Дата документу 25.07.2023 Справа № 336/9465/21
Єдиний унікальний № 336/9465/21 Головуючий у 1 інстанції: Савеленко О.А.
Провадження № 22-ц/807/1140/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
25 липня 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мідяного Єгора Олександровича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою,-
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою.
В обґрунтування позову зазначав, що він є власником 7/36 та 5/12 часток кв. АДРЕСА_1 . Відповідачі є співвласниками вказаної квартири по 7/36 часток. На момент звернення до суду у квартирі зареєстрований та проживає ОСОБА_3 . Позивач намагався вирішити питання розподілу квартири з відповідачами та направляв їм лист з пропозицією або продати квартиру та розділити кошти пропорційно часткам співвласників, або придбати його частку за ринковою ціною чи продати відповідачу свою. Проте відповіді не отримав. Ключів від квартири у позивача немає, зареєстрований він за іншою адресою. Користуватись квартирою не має можливості.
З метою визначення можливих варіантів користування квартирою, адвокат позивача замовив проведення будівельно-оціночного та будівельно-технічного дослідження. За результатами дослідження ринкова вартість квартири склала 688157 грн. Експертом запропоновано два варіанти порядку користування квартирою з відступленням від ідеальних часток співвласників з розрахунком компенсації на користь співвласника, площа якого зменшилась. Перепланування приміщень не потребується.
За першим варіантом ОСОБА_1 виділяється в особисте користування: прим.3- кімната (16,27 кв.м.), балкон (1,05 кв.м.); ОСОБА_2 : прим.4-кімната (14,8 кв.м.), балкон (1,05 кв.м.); ОСОБА_3 : прим.2 - кімната (8,68 кв.м.). Приміщення, які залишаються у спільному користуванні співвласників: 1-коридор, 5-кухня, 6-ванна, 7-туалет, 8-коридор, загальною площею 20,58 м.кв. Розмір грошової компенсації, яка має бути сплачена співвласником ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 складає 111 398 грн. Розмір грошової компенсації, яка має бути сплачена співвласником ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 складає 39475 грн.
За другим варіантом, ОСОБА_1 виділяється в особисте користування: прим. 3-кімната (16,27 кв.м.), балкон (1,05 м.кв.). ОСОБА_2 виділяється в особисте користування: прим. 2-кімната (8,68 м.кв.), ОСОБА_3 виділяється в особисте користування: прим.4-кімната (14,8 кв.м.), балкон (1,05 м.кв.). Приміщення, які залишаються у спільному користуванні співвласників: 1-коридор, 5-кухня, 6-ванна, 7-туалет, 8-коридор, загальною площею 20,58 м.кв. Розмір грошової компенсації, яка має бути сплачена співвласником ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 складає 39 475 грн. Розмір грошової компенсації, яка має бути сплачена співвласником ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 складає 111 398 грн. зазначає, що такі варіанти є прийнятними і логічними, бо сукупна частка ОСОБА_1 у вказаній квартирі становить 22/36. Всього троє співвласників. Квартира трикімнатна. Кожному можливо виділити по кімнаті. Так як частка ОСОБА_1 є найбільшою, йому у користування необхідно виділити найбільшу кімнату. Навіть у такому випадку, така кімната за площею буде меншою ніж припадає на його ідеальну частку, тому він повинен отримати компенсацію. Обов'язок щодо компенсації за такими варіантами для відповідачів буде найменшим. Після визнання за ОСОБА_1 права власності на 7/36 та 5/12 часток відповідачі ключі від квартири йому не надали, доступу до квартири він не має.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд:
- встановити факт належності кв. АДРЕСА_1 співвласникам у таких частках: ОСОБА_1 - 7/36 та 5/12 часток, ОСОБА_2 - 7/36 часток, ОСОБА_3 - 7/36 часток;
- встановити порядок користування кв. АДРЕСА_1 відповідно до варіанта № 1, визначеного у висновку експерта № 0002 від 06.09.2021, а саме: ОСОБА_1 виділити в особисте користування: прим.3- кімната (16,27 кв.м.), балкон (1,05 кв.м.); ОСОБА_2 : прим.4-кімната (14,8 кв.м.), балкон (1,05 кв.м.); ОСОБА_3 : прим.2 - кімната (8,68 кв.м.), залишити у спільному користуванні співвласників: 1-коридор, 5-кухня, 6-ванна, 7-туалет, 8-коридор, загальною площею 20,58 м.кв.; стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію у сумі 111 398 грн., стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію в розмірі 39475 грн.;
- усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 своїм майном - 7/36 та 5/12 частками квартири АДРЕСА_1 - вселити ОСОБА_1 у кв. АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року позов задоволено частково.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме: виділено ОСОБА_1 в особисте користування: приміщення 3 - кімнату площею 16,27 кв.м., балкон 1,05 кв.м.
