Справа № 2а-2162/10/1570
09 вересня 2010 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Завальнюка І.В.,
при секретарі -Катеренчук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 11.02.2010 року №0001061701/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 43241,67 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 21620,84 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі невірних висновків акту перевірки. Так, позивачем були придбані вантажні автомобілі для використання у своїй господарській діяльності, виписані відповідні податкові накладні, за якими суми ПДВ включені до податкового кредиту. Позивач вважає висновки за актом перевірки щодо того, що оскільки вказані автомобілі використовуються в господарській діяльності не з моменту придбання, - суми ПДВ за операціями по придбанню даних автомобілів не підлягають віднесенню до податкового кредиту, - необґрунтованими. Зважаючи на часткову безпідставність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, позивач просить його скасувати в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 43241,67 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 21620,84 гривень.
В судовому засідання представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі, зазначивши, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі законодавства, що регулює спірні правовідносини, підстави для його як повного, так і часткового скасування -відсутні. Так, ОСОБА_1 придбав автомобілі як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності, у зв'язку із чим підстав вважати, що зазначені автомобілі використовувались у господарській діяльності немає. Поряд із цим, зазначені автомобілі почали використовуватись у господарській діяльності не з моменту придбання. Крім того позивачем не вівся реєстр отриманих та виданих податкових накладних, а податкова накладна № 78 від 21.05.2007 року була виписана у період, коли позивач не був зареєстрований платником ПДВ.
Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим задоволенню. Судом встановлено, що на підставі направлення від 29.12.2009 року № 001499/2069, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси, згідно з ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»співробітниками податкової інспекції проведено перевірку дотримання ФОП ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.04.2007 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складений акт від 01.02.2010 року № 1053/17-01/2625401195.
Перевіркою встановлено порушення п.п.7.2.8 п.7.2, п.п.7.4.4 п.7.2, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість з урахуванням від'ємного значення чистої суми податкового зобов'язання за період - червень 2008 року -3333,33 гривень, серпень 2008 року -30146,67 гривень, січень 2009 року - 13095,00 гривень, а всього 46575,00 гривень; п.4 Указу Президента України від 03.07.1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності», п.8 «Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку», затвердженого наказом ДПА України від 29.10.1999 року № 599; п.2.6 ст.2 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 рок № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»та п.8 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого Наказом ДПА України від 29.10.1999 року № 599, в результаті чого у книгу обліку доходів та витрат за 2008 рік не оприбутковано виручку у грошовій формі в сумі 48000,00 гривень.
На підставі вищезазначеного акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.02.2010 року №0001061701/0, яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46575,00 гривень та штрафні санкції в сумі 23287,50 гривень, а всього 69862,50 гривень.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 43241,67 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 21620,84 гривень необґрунтованим, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до свідоцтва платника податку на додану вартість від 29.05.2007 року № 100043227 ФОП ОСОБА_2 є платником податку на додану вартість.
Перевіркою встановлено, що за період з 29.05.2007 року по 30.09.2009 року ФОП ОСОБА_1 задекларовано зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 82700,00 гривень. В цьому ж періоді підприємцем задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 80628,00 гривень.
З акту перевірки вбачається, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 29.05.2007 року по 30.09.2009 року встановлено його завищення за червень 2008 року -на 3333,33 гривень, за серпень 2008 року -на 30146,67 гривень, за січень 2009 року -на 13095,00 гривень, а всього на 46575,00 гривень, внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по придбаним автомобілям, по яким відсутнє документальне підтвердження використання в оподаткованих операціях.
Судом встановлено, що підприємцем в червні 2008 року включено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 3333,33 гривень за податковою накладною від 21.05.2007 року № 78 ІП «АІС-Черномор»за автомобілі на загальну суму 20000,00 гривень (платіжне доручення № 1 від 18.05.2007 року); за серпень 2008 року -30146,67 гривень за податковою накладною № 147 від 31.05.2007 року (платіжне доручення №2 від 25.05.2007 року); за січень 2009 року -13095,00 гривень за податковою накладною № 1464 від 27.03.2008 року (платіжне доручення № 75 від 27.03.2008 року), що не заперечувалось представником відповідача.
Суд відхиляє доводи представника відповідача, як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, щодо того, що податкова накладна від 21.05.2007 року № 78 була виписана ІП «АІС-Черномор» ФОП ОСОБА_1 у період, коли позивач не був зареєстрований платником податку на додану вартість, у зв'язку з наступним.
Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідний банківський платіж було проведено 31.05.2007 року (платіжне доручення №2 від 25.05.2007 року), тобто у період, коли ФОП ОСОБА_1 вже був зареєстрований платником податку на додану вартість /свідоцтво платника податку від 29.05.2007 року а.с.43/, що відповідає вимогам вищевказаної норми Закону та дає право на включення відповідної суми до податкового кредиту.
Суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що оскільки за договором від 14.05.2007 року № б/н позивачем придбані автомобілі, як фізичною особою, рівно як те, що відповідна реєстрація транспортних засобів проведена за ОСОБА_1, як фізичною особою, а не як суб'єктом підприємницької діяльності, - суми ПДВ по придбаним за цим договором автомобілів не підлягають віднесенню до податкового кредиту, так як вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Так, відповідно до п.1 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388, цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.
Згідно з абз. 2 п. 6 зазначеного Порядку (в редакції від 07.07.2010 року) транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами. В редакції зазначеного Порядку, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, така норма була відсутня, проте з аналізу Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що реєстрація транспортних засобів мала б здійснюватись також за фізичною особою, а не за фізичною особою-підприємцем, оскільки реєстрація здійснюється за особами, які є власниками.
Таким чином, твердження представника відповідача про те, що право на віднесення сум ПДВ, по придбаним за договором від 14.05.2007 року № б/н автомобілям, до податкового кредиту - виникало б за умови оформлення автомобілів за ОСОБА_1, як за фізичною особою-підприємцем, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та є результатом його хибного тлумачення.
Крім того, з акту перевірки вбачається, що оскільки придбані автомобілі використовувались у господарській діяльності не з моменту придбання, перевіряючими зроблений висновок про відсутність права у ФОП ОСОБА_1 на віднесення сум ПДВ по придбанню зазначених автомобілів до податкового кредиту. При цьому, перевіряючими зазначено, що позивачем не підтверджено використання автомобілів в оподаткованих операціях.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»сфера дії цього Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Згідно ч. 2 ст. 3 того ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Так, у відповідності до ч. 1 та. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку первинних документів регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 168/704 від 05.06.1995 року (далі -Положення № 88).
Положення №88 встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) (п.п. 1.1). Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (п.п. 1.2). Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа (п.п.2.4.).
Відповідно до п.п. 2.4. Положення №88, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Враховуючи викладене, суд вважає, що надані позивачем до суду договори, акти здачі-прийняття робіт, подорожні листи, товарно-транспорті накладні за цими договорами, будучи первинними документами та підставою формування валових витрат, відповідають вимогами п. 9.2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», складені згідно приписів п. 2.4. Положення № 88, оскільки містять дані щодо обсягів наданих послуг та змісту наданих послуг по перевезенню вантажів.
Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з абз.1 та абз.4 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що підприємцем ОСОБА_1 порушено п.п.7.4.1 та п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки вони не відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи. Так, представником позивача доведено, що придбані ФОП ОСОБА_1 автомобілі використовувались у господарській діяльності, що також повністю вбачається з акту перевірки. При цьому, суд критично оцінює висновки перевіряючих за актом перевірки щодо того, що для віднесення зазначених сум до податкового кредиту підприємець був зобов'язаний використовувати придбані автомобілі з моменту їх придбання, оскільки Закон встановлює підставу для нарахування податкового кредиту платника податку у вигляді мети використання придбаних платником податків товарів в господарській діяльності такого платника податку та не пов'язує право нарахування податкового кредиту з обов'язковим використанням таких основних фондів протягом звітного податкового періоду.
Положеннями ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В судовому засіданні представник відповідача не довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача.
Таким чином, оскільки ФОП ОСОБА_1 виконав всі передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»вимоги щодо формування податкового кредиту, а правильність задекларованої позивачем суми і товарність операцій, з яких виникла ця сума, відповідачем не заперечуються, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 11.02.2010 року №0001061701/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 43241,67 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 21620,84 гривень, підлягає скасуванню, а позов -задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 11.02.2010 року №0001061701/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 43241,67 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 21620,84 гривень.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі апеляційної скарги.
Повний текст постанови складено «14»вересня 2010 року.
Суддя _______________ І.В. Завальнюк
14 вересня 2010 року