вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
08.09.10Справа №2а-3818/10/11/0170
о 16 годині 13 хвилин
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., при секретарі Бурдейній Г.Ю., розглянувши за участю
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Бедаш О.Л., довіреність №2026/Дз від 22.04.2010р.,
у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим
про зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) про зобов'язання ГУ МВС України в АР Крим виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2009р. та одноразову грошову допомогу у розмірі 25% місячного грошового утримання за кожний повний рік служби.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що наказом Головного управління МВС України в АР Крим від 31.07.2009 року № 215о/с був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ України (за власним бажанням). При звільненні йому не були виплачені грошова компенсація за невикористану відпустку та одноразова грошова допомога у розмірі 25% місячного грошового утримання за кожний повний рік служби. Позивач вважає безпідставними та незаконними такі дії відповідача, що і стало підставою для звернення до суду.
Позивач у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.39-40), зазначивши, що позивач був звільнений в званні старшого лейтенанта міліції, яке відноситься до середнього начальницького складу та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991р. «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР» позивач не має права на компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку. Щодо виплати грошової допомоги при звільненні, відповідачем зазначено, що позивач був звільнений зі служби без права на пенсію, а оскільки Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України та деяких інших осіб» №2262 від 09.04.1992р. передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні мають тільки ті особи, які звільнені зі служби і мають право на пенсійне забезпечення, то позивач не набув права на отримання грошової допомоги при звільнені, у зв'язку з чим просить у задоволенні позову відмовити.
Розглянув матеріали справи, заслухав у порядку, визначеному ст. 139 КАС України, пояснення сторін, дослідив відповідно до ст. 138 КАС України зібрані у справі докази, суд -
ОСОБА_1 проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України до 03.08.2009 року та був звільнений з органів внутрішніх справ України з посади оперуповноваженого відділу розкриття майнових злочинів управління карного розшуку Головного управління МВС України в АР Крим за власним бажанням, на підставі наказу ГУ МВС України в АР Крим №215 о/с від 31.07.2009р. (а.с.6).
Згідно копії повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.8), 29.09.2009р. на адресу ГУ МВС України в АР Крим позивачем направлено заяву про внесення змін (доповнень) до наказу №215ос від 31.07.2009р. в частині зазначення кількості днів невикористаної відпустки (а.с.7).
Згідно довідки поштового відділення заява, направлена на адресу відповідача, повернулася позивачу із відміткою «За закінченням терміну зберігання» (а.с.9).
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» N 2925-III від 10.01.2002, Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом управління. До структури Міністерства внутрішніх справ України входять: головні управління, управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи Міністерства внутрішніх справ України на транспорті; міські, районні управління та відділи, лінійні управління, відділи, відділення, пункти; підрозділи судової міліції; підрозділи місцевої міліції; з'єднання, військові частини, підрозділи, установи внутрішніх військ;навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення.
Отже судом встановлено, що Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року 565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Згідно зі ст.7 України «Про міліцію» міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Суд зазначає, що до публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом статті 1 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року 3723-XII державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.
Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та функцій держави, оплачується з державних коштів.
Таким чином, суд зазначає, що служба позивача на посаді оперуповноваженого відділу розкриття майнових злочинів управління карного розшуку Головного управління відноситься до публічної служби, отже спірні правовідносини сторін підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд, оцінюючи правомірність дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень, керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже “на підставі” означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 затверджено Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, яким визначені порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.
Так, судом встановлено, що позивач проходив службу в органах МВС України до 03.08.2009р., на посаді оперуповноваженого відділу розкриття майнових злочинів управління карного розшуку Головного управління та був звільнений з посади за власним бажанням в званні старшого лейтенанта міліції, що підтверджується наказом відповідача №215о/с від 31.07.2009р.
Відповідно до п.2 Положення № 114, особи які перебувають на службі в органах внутрішніх справ і мають спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, відносяться до середнього начальницького складу.
Згідно п.56 Положення №114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Зі змісту наведеної норми випливає, що законодавчо не передбачено виплату грошової компенсації за невикористану відпустку особам середнього начальницького складу, до яких відноситься позивач.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 25% місячного грошового утримання за кожний повний рік служби, суд дійшов наступного висновку.
Виплата грошової допомоги при звільненні регламентовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII, Постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992р. «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», Наказом МВС України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» №499 від 31.12.2007р., яким затверджено «Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».
Згідно ч.2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як вбачається із преамбули Постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992р., зазначена Постанова прийнята на виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» і постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону.
Пунктом 10 Постанови КМУ №393 передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Статтею 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено вичерпний перелік осіб, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, а саме:
а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом;
б) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту;
в) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України;
г) особи начальницького і рядового складу державної пожежної охорони, особи начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;
д) громадяни інших держав із числа військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства цих держав, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, їх пенсійне забезпечення здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають;
е) особи, зазначені у статтях 3 і 4 цього Закону;
є) особи із числа військовослужбовців строкової служби та члени сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, у передбачених цим Законом випадках.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Як вбачається з довідки Головного управління МВС України в АР Крим (а.с.34) та не заперечувалося у судовому засіданні позивачем, останній на день звільнення зі служби мав вислугу років 08років 11 місяців 18 днів, а відтак він не набув право на пенсію, відповідно до вищезазначеного Закону.
За таких обставин, оскільки позивач на день звільнення зі служби не набув права пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», останній не набув права і на отримання грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
На підставі викладеного, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Під час судового засідання, яке відбулось 08.09.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 13.09.2010р.
Керуючись ст. ст. 160-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Москаленко С.А.