65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"31" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1255/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1255/23
за позовом: Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (вул. Батумська, № 11, м. Дніпро, 49074, код ЄДРПОУ 14360080)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 152 492,91 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулось до господарського суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №20.23.0000000066 від 05.02.2020 у розмірі 152492,91 грн станом на 03.03.2023, яка складається з наступного: 106805,99 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 21798,22 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 23888,70 грн - загальний залишок за винагородою, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №20.23.0000000066 від 05.02.2020 щодо своєчасного повернення кредиту.
Позивач у справі зазначив, що 05.02.2020 АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №20.23.0000000066 щодо надання останньому кредиту (встановлення кредитного ліміту) в розмірі 127000,00 грн. строком на 26 місяців (тобто до 04.04.2022) зі сплатою процентів у розмірі 23.88% щорічно.
За ствердженням позивача, банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору. Водночас, станом на 03.03.2023 заборгованість відповідача за даним кредитним договором складала суму в розмірі 152492,91 грн, у зв'язку з чим позивачем на адресу відповідача направлялась претензія, яка своєчасно та в повному обсязі не виконана.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2023 позовна заява вх.№1304/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.03.2023 позовну заяву Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (вх. № 1304/23 від 27.03.2023) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
10.04.2023 Акціонерне товариство «Акцент-Банк» надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 11515/23), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 31.03.2023.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 було прийнято позовну заяву (вх.№ №1304/23 від 27.03.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1255/23, постановлено справу № 916/1255/23 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позивачу - АТ «Акцент-Банк» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.04.2023 була надіслана на електронну адресу - 14360080@mail.gov.ua, що була зазначена позивачем у позовній заяві та доставлено до електронного кабінету.
Відповідачу - ОСОБА_1 ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.04.2023 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресант відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення (вх.№11142/23 від 27.04.2023).
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/1255/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Суд враховує, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв'язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв'язку, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судової повістки (ухвали суду).
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах «Савенкова проти України», no. 4469/07, від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», №254/2023 від 01.05.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За приписами ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
При цьому, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об'єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Отже, оскільки відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні, а також відзиву на позов не скористався, враховуючи вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи №916/1255/23 засобами поштового зв'язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
31.07.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
05.02.2020 між Акціонерним товариством «Акцент-Банк» (банк, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ренчковським Миколою Йосиповичем (позичальник, відповідач) укладений кредитний договір №20.23.0000000066, відповідно до якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п.А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п.А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п.2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Строковий кредит (далі - кредит) надається банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
Розділом А договору визначені наступні істотні умови кредитування, зокрема:
- вид кредиту: строковий кредит;
- ліміт цього договору: 127000,00 грн., в тому числі на наступні цілі: у розмірі 120663,70 грн. на поповнення обігових коштів, у розмірі 6337,30 грн. на сплату комісії за видачу кредитних коштів (п. А.2);
- термін повернення кредиту: 04.02.2022; позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з графіком платежів (додаток №1 цього договору); ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування; щомісячний ануїтетний платіж розраховується за вказаною формулою: сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного погашення кредиту - сума щомісячного платежу за %; згідно зі ст.ст. 212, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту, при цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту; у випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою; у випадку погашення заборгованості у період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 04.02.2022 (п. А3);
- рахунки для обслуговування кредиту: НОМЕР_2 (в гривнях), отримувач: АТ «А-Банк», МФО 307770. код ЄДРПОУ/ код ІПН 2122411275 (п. А.4);
- зобов'язання позичальника забезпечуються договором поруки №N70.23.0000000020 від 05.02.2020 (п. А.5);
- за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 23,88% річних; у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.2.2.13 цього договору, банк збільшує процентну ставку на 2% річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання, при цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов'язань, передбачених п.2.2.13 цього договору, і дати початку нарахування підвищених процентів; за умови відновлення виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.2.2.13 цього договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі 23,88% річних (п. А.6);
- нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором, при цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»); якщо ануїтетами платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день (п. А.8);
- позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,99% (нуль цілих дев'яносто дев'ять сотих) від суми зазначеного у п. А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів; сплата винагороди здійснюється у гривні; розрахунок здійснюється щоденно; нарахування винагороди здійснюється у дату сплати (п. А.10);
- позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 4,99% (чотири цілих дев'яносто дев'ять сотих) процентів від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту; у випадку збільшення розміру ліміту по цьому договору, позичальник додатково сплачує винагороду у розмірі 4,99% (чотири цілих дев'яносто дев'ять сотих) від суми збільшення ліміту; сплата винагороди здійснюється у гривні; нарахування винагороди здійснюється у дату сплати; датою сплати є дата встановлення, а також дата збільшення ліміту по цьому договору; рахунок для сплати винагороди - UA UA523077700000029095411379187 (п. А.11).
Відповідно до п.2.1.2 договору банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника на цілі, відмінні від платежів на сплату судових витрат, у межах суми, обумовленої п.1.1 цього договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.2.2.1, 2.2.12 цього договору. Для отримання кредиту позичальник зобов'язується не пізніше дати отримання кредиту, що планується, надати до банку попередню вимогу в довільній формі із зазначенням суми кредиту та терміну його надання. Зобов'язання з видачі кредиту згідно з умовами цього договору виникають у банку зі дня надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум у порядку, передбаченому п.2.4.2 та з урахуванням п.1.1 цього договору. Зобов'язання з видачі кредиту на сплату судових витрат та/або інших платежів виникають у банку у випадку непред'явлення позичальником документів, підтверджуючих сплату судових витрат, та/або інших платежів за рахунок інших джерел.
Згідно з п.п. 2.2.1-2.2.3, 2.2.5 договору позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі та у порядку, передбаченому п.1.1 цього договору; сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору; сплатити банку винагороду відповідно до п.п. 2.3.5, 4.4, 4.5,4.6, 4.13 цього договору.
За умовами п.2.2.13 договору у період дії цього договору позичальник зобов'язується щомісячно направляти не менше ніж - 100% від загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок у банку.
Відповідно до п.2.3.5 договору у випадку порушення позичальником термінів виконання будь-яких з грошових зобов'язань, встановлених цим договором (за відсутності коштів у необхідних сумах на рахунках позичальника для здійснення повноважень банку відповідно до п.2.2.6 цього договору), а також для сплати передбачених цим пунктом комісійних винагород позичальник доручає банку здійснювати списання коштів з усіх поточних і депозитних рахунків позичальника у банку у порядку, передбаченому законодавством та цим договором. Для списання коштів з поточного рахунку позичальника банк оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначаються номер, дата та посилання на пункт 2.3.5 цього договору. У випадку недостатності або відсутності у позичальника коштів в національній валюті України для погашення заборгованості по кредиту в національній валюті України та/або процентів за його користування, та/або винагород, та/або неустойки, а також для сплати передбаченої даним пунктом комісійної винагороди позичальник доручає банку списувати кошти в іноземній валюті, з поточних рахунків позичальника: у розмірі, еквівалентному сумі заборгованості за цим договором в національній валюті України на дату погашення заборгованості та сумі комісійної винагороди. Для виконання зобов'язань позичальника за цим договором банк має право здійснювати операції з продажу іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ) за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на день продажу іноземної валюти на МВРУ, з відшкодуванням банку витрат на сплату зборів. При цьому позичальник доручає банку оформити заяву на продаж коштів в іноземній валюті на МВРУ від імені позичальника. За кожний випадок продажу банком іноземної валюти на МВРУ позичальник сплачує банку комісійну винагороду в розмірі % від суми проданої іноземної валюти на МВРУ. Комісійна винагорода сплачується позичальником в день продажу банком іноземної валюти на МВРУ у національній валюті України за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ на день продажу іноземної валюти на МВРУ. Сторони взаємно домовились, що до дати повного погашення заборгованості позичальника за цим договором розмір комісійної винагороди може переглядатися банком в односторонньому порядку. Про перегляд банком розміру комісійної винагороди як в бік зменшення, так і в бік збільшення, банк направляє позичальнику відповідне повідомлення зручним для банку способом. Новий розмір комісійної винагороди застосовується через 5 (п'ять) календарних днів, слідуючих за днем відправлення банком відповідного повідомлення позичальнику.
У відповідності до п.п. 4.1-4.6 договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п.А.6 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п.2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.
Відповідно до ст. 212 ЦКУ у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному у п.А.7 цього договору (за винятком випадку реалізації банком права зміни умов цього договору, встановленого п.А.3 цього договору).
Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 4.1, 4.2 цього договору, здійснюється згідно до п.А.8 цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту.
Позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку згідно з п.А.9 цього договору. Позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п.А.10 цього договору. Позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом згідно з п.А.11 цього договору.
За умовами п.4.13 договору у випадку здійснення договірного списання коштів у межах сум, що підлягають сплаті банку за цим договором згідно з п.п. 2.2.6, 2.3.5 цього договору, позичальник сплачує банку винагороду у сумі та у терміни, встановлені тарифами банку на момент сплати.
Згідно з п.5.1 договору у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2. 4.1, 4.2, 4.3 цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2 цього договору, винагороди, передбаченої п.п. 2.2.5, 4.4, 4.5, 4.6 цього договору, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. А у випадку реалізації банком права, передбаченого п.А.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному у п.А.7 цього договору, від суми заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. Сторони узгодили, що розмір пені, зазначеної в цьому пункті, може бути на розсуд банку зменшений. В разі зменшення банком розміру пені, зазначеної в цьому пункті договору, банк на свій вибір телекомунікаційного способу доставки інформації, повідомляє позичальника узгодженими сторонами способами телекомунікацій протягом 5 днів з дати прийняття рішення про зменшення розміру пені. Узгодженими сторонами способами телекомунікацій є: відповідне повідомлення, ПЗ «А24», СМС-повідомлення, при цьому, додаткові узгодження сторін не потрібні.
Як передбачено п.п. 6.1-6.2 договору, він вважається укладеним з моменту підписання його сторонами. Цей договір у частині п.4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
Додатком № 1 до договору № 20.23.0000000066 від 05.02.2020 є відповідний графік погашення кредиту.
Договір та додаток № 1 до нього підписані сторонами без зауважень та заперечень.
04.06.2020 між сторонами кредитного договору №20.23.0000000066 від 05.02.2020 укладено додаткову угоду №1, відповідно до якої сторони вирішили змінити перший абзац п.А3 Розділу А та викласти його в новій редакції: термін повернення кредиту 04.04.2022; позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно (в розмірі та в строки згідно з графіком платежів (додаток №1 до цього договору). Графік платежів (додаток №1 до договору) вирішили викласти в новій редакції, що додається.
Додатком №1 до договору №20.23.0000000066 від 05.02.2020 та додаткової угоди № від 04.06.2020 є Графік погашення кредиту, відповідно до якого визначено: термін повернення частини кредиту та сплати процентів - з 05.07.2020 по 04.04.2022, суму кредиту до погашення, суму процентів до погашення, суму винагород за кредитне обслуговування, щомісячний платіж.
На підтвердження заявлених вимог позивачем надано та матеріали справи містять:
- меморіальний ордер від 05.02.2020 на видачу кредиту згідно договору №20.23.0000000066 від 05.02.2020 на суму 120 662,70 грн.;
- виписку по особовому рахунку відповідача з 05.02.2020 по 03.03.2023, в якій відображено, зокрема надходження коштів на погашення кредиту та їх розподіл на сплату заборгованості за тілом кредиту, відсотках, комісії (у тому числі прострочених).
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №20.23.0000000066 від 05.02.2020 стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Частинами 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
У відповідності з ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, вищевикладена правова норма відносить до компетенції господарських судів дві категорії справ: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого (тобто зобов'язання) є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
При цьому, друга складова п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України не містить обмежень щодо суб'єктного складу самого правочину, визначальним в даному випадку є суб'єктний склад зобов'язання, в забезпечення виконання якого було укладено правочин.
У свою чергу, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ч. 1 ст. 45 ГПК України).
За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 910/1733/18 викладено наступні висновки щодо підсудності аналогічного спору господарським судам.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у редакції вищевказаного Закону суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (тут і далі у редакції вищевказаного Закону).
19.08.2020 відповідачем була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.
Частиною 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, АТ «Акцент-Банк» як кредитор правомірно подало до господарського суду позов до фізичної особи, як сторони договору.
Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Предметом розгляду за даним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб'єкти господарювання. За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 ГПК України, даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Укладений між банком та відповідачем договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Господарський суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Тобто, кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору. Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
Відповідач заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі кредитного договору від 05.02.2020 №20.23.0000000066 виникли зобов'язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов'язався надати відповідачу кредит, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти, та винагороду, в обумовлені цим договором терміни.
При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, кошти в повному обсязі не сплатив, протилежного суду не доведено. Водночас, строк повернення кредиту, сплати процентів та винагороди, відповідно до умов кредитного договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України, є таким, що настав.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку та встановлено, що відповідні нарахування здійснено вірно.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Контррозрахунку, доказів сплати вказаної заборгованості або належних та допустимих доказів, які би її спростовували, відповідачем суду не подано.
Суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за процентами та заборгованості за винагородою, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Так з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» підлягає стягненню 152492,91 грн заборгованості, в тому числі - 106805 грн 99 коп заборгованості за тілом кредиту, 21798 грн 22 коп заборгованості за процентами, 23888 грн 70 коп заборгованості за винагородою.
При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2684,00 грн. на підставі платіжного доручення №6005315375255 від 03.03.2023.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 232, 233, 236, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (вул. Батумська, № 11, м. Дніпро, 49074, код ЄДРПОУ 14360080) 106 805 (сто шість тисяч вісімсот п'ять) грн 99 коп заборгованості за тілом кредиту, 21 798 (двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто вісім) грн 22 коп заборгованості за процентами, 23 888 (двадцять три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн 70 коп заборгованості за винагородою та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 31 липня 2023 р.
Суддя О.В. Цісельський