮ від 24.12.2021.
У відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі (з урахуванням доповнення) відповідач стверджує, що попередня не сплата вартості 50% відбулась через суттєве збільшення експорту мита на металобрухт, яке призвело до різкого зниження цін на металобрухт на внутрішньому ринку, відтак, наведене змусило відповідача відмовитися від отримання замовленого металобрухту, про що позивач був поінформований. Відповідач також зазначив, що позивач навмисно затягнув процес добровільного врегулювання спірного питання та через реєстрацію та перебування персоналу відповідача до січня 2022 року на території Донецької області позбавили останнього звернутись до господарського суду для захисту своїх законних прав та інтересів.
Судовою колегією встановлено, що спірний договір не розірваний у встановленому законом порядку та будь-яких змін до нього сторонами не вносилась, такі докази відсутні.
З вищенаведеного слідує, що предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій (пені) у сумі 83837,78 грн, які як стверджує позивач завдано у зв'язку із невиконанням умов договору.
Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:
Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що правовідносини сторін виникли на підставі договору №711/2021-ЦЮ від 24.12.2022, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Як встановлено судом, згідно п. 2.4.1. сума попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару, яка становить 665 523, 89 грн без ПДВ сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний в реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання сторонами цього договору.
Так, на виконання умов договору, а саме: п. 2.4. відповідач повинен був здійснити попередню оплату в розмірі 50 % вартості Товару, яка становить 665523, 88 грн без ПДВ в строк до 04.01.2022.
Однак, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, попередню оплату 50% вартості товару, ні у визначений договором строк, ні станом на дату розгляду даної справи відповідач не здійснив.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З вищенаведеного слідує, що відповідачем порушено п. 2.4.1 спірного договору, відтак, виникло прострочення виконання зобов'язання боржником, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Щодо тверджень апелянта, що у зв'язку із суттєвим збільшенням експортного мита на металобрухт з 58 євро/т до 180 євро/т і, як наслідок, різким зниженням цін на металобрухт на внутрішньому ринку України, що змусило відповідача відмовитись від отримання замовленого металобрухту, про що останній проінформував миттєво позивача судова колегія до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Слід зазначити, що під час укладання спірного договору сторони узгодили його істотні умови, надавши їм визначеної законом форми, при цьому, жодних розбіжностей щодо умов зазначеного договору між сторонами не виникало.
Як уже було зазначено вище, згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 65І ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, що у разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотної змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, підставою для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є або істотне порушення умов договору, або наявність відповідного застереження в договорі чи пряма вказівка закону щодо відповідних підстав для розірвання договору, або істотна зміна обставин, за наявності одночасно чотирьох умов, передбачених пунктами 1-4 частини 2 статті 652 ЦК України.
Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто, надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника потрібних коштів.
Зважаючи на наведено, суттєва зміни кон'юнктури ринку стосується обох договірних сторін, зазначені обставини мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін та у повній мірі стосуються обох сторін договору».
Слід зазначити, що Господарським кодексом України визначено поняття підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).
Однією з ознак підприємницької діяльності є ризикованість, тобто здійснення підприємницької діяльності на власний ризик, що означає покладання на суб'єкта підприємницької діяльності тягаря передбачення несприятливих наслідків (результатів) своєї діяльності та необхідності вжиття відповідних заходів щодо їх попередження або усунення, що не пов'язано з винною протиправною поведінкою суб'єкта підприємницької діяльності;
Тобто, ТОВ «Керамет» міг та повинен був передбачити можливість настання негативних факторів, що могли виникнути за наслідками виконання договору.
За таких обставин посилання твердження відповідача про різке збільшення експортного мита, не є підставою для уникнення відповідальності останнього.
Щодо тверджень відповідача про навмисне затягування позивачем процесу добровільного врегулювання спірного питання щодо розірвання договору слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 2, 3, 4, статті 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а інша сторона у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результат її розгляду, а у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Проте, ні умовами договору, ні законодавством, не передбачено обов'язкової згоди позивача на розірвання договору.
Відтак, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
В силу п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п. 5.2. договору передбачено, що за порушення Покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених п. 2.4. 2.5 цього договору. Продавець має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов'язання, за кожен день прострочки.
Отже, у зв'язку із простроченням відповідачем сплати попередньої оплати, позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 83837,78 грн.
Не заслуговують на увагу судової колегії твердження апелянта в тій частині, що через реєстрацію та перебування персоналу відповідача до січня 2022 року на території Донецької області позбавили останнього звернутись до господарського суду для захисту своїх законних прав та інтересів, оскільки, апелянтом на підтвердження своїх доводів не подано доказів в розумінні статей 76, 77 ГПК України.
Разом з тим, у спірному договорі зазначена юридична адреса відповідача: - м. Дніпро, Запорізьке шосе, буд. 28-М. Адреса для листування: - а/с 2535, м. Дніпро.
Відповідно до п. 9.1 договору сторони зобов'язані повідомити один одного про зміни юридичної та/або фактичної адреси, банківських реквізитів, про реорганізацію та ліквідацію, однак, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача відповідачем про реєстрацію останнього.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія погоджується з висновком господарського суду Львівської області, про те, що доводи відповідача, щодо очікування позитивного для себе вирішення питання про розірвання договору є безпідставними. Водночас, у разі неодержання відповіді на пропозицію про розірвання договору у встановлений строк, відповідач мав право звернутися із відповідним позовом до суду (ч. 4 ст. 188 ГК України, ч. 2 с. 652 ЦК України). Проте, в матеріалах справи докази такого звернення до суду відсутні, відповідач на існування таких обставин не посилався.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, рішення Господарського суд Львівської області від 20.03.2023 року у справі № 914/115/23 належить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).
Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 2, 114, 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» б/н від 17.04.2023 (вх. ЗАГС № 01-05/1194/23 від 17.04.2023) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 року у справі №914/115/23 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги - покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
5. Справу №914/115/23 повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя І.Б. Малех
Суддя В.М. Гриців
Суддя О.В. Зварич