Справа № 2а-25/10/1570
08 вересня 2010 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Корой С.М.
секретар судового засідання Дудка С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити певні дії, суд, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Південного оперативного командування, в якому позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача, пов'язану з невиплатою йому добових та невідшкодуванням витрат на службові відрядження, в які він убував протягом 2006, 2007 та 2008 років, неправомірною; визнати дії відповідача, пов'язані з виплатою йому винагороди за тривалість безперервної військової служби в неповному розмірі, неправомірними; стягнути з управління Південного оперативного командування через фінансово-економічний відділ штабу Південного оперативного командування, рахунки якого відкриті в Головному управлінні Державного казначейства України в Одеській області, на користь ОСОБА_1 суму невідшкодованих витрат на службові відрядження та добові всього у розмірі 933 грн. 16 коп.; стягнути з управління Південного оперативного командування через фінансово-економічний відділ штабу Південного оперативного командування, рахунки якого відкриті в Головному управлінні Державного казначейства України в Одеській області, на користь ОСОБА_1 недоплачену частину винагороди за тривалість безперервної військової служби у сумі 997 грн. 50 коп.; зобов'язати Головне управління Державного казначейства України в Одеській області здійснити примусове списання з відповідних реєстраційних рахунків фінансово-економічного відділу штабу Південного оперативного командування на його користь суми невідшкодованих йому витрат на службові відрядження та добові, а також недоплаченої йому частини винагороди за тривалість безперервної військової служби у вказаних розмірах.
В своєму позові позивач зазначив, що проходив військову службу в управлінні Південного оперативного командування з лютого 2003 року по грудень 2009 року, під час проходження якої протягом 2006-2008 років направлявся в службові відрядження, проте аванс перед виїздом у відрядження не отримував. Після повернення з відряджень оригінали підтверджувальних документів про витрати, понесені у зв'язку з відрядженнями, посвідчення про відрядження з відповідними відмітками надавав до фінансового органу відповідача для провадження відшкодування понесених ним витрат, однак компенсації не отримував. Загальна сума коштів, що підлягають сплаті за понесені ним витрати під час службових відряджень становить 933,16 грн. Крім того, Положенням про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 року № 75 та Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу» передбачена винагорода за тривалість безперервної військової служби. Зазначена виплата повинна була становити 1995,00 грн., однак позивач отримав лише 997,50 грн., тобто половину суми, яка повинна бути сплачена. Такі дії позивач вважає незаконними.
Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 52), в яких зазначив, що ст. 99 КАС України встановлений строк, в межах якого може бути поданий адміністративний позов, а позивач подав зазначений позов із порушенням такого строку, що відповідно до ст. 100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позову. Також відповідач зазначив, що бланки відряджень не надавались позивачем до відповідного діловодства управління Південного оперативного командування, та в книгах реєстрації вхідних документів за ці роки відсутні відомості про надходження зазначених бланків відряджень, у зв'язку з чим неможливо встановити факт здійснення витрат позивачем у відрядженнях. Щодо виплати винагороди за тривалу безперервну службу відповідач зазначив, що відповідно до вимог п.7 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 вона проводилась в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із додатком 25, на який посилається позивач.
07.06.2010 року позивач надав додаткові пояснення (а.с. 66-67), в яких висловив свою думку про те, що позов наданий ним у межах передбаченого ст. 99 КАС України строку для звернення до суду, зазначивши, що цей строк, на його думку, починає свій перебіг з моменту остаточного розрахунку з ним -9 грудня 2009 року, оскільки саме з цього моменту йому стало відомо про порушення його прав. Крім того, відповідач не інформував його про можливість проведення виплат лише протягом року. Позивач зазначив, що п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу»визначено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата проводиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50% відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового, начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу в аеромобільних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди службовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети. Позивач вважає, що таке «упорядкування»було здійснено Міністром оборони України, яким було видано наказ від 11.06.2008 року № 260 про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил та деяким іншим особам. Крім того, наказ про виплату такого виду грошового забезпечення позивачу був виданий без будь-яких обмежень, проте виплата проведена лише у розмірі 50 %.
У судовому засіданні позивач підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову та просив суд врахувати, що повна назва відповідача - управління ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування.
Представники відповідачів у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, посилаючись при цьому на доводи та обґрунтування, викладені в наданих до суду запереченнях.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень на нього, матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.
Наказом Міністра оборони України від 17 січня 2000 року № 9 затверджена Інструкція про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України.
Відповідно до п. 1.1. цієї Інструкції службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), в якій військовослужбовець проходить службу.
Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.
Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.
Згідно з п.1.4. Інструкції забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрати на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.
Пунктом 1.11. Інструкції визначено, що виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення провадиться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця у пункт (пункти) службового відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов'язок відмічати посвідчення про відрядження.
Якщо відряджений не зобов'язаний прибути у військову частину або цивільну установу, на підприємство, в організацію, то зазначені відмітки завіряються у військовій комендатурі гарнізону, а за її відсутності - у відповідних органах виконавчої влади.
Відповідно до п.1.12. зазначеного нормативно-правового акта у випадку відсутності у посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця у пункт (пункти) службового відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються.
До суду надані копії посвідчень про відрядження, виданих майору юстиції ОСОБА_1 про направлення його у відрядження до Командування Сухопутних військ ЗС України у м. Києві з 20.06.2006 року по 21.06.2006 року та з 22.11.2006 року по 23.11.2006 року (а.с. 81), з 17.12.2006 по 20.12.2006 (а.с. 82), до Одеського ОВК, РВК (МВК) Одеської області з 13.03.2007 року по 17.03.2007 року (а.с. 83), до м. Миколаєва з 06.05.2008 року по 06.05.2008 року (а.с. 85), з 09.07.2008 року по 10.07.2008 року ( а.с. 85), до м. Сімферополь з 29.01.2008 року по 31.01.2008 року (а.с.86).
Дослідивши вищевказані документи, суд встановив, що на зворотному боці є відмітки про дати прибуття військовослужбовця у пункт службового відрядження та вибуття з нього, у зв'язку з чим ці документи є належними доказами фактичного здійснення позивачем відряджень, про які він зазначає у своєму позові.
Разом з тим, згідно з положеннями п. 1.13. Інструкції витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо.
Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені документально (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивач у своєму позові вказує на необхідність стягнення понесених ним витрат під час зазначених відряджень, проте, не надає до суду жодних доказів, які б підтверджували фактичні витрати під час таких відряджень. Не надані до суду також докази, які б підтверджували подання ОСОБА_1 відповідачу посвідчень про відрядження з необхідними відмітками та оригіналів документів, що підтверджують вартість витрат у відрядженні. У зв'язку з наведеним суд вважає недостатньо обґрунтованими вимоги позивача щодо визнання неправомірною бездіяльність відповідача, пов'язану з невиплатою йому добових та невідшкодуванням витрат на службові відрядження, в яких він перебував протягом 2006-2008 років, та відповідно вимоги щодо стягнення 933,16 грн., які, нібито, понесені ним під час перебування у вказаних відрядженнях, також безпідставними.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України в редакції, яка діяла на момент подання позивачем адміністративного позову, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 цієї норми встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України (в редакції на момент подання позову) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач в своїх запереченнях вказує на пропущений позивачем строк, передбачений ст. 99 КАС України, та наполягає на застосуванні ч. 1 ст. 100 КАС України.
Суд критично оцінює твердження позивача щодо початку перебігу строку для звернення до суду з моменту проведення з ним остаточного розрахунку, з якого він дізнався про порушення своїх прав. Моментом бездіяльності є закінчення терміну, протягом якого повинна бути здійснена дія.
Так, п. 1.17 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59, встановлено, що якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, то виплата здійснюється в національній валюті України за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день погашення заборгованості, але не пізніше третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання коштів, наданих на відрядження.
Тобто, вказаною нормою права визначений граничний термін відшкодування витрат на відрядження, зі с плином якого, у разі непроведення таких виплат, виникає факт бездіяльності. Саме з цього моменту починає свій перебіг і строк, встановлений чинним законодавством України для звернення до суду.
Твердження позивача про те, що відповідач не попереджав його про терміни проведення розрахунків, суд оцінює критично, оскільки жодною нормою чинного законодавства України не встановлений такий обов'язок роботодавця.
Враховуючи той факт, що згідно з відміткою пошти на конверті адміністративний позов відправлений позивачем 18.12.2009 року, а у відрядженнях він перебував протягом 2006-2008 років, суд вважає, що позивачем пропущений термін для звернення до суду, тому відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України ( в редакції на момент подання адміністративного позову) позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що згідно з наказом начальника штабу-першого заступника командувача військ Південного оперативного командування від 01.08.2008 року № 153 згідно з наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 року № 75 позивачу належно виплатити грошову винагороду за безперервну військову службу за 20 календарних років (а.с. 13).
Наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 року №75 було затверджено Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, однак він втратив чинність згідно з наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 259, тобто на момент видання наказу про виплату позивачеві грошової винагороди за безперервну військову службу, наказ, зазначений як підстава для такої виплати, вже втратив чинність.
Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 затверджена нова Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, яка повинна була застосовуватись з 01.01.2008 року та яка встановлює порядок виплати вищевказаної винагороди.
Разом з тим, згідно з п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу»до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25 - 28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу в аеромобільних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.
Зокрема, додатком 25 визначені розміри винагороди за тривалість безперервної військової служби, посадовий оклад і оклад за військовим званням, тобто п. 7 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України стосується і порядку виплати цієї винагороди.
Дія зазначеного пункту Постанови не була припинена та на сьогоднішній день залишається чинною, не зважаючи на неодноразові внесення змін до цього наказу.
Як вбачається, з матеріалів справи, винагорода за тривалість безперервної військової служби, була виплачена позивачу 13.08.2008 року (а.с. 15), тобто цією датою визначається момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення, на його думку, прав. Враховуючи наведене, позов поданий ним з пропущенням встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України ( в редакції на момент подання позову) терміну, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
На підставі встановленого, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 69-72, 86, 99-100, 158-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до управління
ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання неправомірною бездіяльність, пов'язаною із невиплатою добових та невідшкодуванням витрат на службові відрядження; визнання неправомірними дій щодо виплати не в повному обсязі винагороди за тривалість безперервної військової служби; стягнення 993,16 гривень витрат на службові відрядження та добових; стягнення 997,50 гривень недоплаченої частини винагороди за тривалість безперервної військової служби; зобов'язання здійснити примусове списання коштів - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні-протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 10.09.2010 року.
Суддя С.М.Корой
10 вересня 2010 року