65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"31" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1114/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1114/23
за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (просп. Перемоги, № 14, м. Київ, 01135 код ЄДРПОУ 38727770) в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) (вул. Берегова, № 11, м. Южне, Одеська обл., 65481, код ЄДРПОУ 38728549)
до відповідача: Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (вул. Заводська, № 3, м. Южне, Одеська обл., 65481, код ЄДРПОУ 00206539)
про стягнення 7 872,07 грн.
1. Суть спору.
Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» про стягнення 7 872,07 грн, що складається з: пені в розмірі 3606,40 грн, штрафу в розмірі 1372,03 грн, 3% річних в розмірі 296,42 грн та інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 2597,22 грн.
Підставою позову позивач визначив порушення відповідачем умов укладеного між ними договору № 109-П-ЮЖФ-13 від 27.12.2013 про надання послуг в частині своєчасного проведення розрахунків.
2. Позиція учасників справи.
2.1. Аргументи Позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27.12.2013 між АТ «Одеський припортовий завод» та ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Южненської філії ДП «Адміністрації морських портів України» (адміністрації морського порту «Южний») укладений договір про надання послуг № 109-П-ЮЖФ-13.
В подальшому, додатковою угодою від 16.08.2019 № 10 до договору назву Южненської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту «Южний») по тексту договору в усіх відмінках замінено на назву - Південна філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний та, відповідно, назву ЮФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП «Южний») змінено на ПФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП Південний).
Як стверджує позивач, на виконання умов договору 22.02.2022 Адміністрацією були надані замовнику послуги прк «Бриз», про що оформлений відповідний наряд № 17, на підставі якого Адміністрацією було висталено замовнику рахунок від 22.02.2022 № 0076-АЮ на загальну суму 19 600,48 з урахуванням ПДВ.
Також, 22.02.2022 сторонами за договором підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг № 0076, та у відповідності до умов договору граничним терміном оплатити рахунку від 22.02.2022 № 0076-АЮ є 23.03.2022.
Проте, за ствердженням позивача, вищезазначений рахунок оплачений замовником лише 04.01.2023, тобто із значним порушенням строку, встановленого у п. 4.3. договору, що стало підставою для нарахування позивачем, відповідно до п. 7.2. договору та ст. 625 ЦК України, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
Позивач зауважує, що, враховуючи порушення строку оплати виставленого рахунку за договором, Адміністрація, скориставшись своїм правом, направила AT «ОПЗ» претензію від 03.02.2023 № 352/27-01- 05/Вих. Однак, наразі вищезазначена претензія залишена без відповіді, кошти на рахунок Адміністрації не надходили.
Позивач не погодився із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та вважає, що позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивач звернув увагу, що після зупинення відповідачем виробництва аміаку та карбаміду, останній продовжував користуватися послугами відповідно до умов договору та не звертався до Адміністрації із ініціативою внесення змін до договору в частині вартості послуг, здійснення розрахунків або штрафних санкцій.
Тобто, на переконання позивача, на момент виникнення у відповідача заборгованості, усі умови договору, у тому числі вартість послуг, порядок та строки здійснення розрахунків, штрафні санкції, були погоджені обома сторонами, а тому, посилання відповідача на зупинення виробничих процесів не є підставою для зменшення розміру заявлених штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Позивач наголошує, що відповідач, якому достеменно відомо, що ДП «Адміністрація морських портів України» також відноситься до підприємств, що мають стратегічне значення, а також володіючи інформацією щодо особливої ролі Адміністрації під час здійснення реалізації Чорноморської зернової ініціативи, ставлячи свої власні інтереси вище загальнодержавних та міжнародних, допустив порушення умов договору та не сплатив вчасно на користь Адміністрації належні їй на підставі договору кошти у розмірі 19 600,48 грн.
Також позивачем було зазначено суду, що посилання відповідача на своє стратегічне значення у даній справі не є винятковою обставиною, яка б давала підстави для зменшення нарахованих сум.
