Справа № 758/7518/22
(ЗАОЧНЕ)
14 березня 2023 року Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Анохіна А.М.
при секретарі - Йогансен К.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу,-
Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати з 03.08.2019 по 07.07.2022 у розмірі 4594,27 грн та трьох процентів річних з 103.08.2019 по 07.07.2022 у розмірі 1094,00 грн, а також судові витрати у загальному розмірі 2992,00 грн.
В обґрунтування позову вказує, що 07.12.2021 Подільським районним судом м. Києва було задоволено позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 5 584 грн 26 коп., 704 грн 80 коп. судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн 00 коп.
Вказав, що 13.10.2014 між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області (далі AT «Ощадбанк») та відповідачем було укладено договір про відкриття та обслуговування рахунку та випуск платіжної картки № НОМЕР_1 , згідно якого відповідачу було надано кредит у розмірі 5 700 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 25.09.2015 заборгованість останнього склала 5 584 грн. 26 коп. Майнові інтереси АЕ «Ощадбанк», що пов'язанні з матеріальними збитками, були застраховані у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» згідно договору страхування кредитів №055/12 від 01.08.2014. За зверненням AT «Ощадбанк», ПрАТ «УПСК» визнало факт неповного погашення відповідачем грошового зобов'язання та провело виплату страхового відшкодування в розмірі 5 584 грн 26 коп.
03 серпня 2018 року між ПрАТ «УПСК» та Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги №03/08/2018, відповідно до якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у додатку №1 до договору.
В тому числі, новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у поряду регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування в розмірі 5 584 грн 26 коп., що було сплачено на користь AT «Ощадбанк» як відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок невиконання (часткового невиконання) позичальником своїх зобов'язань з повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені договором про відкриття та обслуговування рахунку та випуск платіжної карки №2045501 та додатковим договором до нього.
07 липня 2022 року відповідачем було здійснено фактичне виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2021 в повному обсязі.
Позивач зазначає що має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних з відповідача за весь час прострочення виконання зобов'язання, а саме з 03.08.2019 по 07.07.2022.
02 вересня 2022 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказана справа передана на розгляд судді Анохіну А.М.
05 вересня 2022 року судом зроблено запит щодо місця реєстрації відповідача.
08 листопада 2022 року до суду надійшла інформація про реєстрацію місця проживання особи.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11.11.2022 позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
01 грудня 2022 року до суду позивачем подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.12.2022 було відкрито провадження по справі та справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відзив на позовну заяву відповідачем подано не було.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав клопотання до суду в якому просить справу слухати у його відсутність та в разі неявки відповідача в судове засідання не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України.
Про причину неявки суд до відома не поставив.
Відповідно до ч. 3, 5, 8, 11 ст. 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання.
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Враховуючи вимоги даної норми закону суд вважає повідомлення відповідача про час розгляду справи належним.
Згідно ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, враховуючи думку позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
За таких обставин суд визнав можливим провести розгляд справи за відсутності учасників процесу.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається що, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07.12.2021 було задоволено позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 5 584 грн 26 коп., 704 грн 80 коп. судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 25.09.2015 заборгованість останнього склала 5 584 грн. 26 коп. Майнові інтереси АЕ «Ощадбанк», що пов'язанні з матеріальними збитками, були застраховані у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» згідно договору страхування кредитів №055/12 від 01.08.2014. За зверненням AT «Ощадбанк», ПрАТ «УПСК» визнало факт неповного погашення відповідачем грошового зобов'язання та провело виплату страхового відшкодування в розмірі 5 584 грн 26 коп.
03 серпня 2018 року між ПрАТ «УПСК» та Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги №03/08/2018, відповідно до якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у додатку №1 до договору.
В тому числі, новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у поряду регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування в розмірі 5 584 грн 26 коп., що було сплачено на користь AT «Ощадбанк» як відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок невиконання (часткового невиконання) позичальником своїх зобов'язань з повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені договором про відкриття та обслуговування рахунку та випуск платіжної карки №2045501 та додатковим договором до нього.
Відповідно до ст. 509 ч. 1, 2 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Глава 47 ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні.
Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначені ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.
У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.
З урахуванням даних норм закону, а також на підставі встановлених фактів у справі, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли позикові правовідносини, що підтверджується змістом договору про відступлення права вимоги.
Згідно із положеннями ст. 1049 ч. 1, 3 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вказує ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, позивач набув право нараховувати 3 % річних та індекс інфляції в порядку ст. 625 ЦПК України.
Частино першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Механізмом захисту доходів населення від їх знецінення (інфляції) є індексація у порядку, визначеному Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». Відповідно до ст. 2 зазначеного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України. Для визначення рівня інфляції в Україні використовується індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання (ст. 1 Законом України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Нарахування процентів яке тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Ця думка висловлена у постановах Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11, постанові Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11
Положення ст. 625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов'язань в незалежності від природи їх виникнення - на підставі договору або делікту (ВС/ВП № 686/21962/15-ц від 16.05.2018).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
07 липня 2022 року відповідачем було здійснено фактичне виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2021 в повному обсязі.
Станом на день подачі позову до суду розмір інфляційних втрат з 03.08.2019 по 07.07.2022 становить 4594,27 грн. Розмір 3 % річних з 03.08.2019 по 07.07.2022 становить 1094,00 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком, який міститься в матеріалах справи.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 тис. грн, суд зазначає наступне.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Статтею 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено граничний розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 1 зазначеного вище Закону передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така позиція закріплена і у п. 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у яких судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).
Зокрема, п. 48 зазначеної вище постанови встановлено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Представником позивача були надані копія договору про надання правової допомоги № 30/01/19 від 30.01.2019, додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги№ 30/01/19 від 30.01.2019, акт здачі - прийняття робіт (надання послуг), платіжне доручення про оплату послуг адвоката.
Отже, суд вважає, що вимога про відшкодування витрат на правову допомогу підлягає задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору 992,40 грн.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 509, 525, 526, 527, 530, 614, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,
80, 81, 133, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 279, 280-282 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) суму інфляційних втрат у розмірі 4594 (чотири тисячі дев'яносто чотири) гривні 27 копійок та три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 1094 (одна тисяча дев'яносто чотири) гривні 00 копійок, а всього 5688 (п'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) гривень 27 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Суддя Анохін А.М.