Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 липня 2023 року Справа№200/3334/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення заборгованості з пенсії,
встановив:
10 липня 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 10 липня 2023 року, в якому позивач просила:
- стягнути з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року та з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2022 року в розмірі 92 782,84 грн.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
11 липня 2023 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.
Цією ж ухвалою суд задовольнив клопотання позивача та відстрочив їй сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі.
Питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, а в разі, якщо такий строк пропущено, - поважності причин його пропуску та наявності підстав для його поновлення, вирішив розглянути на стадії судового розгляду після встановлення відповідних фактичних обставин.
Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).
Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 01 травня 2023 року № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 07 травня 2023 року № 3057-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач протиправно не виплачує їй нараховану суму пенсії за періоди з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року та з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2022 року, яка становить 92 782,84 грн, а тому її право на отримання цієї виплати має бути забезпечено шляхом стягнення коштів з відповідача.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.
Вказував на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком, призначену на підставі Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-VІ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) з 01 липня 2014 року.
ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком по вересень 2016 року.
З 01 жовтня 2016 року виплата пенсії позивачці була призупинена на підставі обміну інформацією з органами соціального захисту населення.
За заяви ОСОБА_1 від 17 лютого 2020 року № 2226 її електронна пенсійна справа була прийнята на облік ГУ ПФУ в Донецькій області, а позивачці як внутрішньо переміщеній особі була відновлена виплата пенсії з 16 лютого 2017 року.
При цьому доплата за період з 16 лютого 2017 року по 31 березня 2020 року склала 93 315,02 грн.
Починаючи з 01 квітня 2020 року виплата пенсії ОСОБА_1 проводиться шляхом включення нарахованого місячного розміру пенсії до сформованої відомості на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на її поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».
Відповідач покликався на постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплата внутрішньо переміщеним особам» та Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, та зазначав, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Виплата таких пенсій проводиться за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів Державного бюджету України на відповідний рік.
ГУ ПФУ в Донецькій області вказувало на те, що на 2022 рік були передбачені кошти на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), які не виплачено за період до місяця їх відновлення, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в сумі 68,7 млн грн.
Нараховані ОСОБА_1 за минулий період суми пенсії обліковані ГУ ПФУв Донецькій області та включені до переліку отримувачів виплат за минулий період станом на 01 січня 2022 року.
Впродовж 2022 року відповідно до Порядку № 1165 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень, а саме: в листопаді - 530,00 грн, в грудні 2022 року - 2,18 грн.
Як наслідок, залишок пенсійних виплат за минулий період станом на 01 січня 2023 року становив 92 782,84 грн.
Відповідач вказував на те, що подальша виплата заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, буде проводитись в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету Пенсійним фондом України відповідно до вимог Порядку № 21-2.
Тобто, заборгованість по пенсії обліковано в органі, що здійснює пенсійні виплати та буде виплачена за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Відповідач наголошував, що у разі задоволення позовних вимог щодо стягнення з ГУ ПФУ в Донецькій області вже нарахованої пенсії, буде наявна подвійна виплата пенсійних коштів.
Просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 30 червня 1981 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.
У зв'язку тимчасовою окупацією його населеного пункту позивач вимушена була покинути місце свого постійного проживання та переміститися на підконтрольну органам державної влади України територію.
ОСОБА_1 набула статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено відповідною довідкою від 17 лютого 2020 року № 1445-5000268630.
Фактичне місце проживання/перебування позивача після переміщення: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 13486010) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області за фактичним місцем проживання як внутрішньо переміщена особа, де отримує пенсію за віком.
Спірні правовідносини виникли з приводу виплати заборгованості з пенсії за минулий період.
Так, у відповідь на звернення позивача ГУ ПФУ в Донецькій області листом від 15 березня 2023 року № 3816-2832/Т-02/8-0500/23 повідомило, що заборгованість з виплати пенсії за періоди з 01 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року та з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2022 року становить 92 782,84 грн і буде виплачена відповідно до Порядку № 1165.