Щодо посилання відповідача у своєму відзиві на позовну заяву на обставини збройної агресії та повномасштабного вторгнення на територію України, позивач зауважив, що з моменту прострочення строку оплати виставленого рахунку за договором та до моменту його фактичної оплати до Адміністрації від відповідача не надходило жодного повідомлення про неможливість виконання умов договору внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Отже, позивач стверджує, що відповідач, знаючи про свою вину у порушенні строків оплати виставленого рахунку за договором, за 10 місяців (з лютого 2022 року до січня 2023 року) не вчинив жодних дій задля сплати заборгованості та не вжив заходів щодо мінімізації наслідків несвоєчасного виконання зобов'язання в умовах воєнного стану.
Крім цього, позивач звертає увагу, що за виставленим Адміністрацією рахунком строк оплати настав до вчинення акту збройної агресії та введення воєнного стану на території України.
Окрім того, на переконання позивача, укладаючи договір та погоджуючи всі його умови, відповідач повинен був усвідомлювати усі ризики, пов'язані із його господарською діяльністю, та ризики, пов'язані із виконання свого зобов'язання, а відтак посилання відповідача на втрату приватизаційної привабливості не є підставою для зменшення заявлених пені, 3% річних та інфляційних втрат.
За посиланням позивача, зменшення розміру штрафних санкцій на 90% нівелюватиме саме значення пені та штрафу як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне отримання грошових коштів, при цьому, будь-які підстави для зменшення нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат у даному спору відсутні а тому відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
2.2. Аргументи Відповідача.
Відповідачем було зазначено суду, що негативні тенденції, які склалися на світовому ринку азотних добрив та на ринку природного газу України, неповернення з державного бюджету України надмірно сплаченого податку на прибуток, витрати підприємства на забезпечення екологічної безпеки, незалежно від того, триває процес виробництва чи його зупинено (становлять близько 90 млн. грн. на рік), всі ці фактори поступово погіршували економічне становище АТ «Одеський припортовий завод» і призвели до скрутного фінансового становища.
18 вересня 2021 року Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» остаточно зупинило виробництво аміаку та карбаміду, як наслідок, не мав змоги своєчасно провести розрахунки за своїми зобов'язаннями, у тому числі за вищезазначеним договором, укладеним з адміністрацією морського порту Південний. Станом на дату подачі позову заборгованість зі сплати послуг за договором від 27.12.2013 № 109-П-ЮЖФ-13, укладеним з адміністрацією морського порту Південний відсутня.
Відповідач також вказав, що наказом Фонду державного майна України від 08 червня 2018 року за № 767 прийнято рішення про приватизацію державного пакету акцій, що становить 99,5667 % статутного капіталу ПАТ «Одеський припортовий завод» (АТ «ОПЗ»). Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» є підприємством державного сектору економіки, 99,57 % акцій якого належать державі Україна.
Таким чином, на думку відповідача, стягнення надмірного розміру відсотків, передбачених 625 ст. ЦК України, може мати наслідком зниження приватизаційної привабливості АТ «ОПЗ» як єдиного майнового комплексу.
Відповідач повідомив, що Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, що встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», ПАТ «Одеський припортовий завод» (00206539) у категорії «Хімічний комплекс».
Факт агресивних дій Російської Федерації на території держави Україна підтверджено низкою документів міжнародних організацій та актами внутрішнього законодавства України. На сьогодні в сфері безпеки та енергетики України склалась складна економічна ситуація, спровокована як загальносвітовими тенденціями, так і діями Російської Федерації, яка використовує своє становище домінуючого імпортера газу в Європу та в України а також вплив на формування цін з метою, в тому числі ведення гібридної війни проти України.
Таким чином, за ствердженням відповідача, ціна на природний газ у порівнянні з аналогічним періодом 2021 року зросла у чотири рази, сягаючи наприкінці 2021 року 69000,00 грн. за 1 тис. м3 газу. За такої ціни газу Акціонерне товариство «ОПЗ» вимушено було зупинити виробництво мінеральних добрив до стабілізації цін на ринку газу. (наказ №560 від 18 вересня 2021року.
Відповідач наголошу, що основним призначенням підприємства є виробництво аміаку, карбаміду та іншої хімічної продукції. Завод також приймає та перевантажує в морські судна на експорт продукцію інших підприємств: аміак, карбамід, метанол і рідкі комплексні азотні добрива. Хімічна продукція від інших підприємств надходить на перевантажувальні комплекси заводу залізницею та аміакопроводом довжиною 2417 км. Враховуючи вид основної господарської діяльності, АТ «Одеський припортовий завод» є суб'єктом господарської діяльності, у власності (користуванні) якого перебувають пожежовибухонебезпечні об'єкти і на нього поширюється дія Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки».
