31 липня 2023 року Справа № 280/3087/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яка полягає у не проведенні з ОСОБА_1 розрахунку при звільненні з військової служби.
2. Зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 належні останньому суми грошового забезпечення.
3. Стягнути з Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі середньомісячного грошового забезпечення, починаючи з 17 квітня 2023 року і по дату здійснення повного розрахунку.
Також, просить стягнути з Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати. Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, шляхом зобов'язання Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
Позовну заяву подано представником позивача адвокатом Шишом А.Б., на підтвердження повноважень наданий ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1122980 від 01.05.2023.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що грошове забезпечення позивачу, при звільненні, виплачене не було. Не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто виплати позивачу його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 22 травня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
26.07.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву. Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки позов не визнає, проти позову заперечує, з наступних підстав. Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника). Відповідно до довідки про заборгованість Запорізького ОТЦК та СП від 09.05.2023, а також платіжної інструкції від 09.05.2023 № 19, 09.05.2023 ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення, станом на день звільнення з військової служби, після отримання витягу з наказу начальника Василівського РТЦК та СП Запорізької області. Обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. На військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу та на них покладено додаткові обов'язки і відповідальність. Просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника Василівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 01.04.2022 №53, призначено на посаду - стрільцем 1 відділення охорони 4 взводу охорони роти охорони третього відділу Василівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Запорізької області.
Відповідно до наказу начальника Василівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 08.05.2022 №76 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду гранатометника 1 відділення охорони 1 взводу охорони роти охорони третього відділу Василівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Запорізької області та всіх видів забезпечення.
Наказом від 17.04.2023 №109 начальника Василівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач звільнений з військової служби у запас.
02.05.2023 позивач через представника звернувся до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з запитом про надання інформації стосовно розміру та видів виплат грошового забезпечення позивачу, однак відповіді не отримав.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним розрахунку при звільненні з військової служби, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.
Згідно із пунктом першим статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт другий статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (пункт третій статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до від 17.04.2023 №109 начальника Василівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач звільнений з військової служби у запас з 17 квітня 2023 року.
Суд не приймає доводи відповідача як не підтверджені, що позивачу 09.05.2023 нараховано та виплачено грошове забезпечення, станом на день звільнення з військової служби, оскільки днем звільнення позивача відповідно до наказу №109 є 17.04.2023.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний провести з позивачем повний розрахунок 17 квітня 2023 року, у день звільнення позивача.
Відповідачем надані до матеріалів справи:
- довідка про нараховані та виплачені Запорізьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки суми грошового забезпечення ОСОБА_1 від 09.05.2023, згідно якої позивачу нараховано 52704,88 грн.: посадовий оклад 1547,00 грн., оклад за військовим звання 340,00 грн., надбавка за вислугу років 471,75 грн., надбавка за особ. прох. служби 1533,19 грн., премія 8276,45 грн., компенсація відпустки 22189,42 грн., вихідна допомога 10307,34 грн., комп. приб податку 8039,73 грн.; належить до виплати 43955,17 грн., виплачено 43995,17 грн.,
- довідка від 09.05.2023 про заборгованість Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки перед ОСОБА_1 станом на 17.04.2023, яка становить 43995,17 грн.,
- платіжна інструкція №19 від 09.05.2023 на суму 43995,17 грн. (грошове забезпечення),
- платіжна інструкція №35 від 23.05.2023 на суму 50000 грн. (додаткова винагорода).
Отже, як підтверджується наданими документами грошове забезпечення позивачу виплачене 09.05.2023, а не в день звільнення 17.04.2023.
Враховуючи наведене, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яка полягає у не проведенні з ОСОБА_1 розрахунку при звільненні з військової служби та зобов'язання виплатити ОСОБА_1 належні останньому суми грошового забезпечення, задоволенню не підлягають, оскільки грошове забезпечення позивачу виплачене, спір щодо виплачених сум відсутній.
Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Ч. 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Згідно із витягом із наказу від 17.04.2023 №109 позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 17.04.2023.
Відтак строк затримки по виплаті грошового забезпечення починається з 18.04.2023 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Оскільки відповідач здійснив виплату позивачеві грошового забезпечення 09.05.2023, то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно із наданою відповідачем довідкою про середньомісячний розмір грошового забезпечений позивача, грошове забезпечення за лютий 2023 року (28 днів) становить 20673,30 грн., за березень 2023 року (31 день) становить 20699,12 грн.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 701,23 грн. (20673,30 + 20699,12 / 28 днів + 31 день).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 18.04.2023 по 09.05.2023 становить 22 календарних днів.
Із цього слідує, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні становить 15 427,06 грн. (701,23 грн. х 22 календарні дні).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19 та ряду інших.
Суд вважає, що сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 15 427,06 грн. відповідає принципу справедливості та співмірності, та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», такі витрати відсутні.
У позовній заяві представник позивача також просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 003009 від 20.09.2022, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1122980 від 01.05.2023, договір про надання правової допомоги від 01.05.2023 01/05, додаткова угода договір про надання правової допомоги від 01.05.2023 01/05 від 01.05.2023, опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 15.05.2023, розрахунок оплату №01/05 від 15.05.2023, квитанція від 15.05.2023.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі №810/2760/17.
В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.
Відповідно до наданого опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 15.05.2023, адвокатом проведена наступна робота:
- складення адвокатського запиту до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.05.2023 - 0,5 год. - 1000 грн.,
- складення позовної заяви до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошового забезпечення - 2,5 год. - 5000 грн.,
Всього - 3 год. - 6000,00 грн.
Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.
Досліджуючи надані позивачем документи, суд зазначає, що представником позивача надана послуга - «складення позовної заяви до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошового забезпечення - 2,5 год. - 5000 грн.», натомість відповідачем у справі №280/3087/23, яка розглядається судом є Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для включення до складу витрат, які заявлені до відшкодування у розмірі 5000 грн. за послугу «складення позовної заяви до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошового забезпечення - 2,5 год.», оскільки виконання такої роботи не відображає суті спору у цій адміністративній справі.
В даному випадку, зважаючи на предмет спору, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. є підтвердженими належними доказами, співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Стягнути з Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі середньомісячного грошового забезпечення, починаючи з 17 квітня 2023 року і по дату здійснення повного розрахунку 09 травня 2023 року, у розмірі 15 427,06 грн.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одну тисячу гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),
Відповідач - Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (пров.Тихий, буд.7, м.Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 07835529).
Повне судове рішення складено 31.07.2023.
Суддя Б.В. Богатинський