27 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/14888/22 пров. № А/857/6065/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Довгополова О.М., Ільчишин Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року (суддя - Кузан Р.І., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №380/14888/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України,
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні із січня 2020 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та допомоги на оздоровлення; 2) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 01.01.2020 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та допомоги на оздоровлення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.
Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив відмовити в задоволенні позову в повністю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.03.2023 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні з 01.01.2020 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду є необґрунтоване та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення та на день закінчення військової служби 13.05.2020 позивача, спору між позивачем та Львівським прикордонним загоном щодо виплачених сум не було. Остаточною датою проходження військової служби вважається 23.04.2018. Отже, позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту виключення зі списку особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а до суду звернувся 19.10.2022 через 2 роки і 5 місяців, обґрунтувань поважності пропуску не зазначив. Тому, на переконання відповідача, позов підлягає залишенню без розгляду. Щодо суті спірних правовідносин судом не враховано, що ні станом на 2018 рік ні станом на час подання апеляційної скарги відсутній нормативний акт, норма Закону, які б забороняли застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року для нарахування позивачу виплат при звільненні. Згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а не мінімальна заробітна плата (чи її частина), яка для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. На переконання скаржника, відповідач правомірно застосував положення пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови КМУ №103. Тому відповідача в частині застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня 2018 року при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 03.03.2023 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Мостиському прикордонному загоні Управління внутрішньої та власної безпеки “Захід” Державної прикордонної служби України по 13.05.2020, що підтверджується витягом з послужного списку про проходження військової служби підполковника ОСОБА_1 (а.с. 11).
Згідно архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення за 2020 рік позивача встановлено, що при нарахуванні йому грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за вказаний період відповідач використовував як розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 (а.с. 15).
Позивач вважає, що на день звільнення з військової частини НОМЕР_1 він не отримав у повному розмірі грошове забезпечення за час проходження військової служби, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704, яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704, у яких у вигляді таблиці зазначено відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням залежно від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Постановою Кабінету Міністрів України №103 до пункту 4 Постанови №704 внесено зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018, та вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводиться виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 не приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі за №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тому позивач вважає, що з дня набрання законної сили рішенням у цій справі діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
Тобто, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 і пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 4 Постанови №704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50 % мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Відтак, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.
При цьому колегія суддів зауважує, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом на 29 січня 2020 року, неконституційними не визнавалися.
У випадку колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 по постанови Кабінету Міністрів України №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Водночас, позивач і не заявляє вимоги про визначення грошового забезпечення з розрахункової величини як мінімальна заробітна плата.
Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі №380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі №380/10075/21, від 24 травня 2023 року у справі №380/19539/21, які в силу приписів частини 5статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
За таких обставин, з урахуванням положень пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ і п.4 Постанови КМ України №704 з 29.01.2020, а саме: з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для визначення грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, у зв'язку зі збільшенням суми прожиткового мінімуму, який враховується при визначенні розміру посадового окладу та інших складових, в яких застосовується розмір прожиткового мінімуму.
У зв'язку з цим є правильними висновки суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні у 2020 році розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.
Проте, такі вимоги можуть бути задоволені лише з 30 січня 2020 року після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18.
Тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення дати, з якої слід визнати протиправними дії відповідача у не застосуванні у 2020 році розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020.
Способом відновлення порушених прав суд першої інстанції вірно обрав за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 у 2020 році грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні, допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, починаючи з 30 січня 2020 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, то такі колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого згаданим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 згаданої статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи згаданим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення згаданим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 згаданого Кодексу.
Так, строки звернення до суду у трудових спорах встановлюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частини 2 вказаної статті із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Водночас, статтею 233 КЗпП України передбачена можливість у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, поновлення вказаних строків, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує дії відповідача щодо неправильного нарахування та виплати грошового забезпечення у 2020 році.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач був виключений зі списків особового складу Мостиського прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 13.05.2020.
Позивач звернувся до суду 19.10.2022 із вимогами про проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення, що здійсненні йому у 2020 році до звільнення з військової служби, подавши відповідну позовну заяву засобами поштового зв'язку.
Проте, як визначено пунктом 1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину.
На час звернення позивача із цим позовом до суду постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 №928 дію вказаного карантину продовжено до 31.12.2022.
За вказаного, строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, у спірних правовідносинах застосуванню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи правильне по суті прийнято рішення, однак із помилковим визначенням дати задоволення позовних вимог, а тому, з урахуванням приписів статті 317 КАС України та наведених вище висновків суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України - задоволити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року в адміністративній справі №380/14888/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - змінити, а саме, в абзацах другому і третьому резолютивної частини цього рішення суду дату «з 01.01.2020» змінити на дату «з 30.01.2020».
У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року в адміністративній справі №380/14888/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді О. М. Довгополов
Н. В. Ільчишин