За таких обставин, покладення на Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» додатковий фінансовий тягар у вигляді пропонованих позивачем до стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних, на думку відповідача, ускладнить і без того складну економічну ситуацію на АТ «ОПЗ», призведе до зниження його привабливості як об'єкта приватизації і в подальшому може призвести до ускладнення процедури виходу із кризової ситуації у разі стабілізації ринків природного газу та ринку мінеральних добрив.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що майновий стан товариства, а також його значення для економіки України як стратегічного підприємства хімічної промисловості, яке перебуває в процедурі приватизації мають бути враховані, як обставини, що свідчать про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних, що були нараховані адміністрацією морського порту Південний за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати за договором від 27.12.2013 № 109-П-ЮЖД-13, нарахованих позивачем на підставі ст. 625 ЦК України.
З урахуванням викладеного та зазначеного відповідач просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій, 3% річних і інфляційних у справі №916/1114/23 виходячи з загальних засад цивільного і господарського законодавства, принципів справедливості і критеріїв такого відшкодування на 90%.
Додатково відповідач звернув увагу, що позивач не навів жодних обставин, які б свідчили про те, що порушення даного зобов'язання з боку відповідача завдало збитків Адміністрації, або ж іншим чином призвело до майнових втрат підприємства.
Отже, невчасний розрахунок АТ «ОПЗ» за надання послуг Адміністрацією за договором від 27.12.2013 № 109-П-ЮЖФ-13 жодним разом не призвів до погіршення матеріального становища позивача.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
3. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 року позовна заява вх.№ 1159/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
22.03.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1159/23 від 20.03.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розглядати справу № 916/1114/23 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Учасникам справи запропоновано у відповідності до вимог ГПК України надати в строки свої заяви по суті. Цією ж ухвалою суду роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали суду від 22.03.2023 на адреси електронної пошти учасників справи, зазначені позивачем у позовній заяві, та на юридичну адресу відповідача.
Ухвалу суду від 22.03.2023 було отримано відповідачем 28.03.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (вх.№ 9588/23 від 12.04.2023).
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
23.03.2023 представник ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії ДП «АМПУ» (адміністрація морського порту Південний) - адвокат Донченко Н.С. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з заявою (вх. № 9352/23) про залучення його в якості представника позивача у справі № 916/1114/23 та надання представнику доступу до електронної справи № 916/1114/23 в підсистему «Електронний суд», яка судом була задоволена 27.03.2023.
Окрім того, представник ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії ДП «АМПУ» (адміністрація морського порту Південний) - адвокат Семака В.Ю. також через систему «Електронний суд» звернувся до суду з заявою (вх. № 9354/23 від 23.03.2023) про залучення його в якості представника позивача у справі № 916/1114/23 та надання представнику доступу до електронної справи № 916/1114/23 в підсистему «Електронний суд», яка судом була задоволена 27.03.2023.
12.04.2023 до Господарського суду Одеської області від АТ «Одеський припортовий завод», через систему «Електронний суд», надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11935/23), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
24.04.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 13376/23), яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи з доданими до неї доказами.
04.05.2023 відповідачем подано до суду заперечення (вх. № 1483223) на відповідь на відзив з додатком до них, які судом були долучені до матеріалів справи.
Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення учасників справи про розгляд справи № 916/1114/23.
Судом здійснено розгляд справи у строки з урахуванням обставин, які склались у зв'язку з здійсненням військової агресії проти України, стадії розгляду справи, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, складності справи, поведінки позивача та відповідача, а також забезпечення безпеки відвідувачів, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
31.07.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
27.12.2013 між ПАТ «Одеський припортовий завод» (замовник) та ДП «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація) в особі начальника Южненської філії було укладено договір про надання послуг № 109-П-ЮЖФ-13 від 27.12.2013, відповідно до п. 1.1. якого Адміністрація зобов'язується при можливості та наявності надавати послуги за заявкою замовника, а саме: надавати понтон ПРП-52 для використання як плавзасіб для ремонту суднонавантажувачів, та плавзасоби портофлоту - пбк «Арктур». лк «Нептун», прк «Бриз» для екологічного моніторингу водного середовища та визначення осадки суден і перестановки плавзасобів, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги на умовах, встановлених договором.
