вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
16.07.10Справа №2а-8450.1/09/11/0170
о 17 годині 20 хвилин
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Москаленка С.А., суддів Кудряшової А.М., Цикуренка А.С., при секретарі Бурдейній Г.Ю., розглянувши за участю
позивача ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1,
представника позивача ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_2,
представника відповідача - Ліпницької Г.Ю., довіреність №7588/10/10-0 від 06.07.2010р.;
у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції в м. Євпаторія АР Крим
про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с.105-106)) до Державної податкової інспекції в м. Євпаторія АР Крим про визнання протиправною відмову у видачі направлення на медико - соціальну експертну комісію для визначення відсотка втрати працездатності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у видачі направлення на медико - соціальну експертну комісію для визначення відсотка втрати працездатності, посилаючись на закінчення строку звернення до страховика, а також на те, що на позивача не поширюються норми наказу Міністерства охорони здоров'я України №212 від 22.11.1995р. «Про затвердження Порядку встановлення медико - соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків».
Позивач та його представник у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в уточненій позовній заяві.
Представник відповідача проти адміністративного позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на уточнені позовні вимоги (а.с.94-95, 143-144), в яких зазначив, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України №349 від 03.06.1994р. «Про затвердження Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби» ДПІ в м. Євпаторії АР Крим не є страхувальником, який зобов'язаний сплачувати страхові платежі страховику та здійснювати направлення осіб до МСЕК для отримання довідки медико - соціальної експертної комісії про ступінь втрати працездатності. Крім того, відповідачем зазначено, що позивачу було роз'яснено про право звернутися до страховика протягом трьох років з дня настання страхової події, чого позивачем зроблено не було. Також відповідачем зазначено, що на момент звернення позивача нормативно - правовими актами не було передбачено надання особам, які підлягають загальнообов'язковому особистому страхуванню посадових осіб органів державної податкової служби, направлення на встановлення ступеня втрати працездатності, а на звернення позивача від 11.03.2010р. на підставі п.11 Постанови Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009р., якою затверджені «Положення про медико - соціальну експертизу» та «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності» позивачці було надано направлення на МСЕК. Щодо вимоги про стягнення витрат на надання правової допомоги, відповідачем зазначено, що договір про надання правової допомоги та прибуткові касові ордери не можуть бути доказами того, що адвокатом фактично надані послуги з представництва інтересів тільки у цій справі, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже “на підставі” означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта., встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що наказом Євпаторійської ОДПІ в АР Крим від 17.09.2004р. №104-л на підставі заяви ОСОБА_1, довідки МСЕК від 17.09.2004р., ст. 44 КЗпП України, ст. ст. 35,37 Закону України «Про державну службу», ст. 24 Закону України «Про відпустки», ОСОБА_1, начальника відділу громадських зв'язків та масово - роз'яснювальної роботи, звільнено за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи - за п.2 ст. 40 КЗпП України (а.с.57).
23.04.2009р. позивач звернувся до ДПА в АР Крим про прийняття документів для розгляду та виплати страхових сум (а.с.72), на що останній листом за вих. 677/5/05-058 від 21.05.2009р. повідомив позивача про неможливість розгляду наданих документів у зв'язку із відсутністю довідки МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках (а.с.71).
На заяву позивача, подану до ДПА в АР Крим (вх. №291/Б від 21.05.2009р.) про направлення запиту до Республіканської МСЕК №2 АР Крим на предмет визначення відсотка втрати працездатності (а.с.73), ДПА в АР Крим повідомила, що надані позивачем документи направлені до ДПІ в м. Євпаторія (лист №770/Б/05-058 від 18.06.2009р.) (а.с.74).
Листом від 19.06.2009р. вих.№6218 Державна податкова адміністрація в АР Крим направила на адресу ДПІ в м. Євпаторії документи на виплату страхових сум ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для їх розгляду та оформлення. При цьому, як вбачається із зазначеного листа ДПА в АР Крим, остання повідомила відповідача про те, що у разі необхідності за бажанням робітників державні податкові інспекції можуть надавати направлення на МСЕК для визначення відсотку втрати працездатності(а.с.76).
Листом за вих. №1703/Б/05-0 від 07.07.2009р. ДПІ в м. Євпаторії повідомила позивача про відсутність законних підстав для виплати страхової суми, оскільки у наданих матеріалах відсутня нотаріально - завірена копія довідки МСЕК про ступінь втрати працездатності (а.с.58).
Крім того, 30.04.2009року позивач звернувся до відповідача із заявою (а.с.140) про надання направлення до Республіканської МСЕК №2 на предмет встановлення відсотку втрати працездатності під час виконання професійних обов'язків позивачем. До запиту було надано примірний варіант направлення на МСЕК.
Листом від 14.05.2009р. №1456/Б/31-0-12 ДПІ в м. Євпаторії АР Крим повідомила позивача, що Постановою КМУ №349 від 03.06.1994р. не встановлено повноважень органів ДПС направляти запити за наданою позивачем формою (а.с.137).
Згідно ст. 18 Закону України «Про державну податкову службу» посадові особи органів державної податкової служби підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за їх останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності). Порядок та умови страхування посадових осіб органів державної податкової служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» Постановою Кабінету Міністрів України №349 від 03.06.1994р. (далі Постанова №349) затверджено «Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби», згідно якого обов'язковому державному особистому страхуванню підлягають посадові особи Державної податкової адміністрації України, державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах (далі - застраховані).
Згідно довідки ДПІ в м. Євпаторії АР Крим №1305/Б/04-0-18 від 22.04.2009р. ОСОБА_1 на момент звільнення займала посаду начальника відділу громадських зв'язків та масово - роз'яснювальної роботи Євпаторійської ОДПІ (а.с.59), у зв'язку із чим, як посадова особа ДПІ позивач підлягає обов'язковому державному особистому страхуванню на випадок втрати працездатності, що пов'язаний із виконанням службових обов'язків.
Згідно п.п. б) п.5 Постанови №349 у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків, - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.
Пунктом 11 Постанови №349 встановлено, що для вирішення питання про виплату страхової суми у випадках, передбачених пунктом 5, застрахований або його спадкоємець оформляють у відповідному органі державної податкової служби та подають страховику заяву за встановленою формою, а також пред'являють документ, що засвідчує особу.
Крім цього, у разі втрати застрахованим працездатності, подаються копія довідки медико-соціальної експертної комісії про ступінь втрати працездатності, засвідчена в нотаріальному порядку.
Суд вважає необґрунтованим відмову відповідача у видачі позивачу направлення на МСЕК для встановлення відсотку втрати працездатності, викладену у листі від 14.05.2009р. за вих..№1456/б/31-0-12 з огляду на наступне.
Відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч. 1, 2 статті 8 КАС України при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання страхових виплат основані на принципі юридичної визначеності.
Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання права на отримання страхових виплат у зв'язку із настанням страхової події під час виконання службових обов'язків посадовою особою ДПС, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Дійсно, на момент звернення позивача до ДПІ в м. Євпаторії АР Крим із заявою про надання направлення на МСЕК 30.04.2009р. (а.с.140) порядок направлення осіб органів ДПС на МСЕК для визначення втрати працездатності законодавчо врегульований не був, проте на той час діяв наказ Міністерства охорони здоров'я України №212 від 22.11.1995р. «Про затвердження Порядку встановлення медико - соціальними експертними комісіями ступеня втрати працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», прийнятий на виконання Постанови Кабінету Міністрів України №472 від 23.06.1993р. «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», у зв'язку із чим, відповідач повинен був керуватися нормативно - правовими актами, які регулювали схожі відносини, а саме наказом МОЗ №212 від 22.11.1995р.
Згідно п.п.1.2 п.1 наказу Міністерства охорони здоров'я України №212 від 22.11.1995р. огляд потерпілого МСЕК проводить при наявності, зокрема, акту про нещасний випадок на виробництві (ф.Н-1), висновку спеціалізованого медичного закладу (НДІ профпатології чи відділень профпатології) про професійний характер захворювання, акту розслідування професійного захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу (ф.88-у), направлення власника чи профспілкового органу підприємства, установи, організації, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання.
Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Під час розгляду справи відповідачем у судовому засіданні не оспорювався факт настання страхової події під час виконання ОСОБА_1 службових обов'язків у Євпаторійській ОДПІ.
Зі змісту наведених норм Постанови КМУ №349 та наказу МОЗ України №212 від 22.11.1995року випливає, що задля реалізації права позивача на отримання страхової виплати за шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, позивачу необхідно отримати довідку МСЕК про ступінь втрати працездатності, обов'язковість наявності якої передбачено п.11 Постанови №349, проте для отримання такої довідки необхідно направлення організації на огляд, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що саме відповідач повинен був видати ОСОБА_1 направлення на МСЕК для проходження огляду МСЕК.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність відмови Державної податкової інспекції в м. Євпаторія АР Крим у видачі направлення ОСОБА_1 направлення на МСЕК для встановлення відсотка втрати працездатності, викладену у листі №1456/Б/31-0-12 від 14.05.2009р., у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.7 ст.9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
При вирішенні справи суд керувався принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права, та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Не може бути відмовлено особі в реалізації її прав на підставі відсутності правового акту, якій регулює порядок реалізації цього права, зокрема, у даному випадку порядку проходження огляду МСЕК на наявність інвалідності особами, які проходили службу в органах державної податкової служби.
Суд також зазначає, що під час розгляду справи позивачем заявлено клопотання про відшкодування на користь ОСОБА_1 7400,00грн. за надання правової допомоги адвокатами. Суд звертає увагу позивача, що вимога про стягнення правової допомоги не позовною, оскільки вона не пов'язана з відновленням порушених прав позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому розглядається судом як клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.
У підтвердження зазначених витрат позивачем надано копії наступних документів:
- договір №1-07 від 10.07.2009р. про надання правової допомоги (а.с.116-117) із додатком №01 (а.с.118), згідно якого цена послуг повіреного встановлена 200,00грн. за годину та довіреності бн від 10.07.2009р. (а.с.111), №2 від 27.08.2009р. (а.с.114);
- звіт про виконані роботи від 10.07.2009р. на суму 1600,00грн. (а.с.110);
- акт №1 від 13.07.2009р. здачі - прийняття виконаних робіт на суму 1600,00грн. (а.с.109);
- акт №2 від 04.08.2009р. здачі - прийняття виконаних робіт на суму 170,00грн. (а.с.112);
- акт №3 від 28.08.2009р. здачі - прийняття виконаних робіт на суму 400,00грн. (а.с.113);
- звіт про виконані роботи від 29.09.2009р. на суму 250,00грн. про ознайомлення зі справою у Севастопольському апеляційному адміністративному суді (а.с.108);
- акт №3 від 02.10.2009р. здачі - прийняття виконаних робіт на суму 250,00грн. (а.с.107);
- договір від 02.01.2010р. про надання правової допомоги (а.с.115);
- квитанції до прибуткового касового ордеру від 02.01.2010р. на суму 2500,00грн., від 16.01.2010р. на суму 2500,00грн. (а.с.119); від 10.07.2009р. на суму 1600,00грн., від 09.08.2009р. на суму 150,00грн., від 27.08.2009р. на суму 400,00грн., від 02.10.2009р. на суму 250,00грн. (а.с.120) на загальну суму 7400,00грн.
Представник відповідача у судовому засіданні проти відшкодування витрат на надання правової допомоги заперечував, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України №590 від 27.04.2006р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», та зазначивши, що договір про надання правової допомоги та прибуткові касові ордери не можуть бути доказами того, що адвокатом фактично надані послуги з представництва інтересів тільки у цій справі.
Суд вважає, що відшкодуванню за надання правової допомоги підлягає 207,00грн. з наступних підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 КАС України кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права.
Згідно з частиною 1 статті 87 КАСУ судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу (п.1 ч.3 ст.87 КАСУ).
Частиною 1 та 3 статті 90 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
При цьому згідно з п.2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення КАС України положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. №590 затверджені граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ (додаток №1). Відповідно до п.1 зазначеного додатку №1 граничний розмір компенсації в адміністративних справах витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, не можуть перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Частиною 1 статті 55 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”від 26.12.2008 р. №835-VI встановлено розмір мінімальної заробітної плати на 2009 рік: з 1 січня 2009 року у сумі 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень, з 1 жовтня 2009 року - 650 гривень, з 1 грудня 2009 року - 669 гривень на місяць.
Статтею 53 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” від 27.04.2010р. № 2154-VI встановлено розмір мінімальної заробітної плати на у місячному розмірі: з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.
Суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про відшкодування витрат у розмірі 250,00грн. (акт №3 від 02.10.2009р. здачі - прийняття виконаних робіт) за ознайомлення зі станом справи у Севастопольському апеляційному адміністративному суді у зв'язку із тим, що у матеріалах справи відмітка про ознайомлення з матеріалами справи відсутня.
Таким чином, за надання правової допомоги позивачу представником ОСОБА_5 на підставі договору №1-07 від 10.07.2009р., суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу 31,50грн. (630,00грн. х 5%)(підготовка позовної заяви, апеляційної скарги).
Крім того, згідно договору на надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, останній представляв інтереси позивача у судових засіданнях, які відбулися 26.02.2010р., 16.06.2010р., 16.07.2010р. Зазначені обставини підтверджені, зокрема, журналами судових засідань за 26.02.2010р., 16.06.2010р., 16.07.2010р. відповідно (а.с.87-89, 121-124, 145-149).
Враховуючи, що для представництва інтересів відповідача у судовому засіданні по справі, прибуття у приміщення суду, повернення до місця роботи після закінчення судового засідання, а також для обговорення з позивачем питань, пов'язаних з його правовою позицією по справі, необхідний деякий проміжок часу на протязі одного дня, суд вважає законним та обґрунтованим стягнення на користь відповідача судових витрат, пов'язаних з оплатою допомоги адвоката, який надавав правову допомогу за договором, у розмірі 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за кожний день представництва у судових засіданнях, на загальну суму 132,05грн., з яких:
- за 26.02.2010р. -у розмірі 43,45грн. (869,00 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на зазначену дату) х 5%);
- за 16.06.2010 року -у розмірі 44,20грн. (884,00 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на зазначену дату) х 5%);
- за 16.07.2010р. - у розмірі 44,40грн. (888,00грн. (розмір мінімальної заробітної плати на зазначену дату) х 5%).
Також, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на надання правової допомоги, які остання понесла у лютому 2010р. за підготовку представником уточненої позовної заяви (а.с.85-86) у розмірі 43,45грн. (869,00 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на зазначену дату) х 5%).
Суд також вважає необхідним зазначити, що під час розгляду справи представником позивача суду не надано будь-яких доказів, що свідчать про не укладення або про невиконання позивачем та представниками укладених угод про надання правової допомоги від 10.07.2009р. та 02.01.2010р., та не повідомлено суду про наявність таких доказів. Представник відповідача під час розгляду справи також не оспорював факт укладення зазначеної угоди, надання представниками позивачу правової допомоги та здійснення оплати позивачем згідно умов угод, у зв'язку з чим у суд вважає, що надані відповідачем документи підтверджують надання представниками правової допомоги позивачу та оплату зазначених послуг. Таким чином, з Державного бюджету на користь відповідача з урахування встановленого Кабінетом Міністрів України граничного розміру компенсації судових витрат належить відшкодувати 207,00грн. в рахунок відшкодування судових витрат, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який надавав правову допомогу за договором.
Під час судового засідання, яке відбулось 16.07.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 21.07.2010р.
Керуючись ст. ст. 94, 98, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Державної податкової інспекції в м. Євпаторія АР Крим у видачі направлення ОСОБА_1 направлення на МСЕК для встановлення відсотка втрати працездатності, викладену у листі №1456/Б/31-0-12 від 14.05.2009р.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40грн. та 207,00грн. за надання правової допомоги.
Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Москаленко С.А.