25.07.2023м. СумиСправа № 920/553/23
Господарський суд Сумської області у складі
судді Резніченко О.Ю.,
розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі позивачів:
1. Адміністрація Державної прикордонної служби України;
2. Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоеталон»
про визнання недійсним договору №19-22 від 25.03.2022 в частині, стягнення 90 991 грн. 91 коп.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:
1. Визнати недійсним пункт 3.1. договору №19-22 від 25.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 79894 грн. 86 коп., що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та ТОВ «Біоеталон»;
2. Стягнути з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України грошові кошти у розмірі 90991 грн 91 коп., з яких: 79894 грн 86 коп., сплачений ПДВ (основний борг), 2055 грн 37 коп. - 3% річних та 9041 грн 68 коп. інфляційні втрати.
Також, прокурор просить суд стягнути з відповідача судові витрати, у тому числі зі сплати судового збору в сумі 5368 грн. 00 коп.
Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що між позивачем 2 та відповідачем було укладено договір від 25.03.2022 № 19-22 про постачання пально-мастильних матеріалів - нафти і дистиляти (бензин автомобільний А-92-Євро-4-ЕО). Договір було виконано сторонами, позивачем було перераховано відповідачу кошти разом з сумою ПДВ. В той же час, закуплені за вказаним договором товари включені до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224, відтак звільняються від оподаткування ПДВ. Сплатою позивачем ПДВ було порушено інтереси держави. Позивач не захистив зазначених інтересі, не зважаючи на звернення прокурора, а тому прокурор звернувся до суду з даним позовом, відповідно до ст.1212 ЦК України.
Ухвалою суду від 25.05.2023 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та за наявними у справі матеріалами.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.
Позивач письмових пояснень по справі не надав.
Відповідач 12.06.2023 надав до суду відзив на позовну заяву (вх №3561), в якому проти позову заперечує.
13.06.2023 відповідачем подано до суду доповнення до відзиву (вх №3608 від 13.06.2023).
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що визнає лише обставини укладення та належного виконання договору. Інші обставини, викладені у позові, ним не визнаються з огляду на наступне:
- Оскаржуваний договір укладений відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно до ч.5 ст. 41 якого істотні умови договору про закупівлю не можуть бути змінені після його укладення. Тому даним позовом позивач намагається зменшити істотну умову договору - ціну.
- Договір виконаний сторонами, тому зобов'язання за ним припинені.
- Адміністрація Державної прикордонної служби України є неналежним позивачем, її права не порушені, вона не є стороною спірного договору.
- Прокурор безпідставно звернувся до суду, так як позивачі є самостійними юридичними особами.
- При укладанні договору сторони керувались нормами Податкового кодексу України, відповідно до якого визначаються усі елементи податку, об'єкт оподаткування та ставка податку. Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» фактично змінено ставку ПДВ, таким чином вступає у протиріччя з п. 194.1 ст. 194 Податкового Кодексу України та п. 82 підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового Кодексу України. Відповідно до ч.7 ст. 11 ГПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. Тому Постанова КМУ №178 від 02.03.2022 не може бути застосована.
Від відповідача 16.06.2023 до суду надійшла заява про зупинення провадження (вх. № 2157).
16.06.2023 від позивача 2 електронною поштою надійшла відповідь на відзив (вх №3702/23, засобами поштового зв'язку 06.07.2023 віх №4130/23).
26.06.2023 прокурором подано відповідь на відзив (вх №3858/23).
Позивачем 2 електронною поштою до суду надіслано 28.06.2023 заперечення на заяву про зупинення провадження (вх №3929/23, засобами поштового зв'язку 06.07.2023 віх №4127/23).
Також 06.07.2023 до суду від прокурора надійшли заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вх №4128/23).
Ухвалою суду від 10.07.2023 розгляд справи було відкладено на 25.07.2023 без проведення судового засідання.
Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вх. № 2157 від 16.06.2023)
У клопотанні відповідач просить суд зупинити провадження у справі до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №905/1907/21 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради та Комунального закладу «Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради» до ТОВ «АС» про визнання недійсними додаткових угод та про стягнення коштів.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 905/1907/21 справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки для надання правової оцінки правовідносинам у даній справі має значення правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №905/1907/21, відповідач просив суд зупинити провадження у справі.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, в тому числі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Судом встановлено, що 21.06.2023 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №905/1907/21, тому відсутні вказані підстави для зупинення провадження у даній справі.
Щодо підстав звернення з даним позовом до суду прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, зазначив підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави те, що позивачами як органами, уповноваженими на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду.
Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має визначену законом загальну структуру, у систему якої входить і Військова частина НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; тощо.
Фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством (ст. 27 Закону).
Згідно ст. 28 цього Закону, забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.
Відповідно до п.1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 533, Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Адміністрація Держприкордонслужби відповідно до покладених на неї завдань, організовує охорону державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, забезпечує дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; організовує в установленому законодавством порядку здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів; здійснює управління органами Держприкордонслужби, забезпечує їх бойову та мобілізаційну готовність; забезпечує оснащення органів Держприкордонслужби озброєнням і технікою; здійснює інші повноваження, визначені законом (п.4 Положення).
Адміністрація Держприкордонслужби з метою організації своєї діяльності, поміж іншого, організовує планово-фінансову роботу в апараті Адміністрації Держприкордонслужби, органах Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; контролює діяльність органів Держприкордонслужби, підприємств, установ, що належать до сфери її управління; забезпечує в установленому порядку самопредставництво Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від її імені, зокрема через посадових (службових) осіб юридичної служби апарату Адміністрації Держприкордонслужби, органів Держприкордонслужби, підприємств та установ, що належать до сфери її управління, або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через представників (п.5 Положення).
Відповідно до п.14 Положення, Адміністрація Держприкордонслужби є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Таким чином, саме Адміністрація Держприкордонслужби, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільове використання бюджетних коштів у органах Держприкордонслужби, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.
А тому, саме вони визначені позивачами у цій справі та саме вони мали б захищати інтереси держави за вказаних у позовній заяві обставин.
З огляду на викладене, Житомирською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 08.02.2023 за №33-633 скеровано до Адміністрації Держприкордонслужби та Військової частини НОМЕР_1 повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних втрат за користування ними відповідачем. При цьому, прокурором надано розумний строк для вжиття таких заходів та інформування його про результати розгляду повідомлення.
Адміністрація Держприкордонслужби у відповіді від 03.03.2023 №704/9235/23 повідомила, що підтримує необхідність повернення зайво сплачених коштів та вказує, що для цього військова частина НОМЕР_1 наділена всіма повноваженнями.
Згідно відповіді позивача-2 від 17.02.2023 №148-23, останній повідомив, що Військова частина НОМЕР_1 задіяна в проведенні заходів правового режиму воєнного стану в Україні та, посилаючись на воєнний стан і пріоритетність надання відсічі ворогу, фактично заявила клопотання про подачу відповідного позову до суду органом прокуратури.
Надалі, Житомирською спеціалізованою прокуратурою за сплином понад два місяці (станом на час подачі позову) здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел («Судова влада. Стан розгляду справ» https://court.gov.ua/fair), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось.
Прокурором розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан та покладені у зв'язку з цим завдання щодо відсічі ворогу. А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.
Про вказане 16.05.2023 (вих.№33-436) прокурором повідомлено позивачів відповідним листом, а також про прийняття рішення щодо пред'явлення прокурором позову на захист інтересів держави.
Вказане свідчить про нездійснення суб'єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є виключною підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред'явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.
З огляду на зазначене, судом встановлено, що саме пасивна поведінка позивачів після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.
Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
25.03.2022 Військова частина НОМЕР_1 (замовник) уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН»» (постачальник) договір №19-22 (далі - Договір) про постачання пально-мастильних матеріалів-нафти і дистиляти (бензин автомобільний А-92-Євро-4-ЕО). Зазначене підтверджується копією договору (а.с. 35-41).
Відповідно до п.1.1 Договору відповідач зобов'язався поставити позивачу-2 бензин автомобільний A-92-Євро-4-ЕО відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору, а позивач-2 зобов'язався прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору.
Згідно з умовами п.3.1 Договору загальна сума закупівлі складає 1250000,00 грн, у тому числі ПДВ 7% - 81775,70 грн.
На виконання цього правочину, ТОВ «БІОЕТАЛОН» поставила товар на суму 1221250 грн, у тому числі ПДВ, що підтверджується видатковою накладною від 28.03.2022 №РН-0000161 (а.с. 46).
Надалі сторонами укладено додаткову угоду №1-22 від 26.04.2022 (а.с. 43), якою зменшено розмір закупівлі до тієї, що фактично була закуплена, де зазначено, що: «Сторони узгодили зменшити обсяг закупівлі товару відповідно до специфікації, а також зменшити суму Договору на 28750 грн.». Пункт 3.1. Договору викладено у наступній редакції: « 3.1. Загальна сума Договору складає 1221250 грн.,... у тому числі ПДВ - 79894,86 грн.».
Військова частина НОМЕР_1 на виконання умов Договору №19-22, оплатила поставлений відповідачем товар у сумі 1 221 250 грн., у тому числі ПДВ - 79 894,86 грн, що підтверджується платіжним дорученням з відміткою банківської установи про оплату, а саме: №167 від 30.03.2022 на указану суму (а.с. 47).
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
У зв'язку з наведеним позивач 1 - Адміністрація ДПС України 22.05.2022 за вих.№11-13381/0/6-22 звернулась за індивідуальною податковою консультацією відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Згідно наданої індивідуальної податкової консультації ДПС України від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05 (а.с.59-62), нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені Постановою № 178.
Також, державним органом контролю у сфері оподаткування зазначено, що норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов'язком, а не правом платника податку.
Також ДПС України наголосила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.
Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь- яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.
Аналогічні висновки ДПС України з приводу застосування постанови КМУ №178 виклала і в листі-роз'ясненні від 29.07.2022 р. № 8271/6/99-00-21-03-02-06 (а.с. 63-66).
З огляду на вимоги зазначених нормативних актів, а також отриманих податкових роз'яснень, 06.06.2022 Військова частина НОМЕР_1 звернулась із листом- вимогою № 747 до ТОВ «БІОЕТАЛОН» про повернення сплачених коштів у виді податку на додану вартість за вказаним договором №19-22 у розмірі 79894,86 грн, додавши проект додаткової угоди з цього приводу (№2-22), який останнім безпідставно залишений без задоволення посилаючись на умови правочину, що не визнаний недійсним (відповідь від 06.07.2022 №б/н, а.с. 51-52).
Таким чином, прокурор зазначає, що станом на день складання позовної заяви (18.05.2023) ТОВ «БІОЕТАЛОН» не повернуло отримані кошти у виді ПДВ на виконання умов Договору №19-22 у розмірі 79894,86 грн та, попри вимогу про їх повернення, продовжує їх утримувати (користуватись).
Зазначене стало підставою для звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним п.3.1. Договору зі змінами від 26.04.2022 щодо включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 79894,86 грн та стягнення з відповідача на користь позивача-2 сплачених коштів в якості ПДВ із застосуванням наслідків, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України
Щодо визнання недійсним п.3.1 Договору у редакції Додаткової угоди №1-22 від 26.04.2022 щодо включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 79894 грн 86 коп.
У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами частин першої і третьої ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п'ята статті 180 ГК України).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпунктів а і б пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ПК України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із підпунктом «г» підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.
Саме тому, маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» № 178.
Відповідно до пунктів 1, 2 вищевказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
За змістом вказаної індивідуальної податкової консультації від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, наданої на запит АДПС України, Державна податкова служба України підтвердила, що норми підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на органи, установи, організації та заклади які відносяться до сфери управління Державної прикордонної служби України.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має визначену цим законом загальну структуру. У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення.
Відповідно до статті 2 цього Закону, основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій тощо.
Фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством (ст. 27 Закону).
Згідно ст. 28 цього Закону, забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.
Системний аналіз указаних норм права засвідчує, що приписи підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність органів Державної прикордонної служби України, якими є позивач-1 та позивач-2.
Також, у зазначеній вище індивідуальній податковій консультації від 06.06.2022, а також в листі ДПС України від 29.07.2022 р. № 8271/6/99-00-21-03-02- 06, зазначено, що нульова ставка податку на додану вартість відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2. п. 195.1. статті 95 розділу V Кодексу та Постанови №178 застосовується до операцій з постачання пального органам Державної прикордонної служби України.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що операції з постачання позивачу-2 (Військовій частині НОМЕР_1 ) пального за Договором підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, а отже умови п. 3.1. договору (зі змінами від 26.04.22) щодо включення суми податку на додану вартість у розмірі 79894,86 грн до ціни договору є безпідставним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи №910/22319/16).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.
Так, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору). Згідно правового висновку Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Зважаючи на викладене вище, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов (вх №3561 від 12.06.2023) та у доповненні до відзиву (вх №3608 від 13.06.2023), оскільки вважає їх необґрунтованими.
Оскільки пунктом 3.1 Договору у редакції Додаткової угоди №1-22 від 26.04.2022 до ціни договору всупереч вимогам Податкового кодексу України та постанови КМУ №178 включено суму ПДВ (79894,86 грн), суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину ПДВ.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ.
Прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача-2 на підставі ст. 1212 ЦК України 79894 грн 86 коп. сплаченого ПДВ.
Згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у пункті 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов'язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 ЦК України.
Частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, оскільки відповідач отримав від позивача-2 суму ПДВ попри те, що відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 79894,86 грн., оскільки неповернення відповідачем військовій частині зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача-2 поза підставою, передбаченою законом. Аналогічної правової позиції (за змістом) дотримується Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №916/707/21.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованою та правомірною вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача-2 безпідставно перерахованих коштів в розмірі 79894 грн 86 коп.
Щодо вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних збитків.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612,625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Верховний Суд підтвердив аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання та вимоги про повернення боргу до моменту його усунення.
Судом вище було встановлено факт безпідставного набуття ТОВ «БІОЕТАЛОН» коштів в сумі 79894,86 грн (за рахунок позивача-2), не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, тобто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та незаконного користування ними до дати пред'явлення позову.
З правового аналізу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 1212 ЦК України вбачається, що у випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключається можливість застосувати приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки у боржника виникає обов'язок повернути безпідставно одержані кошти починаючи з наступного дня після їх отримання.
Аналогічні правові позиції викладені й Верховним Судом, який неодноразово досліджував питання строку (терміну), з якого виникає право на стягнення коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України із врахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України та ст. 1212 ЦК України.
Прокурором виконано розрахунок 3% річних та інфляційних збитків в тексті позовної заяви (а.с.14)
З урахуванням наведеного та у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання з повернення безпідставно сплачених коштів на користь позивача-2 суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2055,37 грн, нарахованих за період з 07.07.2022 по 15.05.2023, та інфляційних втрат в розмірі 9041,68 грн за період з 07.07.2022 по 30.04.2023.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що судом позовні вимоги задоволені повністю, то витрати зі сплати судового збору в розмірі 5368 грн 00 коп. покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі: 1. Адміністрації Державної прикордонної служби України, 2. Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» про визнання недійсним договору №19-22 від 25.03.2022 в частині, стягнення 90 991 грн 91 коп. - задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним пункт 3.1. договору №19-22 від 25.03.2022 з відповідними змінами у редакції Додаткової угоди №1-22 від 26.04.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 79894 грн 86 коп., що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біоеталон».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» (вул. Козацький Вал, 1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 38396868) на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 23311286) 79894 грн 86 коп. сплаченого ПДВ, 2055 грн 37 коп. - 3% річних та 9041 грн 68 коп. інфляційних втрат.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» (вул. Козацький Вал, 1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 38396868) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (вул. П.Болбочана, 8, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 38347014) 5368 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
5. Видати Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону накази після набрання рішенням законної сили
6. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31.07.2023.
Суддя О.Ю. Резніченко