Залишено у спільному користуванні співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приміщення: 1-коридор, 5-кухня, 6-ванна, 7-туалет, 8-коридор, загальною площею 20,58 м.кв.
Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 своїм майном - 7/36 та 5/12 частками квартири АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3681 грн. з кожного.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мідяного Є.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вирішити питання про розподіл удових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації, суд першої інстанції залишив поза увагою положення ч. 3 ст. 358 ЦК України, відповідно до якої кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. На думку скаржника, висновок суду першої інстанції про те, що грошова компенсація за житло може бути стягнута тільки у випадку перерозподілу ідеальних часток, проте такі вимоги позивач не заявляв, не відповідає нормам закону. Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги Висновок судового експерта № 0002 від 06 вересня 2021 року, наданий позивачем в обґрунтування своїх вимог. На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції не розмежував порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму від порядку встановлення користування спільним майном. Заявляючи позов, він не намагався змінити частки співвласників і не заявляв таку вимогу, просив визначити порядок користування всією квартирою.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Мідяний Є.О. наполягав на задоволені апеляційної скарги, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року просив скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Представник відповідачів - адвокат Уткін О.Е. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників позивача та відповідачів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Задовольняючи позовні вимоги в частині виділення позивачеві у користування кімнати розміром 16,27 кв.м та балкону площею 1,05 кв.м, вихід до якого з кімнати (загальна площа 17,32 кв.м.) та його вселення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є співвласником найбільшої частки квартири, а отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення: оскільки питання належності квартири співвласникам із зазначенням їх часток вже було вирішено судом в іншій справі, про що постановлено рішення яке набрало законної сили; відповідачі не заявляли вимог про встановлення порядку користування квартирою з виділенням їм кімнат, що свідчить про відсутність спору між ними, а позивач не наділений повноваженнями на представлення їх інтересів; а грошова компенсація за житло може бути стягнута лише у випадку перерозподілу ідеальних часток, в той час як таких вимог позивач не заявляв.
Колегія суддів погоджується із таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.05.2020 у справі №336/6895/15-ц (провадження № 2/336/2/2020) задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування. За ОСОБА_1 визнано право власності на 5/12 часток квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , який успадкував частку у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . За ОСОБА_1 визнано право власності на 7/36 часток зазначеної квартири у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10-21).
В мотивувальній частині рішення встановлено, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 є: ОСОБА_3 (син), ОСОБА_2 (донька), ОСОБА_1 (онук) за правом представлення. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом, в силу ст.1267 ЦК України, є рівними і складають по 7/36 (7/12:3).
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.05.2020 набрало законної сили.
Згідно з Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.01.2021 за ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності зареєстровані 5/12 частин та 7/36 частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 6,7).
Згідно з технічним паспортом та експлікацією квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , у квартирі наявні наступні кімнати: коридор (6,04кв.м), кімната (8,68 кв.м.), кімната (16,27 кв.м.), кімната (14,08), кухня (6,88 кв.м.), ванна (5,03 кв.м.), туалет (1,26 кв.м.), коридор (1,37 кв.м.), балкон (1,05 кв.м.), балкон (1,05 кв.м.), усього загальна площа приміщень - 61,71 кв.м (а.с.8,9).
Згідно з висновком експерта № 0002 від 06.09.2021 за результатами проведення оціночно-будівельного та будівельно-технічного дослідження, ринкова вартість квартири склала 688157 грн. Експертом запропоновано два варіанти порядку користування квартирою з відступленням від ідеальних часток співвласників з розрахунком компенсації на користь співвласника, площа якого зменшилась. Перепланування приміщень не потребується.
