Справа № 463/3298/20 Головуючий у 1 інстанції: Станько Р.О.
Провадження № 22-ц/811/216/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
01 серпня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Матяш С.І.
з участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2022 року у складі судді Леньо С.І. в справі за позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа Львівська міська рада, про виселення,-
встановив:
У квітні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, з участю третіх осіб Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Господар», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права на проживання та користування квартирою, зобов'язання укласти договір найму на квартиру.
04.09.2020 Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 , третя особа Львівська міська рада про виселення із незаконно зайнятого житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 (а.с. 111-115).
04.09.2020 ОСОБА_2 подав уточнену позовну заяву (а.с. 92).
Протокольною хвалою суду від 25.02.2021 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_2 , згідно якої він просив визнати за ним право проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати ЛРА ЛМР укласти з ним договір найму на вказану квартиру.
Ухвалою суду від 25.02.2021 прийнято до розгляду та об'єднано з первісним позовом зустрічну позовну заяву Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа Львівська міська рада про виселення ОСОБА_2 із незаконно зайнятого житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 (а.с. 140-141).
Ухвалою суду від 10.08.2022 позовну заяву ОСОБА_2 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи Львівська міська рада, Львівське комунальне підприємство «Господар», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права на проживання та користування квартирою, зобов'язання укласти договір найму на квартиру - залишено без розгляду.
У позовній заяві Личаківська районна адміністрація зазначає, що будинок АДРЕСА_2 перебуває на обслуговуванні ЛКП «Господар». Квартира АДРЕСА_3 у даному будинку належить до комунальної власності. Наймачем зазначеної квартири був ОСОБА_5 на підставі ордеру №1667 від 10.04.1982, виданого виконавчим комітетом.
Відповідно до довідки ЛКП “Господар” з місця проживання, про склад сім'ї та прописку від 07.08.2020 № 81, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_3 ,1913 р.н., як мешканець квартири. В свою чергу ОСОБА_2 не надав жодних доказів про те, що він вселився у спірну квартиру у встановленому порядку, тобто як член сім'ї наймача, згідно чинного законодавства на момент вселення відповідача у спірну квартиру, тому підлягає виселенню з даної квартири.
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2022 року позов Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено.
Виселено ОСОБА_2 із незаконно зайнятого житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради 2102 грн. судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 , з рішенням не погоджується.
В апеляційній скарзі зазначає, що з 1982 року разом з сім'єю проживав у квартирі АДРЕСА_1 , у подальшому сім'я почала проживати за іншою адресою, а він залишився проживати у квартирі АДРЕСА_3 .
Враховуючи період перебудови, право власності не оформив, при цьому, відділ приватизації житла, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради та ЛКП відмовляються оформити право власності на квартиру за ним.
Покликається на норми ЖК України, за якими члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб , особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 64, 65).
Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечила, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2 будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, в судові засідання 20 червня 2023 року та 01 серпня 2023 року не прибув, двічі звертався із клопотаннями про відкладення розгляду справи у зв'язку із вирішенням спору в адміністративному порядку.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 на заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення, виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Врахувавши позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 12.05.2020 при розгляді справи №463/4385/15 та практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що відповідач не набув права користування спірною квартирою, тобто проживає у ній без достатніх на це правових підстав, відтак позов про виселення ОСОБА_2 із самовільно зайнятої квартири підлягає до задоволення.
Крім цього, суд констатував відсутність порушення гарантованого статтею 8 Конвенції права відповідача на спірне житло, оскільки наявність у нього права користування спірним житлом або обов'язок держави на забезпечення його таким житлом, законом не передбачено.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що будинок АДРЕСА_2 перебуває на обслуговуванні ЛКП «Господар» (а.с. 119).
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії ордеру № 1667 від 10.04.1981, виданого виконавчим комітетом Ленінської районної ради народних депутатів, наймачем квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_5 , сім'я якого складалася з трьох чоловік (а.с.120).
Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів № 176 від 10.03.1987 «Про затвердження реєстру житлових будинків» затверджений реєстр житлових будинків, які знаходяться на балансі місцевих рад народних депутатів по Червоноармійському районі (а.с.116-118), проведена реєстрація права державної власності Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації згідно з додатком до вказаного рішення у відповідності до Інструкції про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами обліку документації будинків, затвердженої Наказом Центрального статистичного управління СРСР № 380 від 15.07.1985.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). До Переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), увійшов, в тому числі, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
У подальшому, рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 року № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області» затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів районів міста Львова.
Таким чином, житловий фонд Червоноармійської ради народних депутатів був визнаний комунальною власністю.
Відповідно до довідки ЛКП «Господар» з місця проживання, про склад сім'ї та прописку від 07.08.2020 № 81, у квартирі АДРЕСА_1 з 23.05.1989 зареєстрована ОСОБА_3 , 1913 р.н., як мешканець квартири (а.с.119).
У матеріалах справи наявний Акт обстеження житлових умов заявника від 09.11.2019 згідно якої ОСОБА_2 та ще 4 осіб проживають за адресою АДРЕСА_4 , особистий рахунок відкритий на відповідача, який згідно висновку комісії потребує покращення житлових умов (а.с. 20).
При цьому, у матеріалах також наявні заяви ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в яких останні зазначають, що знайомі з родиною ОСОБА_2 , стверджують, що останній з дружиною проживає за адресою: АДРЕСА_5 з 1982 року (а.с. 22-27).
Заяви деяких із зазначених осіб є нотаріально посвідчені (а.с. 103-105).
Також, із наявних у матерілах копій паспортів ОСОБА_11 та ОСОБА_4 слідує, що останні дійсно 23.05.1989 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , 09.07.2004 зняті з реєстраційного обліку, а 13.07.2004 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_7 за цією адресою (а.с. 19, 21 зворот).
Згідно із довідкою ЛКП «Дім» від 14.03.2018 № 106, ОСОБА_2 1957 р.н. та ОСОБА_4 були зареєстрвоані за адресою АДРЕСА_5 з 20.07.1983 і зняті з реєстрації 23.05.1989 (а.с. 97).
27.04.1989 ордер на житлове приміщення АДРЕСА_1 видано ОСОБА_3 (а.с. 102).
Звертаючись з позовними вимогами Личаківська районна адміністрація такі зводить до того, що відповідач ОСОБА_2 не надав жодних доказів про те, що він вселився у спірну квартиру у встановленому порядку, тобто як член сім'ї наймача, згідно чинного законодавства на момент вселення відповідача у спірну квартиру, тому підлягає виселенню з даної квартири.
У матеріалах справи відсутні будь які заперечення відповідача ОСОБА_2 з приводу заявлених позовних вимог та обставин, якими такі обґрунтовані.
Згідно із ст. ст. 47, 48 Конституції України, кожен громадянин має право на житло та на достатній життєвий рівень.
Правове забезпечення цих конституційних приписів здійснюється відповідно до житлового та цивільного законодавства.
Так, до складу житлового фонду, відповідно до ст. 4 ЖК України, відносяться житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Жилі будинки та жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі складають державний житловий фонд.
Частиною 1 ст. 5 ЖК України передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
За приписами частини першої ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за договором найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.
Статтею 156 ЖК передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ч.1 ст.109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Згідно зі ст. 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Згідно із пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», судам роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь які докази про отримання відповідачем ОСОБА_2 ордеру на жиле приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
При цьому, як зазначалося вище, у квартирі АДРЕСА_1 , відповідач ніколи зареєстрований не був, як слідує з копії паспорту останнього, після зняття з реєстрації у квартирі АДРЕСА_8 , з 13.07.2004 відповідач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_7 .
Згідно із частиною першою статті 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою (стаття 107 ЖК України).
Разом з цим, ОСОБА_12 на надав суду жодних доказів про те, що є членом сім'ї ОСОБА_3 у розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України, доказів про те, що відповідач вселився у спірну квартиру, як член сім”ї наймача, матеріали справи не містять.
Більше того, відповідач не надав суду доказів сплати за комунальні послуги, з врахуванням поданих ним же доказів про тривалість проживання у спірній квартирі.
В свою чергу, як зазначалося вище, сім'я ОСОБА_2 з 2004 року проживає у квартирі АДРЕСА_9 , де на відповідача відкритий особистий рахунок.
Таким чином, оскільки відповідач володіє іншим житлом, його виселення із спірної квартири не порушить право особи на житло.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин матеріальний закон та дійшов обгрунтованих висновків про підставність позовних вимог, у зв'язку з наявністю відповідних обставини для виселення відповідача у судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 01 серпня 2023 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк