Справа № 161/4640/23
Провадження № 2/161/1936/23
24 липня 2023 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.
представника позивача Стретович І.С.
представника відповідача Іщика В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради про стягнення завданої шкоди, -
23 березня 2023 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Стретович І.С. звернувся в суд з позовом до Луцької міської ради про стягнення завданої шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 24 листопада 2022 року припаркував належний йому на праві власності транспортний засіб марки BMW, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , біля будинку за адресою: АДРЕСА_1, де після 13 год цього ж дня на транспортний засіб впало дерево. Внаслідок падіння дерева транспортному засобу було заподіяно механічні пошкодження. Дерево, яке впало на належний позивачу автомобіль, було розташоване на землі комунальної власності, тобто його власником є територіальна громада міста, а відповідно належним відповідачем є Луцька міська рада. Відповідно до висновку від 07 грудня 2022 року вартість матеріального збитку становить 69 208, 06 гривень. За послуги експерта позивачем сплачено 2 500 гривень. Крім того, внаслідок пошкодження автомобіля в результаті неправомірних дій відповідача позивачу було завдано моральну шкоду, розмір якої оцінено у 26800 гривень.
Посилаючись на викладені обставини просив суд стягнути з відповідача на його 69 208, 06 гривень матеріальної шкоди, 2 500 гривень витрат на проведення оцінки спричинення шкоди, та 26800 гривень моральної шкоди.
Ухвалою судді від 28 березня 2023 року відкрито загальне позовне провадження справі з проведенням підготовчого засідання.
13 квітня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує, що позов не визнає та просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволеннні позовних вимог.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судом встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки BMW, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданим 21.05.2021.
24 листопада 2022 року на належний позивачу транспортний засіб, припаркований біля житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 , впало дерево. Дана обставина зафіксована актом №38 комісії ЖКП №2, складеним 29 листопада 2022 року. З даного акту вбачається, що 24 листопада 2022року в ході огляду прибудинкової території за адресою : м.Луцьк, вул. Потебні, 52А, було виявлено розчахнення крони дерева, в результаті чого відбулось відсічення гілки. В ході поверхневого обстеження даного дерева будь-яких сторонніх втручань чи механічних пошкоджень стовбура та крони не виявлено, окрім частини ( гілки), яка за погіршення погодних умов, під вагою намерзлого дощу та снігу відламалася, та полягла на передню частину автомобіля BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В подальшому дане дерево було зрізано як аварійне.
Внаслідок падіння дерева, транспортний засіб позивача марки BMW 320, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було пошкоджено.
За результатами проведення автотоварознавчого дослідження вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля BMW 320, реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 769208, 06 гривень.
Листом Луцької міської ради від 26.01.2023, направленим у відповідь на адвокатський запит представника позивача, надано інформацію про те, що територія за адресою АДРЕСА_1 не є сформованою земельною ділянкою і відповідно не має встановлених меж, площі, кадастрового номеру, визначеного цільового призначення та реєстрації в Державному земельному кадастрі. Вищезазначена територія навколо будинку на АДРЕСА_1 відноситься до земель комунальної власності Луцької міської територіальної громади Волинської області, яка не надана у власність чи користування будь-яким юридичним або фізичним особам.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За змістом частини другої статті 1166 ЦК України у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № 915/1015/16 у спірних деліктних право відносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
При цьому, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, необхідно мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини (роз'яснення, викладені у абзаці 1 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).
Необхідною підставою для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
За приписами частини першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Пунктом 7 частини першої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06 вересня 2005 року № 2807-IV (далі - Закон № 2807-IV) визначено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров'ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об'єктів благоустрою.
Згідно зі статтею 25 Закону № 2807-IV утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.
Відповідно до частини 5 статті 24 Закону № 2807-IV посадові особи підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за невиконання заходів з благоустрою, а також за дії чи бездіяльність, що призвели до завдання шкоди майну та/або здоров'ю громадян, на власних та закріплених за підприємствами, установами, організаціями територіях відповідно до закону.