Згідно п.п. 3.2., 3.3. договору замовник зобов'язаний оплачувати Адміністрації послуги робочих катерів та понтонів в 10-ти денний строк на умовах та за цінами цього договору. Замовник зобов'язаний підписувати наряди за надані Адміністрацією послуги у день надання послуг.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата здійснюється за місцевими тарифами Адміністрації, чинними на момент надання послуг. На момент укладання цього договору годинна ставка роботи плавзасобів портофлоту складає:
- понтон «ПРП-52» - 106,15 грн;
- лк «Нептун» - 3040,54 грн.;
- пбк «Арктур» - 3737,14 грн.;
- прк «Бриз» - 2170,73 грн.
Тарифи вказані без урахування ПДВ. ПДВ нараховується у порядку, встановленому діючим законодавством України. Ціна договору з урахуванням загальної кількості послуг орієнтовно складає 800 000,00 грн з урахуванням ПДВ.
При цьому, відповідно до п. 4.2. договору ставка за роботу плавзасоба може змінюватися у випадку значного зростання цін на паливно-мастильні матеріали, за згодою сторін та у порядку, передбаченому чинним законодавством України. У разі зміни тарифів на користування плавзасобом, Адміністрація не менше ніж за 10 діб інформує про це замовника. коригування умов договору відбувається за згодою сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що оплата за надання послуг здійснюється за фактично надані послуги на підставі підписаного акту здавання-приймання наданих послуг протягом 10 (десяти) банківських днів від дати виставленого Адміністрацією рахунку. До актів наданих послуг виконавець додає наряди які підтверджують фактично витрачений час використання плавзасобів портофлоту.
Відповідно до п. 5.2. договору у випадку виникнення форс-мажорних обставин сторона, яка не може виконати свої зобов'язання, повідомляє іншу сторону про це протягом 10 (десяти) днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин (факт виникнення форс-мажорних обставин повинен бути підтверджений довідкою торговельно-промислової палати України та Гідрометеоцентру України).
За невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідальність, відповідно до чинного законодавства України та на умовах, викладених у цьому договорі. За несвоєчасну сплату послуг за даним договором замовник сплачує Адміністрації пеню у розмірі 0.1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Сплата пені не звільняє сторони від виконання зобов'язань за даним договором (п.п. 7.1., 7.2. договору).
Пунктами 8.1., 8.3. встановлено, що цей договір набуває чинності з 01.01.2014 і діє до 31.12.2015, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. У випадку якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, він вважається продовженим на кожний наступний рік.
В подальшому, сторони неодноразово змінювали редакцію п. 4.1. договору, годинні ставки плавзасобів портового флоту та ціну договору, адреси та реквізити сторін, а також строк дії договору, про що до договору від 27.12.2013 № 109-П-ЮЖФ-13 були укладені відповідні додаткові угоди: № 1 від 01.10.2014; № 2/270-П-ЮЖФ-14 від 30.12.2014; № 3/51-П-ЮЖФ-15 від 05.06.2015; № 3/1 від 24.07.2015; № 4/111-П-ЮЖФ-15 від 30.12.2015; № 5/104-П-ЮЖФ-16 від 06.09.2016; № 6/149-П-ЮЖФ-16 від 22.12.2016; № 7/60-П-ЮЖФ-17 від 07.09.2017; № 8/138-П-ЮЖФ-17 від 29.12.2017; № 9/22-П-ЮЖФ-18 від 09.07.2018; № 9/1-49-П-ЮЖФ-18 від 28.12.2018; № 10/83-П-ЮЖФ-19 від 16.08.2019; № 11/107-П-ЮЖФ-19 від 25.10.2019; № 12/10-П-ПВФ-20 від 21.01.2020; № 13/27-П-ПВФ-20 від 10.03.2020; № 14/110-П-ПВФ-20 від 30.12.2020; № 15-69-П-ПВФ-21 від 28.12.2021.
Відповідно до додаткової угоди № 10/83-П-ЮЖФ-19 від 16.08.2019 сторони досягли згоди назву Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту «Южний») по тексту договору в усіх відмінках замінити на назву - Південна філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) та, відповідно, назву ЮФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП «Южний») замінити на - ПФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП Південний).
Додатковою угодою № 14/110-П-ПВФ-20 від 30.12.2020 сторони погодили назву Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» по тексту договору в усіх відмінках замінити на - Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод».
Відповідно до пункту 8.5. договору, сторони досягли згоди абзац 1 пункту 4.3. договору викласти в наступній редакції: « 4.1. Оплата за надання послуг здійснюється за фактично надані послуги на підставі підписаного сторонами Акту здавання-приймання наданих послуг протягом 20 (двадцяти) банківських днів від дати виставленого Адміністрацією рахунку.», про що позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 15-69-П-ПВФ-21 від 28.12.2021.
Позивач на виконання своїх зобов'язань за договором про надання послуг надав відповідачу послуги плавзасобу прк «Бриз» на загальну суму 19600,48 грн, що підтверджується відповідним нарядом № 17 від 22.02.2022, а також підписаним та скріпленим відтисками печаток суб'єктів господарювання актом приймання-передачі наданих послуг № 0076 від 22.02.2022 на суму 19600,48 грн.
Наведений акт приймання-передачі наданих послуг місить посилання на договір про надання послуг № 109-П-ЮЖФ-13 від 27.12.2013, як на правову підставу здійснення господарських операцій, а також на рахунок № 0076-АЮ, який був виставлений Адміністрацією для оплати відповідачем відповідних послуг.
Таким чином, позивачем надано відповідачу послуги плавзасобу прк «Бриз» на загальну суму 19600,48 грн, які прийнято представником відповідача без зауважень та заперечень, що підтверджується підписом директора, який скріплено печаткою підприємства відповідача на вказаному акті.
Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідач здійснив розрахунок за послуги плавзасобу прк «Бриз» за рахунком № 0076-АЮ від 22.02.2022 лише 04.01.2023 на підставі платіжного документу № 4929.
03.02.2023 позивач звернувся до АТ «Одеський припортовий завод» з претензією № 352/27-01-05/Вих, згідно якої позивач вимагав розглянути дану претензію та надати на неї відповідь у місячний строк з дня отримання даної претензії, а також перерахувати на поточний рахунок ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Південний) кошти у загальному розмірі 7872,04 грн. Вказана претензія отримана відповідачем 03.02.2023, про свідчить надане до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення
Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми штрафних санкцій.
Відповідач просив суд врахувати збитковий фінансовий стан відповідача, на підтвердження чого до матеріалів справи останній долучив: звіти про фінансові результати відповідача у 2022 році (а.с. 126-129); наказ АТ «ОПЗ» від 18.09.2021 № 560 «Про зупинку виробництва аміаку і карбаміду»; наказ АТ «ОПЗ» від 01.03.2022 № 83 «Про простій працівників АТ «ОПЗ»; наказ АТ «ОПЗ» від 31.03.2022 № 106 «Про призупинення дії трудового договору з працівниками АТ «ОПЗ».
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
5. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
У статті 55 ГК України зазначено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частини 1 статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в якості обґрунтування для нарахування штрафних санкцій, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В силу частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2), а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3).
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Крім того, частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В силу положень ст. ст. 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Слід зазначити, що в основі поділу договорів взагалі і договорів про надання послуг у певній сфері зокрема, можуть лежати різні критерії, що обираються залежно від переслідуваних цілей. Поділ договорів на окремі види дозволяє учасникам правовідносин використовувати в своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, удаватися на практиці до такого договору, який найбільшою мірою відповідає їх потребам.
Згідно зі статтею 638 ЦК України загальним для всіх договорів про надання послуг є те, що всі вони, незалежно від суб'єктного складу, порядку укладення і змісту договору, вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами усіх істотних умов, кожна сторона договорів набуває права і одночасно несе зобов'язання щодо до іншої сторони.
Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд встановив, що в даному випадку правовідносини між ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) та Акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» носять договірний характер, укладений між ними договір № 109-П-ЮЖФ-13 про надання послуг від 27.12.2013 предметом судових розглядів не виступав та недійсним судом не визнавався.
Сторони факт укладання договору № 109-П-ЮЖФ-13 від 27.12.2013 та додаткових угод до нього не заперечують та у представлених суду заявах визнають.
З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір № 109-П-ЮЖФ-13 від 27.12.2013 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання послуг та їх оплати.
Судом також встановлено, що на виконання умов спірного договору № 109-П-ЮЖФ-13 від 27.12.2013 позивачем 22.02.2022 було надано відповідачу послуги плавзасобу прк «Бриз», що передбачені переліком послуг, про що складено відповідний акт приймання-передачі наданих послуг та для оплати вартості наданих послуг, Адміністрацією було виставлено відповідачу рахунок.
В свою чергу отримання відповідачем послуг за договором № 109-П-ЮЖФ-13 від 27.12.2013 є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити надані послуги відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Оплату послуг, за умовами договору відповідач зобов'язаний здійснювати на підставі підписаного сторонами акту здавання-приймання наданих послуг протягом 20 банківських днів від дати виставленого Адміністрацією рахунку.
Беручи до уваги викладені умови оплати (п.4.1 договору № 109-П-ЮЖФ-13 від 27.12.2013 в редакції № 15/69-П-ПВФ-21 від 28.12.2021), строк оплати за надані послуги плавзасобу пре «Бриз» згідно вищезазначеного акту є таким, що настав 22.03.2022.
Матеріали справі свідчать, що відповідачем в порушення умов п. 4.1. договору та ч.1 ст. 530 ЦК України своєчасно не було здійснено оплату виставленого позивачем рахунку № 0076-АЮ від 22.02.2022.
Суд також звертає увагу, що відзив на позовну заяву не містить вказівки на незгоду відповідача з цією обставиною та відповідачем визнано обставини прострочення оплати отриманих послуг за вищезазначеними рахунками.
Відтак, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» прийнятих на себе зобов'язань за умовами договору № 109-П-ЮЖФ-13 про надання послуг від 27.12.2013 щодо своєчасної оплати наданих послуг згідно вищезазначеного рахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано з боку відповідача.
Щодо вимог позивача про стягнення із АТ «Одеський припортовий завод» пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Зважаючи на відсутність у суду підстав вважати недостовірними визнані учасниками справи обставини, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманих послуг.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231 ГК України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.
Як встановлено судом вище, згідно п. 7.2. договору за несвоєчасну сплату послуг за даним договором замовник сплачує Адміністрації пеню у розмірі 0.1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
У випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відтак, під час розгляду справи судом встановлена обставина неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання послуг від 27.12.2013 №109-П-ЮЖФ-13, а саме порушення строків оплати послуг.
Оскільки ця бездіяльність відповідача суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на підставі п.7.2. договору пеню, з урахування встановленого судом кінцевого строку оплати рахунку, за період з 27.03.2022 по 23.09.2022 та штрафу у розмірі 7% за прострочення постачання понад 30 календарних днів.
Приймаючи до уваги порушення відповідачем строків оплати наданих позивачем послуг, враховуючи положення договору та чинного законодавства, суд вважає правомірним нарахування пені та штрафу.
Окрім того, суд зауважує, що враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд, перевіривши викладений позивачем у позовній заяві розрахунок пені та штрафу, вважає його вірним в частині нарахованих сум з огляду на погоджені умови п. 7.2. договору та встановлені вище судом обставини несвоєчасного виконання зобов'язань відповідачем, а відтак, обґрунтованими є вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені у сумі 3606,40 грн та штрафу у сумі 1372,03 грн, а тому є такими, що підлягають задоволенню.
Перевіривши також за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані на суму заборгованості за відповідним рахунком на оплату з урахуванням встановлених судом обставин та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що 3% річних підлягають задоволенню в сумі 296,42 грн та інфляційні втрати становлять 2597,22 грн.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 296,42 гривень 3% річних, 3606,40 грн пені, 1372,03 грн штрафу та 2597,22 грн інфляційних втрат.
Що стосується зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій і інфляційних у справі на 90% суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, відповідач у відзиві посилається на зупинення виробництва аміаку і карбаміду на АТ «ОПЗ» згідно із Наказом від 18.09.2021 року, введення в Україні воєнного стану, скрутне фінансове становище, стратегічність АТ «ОПЗ» та інші обставини.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19. від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів (висновок Верховного Суду у справі № 918/116/19, який було підтверджено в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 927/704/19).
Разом із тим, у постанові від 21.01.2021 у справі № 927/704/19 Верховний Суд звертає увагу на необхідність подання доказів, що підтверджуватимуть об'єктивну неможливість своєчасного здійснення розрахунків, зокрема відсутності коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, в тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості в примусовому порядку, тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Господарський суд зазначає, що розмір пені та штрафу, який був присуджений до стягнення на користь позивача складає лише 25,4 % від суми простроченого зобов'язання, а, отже, їх розмір не є надмірним, що свідчить про відсутність підстав для їх зменшення. При цьому, суд зауважує, що віднесення АТ «Одеський припортовий завод» до державного сектору економіки, наявність кредиторської заборгованість, в даному випадку, не можуть бути підставами для зменшення пені.
Укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки оплати товару.
Крім того, суд зазначає, що по тексту відзиву відповідач посилається на зупинення виробництва мінеральних добрив у вересні 2021 року, що мало наслідком неможливість здійснення розрахунків з контрагентами. Проте, суд зазначає, що послуги були надані позивачем та отримані відповідачем пізніше, а, отже, АТ «Одеський припортовий завод» мало планувати свою господарську діяльність таким чином, щоб не допустити прострочення виконання зобов'язання на 9 місяців.
Відповідач не надав належного обґрунтування наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки, так і відповідні докази.
Крім того, відповідач документально не підтвердив та не надав суду докази не змоги проведення розрахунків та тяжкого фінансового стану підприємства, наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків.
Щодо зменшення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає про таке.
Так, у постанові від 18.03.2020 справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вищевказаного висновку ВПВС дійшла з урахуванням того, що у справі умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
При цьому ВПВС зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Таким чином, по-перше, ВПВС не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат, при цьому можливість зменшення судом заявлених до стягнення стороною інфляційних втрат законом прямо не передбачено. По-друге, відповідне зменшення відсотків річних ВПВС допустила з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той же час, у цій справі судом не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України. Таким чином, судом не встановлено наявності підстав для зменшення нарахованих та заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат.
Таким чином, положення ст. 551 ЦК України та 233 ГУ України не можуть бути застосовані щодо сум 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих в порядку ч.2. ст. 625 ЦК України, у зв'язку із чим клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ставка процентів річних (3%) передбачена законом (ч.2 ст.625 ЦК) та не є завищеною, а інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК та ст.551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/9911/21.
Отже, виходячи з вищевикладеного суд вважає, що прохання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій і інфляційних, є необґрунтованим і недоведеним, у зв'язку з чим відсутні підстави для його зменшення.
Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов'язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов'язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.
У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов'язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.
Отже, зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб'єктивної умови відповідальності.
Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб'єктивних, але і об'єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.
У свою чергу, відповідач не надав доказів існування об'єктивних причин та обставин з березня 2022 року по січень 2023 року, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання.
З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.
Що ж до загального економічного та політичного стану країни, то його наслідки торкаються обох сторін у процесі їх підприємницької діяльності. Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.
Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача за договором про надання послуг № 109-П-ЮЖФ-13 від 27.12.2013 заборгованості підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 2684,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (вул. Заводська, № 3, м. Южне, Одеська обл., 65481, код ЄДРПОУ 00206539) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (просп. Перемоги, № 14, м. Київ, 01135 код ЄДРПОУ 38727770) в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) (вул. Берегова, № 11, м. Южне, Одеська обл., 65481, код ЄДРПОУ 38728549) інфляційні втрати в розмірі 2 597 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто сім) грн 22 коп, суму 3% річних в розмірі 296 (двісті дев'яносто шість) грн 42 коп, штраф в розмірі 1 372 (одна тисяча триста сімдесят дві) грн 03 коп, пеню в розмірі 3 606 (три тисячі шістсот шість) грн 40 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 31 липня 2023 р.
Суддя О.В. Цісельський