Справа № 2а-9603/08
07 вересня 2010 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменко К.С., суддів: Свиди Л.І., Соколенко О.М. при секретарі Іванової Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №573-08 від 19.06.2008 року не чинним та зобов'язання вчинити певні дії, -
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №573-08 від 19.06.2008 року не чинним та зобов'язання вчинити певні дії.
В судовому засіданні 07.09.2010 року позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх безпідставністю оскаржуваного рішення, яке було прийняте без врахування його переслідування в країні його походження владою за його участь у 2004 році в проведені нелегального курдського мітингу у м.Афрін (САР). Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, пославшись на відсутність ознаку біженця у позивача, оскільки не встановлення фактів його переслідування в країні походження за відношення до певної соціальної групи або політичної діяльності та він добровільно покинув країну походження на підставі легальних виїзних документів.
Заслухавши пояснення позивача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:
Відповідач на підставі ст.7 Закону України «Про біженців»є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.п.1 ч.1 ст.17,104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач 05.09.2007 року легально на підставі туристичної візи перетнув державний кордон України, прибув до м.Одеса (Україна) та 28.09.2007 року за №187 (а.с.26-27) подав заяву про надання статусу біженця Управлінню міграційної служби в Одеській області. Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій №573-08 від 19.06.2008 року (а.с.23) позивачеві було відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз.5 ст.10 Закону України «Про біженців», оскільки відсутні факти переслідування за ознаками відношення до певної соціальної групи.
Суд погоджується з підставами відмови позивачу в наданні статусу біженця №573-08 від 19.06.2008 року з наступних підстав:
Відповідно до ст.ст.1,25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст.26 Конституції України, ст.ст.2,3 Закону України «Про біженців»біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців»під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Приймаючи оскаржене рішення від №573-08 від 19.06.2008 року (а.с.23) відповідач виходив з того, що у позивача не має умов, передбачених абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців». Цей висновок відповідача підтверджений наступними матеріалами особової справи позивача.
Згідно заяви позивача від 28.09.2007 року №187 (а.с.26-27) він за національністю курд, постійно проживав в САР. В 2004 році він нібито приймав участь у несанкціонованому владою мітингу курдів в м.Афрін, після чого був заарештований та постійно переслідувався владою. Через вказані проблеми позивач лише у 2007 році на підставі офіційно отриманого паспорту та туристичної візи вирішив виїхати з країни походження до України, де проживав його дядько. При цьому, позивач в своїх поясненнях постійно плутає події, що стали причиною його втечі та не зазначає в чому саме на протязі 2004-2007 років були притиски з боку влади та як це загрожувало його життю та свободі. Також позивач не пояснив чому саме в Україні він вирішив звернутись за отриманням статусу біженця, а наявність в Україні його родичів свідчить про економічне підґрунтя його міграції, оскільки він мав намір допомога мити дядьку в його роботі та матеріально допомагати бабусі, що залишилась у САР. Вказані обставини були підтверджені позивачем у реєстраційному листку (а.с.33-36), власній анкеті (а.с.28-32), поясненнями під час проведення співбесіди від 18.10.2007 року (а.с.41-49) та від 24.12.2007 року (а.с.61-63).
Таким чином, позивач не підпадає під ознаки біженця, передбачені ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців», оскільки не відноситься до певної соціальної групи або політичної сили, яка згідно інформації по країні походження може переслідуватися в країні походження владою або бандитськими формуваннями та не зазнав переслідувався за мотивом відношення до цієї соціальної групи на батьківщині, добровільно легально покинув країну проходження та прибув до України не з метою отримання притулку від переслідування, а з метою влаштування на роботу та забезпечення налагоджування свого життя.
Виходячи з вищезазначеного суд погоджується із висновком посадової особи відповідача від 14.04.2008 року №07/190 (а.с.70-72) про необхідність відмови позивачу у наданні статусу біженця за мотиву відсутності доказів його переслідування в країні походження за ознаками віднесення до певної соціальної групи або політичної партії та з огляду на економічне підґрунтя мети його приїзду в України.
Суд встановивши під час офіційного з'ясування обставин справи відповідність оскаржуваного акту закону, на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України зобов'язаний винести постанову про відмову у задоволенні позовних вимог про його скасування та зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання йому статусу біженця.
Судові витрати розподілити у відповідності до ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №573-08 від 19.06.2008 року не чинним та зобов'язання вчинити певні дії -відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний складом суду 10.09.2010 року.
Головуючий суддя Єфіменко К.С.
Судді Свида Л.І.
Соколенко О.М.
у задоволенні позову відмовлено повністю
10 вересня 2010 року