Пунктом 5 частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
Згідно з частиною сьомою статті 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 12 ч.1, п. 4 ч. 1 ст. 13, ч. ч. 1,2 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни. До об'єктів благоустрою населених пунктів належать території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об'єктів.
Статтею 83 Земельного кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю, до яких відносяться усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо), не можуть передаватись у приватну власність.
Вулиця, дорога є територією загального користування (стаття 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").
Пунктом 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року N 105 (далі - Правила), передбачено, що елементами благоустрою є: покриття доріжок відповідно до норм стандартів; зелені насадження (у тому числі, снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; комплекси та об'єкти монументального мистецтва; обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою.
Відповідно до пункту 5.5. Правил відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.
Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об'єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об'єкта благоустрою. Підприємство та балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних основах залучати для цього інші підприємства
Таким чином, балансоутримувачем зелених насаджень є уповноважене органами місцевого самоврядування підприємство, яке відповідає за утримання та збереження зелених насаджень.
Підпунктом 7 пункту "а" частини першої статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Тобто до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а обов'язок з відшкодування заподіяної особі майнової шкоди внаслідок падіння дерева покладається саме на балансоутримувача, визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан зелених насаджень у дворі біля житлового будинку.
При цьому, багаторічні насадження не можуть розглядатись як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки.
Власником (особою, яка зобов'язана утримувати майно, що їй належить) зелених насаджень є власник земельної ділянки, на якій вони розташовані.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 лютого 2019 року у справі N211/1489/13-ц.
Вбачається з матеріалів справи, що дерево, яке пошкодило автомобіль територіально знаходилося в районі будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно доп. 2.2. рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.07.2022 № 342-1 « Про облік та проведення інвентаризації зелених насаджень на території Луцької міської територіальної громади» відповідальними за організацію робіт з проведення інвентаризації зелених насаджень на прибудинкових територіях визначено ЖКП, ОСББ, ЖБК та інші організації, які проводять управління будинком.
В ході розгляду справи встановлено, що інформація стосовно балансоутримувача, який обслуговує дерева, розташовані поблизу будинку АДРЕСА_1 відсутня. Територіально вказаний будинок відноситься до ЖКП №2.
З викладеного слідує, що Виконавчим комітетом Луцької міської ради не було визначено балансоутримувача дерев, розташованих біля будинку будинку АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що дерево яке впало на належний позивачу автомобіль, розташоване на землі комунальної власності, тобто його власником є територіальна громада міста, а також відсутність даних, що останнє у відповідності до вимог частини п'ятої статті 28 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" перебуває на балансі будь-якої комунальної організації, в той час як організація роботи з цього питання проводиться органами місцевого самоврядування, обов'язок з відшкодування заподіяної позивачам шкоди покладається саме на Виконком Луцької міської ради, до відання якого в силу підпункту 7 пункту "а" статті 30 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" належать організація благоустрою населених пунктів; здійснення контролю за станом благоустрою виробничих територій; організація озеленення, та яким не було належним чином забезпечено організацію роботи з питань благоустрою, а саме щодо обліку зелених насаджень, здійснення їх інвентаризації, проведення періодичних оглядів.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі N 200/22129/16-ц.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 р. у справі № 2-1474/11-ц міститься правовий висновок, що організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень належить до відання саме виконавчого органу міської ради, а тому обов'язок відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди, внаслідок падіння дерева не може бути покладено на міську раду, як орган місцевого самоврядування.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що Луцька міська рада є неналежним відповідачем у справі. Таким чином, позовні вимоги у справі заявлені до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Під неналежними відповідачами слід розуміти таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц). За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).
З врахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до Луцької міської ради про стягнення завданої шкоди
Керуючись ст. ст. 2, 10, 13, 259, 264, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Луцької міської ради про стягнення завданої шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту рішення - 02 серпня 2023 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк