31 липня 2023 року Справа № 160/20030/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пупинін Олександр Миколайович, до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: 14.12.2022 через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пупинін Олександр Миколайович, до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, 20-А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 1 доби, щорічну основну оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 5 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 66 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, 20-А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 3 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік, 1 добу щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 5 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2016 рік, 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік, загальною кількістю 66 діб;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, 20-А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області судові витрати на правничу допомогу у сумі 2550,00 грн (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят гривень).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 01.09.1996 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 по 30.04.2020 - службу в Національній поліції України. Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 27.04.2020 №119 о/с позивача було звільнено з посади начальника Томаківського відділення поліції Нікопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за п.2 частини 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу), з виплатою компенсації за 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 5 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році. Проте, станом на день видачі цього наказу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 1 доби, щорічну основну оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 5 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 66 діб. Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані відпустки за вказані періоди, посилаючись на норми Закону України «Про Національну поліцію» позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
04.01.2023 до суду надійшов відзив Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач позов не визнає та просить суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування позовних вимог відповідач посилається на те, що при звільненні з органів Національної поліції з 30 квітня 2020 року за пунктом 2 частини 1 статті 77 (через хворобу) відповідно до наказу ГУНП в Дніпропетровській області від 27.04.2020 № 119 о/с ОСОБА_1 у травні 2020 року було нараховано та виплачено компенсацію за 15 діб невикористаної частини щорічної відпустки за 2020 рік за фактично відпрацьований час (з них 10 діб основної щорічної відпустки, 5 діб - додаткової). 21.10.2022 вхід. № П-416аз до ГУНП в Дніпропетровській області надійшов адвокатський запит Пупиніна О.М., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , від 10.10.2022 вих. №20/22 щодо надання інформації стосовно ОСОБА_1 , на який була надана відповідь листом Управління кадрового забезпечення ГУНП від 27.10.2022 № 20/8-П-628аз та, зокрема, повідомлено, що відповідно до пункту 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» грошова компенсація виплачується поліцейським, які звільняються з поліції, лише за невикористану в році звільнення відпустку. Крім того, відповідачем зауважено, що нормами чинного законодавства передбачена лише основна та додаткова щорічні відпустки, які підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. Виплату грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток стаття 83 КЗпП України та стаття 24 Закону України «Про відпустки» не передбачають. Невикористана позивачем у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься, а право на неї працівник може реалізувати тільки протягом календарного року за погодженням з роботодавцем. Крім того додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини. Таким чином, законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими.
13.01.2023 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій висловлено позицію, аналогічну викладеній в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 у період з 01.09.1996 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 по 30.04.2020 - службу в Національній поліції України.
Відповідно до витягу з наказу ГУНП від 16.06.2016 № 159 о/с, призначено прибулих з Головного управління Національної поліції в Луганській області - полковника поліції ОСОБА_1 старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах управління (карний розшук) кримінальної поліції ГУНП, з 16 червня 2016 року. (підстава рапорт ОСОБА_1 від 06.06.2016 та наказ ГУНП в Луганській області від 16.06.2016 № 392 о/с).
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 27.04.2020 №119 о/с, полковника поліції ОСОБА_1 начальника Томаківського відділення поліції Нікопольського відділу поліції було звільнено з посади начальника Томаківського відділення поліції Нікопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за п.2 частини 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу), з 30.04.2020, встановивши преміювання за квітень 2020 року в розмірі 115,373 відсотка, з виплатою компенсації за 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 5 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році, стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги 25 років 06 місяців 20 днів; стаж служби для призначення пенсії: у календарному обчисленні: 25 років 06 місяців 20 днів; у пільговому обчисленні: 31 рік 00 місяців 24 дні. (підстава: рапорти ОСОБА_1 від 22 січня та 22 квітня 2020 року та свідоцтво про хворобу від 17 квітня 2020 року № 14/2020, видане Державною установою «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Луганській області»).
Листом Головного управління Національної поліції у Луганській області «Про надання відповіді» від 21.10.2022 №3195 (л.к) у відповідь на адвокатський запит від 11.10.2022 №22/22 було повідомлено, що за період з 01.01.2015 по 06.11.2015 ОСОБА_1 мав право на щорічну відпустку у кількості 38 діб. У 2015 році останньому надавалась частина чергової відпустки за 2015 рік у кількості 31 доби, з 15 червня по 15 липня 2015 року, (у тому числі І доба святкова), з виїздом за межі Луганської області до країни Польща (наказ ГУМВС від 03.06.2015 №184 о/с). При звільненні невикористана частина відпустки за 2015 рік у кількості 8 діб була компенсована. Додаткова відпустка зі збереженням грошового забезпечення (заробітної плати), як учасника бойових дій за 2015 рік за період з 01.01.2015 по 06.11.2015 у кількості 14 діб не надавалась, рапортів ОСОБА_1 щодо її надання до підрозділів кадрового забезпечення не надходило.
Листом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області «Про надання відповіді» від 30.11.2022 №2703/05/3-22 у відповідь на адвокатський запит від 16.11.2022 №30/22 було повідомлено, що ОСОБА_1 проходив службу в ГУНП в Запорізькій області в період з 16.10.2018 (наказ ГУНП в Запорізькій області про призначення за переводом з ГУНП в Дніпропетровській області від 12.10.2018 № 392 о/с) по 06.11.2019 (наказ ГУНП в Запорізькій області про переведення до ГУНП в Дніпропетровській області від по 06.11.2019 № 446 о/с). В період часу служби з 16.10.2018 по 06.11.2019 в ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_1 надавались такі відпустки: з 28 січня до 01 лютого 2019 року - частина додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік; з 07 березня до 22 березня 2019 року - частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік; з 19 серпня до 03 вересня 2019 - частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік; з 04 вересня до 18 вересня 2019 року - додаткова оплачувана відпустка за 2019 рік. В період часу служби з 16.10.2018 по 06.11.2019 в ГУНП в Запорізькій області Кравцову Є.В. основні, додаткові відпустки за 2015, 2016, 2017 та основна за 2018 рік не надавались. Станом на 06.11.2019 ОСОБА_1 щорічну основну та додаткову відпустки за вислугу років за 2019 рік в ГУНП в Запорізькій області використав у повному обсязі. За інформацією про кількість діб невикористаних відпусток за період 2015, 2016, 2017 та 2018 роки запропоновано звернутись за останнім місцем служби ОСОБА_1 , а саме місцем зберігання його особової справи. В період часу служби з 16.10.2018 по 06.11.2019 в ГУНП в Запорізькій області Кравцову Є.В. компенсація за невикористані відпустки не виплачувалась.
Листом Управління кадрового забезпечення ГУНП від 27.10.2022 № 20/8-П-628аз у відповідь на адвокатський запит від 10.10.2022 №20/22 було повідомлено, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 до 15.06.2016 проходив службу в ГУНП в Луганській області, тому надати інформацію відносно відпусток за наказами про їх надання не надається можливим у зв'язку з тим, що ГУНП не є розпорядником вказаної інформації. Згідно обліків ГУНП Кравцов Є.В., відповідно до вимог статей 92 та 93 Закону України «Про Національну поліцію» та статі 16-2 Закону України «Про відпустки»:
1) у період з 16.06.2016 до 31.12.2016 мав право на щорічну основну та додаткову оплачувані відпустки за 2016 рік: основної - 30 діб, додаткової - 15 діб: наказом ГУНП від 19.12.2016 № 358 о/с надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2016 рік у кількості 26 діб (з урахуванням 1 святкового дня), з 12.12.2016 до 06.01.2017 (залишок невикористаної відпустки за 2016 рік складає: основної - 5 діб, додаткової - 15 діб).
2) у період з 01.01.2017 до 31.12.2017 мав право на щорічну основну та додаткову оплачувані відпустки за 2017 рік: основної - 30 діб, додаткової - 15 діб: наказом ГУНП від 07.08.2017 № 253 о/с надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 10 діб, з 06.08.2017 до 15.08.2017; наказом ГУНП від 17.10.2021 № 319 о/с надано невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 21 доба (з урахуванням 1 святкового дня), з 12.10.2017 до 01.11.2017; наказом ГУНП від 11.12.2017 № 370 о/с надано додаткову оплачувану відпустку за 2017 рік у кількості 15 діб, з 09.12.2017 до 23.12.2017 (залишок невикористаної відпустки за 2017 рік складає: основної - 0 діб, додаткової - 0 діб): наказом ГУНП від 28.04.2017 № 150 о/с надано додаткову відпустку із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2017 рік, на 14 календарних днів, з 30.04.2017 до 13.05.2017.
3) у період з 01.01.2018 до 31.12.2018 мав право на щорічну основну та додаткову оплачувані відпустки за 2018 рік: основної 30 діб, додаткової - 15 діб: наказом ГУНП від 21.05.2018 № 135 о/с надано щорічну основну оплачувану відпустку за 2018 рік у кількості 31 доба (з урахуванням 1 святкового дня), з 04.06.2018 до 04.07.2018, наказом ГУНП від 17.09.2018 № 256 о/с надано частину додатково оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 10 діб, з 19.09.2018 по 28.09.2018 (залишок невикористаної відпустки за 2018 рік складає: основної - 0 діб, додаткової - 5 діб); наказом ГУНП від 01.10.2018 № 271 о/с надано додаткову відпустку із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2018 рік, на 14 календарних днів, з 01.10.2018 до 14.10.2018.
4) у період з 01.01.2019 до 31.12.2019 мав право на щорічну основну та додаткову оплачувані відпустки за 2019 рік: основної - 30 діб, додаткової - 15 діб та додаткову відпустку із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2019 рік, однак з рапортами до ГУНП щодо надання зазначених відпусток ОСОБА_1 не звертався.
5) у період з 01.01.2020 до 30.04.2020 мав право на щорічну основну та додаткову оплачувані відпустки за 2020 рік: основної - 10 діб, додаткової - 5 діб та додаткову відпустку із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2020 рік, однак з рапортами до ГУНП щодо надання зазначених відпусток ОСОБА_1 не звертався.
Одночасно повідомлено, що відповідно до пункту 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» грошова компенсація виплачується поліцейським, які звільняються з поліції, лише за невикористану в році звільнення відпустку.
Вважаючи протиправно ненарахованою та невиплаченою грошову компенсацію за невикористані відпустки: щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 1 доби, щорічну основну оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 5 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 66 діб, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до дублікату посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Головним управлінням Національної поліції у Дніпропетровській області 02 червня 2022 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно з п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Водночас, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено положеннями Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Положеннями ст. 60 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Відповідно до положень ч. ч. 1 та 2 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до приписів ч. ч. 8-11 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Положеннями ч. ч. 1 та 2 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 259, виплата винагороди здійснюється за місцем проходження служби поліцейського на підставі наказів про виплату такої винагороди.
Приписами п. 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, наказ про виплату винагороди видається з урахуванням документів, зазначених у пункті 3 цього розділу.
Так, пункт 3 розділу ІІ Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, підтвердженням безпосередньої участі в Заходах для виплати винагороди є наказ центрального органу управління поліцією про визначення граничної чисельності поліцейських, що можуть бути залучені в Заходах, накази про відрядження (залучення) поліцейських до складу сил та засобів (у межах визначеної центральним органом управління граничної чисельності) та витяг із розпорядчого документа одного із органів військового управління (Генерального штабу Збройних сил України, штабу АТО, Об'єднаного оперативного штабу Збройних сил України, штабів оперативно-тактичних угруповань, інших уповноважених органів) про включення і виключення поліцейських до (зі) складу сил та засобів, що беруть безпосередню участь у Заходах.
Крім того, відповідно до абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260), виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про невикористану в році звільнення відпустку без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Положеннями Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачені державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до приписів ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Аналізуючи наведені норми права, суд зазначає, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки визначено приписами Конституції України.
Особу не може бути позбавлено такого права.
Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII.
Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
З огляду на наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про те, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Конституційним Судом України у рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) викладено висновок стосовно того, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
Отже, з огляду на викладене, а також враховуючи відсутність правового врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування у цьому випадку приписів Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 11.11.2021 у справі №360/1874/20.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» і ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 (адміністративне провадження №К/9901/13369/20).
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також при розгляді вказаної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19, згідно з якою у рамках спірних правовідносин пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Крім того, з наведених вище підстав суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача, що за спеціальним законодавством, якими є Закон № 580-VIII та Порядок № 260, поліцейські мають право на отримання компенсації виключно за невикористану в році звільнення зі служби відпустку.
Щодо посилання відповідача на те, що позивач під час проходження служби в спірні періоди не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд уважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні.
Так, наданими до матеріалів справи доказами підтверджено, що ОСОБА_1 не використано щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 1 доби, щорічну основну оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 5 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб.
Проте, всупереч положень статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України відповідач при звільненні позивача зі служби в поліції не нарахував та не сплатив йому компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, як основної, так і додаткових.
Доказів нарахування і виплати позивачеві такої компенсації за наведені періоди матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що відсутність в наказі про звільнення відомостей про виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпустки минулих періодів не позбавляє позивача права на отримання відповідної гарантованої трудовим законодавством компенсації. Крім того, відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу про звільнення позивача щодо кількості діб невикористаної відпустки.
Таким чином, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 1 доби, щорічну основну оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 5 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб є протиправною.
З урахуванням наведеного суд вважає, що для належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 3 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік, 1 добу щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 5 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2016 рік, 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд уважає, що позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 2550,00 грн.
Суд зазначає, що за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Так, на підтвердження судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги, позивачем надано до суду: договір про надання юридичних послуг №38 від 10.10.2022 з додатком №1 до договору про надання юридичних послуг №38 від 10.10.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВВ №1025869 від 10.10.2022, акт №31 від 12.12.2022 здачі-приймання наданої правничої допомоги, квитанція №31 від 12.12.2022.
З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено договір про надання юридичних послуг №38 від 10.10.2022 між адвокатом Пупиніним Олександром Миколайовичем та Кравцовим Євгеном Володимировичем, предмет якого складають цивільно-правові відносини в сфері надання юридичних послуг фізичним особам.
Відповідно до розділу 3 вказаного договору «Розмір і порядок прийняття та оплати виконаних робіт (гонорар)» за виконану роботу виконано Юристом Клієнт здійснює оплату згідно умов викладених у Додатку №1 до цього Договору, але це не позбавляє Клієнта права здійснювати оплату шляхом внесення авансових платежів в розмірі узгодженому Сторонами. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок юриста.
Відповідно до акту здачі-приймання наданої правничої допомоги №38 від 10.10.2022 юристом була надана наступна правнича допомога при підготовці адміністративного позову Клієнта до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання противоправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати Клієнту грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 1 доби, щорічну основну оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 5 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб та зобов'язання вчинити певні дії:
- попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, консультація - 250,00 грн.
- складання і направлення адвокатського запиту від 10.10.2022 вих. №20/22 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів - 250,00 грн.
- складання і направлення адвокатського запиту від 11.10.2022 вих. №21/22 до Голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів - 250,00 грн.
- складання і направлення адвокатського запиту від 11.10.2022 вих. №22/22 до Головного управління Національної поліції у Луганській області, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів - 250,00 грн.
- складання і направлення адвокатського запиту від 16.11.2022 вих. №30/22 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів - 250,00 грн.
- підготовка процесуального документу по справі (заява про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав) - 300,00 грн.
- підготовка процесуального документу по справі (позовна заява) - 1000,00 грн - всього - 2550,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано квитанцію № 31 від 12 грудня 2022 року .
Зважаючи на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2550,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у цій адміністративній справі, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Суд зазначає, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також суд указує на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів.
При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Суд ураховує, що спірні правовідносини в цій справі є поширеними, судова практика та законодавства є послідовними, що підтверджується в т.ч. наведеною самим позивачем судовою практикою Верховного Суду, в силу чого формування правової позиції у справі не потребувало значних зусиль та витрат часу в обсязі, заявленому позивачем.
З огляду на викладене, суд уважає підтвердженою належними документами і співмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг заявлену до відшкодування суму витрат на правничу допомогу у розмірі 2550,00 грн.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд. 20А, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 1 доби, щорічну основну оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 5 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд. 20А, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 3 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік, 1 добу щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 5 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2016 рік, 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд. 20А, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд. 20А, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 40108866).
Суддя Н.В. Кучугурна