За варіантом першим ОСОБА_1 виділяється в особисте користування: прим.3- кімната (16,27 кв.м.), балкон (1,05 кв.м.); ОСОБА_2 : прим.4-кімната (14,8 кв.м.), балкон (1,05 кв.м.); ОСОБА_3 : прим.2 - кімната (8,68 кв.м.). Приміщення, які залишаються у спільному користуванні співвласників: 1-коридор, 5-кухня, 6-ванна, 7-туалет, 8-коридор, загальною площею 20,58 м.кв. Розмір грошової компенсації, яка має бути сплачена співвласником ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 складає 111398 грн. Розмір грошової компенсації, яка має бути сплачена співвласником ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 складає 39475 грн.
За варіантом другим, ОСОБА_1 виділяється в особисте користування: прим. 3-кімната (16,27 кв.м.), балкон (1,05 м.кв.). ОСОБА_2 виділяється в особисте користування: прим. 2-кімната (8,68 м.кв.), ОСОБА_3 виділяється в особисте користування: прим.4-кімната (14,8 кв.м.), балкон (1,05 м.кв.). Приміщення, які залишаються у спільному користуванні співвласників: 1-коридор, 5-кухня, 6-ванна, 7-туалет, 8-коридор, загальною площею 20,58 м.кв. Розмір грошової компенсації, яка має бути сплачена співвласником ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 складає 39 475 грн. Розмір грошової компенсації, яка має бути сплачена співвласником ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 складає 111398 грн. (а.с.22-34).
11.03.2021 ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 направив лист щодо способів врегулювання спору щодо належних всім співвласникам часток (а.с. 35,36,37).
Додатково слід зазначити, що під час розгляду справи в апеляційному суді встановлено, що позивач вже довгий час проживає за кордоном, у спірній квартирі не мешкає.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зміст цієї норми свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 04 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" зазначено, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Колегія суддів зауважує, що у цій конкретній справі предметом спору є не поділ квартири, а встановлення порядку користування нею співвласниками.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам частини майна, адекватні розміру їх ідеальних часток у праві власності на спільне майно.
При цьому допускається можливість відхилення від розміру ідеальних часток, у разі неможливості дотримання їх точної відповідності для визначення порядку користування майном. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушує їх прав.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду України у постанові № 6-1500цс15 від 17 лютого 2016 року та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 10 березня 2021 року у справі № 760/21057/18, від 23 червня 2021 року у справі № 621/1686/17, від 15 листопада 2021 року у справі № 521/2949/18.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що сторони не можуть дійти згоди щодо визначення порядку користування житлом, з огляду на кількість співвласників майна, належні їм частки цієї квартири, її технічні характеристики, зокрема розмір житлових кімнат, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про встановлення факту належності квартири співвласникам із зазначенням їх часток, правильно застосувавши у цій частині ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки це питання вже було вирішено судом в рамках розгляду іншої справи, результатом чого стало судове рішення, що набрало законної сили.
Крім того, колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача повноважень розпоряджатися частками квартири, належними відповідачам. З огляду на те, що вони не заявляли вимог про встановлення порядку користування квартирою в межах своїх часток, а представник відповідачів неодноразово заявляв про відсутність такого спору між ними, у суду відсутні підстави для вирішення питання про виділення у особисте користування інших двох окремих кімнат площею 8,68 кв.м та 14,08 кв.м., як того просив позивач.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача в частині виділення йому в користування кімнати розміром 16,27 кв.м та балкону площею 1,05 кв.м, вихід до якого з кімнати (загальна площа 17,32 кв.м.), проте скаржник просить про повне скасування оскаржуваного рішення, що, на думку апеляційного суду, є нелогічним та непослідовним, адже таким чином він просить суд повторно затвердити вже існуючий результат, проте новим судовим рішенням.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, а приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду в їх оцінці.
Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мідяного Є.О. належить залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2023 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мідяного Єгора Олександровича - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 03 серпня 2023 року.
Головуючий:
Судді: