Справа № 161/3436/23
Провадження № 2/161/1696/23
24 липня 2023 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.
представника позивача - адвоката Хомич О.В.
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лащук Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,-
ОСОБА_2 звернувся в Луцький міськрайонний суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01 вересня 2021 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого він надав у позику грошові кошти у розмірі 12000 доларів США, про що ОСОБА_1 написала відповідну розписку. Вказані кошти відповідач зобов'язувалась повернеути до 01 березня 2022 року.
Оскільки у встановлений строк кошти не були повернуті, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2022 року позовні вимоги про стягнення боргу з ОСОБА_1 задоволено, ухвалено стягнути з останньої борг за договором позики у розмірі 11500 доларів США та судовий збір в сумі 3510, 58 гривень.
Позивач вказує, що ОСОБА_1 , маючи невиконане грошове зобов'язання, та будучи усвідомленою про наявність в суді справи про стягнення з неї заборгованості, 20 вересня 2022 року клала договір дарування частки квартири у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , згідно якого ОСОБА_1 передала безоплатно у особисту приватну власність свого батька ОСОБА_3 частку квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що даний правочин є недійсним, оскільки вчинений з метою унеможливлення задоволення вимог кредитора, яким він являється. Вказує, що дії сторін договору були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_1 , відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно своєму батькові, свідомо вчиняла правочин на безплатній основі задля приховування свого майна від звернення стягнення на нього.
Ухвалою судді від 15 березня 2023 року відкрито загальне позовне провадження справі з проведенням підготовчого засідання.
06 квітня 2023 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує, що позовні вимоги не визнає та просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що договір було укладено з наміром реального настання правових наслідків, обумовлених договором.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, від нього надійшла заява, в якій просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги не визнає.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Судом встановлено, що 01 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 12 000 доларів США, про що остання написала відповідну розписку.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2022 року в справі № 161/8074/22 позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення боргу з ОСОБА_1 задоволено повністю, ухвалено стягнути з останньої борг за договором позики у розмірі 11500 доларів США та судовий збір в сумі 3510, 58 гривень.
Відповідно до договору дарування частки квартири у праві власності на квартиру від 20 вересня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Л.В. Михальчук, зареєстрованого в реєстрі за № 1677, ОСОБА_1 передав безоплатно у особисту приватну власність свого батька ОСОБА_3 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 .
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
У постанові Верховний Суд від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) вказано, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Так, як було зазначено вище, згідно рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2022 року у справі № 161/8074/22, позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 боргу задоволено повністю, стягнуто суму боргу за договором позики у розмірі 11500 доларів США та судовий збір в сумі 3510, 58 гривень. Вказане рішення не оскаржувалось сторонами в апеляційному порядку та набрало законної сили.
Згідно п. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Провадження у вказаній вище справі № 161/8074/22 було відкрито ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області 13 липня 2022 року.
Як вбачається із тексту рішення суду у зазначеній справі, відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, 20 вересня 2022 року на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій також зазначила, що позов визнає з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог в сумі 11500 доларів США.
Разом з тим, спірний договір дарування було укладено 20 вересня 2022 року, тобто в той час, коли справа № 161/8074/22 перебувала на розгляді в суді першої інстанції вже більше двох місяців.
Таким чином, у даному випадку з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 подарувала згідно спірного договору іншому відповідачу ОСОБА_3 належну їй частку квартири, тому є всі підстави стверджувати про те, що його укладено з метою уникнення можливості задовольнити вимоги кредитора до дарувальника про стягнення коштів у спосіб звернення стягнення на наявне в нього нерухоме майно.
В контексті наведених обставин, суд звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 поза розумним сумнівом, укладаючи спірний договір дарування 20 вересня 2022 року, достовірно знала про те, що в неї існують невиконані боргові зобов'язання за договором позики, адже позов про стягнення з неї боргу перебував на розгляді Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Суд звертає увагу на те, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, що узгоджується з позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17.
Така обставина, як відчуження майна за наявності непогашеної заборгованості є вирішальною при доведенні фраудаторності, а отже, і недійсності оспорюваного договору дарування, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що в даному випадку відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача у даному спорі, оскільки відчуження спірної квартири відбулося з метою уникнення у майбутньому звернення стягнення кредитором майна дарувальника.
При цьому, суд вказує, що угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
За даних обставин, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання недійсним договору дарування частки квартири у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , укладений 20 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Л.В. Михальчук, зареєстрований в реєстрі за № 1677 підлягає до задоволення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.
Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача було подано до суду наступні документи: договір про надання правової допомоги від 08 лютого 2023 року, що укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Хомич О.В., додаткова угода до договору від 08 лютого 2023 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт № 1 від 15 березня 2023 року, квитанція, відповідно до якої ОСОБА_2 сплатив Хомич О.В. 10 000 грн за договором від 08 лютого 2023 року, додаткова угода № 2 від 14 квітня 2023 року до договору про надання правової допомоги від 08 лютого 2022 року квитанція, відповідно до якої ОСОБА_2 сплатив Хомич О.В. 10 000 грн за договором від 08 лютого 2022 року та додатковою угодою від 14 квітня 2023 року .
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у розумінні якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява №19336/04, § 268).
Такий підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу узгоджується із позицією Верховного Суду, сформованій у справах №826/1216/16 від 27.06.2018, №755/9215/15-ц від 19.02.2020, №910/12876/19 від 07.07.2021, №753/15687/15-ц від 14.11.2018, №753/15683/15 від 26.09.2018, №910/3929/18 від 18.06.2019.
Згідно з частиною п'ятою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).
Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони.
Зазначене відповідає правовій позиції викладеній в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, у якій Верховний Суд зазначив, що право суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягає розподілу між сторонами, можливе лише за клопотанням іншої сторони.
В ході розгляду справи представником відповідача ОСОБА_1 подано до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому зазначила, що гонорар в сумі 20 000 грн є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Враховуючи наведені стороною позивача доводи на обґрунтування розміру витрат на правову допомогу, складність справи, час, затрачений адвокатом, та обсягом наданих ним послуг, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідачів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд прийшов до висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідачів на користь позивача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідачів слід стягнути сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1073 гривні 60 копійок
Керуючись ст. ст. 2, 10, 13, 259, 264, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування частки квартири у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , укладений 20 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Л.В. Михальчук, зареєстрований в реєстрі за № 1677.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 гривні 60 копійок та понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 гривень, а всього 13 073 гривень 60 копійок, по 6 536 гривень 80 копійок з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_2 (місце проживання : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 )
Відповідач: ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Дата складення повного тексту рішення - 2 серпня 2023 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М. Філюк