ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
20 серпня 2010 року 13:39 № 2а-2653/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Четвертак Я. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління міграційної служби в місті Києві
про скасування рішення від 01.10.2009р. №144, зобов'язання прийняти рішення
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, паспорт громадянина Республіки Узбекистан, НОМЕР_1, виданий 11.08.2008 р.
від відповідача: Григор'єва М.А., довіреність № 17-9-58 від 13.01.2010 р.
Позивач, - ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом про скасування рішення Управління міграційної служби у м. Києві, викладеного у повідомленні № 144 від 01.10.2009 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця та зобов'язання Управління міграційної служби у м. Києві прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
Позовні вимоги обґрунтувані тим, що повідомлення про прийняте рішення не містило жодних пояснень про причини відмови, співбесіда після подання заяви та заповнення анкети була проведена з порушенням процедури та вимог законодавства, а рішення було прийнято без вивчення та оцінки всіх необхідних документів та матеріалів щодо ситуації з шукачами притулку з Узбекистану. Також позивач зазначає, що відповідач не вимагав додаткових відомостей від позивача, МЗС України, громадських організацій, дипломатичних установ для з'ясування обґрунтованих побоювань переслідування.
В судовому засіданні позивач пояснив, що вважає себе жертвою переслідувань через політичні причини, причиною виїзду з батьківщини назвав переслідування правоохоронних органів спочатку через те, що він носив бороду і його вважали вакхабітом, потім - через підозри в причетності до подій у місті Андижані, зазначив, що в Узбекистані небезпечно, що його періодично викликали на допити і, що його можуть заарештувати в разі повернення до Узбекистану, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача проти позову заперечила та пояснила, що позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про наявність переслідувань відповідача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, зазначила, що оскаржуване рішення Управління міграційної служби у м. Києві прийнято у відповідності з вимогами чинного законодавства України, просила у задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні позивач заявив, що бажає сам захищати свої права та інтереси, послуг представника чи перекладача не потребує.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, - громадянин Узбекистану, за національністю узбек, за віросповіданням мусульманин-суніт, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Намангані, Республіка Узбекистан. 06.08.2009 р. легально виїхав з Узбекистану на підставі національного паспорту, 09.08.2009 р. прибув до України.
10.09.2009 року позивач звернувся до Управління міграційної служби у м. Києві з заявою про надання статусу біженця.
22.09.2009 року Управлінням міграційної служби м.Києва проведено з позивачем співбесіду, під час якої позивач пояснив, що зазнавав переслідувань з боку правоохоронних органів Республіки Узбекистан з 1996 року, спочатку через те, що він носив бороду, відвідував мечеть і його вважали вакхабітом, а після акцій протесту в Андижані у травні 2005 року позивач стверджує, що йому намагались приписати участь у цих акціях, хоча він до них не причетний, у зв'язку з чим він покинув Узбекистан і рік нелегально проживав у Росії. Після повернення з Російської Федерації позивач стверджує, що його внесли до списку терористів і кожного місяця викликали на допити, а після підриву мосту в Андижані у червні 2009 р. у позивача виникли побоювання, що його заарештують, оскільки мали місце численні арешти його знайомих та родичів, і він виїхав до України, так як вважає Україну безпечною країною.
В судовому засіданні позивач підтвердив пояснення, що надавались ним під час співбесіди з працівниками Управління міграційної служби м.Києва, зазначив, що проти нього не порушувалась кримінальна справа і він не оголошений в розшук, що в Узбекистані, у місті Наманган залишились проживати його дружина та троє дітей, пояснив, що вони не зазнають переслідувань, лише дружина писала пояснення стосовно виїзду позивача з Узбекистану. Додатково позивач зазначив, що в Україні перебуває його старший син Каміл, якому Окружний адміністративний суд м. Києва відмовив у наданні статусу біженця.
За результатом розгляду особової справи позивача 01.10.2009 року провідним спеціалістом відділу у справах біженців Управління міграційної служби у м. Києві Совою А.О. складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв'язку з відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, визначених абзацом 2 ст. 1 Закону України “Про біженців”, 01.10.2009 року на підставі зазначеного висновку прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Узбекистану ОСОБА_1 яке було оформлено наказом № 835 Начальника Управління міграційної служби у м. Києві.
Відповідачу 01.10.2009 р. було вручено оскаржуване повідомлення №144 від 01.10.2009 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, у якому вказано, що причиною відмови йому в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця є очевидна необґрунтованість заяви, тобто, відсутність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону України “Про біженців” та роз'яснено порядок оскарження такого рішення.
Відповідно до положень абзацу 2 ст. 1 Закону України “Про біженців”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до вимог абзацу 3 статті 12 Закону України “Про біженців”, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Відповідно до вимог абзацу 6 статті 12 Закону України “Про біженців”, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також, коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до вимог абзацу 7 статті 12 Закону України “Про біженців”, у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
В судовому засіданні позивач не навів суду переконливих доказів того, що в країні його походження він зазнавав переслідувань з боку правоохоронних органів за свої політичні чи релігійні переконання, доводи позовної заяви позивача спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що позивач не навів відповідачу доказів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у разі повернення позивача до Узбекистану, доводи, викладені у позовній заяві позивача спростовуються матеріалами справи, порушення відповідачем чинного законодавства при розгляді матеріалів та прийнятті рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, - відсутні, тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, про правомірність рішення відповідача про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Постанова набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням положень ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 20.08.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено і підписано 23 серпня 2010 р.
Суддя Ю.Т. Шрамко