ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
06 вересня 2010 року 16:03 № 2а-10279/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О. при секретарі судового засідання Ємельяновій А.С. розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1,
ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
ОСОБА_5,
ОСОБА_6,
ОСОБА_7,
ОСОБА_8,
ОСОБА_9,
ОСОБА_10,
ОСОБА_11,
ОСОБА_12,
ОСОБА_13
до
про виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)
скасування Розпорядження № 229 від 08.04.2010 р. про відмову в реєстрації Статуту Незалежної християнської релігійної громади «Святої Тройці»у Дарницькому районі міста Києва та зобов'язання вчинити певні дії
за участю:
позивача та представника позивачів: ОСОБА_1,
представника позивачів: ОСОБА_14,
представника відповідача: Броваренко О.С., Абель Н.О.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 06.09.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 10.09.2010 р.
Представник позивачів ОСОБА_1 звернувся в своїх інтересах та інших позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (далі -Позивачі) до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (далі -Відповідач) про скасування Розпорядження № 229 від 08.04.2010 р. про відмову в реєстрації Статуту Незалежної християнської релігійної громади «Святої Тройці»у Дарницькому районі міста Києва та зобов'язання вчинити певні дії - зареєструвати Статут Незалежної християнської релігійної громади «Святої Тройці»у Дарницькому районі м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2010 р. відкрито провадження у справі №2а-10279/10/2670 та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання 06.09.2010 р. представники Позивачів, Відповідач прибули.
Позивачі позов підтримують в повному обсязі, позовні вимоги обґрунтовує тим, що Відповідачем безпідставно відмовлено в реєстрації Статуту Незалежної християнської релігійної громади «Святої Тройці»у Дарницькому районі міста Києва.
Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях від 06.09.2010 року та поясненнях в судовому засіданні щодо правомірності вчинених дій.
Розглянувши подані документи, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
15 грудня 2009 р. загальними зборами віруючих громадян у складі 14 осіб, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_17, відповідно до протоколу № 1, було вирішено: утворити Незалежну християнську релігійну громаду «Святої Тройці»у Дарницькому районі м. Києва (далі - Громада); обрати Ревізійну комісію та Раду Громади; прийняти Статут Незалежної християнську релігійної громади «Святої Тройці»у Дарницькому районі м. Києва для одержання прав юридичної особи.
15 грудня 2009 року Позивачами у встановленому законодавством порядку було подано заяву до Київської міської державної адміністрації для реєстрації Статуту.
Відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 229 від 08.04.2010 р. (далі - Розпорядження) Позивачам відмовлено в реєстрації Статуту Незалежної християнської релігійної громади «Святої Тройці»у Дарницькому районі м. Києва у зв'язку з тим, що положення зазначеного Статуту не відповідають вимогам статей 5, 7, 8 та 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Позивачі не погоджуються із зазначеним Розпорядженням, вважають, що воно є необґрунтованим, значною мірою порушує їх законні права і інтереси, а отже воно підлягає скасуванню оскільки Відповідач не зазначив, які саме положення Статуту Релігійної громади не відповідають вимогам статей 5, 7, 8, 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». При цьому,зазначають Позивачі, виходячи зі змісту статей 5, 7, 8 незрозуміло, яким чином положення Статуту можуть порушувати їх вимоги, оскільки: у статті 5 йдеться про відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави; стаття 7 містить положення стосовно призначення, видів та ознак релігійних організацій, зокрема релігійних громад; стаття 8 Закону визначає релігійну громаду у якості релігійної організації, наводить її ознаки.
Виходячи зі змісту статей 5, 7, 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Позивачі вбачають, що твердження Відповідача стосовно того, що Статут не відповідає вимогам зазначених статей Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»є необґрунтованим, безпідставним і таким, що не відповідає дійсності.