Між тим, наданий відповідачем розрахунок нарахованої та виплаченої пенсії за період з 01 лютого 2017 року по 31 січня 2022 року (від 21 липня 2023 року вихідний № 9694/05-16) свідчить про таке:
за період з 01 лютого 2017 року по 15 лютого 2017 року ОСОБА_1 нарахована пенсія в сумі 0,00 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 0,00 грн;
з 16 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року позивачці нарахована пенсія в сумі 799,88 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 799,88 грн;
в березні 2017 року нарахована пенсія в сумі 1 722,82 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 1 722,82 грн;
в квітні 2017 року нарахована пенсія в сумі 1 722,82 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 1 722,82 грн;
в травні 2017 року нарахована пенсія в сумі 1 780,18 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 1 780,18 грн;
в червні 2017 року нарахована пенсія в сумі 1 780,18 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 1 780,18 грн;
в липні 2017 року нарахована пенсія в сумі 1 780,18 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 1 780,18 грн;
в серпні 2017 року нарахована пенсія в сумі 1 780,18 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 1 780,18 грн;
у вересні 2017 року нарахована пенсія в сумі 1 780,18 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 1 780,18 грн;
в жовтні 2017 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в листопаді 2017 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в грудні 2017 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в січні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в лютому 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в березні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в квітні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в травні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в червні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в липні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в серпні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
у вересні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в жовтні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в листопаді 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 501,77 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 501,77 грн;
в грудні 2018 року нарахована пенсія в сумі 2 513,47 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 513,47 грн;
в січні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 513,47 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 513,47 грн;
в лютому 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 513,47 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 513,47 грн;
в березні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 874,59 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 874,59 грн;
в квітні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 874,59 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 874,59 грн;
в травні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 874,59 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 874,59 грн;
в червні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 874,59 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 874,59 грн;
в липні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 892,01 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 892,01 грн;
в серпні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 892,01 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 892,01 грн;
у вересні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 892,01 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 892,01 грн;
в жовтні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 892,01 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 892,01 грн;
в листопаді 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 892,01 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 892,01 грн;
в грудні 2019 року нарахована пенсія в сумі 2 911,25 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 911,25 грн;
в січні 2020 року нарахована пенсія в сумі 2 911,25 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 911,25 грн;
в лютому 2020 року нарахована пенсія в сумі 2 911,25 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 911,25 грн;
в березні 2020 року нарахована пенсія в сумі 2 911,25 грн, фактично виплачено - 0,00 грн, сума боргу - 2 911,25 грн;
в квітні 2020 року нарахована пенсія в сумі 3 911,25 грн, фактично виплачено - 3 911,25 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в травні 2020 року нарахована пенсія в сумі 3 184,65 грн, фактично виплачено - 3 184,65 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в червні 2020 року нарахована пенсія в сумі 3 184,65 грн, фактично виплачено - 3 184,65 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в липні 2020 року нарахована пенсія в сумі 3 203,89 грн, фактично виплачено - 3 203,89 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в серпні 2020 року нарахована пенсія в сумі 3 203,89 грн, фактично виплачено - 3 203,89 грн, сума боргу - 0,00 грн;
у вересні 2020 року нарахована пенсія в сумі 3 203,89 грн, фактично виплачено - 3 203,89 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в жовтні 2020 року нарахована пенсія в сумі 3 203,89 грн, фактично виплачено - 3 203,89 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в листопад 2020 року нарахована пенсія в сумі 3 203,89 грн, фактично виплачено - 3 203,89 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в грудні 2020 року нарахована пенсія в сумі 3 218,71 грн, фактично виплачено - 3 218,71 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в січні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 218,71 грн, фактично виплачено - 3 218,71 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в лютому 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 218,71 грн, фактично виплачено - 3 218,71 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в березні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 522,17 грн, фактично виплачено - 3 522,17 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в квітні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 522,17 грн, фактично виплачено - 3 522,17 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в травні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 522,17 грн, фактично виплачено - 3 522,17 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в червні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 522,17 грн, фактично виплачено - 3 522,17 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в липні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 544,27 грн, фактично виплачено - 3 544,27 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в серпні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 544,27 грн, фактично виплачено - 3 544,27 грн, сума боргу - 0,00 грн;
у вересні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 544,27 грн, фактично виплачено - 3 544,27 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в жовтні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 544,27 грн, фактично виплачено - 3 544,27 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в листопаді 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 544,27 грн, фактично виплачено - 3 544,27 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в грудні 2021 року нарахована пенсія в сумі 3 565,07 грн, фактично виплачено - 3 565,07 грн, сума боргу - 0,00 грн;
в січні 2022 року нарахована пенсія в сумі 3 565,07 грн, фактично виплачено - 3 565,07 грн, сума боргу - 0,00 грн.
Всього, за розрахунком пенсійного органу, станом на 19 липня 2023 року заборгованість з виплати пенсії становить 92 782,84 грн (93 315,02 грн - 532,18 грн, які були виплачені впродовж 2022 року).
Період, за який виникла заборгованість - з 16 лютого 2017 року по 31 березня 2020 року.
Відомості, які відповідач навів в розрахунку заборгованості, узгоджуються з даними ІКІС ПФУ: Підсистема «Призначення та виплати пенсії».
Факт повного або часткового погашення заборгованості з пенсії за період 16 лютого 2017 року по 31 березня 2020 року на час судового розгляду належними і допустимими доказами відповідач не довів.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
П. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
В преамбулі до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) зазначено, що цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Законодавство про пенсійне забезпечення в Україні визначено ст. 4 Закону № 1058.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 види пенсійного забезпечення, умови норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Ст. 5 Закону № 1058 визначає сферу дії цього Закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 5 Закону № 1058 порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначається виключно цим Законом.
Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є одним з його принципів (ч. 1 ст. 7 Закону №1058).
Право громадян України на отримання пенсійних виплат передбачено ст. 8 Закону № 1058.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Виплата пенсії регламентована ст. 47 Закону № 1058.
Ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 установлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії визначає ст. 49 Закону № 1058.
Ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 установлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Системний аналіз наведених вище положень Конституції України та Закону № 1058 зумовлює висновок, що припинення виплати пенсії можливе лише за рішенням територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду та виключно з підстав, що визначені ст. 49 Закону № 1058.
Суд відзначає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факт того, що виплата пенсії позивачці була припинена за рішенням територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду з підстав, зазначених у ст. 49 Закону № 1058.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706).
Ч.1 ст. 1 Закону № 1706 установлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення регламентовано положеннями ст. 7 Закону № 1706.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація права на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.
При цьому Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що передбачено ч. 2 ст. 7 Закону № 1706.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону № 1058 громадянин пенсійного віку, якого зареєстровано внутрішньо переміщеною особою, має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Суд встановив, що виникнення заборгованості з пенсії є наслідком того, що виплату пенсії ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеній особі було припинено (призупинено) в результаті обміну інформацією між органами Пенсійного фонду України та органами соціального захисту населення, тобто з підстави, яка не передбачена ст. 49 Закону № 1058.
Щодо підстав припинення (призупинення) пенсійної виплати суд зауважує, що постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами, що мають вищу юридичну силу.
Так, відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Ч. ч. 1-2 ст. 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові до виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видають у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Ст. 75 Конституції України установлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України (п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України).
В абз. 2 п. 1 резолютивної частини рішення від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що право приймати закони та вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам; закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; постанови Кабінету Міністрів України за своєю юридичною силою є підзаконними нормативно-правовими актами, приймаються на основі та на виконання Конституції та законів України.
Ні Конституція України, ні Закон № 1058, не передбачають можливості припинення виплати пенсії з підстав, що визначені постановами Кабінету Міністрів України.
До того ж, п. 15 Порядку № 365 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» установлено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, у справі № 640/18720/18 визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Щодо посилання відповідача на Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно прозивають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 (далі - Порядок № 1165), суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 Порядку № 1165 цим Порядком визначено механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов'язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі - пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706 від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до ст. 52 Закону № 1058 та ст. 61 Закону № 2262 (далі - отримувачі).
Пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Згідно з п. 2 Порядку № 1165 облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі - рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі - перелік отримувачів).
Відповідно до п. 3 Порядку № 1165 наказом керівника територіального органу Пенсійного фонду України визначаються не менше ніж дві відповідальні особи, які ведуть облік рішень (далі - відповідальна особа). Відповідальні особи визначаються із числа працівників, які згідно з розподілом службових повноважень мають право доступу до автоматизованих засобів і баз даних обробки пенсійної документації (електронних пенсійних справ).
Якщо на дату внесення інформації до переліку отримувачів одержувач пенсії перебуває на обліку в іншому територіальному органі Пенсійного фонду України, інформацію до переліку отримувачів вносить відповідальна особа такого органу з урахуванням матеріалів пенсійної справи одержувача пенсії, в тому числі наявного в ній рішення.
П. 4 Порядку № 1165 передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абз. 2 п. 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1165 кошти для проведення пенсійних виплат за минулий період включаються до плану-графіка поденного фінансування виплати пенсій і видатків на утримання апарату Пенсійного фонду України, передбаченого Порядком покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов'язаних з виплатою пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року № 1080.
Згідно з п. 6 Порядку № 1165 виплачені згідно з цим Порядком суми пенсійних виплат за минулий період обліковуються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз норм Порядку № 1165 зумовлює висновок, що цим порядком Уряд унормував виплату пенсій за минулий період, визначив джерела фінансування цих видатків тощо. Однак положення Порядку № 1165 жодним чином не перешкоджають стягненню заборгованості з пенсії на користь відповідних отримувачів, зокрема в судовому порядку.
Суд відхиляє як таке, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, заперечення відповідача, яке полягає в тому, що, оскільки виплата заборгованості з пенсії за минулий період має здійснюватися відповідно до Порядку № 1165, стягнення на користь ОСОБА_1 цієї заборгованості в судовому порядку матиме наслідком подвійну виплату пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
21 травня 2015 року Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
У зв'язку з цим суд відзначає, що від зобов'язань, визначених ст. ст. 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Україна не відступала.
Таким чином, припинення (призупинення) виплати пенсії, (а в подальшому - невиплата заборгованості з пенсії) за відсутності передбачених законом підстав є порушенням права позивача на мирне володіння своїм майном, яке є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Ст. 46 Закону № 1058 встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд зауважує, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які не підставі закону та/або іншого нормативного-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
На відміну від бездіяльності, дія є активною поведінкою суб'єкта владних повноважень.
Отже, невиплата пенсії за своєю сутністю є бездіяльністю пенсійного органу.
Ч. 1 ст. 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901) передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 4901 виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (п. п. 51 і 52).
Відповідач допускає бездіяльність, а саме не виплачує позивачу нараховану пенсію.
Отже, стягнення заборгованості з пенсії є належним способом захисту порушеного права позивача, а виконання рішення суду про стягнення такої заборгованості здійснюватиметься в порядку, визначеному Законом № 4901.
Суд встановив, що за період з 16 лютого 2017 року по 31 березня 2020 року ОСОБА_1 нарахована, проте не виплачена, пенсія за віком в сумі 92 782,84.
Докази повного або часткового погашення цієї заборгованості відповідачем не надані.
Щодо періоду, за який виникла заборгованість, суд зауважує таке.
Так, в позовній заяві ОСОБА_3 вказала, що заборгованість, стягнення якої є предметом спору, виникла за період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року та з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2022 року. При цьому позивач покликається на відомості, викладені в листі ГУ ПФУ в Донецькій області від 15 березня 2022 року № 3816-2832/Т-02/8-0500-23.
Між тим, наданий ГУ ПФУ в Донецькій області розрахунок нарахованої та виплаченої пенсії за період з 01 лютого 2017 року по 31 січня 2022 року (від 21 липня 2023 року вихідний № 9694/05-16), свідчить, що заборгованість, стягнення якої є предметом спору, була нарахована за період з 16 лютого 2017 року по 31 березня 2020 березня і становила 93 315,02 грн. Інформація, наведена в розрахунку, узгоджується з даними ІКІС ПФУ: Підсистема «Призначення та виплати пенсії» та протоколом за пенсійною справою № 914190833963 від 26 лютого 2020 року.
З урахуванням часткового погашення боргу в 2022 року на суму 532,18 грн на час судового розгляду заборгованість за період з 16 лютого 2017 року по 31 березня 2020 року становить 92 782,84 грн.
Враховуючи викладене, та відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС порушене право позивачки підлягає поновленню шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 пенсії за віком, нарахованої за період з 16 лютого 2017 року по 31 березня 2020 року, в сумі 92 782,84 грн.
З огляду на те, що сума заборгованості за спірний період визначена самим пенсійним органом, будь-якого втручання в повноваження відповідача як суб'єкта владних повноважень в даному випадку не має.
При цьому, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині, яка стосується стягнення заборгованості за період з 01 лютого 2017 року по 15 лютого 2017 року та з 01 квітня 2020 року по 31 січня 2022 року, оскільки за ці періоди пенсія була виплачена.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є пенсією, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо строку звернення до суду.
За загальним правилом, встановленим КАС, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС).
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить, що КАС є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про виплату пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 суми пенсії виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Як наслідок, позивач не потребує поновлення строку звернення до суду з цим позовом, а доводи відповідача щодо пропуску цього строку є безпідставними.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Докази здійснення позивачем, на користь якої ухвалено рішення, судових витрат суду не надані.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674).
Ч. 1 ст. 4 Закону № 3674 визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674 за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ст. 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684,00 гривень.
Вимоги позивача мають майновий характер.
Отже, судовий збір за подання цього позову становить 1 073,60 грн (92 782,84 грн х 1% = 927,83 грн, що є меншим за 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 0,4 = 1 073,60 грн)).
Позивач реалізувала своє право на звернення до суду в електронній формі, а тому в силу положень ч. 3 ст. 4 Закону № 3674 при визначенні розміру судового збору належить застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір в сумі 858,88 грн (1 073,60 грн х 0,8 = 858,88 грн).
Ухвалою від 11 липня 2023 року суд відстрочив позивачці сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі.
Судовий збір позивачкою не сплачений.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір в сумі 858,88 грн підлягає присудженню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про стягнення заборгованості з пенсії - задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 пенсію за віком, нараховану за період з 16 лютого 2017 року по 31 березня 2020 року, в сумі 92 782 (дев'яносто дві тисячі сімсот вісімдесят дві) гривні 84 копійки.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь держави судовий збір в сумі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) гривень 88 копійок.
5. Рішення суду в частині присудження виплати пенсії підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
8. Повне судове рішення складено 28 липня 2023 року.
Суддя Т.О. Кравченко