31 липня 2023 року Справа № 160/12017/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в проведенні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 23.09.1982 р. по 01.02.1983 р., з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р., з 29.06.1990 р. по 20.07.1990 р. та з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 11.12.2022 р., зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.09.1982 р. по 01.02.1983р., з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р., з 29.06.1990 р. по 20.07.1990 р. та з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р., та з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 11.12.2022 року вона отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте при вирішенні питання про призначення пенсії органами пенсійного фонду не зараховано частину страхового стажу позивача. Відповідно до заяви за призначенням пенсії від 09.01.2023 р. позивач звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з питання призначення пенсії за віком. Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 047150020186 від 22.02.2023 р. Позивачу призначено пенсію з 11.12.2022 р. в сумі 5913,03 грн., страхового стажу зараховано 34 роки 5 місяців 14 днів. Зверненням від 23.02.2023 р. ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з питання зарахування до її страхового стажу періодів роботи: в об'єднаному Грозненському авіазагоні в період з 23.09.1982 р. по 01.02.1983 р.; на станції Грозний Північно-Кавказької ЗД період з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р.; на Гінічеському солезаводі в період з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р. та з питання перерахунку в зв'язку з цим розміру пенсії, оскільки зазначені періоди роботи зазначені в трудовій книжці. Відповідно до листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 11504-7062/Т- 01/8-0400/23 від 24.03.2023 р. на звернення позивача від 23.02.2023 р. повідомлено наступне. З 11.12.2022 позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При призначенні пенсії, при розрахунку страхового стажу, не враховано трудову книжку серії НОМЕР_2 від 23.09.1982, оскільки виправлення дати народження не завірено належним чином (відсутнє посилання на документ, на підставі якого внесено зміну), що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці від 20.06.1974 № 162. Таким чином, при зверненні до органів пенсійного фонду з питання призначення пенсії за віком позивачем було надано трудову книжку із записами про стаж роботи, проте зазначені відомості в трудовій книжці не були враховані при обрахунку страхового стажу. Дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні страхового стажу позивач вважає протиправними, у зв'язку із чим звернулась до суду.
Ухвалою суду від 05.06.2023 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
07.07.2023 року від відповідача через систему Електронний Суд надійшов відзив, , в якому останній повністю заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 розмір пенсії особи яка звернулась за нею визначається індивідуально залежно від набутого стажу та отриманого заробітку, з якого у свою чергу сплачувались страхові внески. Документально встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 11.12.2022 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Листом від 24.03.2023 №11504-7062/Т-01/8-0400/23 “Про розгляд звернення” повідомлено позивача, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи по трудовій книжці серія НОМЕР_2 від 23.09.1982, оскільки виправлення в даті народження на титульній сторінці трудової книжки не завірене належним чином (відсутнє посилання на документ, на підставі якого внесені зміни), що суперечить вимогам Інструкції №58. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача. Виключними дискреційними повноваженнями наділені органи Пенсійного фонду України на прийняття рішення про призначення пенсії (здійснення перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку).
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до заяви про призначенням пенсії від 09.01.2023 р. ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з питання призначення пенсії за віком.
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 047150020186 від 22.02.2023 р. позивачу призначено пенсію з 11.12.2022 р. в сумі 5913,03 грн., страхового стажу зараховано 34 роки 5 місяців 14 днів.
Зверненням від 23.02.2023 р. ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з питання зарахування до її страхового стажу періодів роботи: в об'єднаному Грозненському авіазагоні в період з 23.09.1982 р. по 01.02.1983 р.; на станції Грозний Північно-Кавказької ЗД період з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р.; на Гінічеському солезаводі в період з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р. та з питання перерахунку в зв'язку з цим розміру пенсії, оскільки зазначені періоди роботи зазначені в трудовій книжці.
Відповідно до листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 11504-7062/Т-01/8-0400/23 від 24.03.2023 р. на звернення позивача від 23.02.2023 р. зокрема що з 11.12.2022 вона отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При призначенні пенсії, при розрахунку страхового стажу, не враховано трудову книжку серії НОМЕР_2 від 23.09.1982, оскільки виправлення дати народження не завірено належним чином (відсутнє посилання на документ, на підставі якого внесено зміну), що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці від 20.06.1974 № 162.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в проведенні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 23.09.1982 р. по 01.02.1983 р., з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р., з 29.06.1990 р. по 20.07.1990 р. та з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р., позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Пунктом першим частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється персоніфікований облік.
Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону України № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
З вищевикладеного випливає, що особа, яка у період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року досягла віку 60 років та мала страховий стаж не менше 30 років, має право на призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Судом встановлено, що відповідно до рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 047150020186 від 22.02.2023 р. позивачу призначено пенсію з 11.12.2022 р. в сумі 5913,03 грн., страхового стажу зараховано 34 роки 5 місяців 14 днів.
Отже пенсію позивачу було призначено, проте не зараховано до стажу періоди її роботи в об'єднаному Грозненському авіазагоні в період з 23.09.1982 р. по 01.02.1983 р.; на станції Грозний Північно-Кавказької ЗД період з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р.; на Гінічеському солезаводі в період з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р., в зв'язку із тим, що виправлення в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 23.09.1982 дати народження не завірено належним чином (відсутнє посилання на документ, на підставі якого внесено зміну), що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці від 20.06.1974 № 162.
Як зазначалося вище, відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абз.1 п.1 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У трудовій книжці позивача НОМЕР_2 щодо спірних періодів роботи міститься наступні записи:
- 23.09.1982 р. зарахована на посаду робітника з прибирання приміщень Об'єднаний Грозненський авіазагон. (нак. № 174/л від 21.09.82 р.);
- 01.02.1983 р. звільнена за ст.31 КЗПП РСФСР за власним бажанням (нак. 18/л від 27.01.93 р.);
- 10.02.1983 р. прийнята ученицею приймальника вантажів на станцію Грозний Північно-Кавказької ЗД. (нак. № 22 від 10.02.1983 р.);
- 11.03.1983 р. переведена приймальником вантажів. (нак. № 41 від 11.03.83р.);
- 02.12.1987 р. переведена агентом з розшуку вантажів. (нак. № 126 від 02.12.1987 р.);
- 25.06.1990 р. звільнена за ст.31 КЗПП РСФСР за власним бажанням. (нак. № 18 від 25.06.1990 р.);
- 29.06.1990 р. зарахована в кооператив «Стиль» на посаду робітника з прибирання приміщень. (нак. № 26 від 29.06.1990 р.);
- 20.07.1990 р. звільнена за ст.31 КЗПП РСФСР за власним бажанням. (нак №31 від 20.07.1990 р.);
- 13.01.1994 р. прийнята на роботу учнем укладальником-пакувальником солі до Геничеського солезаводу. (нак. № 8 від 13.01.1994 р.);
- 01.02.1994 р. присвоєно 3 розряд укладальника-пакувальника солі. (нак. № 18а від 01.02.1994 р.);
- 29.09.1995 р. звільнена за ст.38 КЗпП України за власним бажанням. (Нак. № 125 від 29.09.95 р.
В період внесення зазначених вище записів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року №412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Пунктом 4.1 Інструкції 162 було передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічна норма міститься також в пункті 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, відповідно до якої усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Крім того в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірних періодів роботи з 23.09.1982 р. по 01.02.1983 р., з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р., з 29.06.1990 р. по 20.07.1990 р. та з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р. містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки, як-то занесення в трудову книжку наказу про зарахування на роботу та року зарахування пастою іншого кольору, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Записи у трудовій книжці позивача завірені підписами посадових осіб ,а також відтисками печаток підприємств.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином суд зазначає, що при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем перевірки достовірності відомостей про позивача.
А відтак, суд зазначає, що відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 23.09.1982 р. по 01.02.1983 р., з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р., з 29.06.1990 р. по 20.07.1990 р. та з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в проведенні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 23.09.1982 р. по 01.02.1983 р., з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р., з 29.06.1990 р. по 20.07.1990 р. та з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р. є протиправними.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №. 30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119.
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2015 року у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 у справі № 2а-204/12, у справі № 802/1827/17-а від 18 червня 2020 року).
Відтак, суд при перевірці правомірності вчинених дій відповідача у спірних відносинах, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.
Оскільки пенсія позивачу вже призначена та виплачується, беручи до уваги встановлений факт протиправних дій відповідача, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає достатніми підстави для покладення на ГУ ПФУ в Дніпропетровській області обов'язку здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 11.12.2022 р., зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.09.1982 р. по 01.02.1983р., з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р., з 29.06.1990 р. по 20.07.1990 р. та з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р., та з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності таких дій та не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1, 2 ст. 46 КАС України передбачено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Так, позивачем у даній справі є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Згідно платіжної інструкції №142 від 28.05.2023 року про сплату судового збору, яка наявна в матеріалах справи, платником судового збору у розмірі 1073,60 грн. вказаний ФОП ОСОБА_2 , який не є стороною у даній справі.
На підставі вищевикладеного, підстави для присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн. відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в проведенні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 23.09.1982 р. по 01.02.1983 р., з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р., з 29.06.1990 р. по 20.07.1990 р. та з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 11.12.2022 р., зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.09.1982 р. по 01.02.1983р., з 10.02.1983 р. по 25.06.1990 р., з 29.06.1990 р. по 20.07.1990 р. та з 13.01.1994 р. по 29.09.1995 р., та з урахуванням виплачених сум.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2023 року.
Суддя О.М. Неклеса