Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 липня 2023 року Справа№200/1873/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
На адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що сплачений з 14.04.2014 року по 31.12.2014 рік земельний податок на суму 9390, 54грн. за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі положень пункту 38.7 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції від 01 січня 2017 року, отримав статус надміру сплачених грошових зобов'язань та підлягає поверненню. З цих підстав не вчинення контролюючим органом дій, направлених на повернення 9390, 54грн. свідчить про його протиправну бездіяльність.
На підставі вказаного позивач просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ ВП 44070187) з неприйняття рішення зі зменшення суми зобов'язання зі сплати за землю у АІС “Податковий блок” та обліковій картці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 14.04.2014 року по 31.12.2014 року на суму 9390, 54грн. та визнати протиправними діями нарахування пені в сумі 3, 14грн.;
зобов'язати Головне управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ ВП 44070187) прийняти рішення зі зменшення суми зобов'язання зі сплати за землю у АІС “Податковий блок” та обліковій карти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 14.04.2014 року по 31.12.2014 року на суму 9390, 54грн. та скасувати нарахування пені в сумі 3, 14грн.;
Ухвалою суду від 29.05.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Відкрито провадження в адміністративній справі № 200/1873/23. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, про що свідчить запис в ЄДР № 22660000000022500 для ведення діяльності за кодом 25.99 “Виробництво інших готових металевих виробів”, про що свідчить відповідна виписка.
28.03.2012 року на підставі договору користування № 7/3804 Донецька міська рада передала позивачу в користування земельну ділянку площею 0,0350 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Категорія землі за функцією використання: “землі промисловості”.
06.12.2012 року на підставі договору користування № 7/4847 Донецька міська рада передала позивачу в користування земельну ділянку площею 0,2186 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Категорія землі за функцією використання: “землі промисловості”.
22 лютого 2014 року позивачем засобами електронного зв'язку подано податкову декларацію з плати за землю за 2014 рік, в якій зазначено, що річна сума орендної плати, яка підлягає сплаті складає 14 086,38 грн., а місячна сума платежу складає 1173,96 грн
З інтегрованої картки платника податків АІС “Податковий блок” та облікової картки платника податків позивача вбачається, що позивач сплачував місячну суму платежу за землю 2014 року наступним чином: 20.01.2014 року, 19.02.2014 року, 19.03.2014 року, 18.04.2014 року, 19.05.2014 року, 20.06.2014 року, 21.07.2014 року на загальну суму 8 217,72 грн.
З АІС “Податковий блок” та облікової картки платника податків позивача вбачається, що Відповідачем застосовані до позивача фінансові санкції нарахування пені за несвоєчасне нарахування виконання податкових обов'язків з несвоєчасної сплати за період з 05.05.2014 року по 18.05.2014 року у сумі 0,75 грн; з 02.06.2014 року по 19.06.2014 року у сумі 0,97 грн; з 01.07.2014 року по 20.07.2014 року у сумі 1,42 грн на загальну суму 3,14.
Листом від 01.12.2020 року, скерованим до Маріупольського управління ГУ ДФС у Донецькій області, позивач просив скасувати нарахування з орендної плати за 2014 рік керуючись нормами Законів України та ПКУ.
Листом Маріупольського управління ГУ ДФС у Донецькій області № 92301/10/05- 99-04-30 від 22.12.2020 року позивачу було відмовлено у списанні цієї заборгованості, роз"яснено позивачу щодо необхідності подати уточнену декларацію.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно пункту 49.2 статті 49 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Така податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання, та подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 48.1 статті 48, пункт 49.1 статті 49 ПК України).
Згідно пункту 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пунктом 50.1 статті 50 ПК України передбачено, що у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Приписами статті 102 ПК України визначено строк давності в межах 1095 календарних днів.
Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно приписів пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є, зокрема, суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена, зокрема, за рахунок помилково надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
Статтею 43 ПК України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182, яким встановлені аналогічні вимоги, що і в ПК України.
Згідно матеріалів справи заявою від 01.12.2020 року, скерованою до Маріупольського управління ГУ ДФС у Донецькій області, позивач просив скасувати нарахування з орендної плати за 2014 рік керуючись нормами Законів України та ПКУ, проте суд зауважує, що вказана заява не містить напряму перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку як того прямо вимагають положення ст. 43 ПК України.
Суд наголошує, що у позивача наявні безумовні права на отримання вказаних коштів, які були сплачені за період з 14.04.2014 року по 31.12.2014 рік як земельний податок на суму 9390, 54грн. за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що мають статус надміру сплачених грошових зобов'язань, проте заява позивача не містить визначення напряму перерахування коштів, що, на відміну від форми заяви, є обов'язковим до визначення відповідно до вимог ст. 43 ПК України. Також суд вважає, що за умови не визначення платником податку напряму перерахування коштів, податковий орган не має можливості для належного виконання своїх обов'язків з приводу повернення цих коштів.
Крім цього суд враховує, що спосіб захисту порушених прав, визначений в позовній заяві (зобов'язати прийняти рішення зі зменшення суми зобов'язання зі сплати за землю) не є ідентичним до тих вимог, що висувалися позивачем в листі від 01.12.2020 року.
За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" N 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції “Про захист прав людини та основоположних свобод” (протокол ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
В контексті вищевикладеного, суд зазначає, що у пп. 50-51 рішення “Щокін проти України” (заяви № 23759/03 та № 37943/06) ЄСПЛ констатує: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."
Слід додати, що Рішення ЄСПЛ у справі ВАТ “Нефтяная компания ЮКОС” проти РФ (Заява №14092/04), у п. 559 якого зазначено, що перша і сама важлива вимога статті 1 Протоколу №2 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в безперешкодне користування власністю повинне бути законним, тобто втручання має відповідати національному законодавству і бути достатньо зрозумілим, щоб дозволити заявнику передбачати наслідки своїх дій.
Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Разом з цим в межах даного спору право позивача на вільне володіння своїм майном не реалізовано виключно через не визначення позивачем шляху повернення вказаного майна, а захист прав позивача, визначений в позовній заяви, не призведе до повернення надміру сплачених сум так як шлях такого повернення залишається так і залишається не визначеним.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись положеннями КАС України ,-
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Суддя О.О. Галатіна