Крім того, на думку Позивачів, положення Статуту у повній мірі відповідають вимогам статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що у Статуті незалежної християнської релігійної громади «Святої Трійці»у Дарницькому районі м. Києва відсутні відомості про віросповідну приналежність. Реєстрація міжконфесійних релігійних громад, члени яких належать до різних церков та релігійних організацій, чинним законодавством України не передбачено. Таким чином, керуючись статтями 5, 7, 8 та 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»прийнято правомірне рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 16.06.1992 р. № 2460-XII «Про об'єднання громадян»(далі -Закон № 2460-XII) громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності. Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та законами України (стаття 6 Закону № 2460-XII).
Об'єднання громадян діє на основі статуту або положення (далі - статутний документ). Статутний документ об'єднання громадян не повинен суперечити законодавству України (стаття 13 Закону № 2460-XII).
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачам відмовлено у реєстрації статуту на підставі статей 5, 7, 8 та 12 Закону України від 23.04.1991 р. № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації»(далі -Закон № 987-XII).
Так, згідно ст. 5 Закону № 987-XII в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Релігійні організації не виконують державних функцій. Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань. Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
Згідно ст. 7 Закону № 987-XII релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.
Згідно ст. 8 Закону № 987-XII релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.
Статтею 12 Закону № 987-XII визначено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.
Таким чином, з аналізу зазначених вище норм, вбачається, що однією з ознак релігійної організації є її віросповідна приналежність. Об'єднуватись можуть віруючі громадяни одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
В той же час, як вбачається із Статуту Незалежної християнської релігійної громади «Святої Тройці»у Дарницькому районі міста Києва, прийнятого Загальними зборами віруючих громадян відповідно до Протоколу № 1 від 15.12.2009 р. (далі -Статут), Незалежна християнська релігійна громада «Святої Тройці»є місцевою організацією віруючих громадян християнського віросповідання. Метою громади -є об'єднання громадян християнського віросповідання для сумісної реалізації права на свободу сповідання та поширення християнської віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що християнство є світовою релігією яка ніколи не була єдиною. В 1054 році відбувся офіційний поділ християнства на православ'я та католицизм, в 16 сторіччі із останнього внаслідок реформації виділився протестантський напрямок, який являє собою сукупність численних течій. У свою чергу православ'я, поділяючись на ряд автокефальних церков, також має різноманітні течії та толки. Нині в Україні діє більше 50 різних течій та напрямків християнства, які принципово відрізняються догматами, культовою практикою, ієрархічною та інституційною структурою. Тенденцій на зближення між ними не існує.
Таким чином, суд погоджується із висновком Відповідача, що існування незалежної християнської релігійної громади, яка б об'єднала віруючих громадян для задоволення релігійних потреб, не відповідає традиціям та внутрішнім настановам християнських релігійних організацій.
Зазначення у Статуті Незалежної християнської релігійної громади «Святої Трійці»у Дарницькому районі м. Києва християнського віросповідання не може вважатись приналежністю до одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку. Реєстрація міжконфесійних релігійних громад, члени яких належать до різних церков та релігійних організацій, чинним законодавством України не передбачено.
Суд звертає увагу, що Позивачем (представником Позивачів) в судовому засіданні підтверджено, що метою діяльності Незалежної християнської релігійної громади «Святої Трійці»у Дарницькому районі м. Києва є саме об'єднання віруючих різних релігійних напрямків і конфесій.
Отже, Відповідачем правомірно, відповідно до ст. 15 Закону № 987-XII, відмовлено у реєстрації статуту (положення) релігійної організації, оскільки її статут (положення) суперечить чинному законодавству.
З метою оцінювання рішень, дії чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди на підставі частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом з тим, згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, Позивачем не наведено жодного обґрунтування щодо невідповідності дій Відповідача діючому законодавству чи повноваженням, наданих йому Конституцією та законами України.
Таким чином, викладене в позовній заяві спростовується матеріалами справи.
Відповідно до частини першої ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною першою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини першої ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, Позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення Відповідачем прав, свобод чи інтересів Позивача має довести належними та допустимими доказами саме Позивач.
Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого рішення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. В задоволені адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.О. Маруліна