Справа № 2а-9781/08
07 вересня 2010 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменко К.С., суддів: Свиди Л.І., Соколенко О.М. при секретарі Іванової Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №452-08 від 19.06.2008 року не чинним та зобов'язання вчинити певні дії, -
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №452-08 від 19.06.2008 року не чинним та зобов'язання вчинити певні дії.
В судовому засіданні 07.09.2010 року позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх безпідставністю оскаржуваного рішення, яке було прийняте без врахування його переслідування членами іншої родини, з якою позивач та його родина знаходяться у конфлікті, в зв'язку із чим, йому вкрай небезпечно перебувати в Індії з-за погроз вбивством. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, пославшись на відсутність ознаку біженця у позивача, оскільки він добровільно покинув країну походження через родинні конфлікти, не зазнавав утиску з боку держави та в його міграції є ознаки економічної міграції, оскільки метою подорожі позивача була Італія, де він планував налагодити своє життя.
Заслухавши пояснення позивача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:
Відповідач на підставі ст.7 Закону України «Про біженців»є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.п.1 ч.1 ст.17,104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач 29.04.2007 року нелегально перетнув державний кордон України та прибув до м.Одеса (Україна) та 15.05.2007 року за №98 (а.с.21-22) подав заяву про надання статусу біженця Управлінню міграційної служби в Одеській області. Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій №452-08 від 19.06.2008 року (а.с.18) позивачеві було відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз.5 ст.10 Закону України «Про біженців», оскільки відсутні факти переслідування за ознаками відношення до певної соціальної групи.
Суд погоджується з підставами відмови позивачу в наданні статусу біженця №452-08 від 19.06.2008 року з наступних підстав:
Відповідно до ст.ст.1,25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст.26 Конституції України, ст.ст.2,3 Закону України «Про біженців»біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців»під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Приймаючи оскаржене рішення від №452-08 від 19.06.2008 року (а.с.18) відповідач виходив з того, що у позивача не має умов, передбачених абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців». Цей висновок відповідача підтверджений наступними матеріалами особової справи позивача.
Згідно заяви позивача від 15.05.2007 року №98 (а.с.21-22) він постійно проживав в Індії, де з-за конфлікту між родинами у 2004 року став свідком вбивства його дяді та його родини членами іншої родини, з якою йде тривалий час суперечка. В 2007 році позивач на прохання свого батька покинув країну походження, оскільки залишатись стало небезпечно, так як поліція не реагувала на звернення про захист. В 2007 році позивач легально на підставі візи та закордонному паспорту виїхав з Індії. Чому позивач не скористався можливістю отримання притулку у цій країні та в РФ через яку він потрапив до України позивач не зазначив. Також позивач не пояснив чому саме в Україні він вирішив звернутись за отриманням статусу біженця, так як кінцевою метою його подорожі була Італія. Вказані обставини були підтверджені позивачем у реєстраційному листку (а.с.28-31), власній анкеті (а.с.23-27), поясненнями під час проведення співбесіди від 22.05.2008 року (а.с.36-44) та від 13.03.2008 року (а.с.62-63).
Таким чином, позивач не підпадає під ознаки біженця, передбачені ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців», оскільки не відноситься до певної соціальної групи, яка згідно інформації по країні походження може переслідуватися в країні походження владою або бандитськими формуваннями та не зазнав переслідувався за мотивом відношення до цієї соціальної групи на батьківщині, добровільно легально покинув країну проходження та прибув до України не з метою отримання притулку від переслідування, а з метою влаштування на роботу та забезпечення налагоджування свого життя.
Виходячи з вищезазначеного суд погоджується із висновком посадової особи відповідача від 13.03.2008 року №07/100 (а.с.67-69) про необхідність відмови позивачу у наданні статусу біженця за мотиву відсутності доказів його переслідування в країні походження за ознаками віднесення до певної соціальної групи, не бажанням позивача скористатись захистом третіх безпечних країн, через які він потрапив до України та з огляду на економічне підґрунтя мети його приїзду в України.
Суд встановивши під час офіційного з'ясування обставин справи відповідність оскаржуваного акту закону, на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України зобов'язаний винести постанову про відмову у задоволенні позовних вимог про його скасування та зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання йому статусу біженця.
Судові витрати розподілити у відповідності до ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №452-08 від 19.06.2008 року не чинним та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний складом суду 10.09.2010 року.
Головуючий суддя Єфіменко К.С.
Судді Свида Л.І.
Соколенко О.М.
у задоволенні позову відмовлено повністю
10 вересня 2010 року