31 липня 2023 року м. Ужгород№ 260/3619/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 66, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Закарпатській області), в якій просить:
1. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в призначенні ОСОБА_1 з 12.04.2023 року пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме 2020 - 2022 роки.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити та виплатити, з врахуванням раніше виплачених сум, з 12.04.2023 року ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме 2020 - 2022 роки.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2. Позивач продовжував працювати та остаточно був звільнений 05.09.2022 року. 12.04.2023 ним до Ужгородського об'єднаного управління ПФУ подано заяву про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із застосуванням показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону №1058 за 2020-2022 роки. 21.04.2023 року, за результатами розгляду заяви про призначення пенсії від 12.04.2023 року, відповідач пенсію за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не призначив, а лише здійснив перерахунок раніше призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування».
Позивач вважає рішення пенсійного органу протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
01 червня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 позов заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні. Відповідач 1 зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Закарпатській області та з 22.08.2005 року отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідач зауважив, що позивач звернувся до відповідача 1 із заявою щодо переведення на пенсію за вислугою років, що фактично є за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності вказана заява надійшла до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке й прийняло рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, оскільки позивач з 22.08.2005 року вже отримує пенсію за віком. Крім того, до відзиву відповідачем 1 долучено засвідчені копії матеріалів електронної пенсійної справи позивача.
Ухвалою суду від 13 червня 2023 року було залучено до участі у справі у якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Полтавській області).
07.07.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач 2 вказує на те, що у даному випадку переведення з одного виду пенсії на інший відсутнє, оскільки законодавством не передбачено перехід з пенсії за віком на пільгових умовах (Список 2) на пенсію за вислугою років після досягнення пенсійного віку. Таким чином, на думку відповідача 2, оскаржуване рішення прийнято на підставі норм чинного законодавства, а відтак не підлягає скасуванню.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та з 22.08.2005 року отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 у відповідності до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (зі зниженням пенсійного віку), обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
12.04.2023 року позивач після звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії, в якій просив призначити пенсію за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та прийнято рішення №921160135697 від 07.06.2023 року про відмову у переведенні на пенсію за вислугою років. Підставою для прийняття такого рішення слугувало те, що законодавством не передбачено такий перехід.
Позивач вважає рішення пенсійного органу протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує, що наявність у позивача права на отримання пенсії за вислугою років на загальних підставах сторонами не заперечується. Спірним є виключно питання можливості переведення позивача на пенсію за вислугою років із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за три календарні роки, що передують даті звернення.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із статтею 10 Закону №1058-IV особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором.
Отже, Законом №1058-IV передбачено чіткий перелік видів пенсії, які призначаються за цим законом, а також визначено право вибору виду пенсії.
Відповідно до статті 2 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються, зокрема, пенсії за вислугу років.
Таким чином, виходячи з аналізу норм Закону №1058-IV, виплата пенсії за вислугу років згідно із Законом №1788-ХІІ не входить до його правового регулювання, оскільки є спеціальною пенсією для конкретно визначеного кола осіб.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно із приписами частини другої статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Однак, якщо мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Зазначені висновки щодо здійснення призначення пенсії, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №876/5312/17.
Судом встановлено, що позивачу з 22.08.2005 року призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 у відповідності до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (зі зниженням пенсійного віку), обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Після звільнення 05.09.2022 року, враховуючи наявність необхідної кількості років загального трудового стажу, позивач 12.04.2023 року звернувся до відповідача із заявою про перехід на інший вид пенсії за вислугою років.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач має право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону №1788-ХІІ із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років, призначених відповідно до Закону №1788-XII, починаючи з 01.01.2004, здійснюється на підставі Закону №1058-IV за формулою, що встановлена для пенсії за віком, не впливає на той факт, що призначення пенсії за вислугу років зумовлено саме положеннями Закону №1788-XII.
Позиція відповідача стосовно того, що коли особа отримувала пенсію відповідно до інших законів України, то органами Пенсійного фонду пенсія не призначається вперше, а перераховується на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є безпідставною, оскільки пенсія за вислугу років і пенсія за віком передбачені різними законами і за своєю природою є різними пенсіями, а тому призначення пенсії за віком особі, яка до того отримувала пенсію за вислугу років, і навпаки, не відповідає передбаченому частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поняттю переведення на інший вид пенсії.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №363/1493/17 та від 09.06.2021 у справі №367/1276/17.
Згідно із частиною другою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Пунктом 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою, форма якої визначена у додатку 3 до вказаного Порядку.
Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм, відповідач при обчисленні пенсії позивача повинен був застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року його звернення за призначенням пенсії.
Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а сааме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у пункті 52 (Рішення), 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Рішення) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, враховуючи, що позивачу первинно була призначена пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №1058-IV який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII звернувся вперше, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови в призначенні спірної пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують зверненню.
Разом з тим, згідно із статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУПФУ в Полтавській області від 07.06.2023 року №921160135697 про відмову в призначенні спірної пенсії; зобов'язання перевести позивача на пенсію за вислугою років з 12.04.2023 (дати звернення), із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки (три попередні роки, що передують даті звернення).
При цьому, визначаючись щодо органу, який має приймати рішення про перерахунок пенсії, суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відповідно до матеріалів справи заява позивача про перерахунок пенсії була розглянута за екстериторіальним принципом ГУПФУ в Полтавській області і оскаржуване рішення прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання саме ГУПФУ в Полтавській області призначити позивачу спірну пенсію.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 66, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 07 червня 2023 року №921160135697 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на інший вид пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 із 12 квітня 2023 року на пенсію за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020, 2021 та 2022 роки, із урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 66, код ЄДРПОУ 13967927) судові витрати у сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич