ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.07.2023Справа № 910/10965/22
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром"
до"IVERIA TEX" LTD
простягнення 17 495,67 дол. США
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Кириленко Н.В.;
від відповідача: не з'явився.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/10965/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" (далі також - позивач, ТОВ "Таланлегпром") до "IVERIA ТЕХ" LTD (далі також - відповідач) про стягнення 15 976,31 дол США основного боргу, 1 519,36 дол США пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором № 05/12 від 05.12.2018.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 20.07.2023.
Безпосередньо в судовому засіданні 20.07.2023 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання 20.07.2023 не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, наданих сторонами доказів та пояснень достатньо для вирішення спору по суті, а неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 20.07.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.12.2018 між "IVERIA TEX" LTD (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" (як постачальником) було укладено договір № 05/12 за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її (далі також - Товар) на загальну суму 100 000,00 дол США на умовах, викладених в додатках до даного договору. Асортимент, кількість та ціна вказані в специфікаціях та оформлені у вигляді додатків до договору, які є невід'ємною частиною договору.
У розділі 3 договору сторони погодили, що ціна Товару за одиницю вказується в додатках до договору. Вартість упакування включається до загальної суми договору. Загальна сума договору може бути змінена за домовленістю сторін у зв'язку зі зміною рівня цін або об'ємів постачання.
Згідно з п.п. 4.1., 4.2. договору, розрахунок виконується заданим договором в доларах США. Розрахунок за поставку Товару по даному договору виконується шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в порядку 100% попередньої оплати платіжним дорученням покупця.
Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір набирає сили з дати його підписання двома сторонами та діє до 31.12.2019.
Доповненням № 5 сторони внесли зміни до п. 4.2. договору, яким змінили умови оплати. Так, сторони домовилися, що розрахунки по Специфікації № 6 проводяться в порядку відстрочення платежу на 30 календарних днів з моменту відвантаження товару.
Як стверджує позивач, на умовах договору та Специфікації № 6 на адресу відповідача було відвантажено Товар на загальну суму 18 976,31 доларів США.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, як стверджує позивач, що відповідач не виконав своїх зобов'язань з оплати відвантаженого товару.
Відповідач відзив на позов не надав, викладених позивачем доводів не спростував.
У той же час, 23.01.2023 на адресу суду від Директора "IVERIA TEX" LTD надійшов лист в якому, зокрема, повідомлено про визнання заборгованості.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договору № 05/12 від 05.12.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що позивач поставив на користь відповідача Товар на загальну суму 18 976,31 дол. США, а відповідачем виконано оплату лише частково на суму 3 000,00 дол. США.
Наявність обов'язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 15 976,31 дол. США підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів оплати Товару на вказану суму, у зв'язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.
Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 1 519,36 дол США пені.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 7.2. договору передбачено, що прострочення оплати після закінчення відстрочки її платежу за поставку Товару або прострочення поставки Товару тягне за собою право добросовісної сторони стягнути пеню з винної сторони із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент прострочення від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.
Наявними в матеріалах справи фактичними даними підтверджується, що кінцевий строк розрахунку за поставлений Товар до 01.10.2021.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що вказаний розрахунок виконаний позивачем вірно, а тому позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 1 519,36 дол США підлягають задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" задовольнити.
2. Стягнути з "IVERIA TEX" LTD (І/С: 406139012, Республіка Грузія, 0136, м. Тбілісі, вул. Б. Хмельницького, 149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77; код ЄДРПОУ 31862978) заборгованість в розмірі 15 976,31 доларів США, пеню в розмірі 1 519,36 дол. США та витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 596,88 грн. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2023 року.
Суддя Ю.О.Підченко